Вирок № 73236029, 05.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/293/18

Номер справи місцевого суду: 523/13415/14-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Прібилов В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді: Прібилова В.М.,

суддів: Кадегроб А.І. та Толкаченка О.О.,

за участю

секретаря: Стоянової Л.І.,

прокурора: Моско О.В.,

потерпілих:Кочнєва ОСОБА_2 та ОСОБА_3.,

представників потерпілих: ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

обвинувачених: ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

захисників: ОСОБА_8 та ОСОБА_9,

представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА» - ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_11, обвинуваченого ОСОБА_6, його захисника - адвоката ОСОБА_8, діючого в інтересах потерпілого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_5 та діючого в інтересах потерпілого В.А. – адвоката ОСОБА_4, у рамках об’єднаного кримінального провадження №12013170110003479 від 4.09.2013 року, №12013170110003481 від 4.09.2013 року на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 30.08.2016 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, пенсіонер, засновника ПП «Григоріївське», зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, а фактично мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

визнаний винним за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

та

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_7, не працюючий, неодружений, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, а фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,

визнаний винним за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_6, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк – один рік.

Згідно ст. 76 п.2 КК України зобов’язано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не виїжджати за межі України на постійне місце мешкання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Уточнений цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 - задоволено частково.

Стягнуто в рівних частинах з Публічного Акціонерного Товариства "Національна Страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_12:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю придбання ліків, посиленого харчування у розмірі 23426,69 гривень;

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю стаціонарного хірургічного лікування у розмірі 26000 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності за період з березня 2012 по квітень 2014 року у розмірі 2083,3 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із стійкою втратою працездатності за період з березня 2012 року по червень 2014 року у розмірі 9657 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі 6000 гривень;

- моральної шкоди у розмірі 2500 гривень.

Стягнуто в рівних частинах зі "Страхового товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" (код ЄДРПОУ 20448234) на користь ОСОБА_12:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю придбання ліків, посиленого харчування у розмірі 23426,69 гривень;

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю стаціонарного хірургічного лікування у розмірі 26000 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності за період з березня 2012 по квітень 2014 року у розмірі 2083,3 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із стійкою втратою працездатності за період з березня 2012 року по червень 2014 року у розмірі 9657 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі 6000 гривень;

- моральної шкоди у розмірі 2500 гривень.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодуванням шкоди, пов’язаної із тимчасовою втратою працездатності за період з березня 2012 по квітень 2014 року і фактично заподіяною шкодою, пов’язаною із тимчасовою втратою працездатності у розмірі - 2096,88 гривень з кожного.

Стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодуванням шкоди, пов’язаної із стійкою втратою працездатності за період з березня 2012 по червень 2014 року і фактично заподіяною шкодою, пов’язаною із стійкою втратою працездатності у розмірі - 7160,5 гривень з кожного.

Стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодування моральної шкоди і фактично заподіяної моральної шкоди у розмірі – 347009 гривень з кожного.

Уточнений цивільний позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Стягнуто в рівних частках з Публічного Акціонерного Товариства "Національна Страхова компанія «Оранта» (код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_3:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, придбання ліків, транспортування у розмірі - 34241,33 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із тимчасовою втратою працездатності у розмірі - 1318,54 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності у розмірі - 9657 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі - 6000 гривень;

- моральної шкоди у розмірі 2500 гривень.

Стягнуто в рівних частках зі "Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Глобус" (код ЄДРПОУ 20448234) на користь ОСОБА_3:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, придбання ліків, транспортування у розмірі - 34241,33 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із тимчасовою втратою працездатності у розмірі - 1318,54 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності у розмірі - 9657 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі – 6000 гривень;

- моральної шкоди у розмірі 2500 гривень.

Стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 різницю між страховим відшкодування моральної шкоди і фактично заподіяної моральної шкоди у розмірі 171617 гривень з кожного.

Цивільний позов, заявлений прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_11 в інтересах держави в особі ДУ «Інститут стоматології національної академії медичних наук України» та в особі КУ «Обласна клінічна лікарня» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави в особі державного закладу «Інститут Стоматології НАМН України» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_12 981,48 гривень з кожного (відповідно довідки витрати складають у сумі 1962,96 гривень);

- в особі комунального закладу «Одеська обласна клінічна лікарня» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих 7080 гривень з кожного (загальна сума витрат складає 14160 гривень (11040 грн., 3120 грн.)

Стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_13 на користь держави в особі ОНДІСЕ (вул. Ланжеронівська, 21 м. Одеса) відповідно до актів процесуальні витрати у сумі 4783,50 гривень з кожного, пов’язаних із залученням експертів для проведення трьох авто технічних експертиз (879 грн., 295,20 грн., 492 грн.), криміналістичної експертизи відео-звукозапису ДТП (3164,80 грн.), судово-психологічної експертизи щодо ОСОБА_12 (2368 грн.), судово-психологічної експертизи щодо ОСОБА_3 (2368 грн.) (загальна сума витрат складає 9567 грн.)

Стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_13 на користь держави в особі НДКЕЦ при ГУМВС України в Одеській області процесуальні витрати у сумі 1852,20 гривень з кожного, пов’язаних із залученням експертів для проведення двох авто технічних експертиз технічного стану транспортних засобів (529,20 грн., 529, 20 грн.); транспортно - трасологічної експертизи (2646 грн.) під час досудового розслідування (загальна сума витрат складає 3704,40 грн).,-

встановив

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винуватими за вчинення ними кримінального правопорушення за наступних обставин.

20.03.2012 року, приблизно о 16:20 годині, ОСОБА_7, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, з перевищенням допустимої швидкості здійснював рух зі швидкістю 101 км/год. по автодорозі «ОСОБА_10 - Южне» в Комінтернівському районі Одеської області, грубо порушуючи правила дорожнього руху п.п.1.5, 2.3 «б», 12.3, 12.6 «г» ПДР України, а саме будучи неуважним, не приділив належної уваги зміні дорожньої обстановки, не вживши заходів щодо зниження швидкості руху керованого ним транспортного засобу, скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_6, який в свою чергу поновлюючи рух від зупинки громадського транспорту «ВАТ «Одеський припортовий завод», порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.3, 10.4 ПДР України, проявив неуважність, не надавши належної уваги зміні дорожньої обстановки, не переконавшись перед поновленням руху, що це буде безпечним і не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху, став виконувати маневр перестроювання вліво з виїздом на смугу руху водія ОСОБА_14, який наближався до нього ззаду, рухаючись в попутному з ним напрямку,в результаті чого сталося обопільне зіткнення транспортних засобів.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобілю НОМЕР_1 ОСОБА_12 згідно з висновком судово-медичної експертизи №90 від 15.06.2012р., отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: скальпованої рани обличчя праворуч з одностороннім відривом клаптя носа, щічної області, верхньої губи; чисельні скальповані різані рани обличчя, уламкового перелому скуло орбітального комплексу з відривом виличної кістки, розтрощення правого очного яблука, перелому верхньої щелепи по типу Ле-Фор 1 справа, багатоуламкового перелому кісток носа, гайморової пазухи справа і дна правої орбіти, які відповідно до п. 2.1.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Пасажир вказаного автомобілю - ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого багатоуламкового перелому правої стегнової кістки в середній і верхній третинах зі зміщенням уламків, латерального перелому шийки правої стегнової кістки із задовільним станом відламків, саден обличчя, які відповідно до висновку судово - медичної експертизи №91 від 12.06.2012 року за критеріями п.п. 2.1.3.м, 2.1.3.о «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

На вказаний вирок суду першої інстанції прокурором прокуратури Одеської області ОСОБА_11, обвинуваченим ОСОБА_6, його захисником - адвокатом ОСОБА_8, діючим в інтересах потерпілого ОСОБА_12 – адвокатом ОСОБА_4, діючим в інтересах потерпілого ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 та ПАТ НАСК «ОРАНТА» були подані апеляційні скарги, в яких:

-прокурор прокуратури Одеської області ОСОБА_11 посилаючись на незаконність вироку місцевого суду, порушує питання щодо його скасування.

В мотивування доводів апеляційної скарги вказує, що під час ухвалення оскаржуваного вироку було невірно застосований Закон про кримінальну відповідальність та призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особи обвинувачених. При цьому прокурор послався на неврахування районним судом позиції прокурора та потерпілих щодо виду та розміру покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та безпідставного застосування положень ст.75 КК України і звільнення обвинувачених від покарання з випробуванням.

Прокурор вважає, що в оскаржуваному вироку, районний суд не висловив свою позицію щодо застосування положень ст.75 КК України до основного покарання або до всього призначеного покарання, в тому числі додаткового покарання.

Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. В решті вирок залишити без змін.

- обвинувачений ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку із ухваленням стосовно нього виправдувального вироку за недоведеністю пред’явленого обвинувачення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 посилається на фальсифікацію матеріалів досудового розслідування, упередженість органу досудового розслідування і суду, зазначає, що не створював небезпеки для руху автомобілю НОМЕР_1 та вказує, що суд дійшов безпідставних висновків про порушення обвинуваченим ОСОБА_6 одночасно п’яти пунктів ПДР, не встановив та не зазначив у своєму рішенні, у якій саме смузі для руху рухався автомобіль під керування ОСОБА_6 та який саме маневр виконував ОСОБА_6 виїзд або перестроювання, не з’ясував кількість смуг для руху та наявність дорожніх знаків, що діяли у місці дорожньо-транспортної пригоди та не усунув протиріччя між висновками експерта та показами потерпілого ОСОБА_12

- захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8, посилаючись на неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду відносно ОСОБА_6 скасувати, а кримінальне провадження закрити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник ОСОБА_8О посилається на те, що суд дійшов безпідставних висновків про доведеність вини ОСОБА_6 у скоєні умисного злочину за кваліфікуючими ознаками порушення правил безпеки експлуатації транспорту, не виконав обов’язку, передбаченого ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а саме установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи не постановив обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання. При цьому захисник зазначає, що суд зобов’язаний прийняти рішення про застосування амністії незалежно від звернень про прийняття амністії або заперечень проти цього обвинуваченого ОСОБА_6 Також захисник вказує, що при вирішенні цивільного позову, суд не звернув уваги на грубу необережність потерпілих при виконанні договору перевезення, а розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним.

- представник потерпілого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_4 посилаючись на порушення закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного обвинуваченим покарання тяжкості злочинів та особам обвинувачених через м’якість, порушення норм матеріального права під час вирішення цивільного позову потерпілого, ставить питання про скасування вироку суду та ухвалення нового вироку, яким просить призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді шести років позбавлення волі, цивільний позов ОСОБА_12 задовольнити частково.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_4 зазначає, що призначаючи обвинуваченим покарання за нижчою межею, встановленою санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді трьох років позбавлення волі, суд не встановив і не навів у вироку обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченим, не врахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, негативні наслідки скоєного, невизнання обвинуваченими своєї вини та категоричне небажання відшкодовувати шкоду заподіяну потерпілим. Приймаючи рішення про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, суд не зазначив у вироку, які обставини справи і дані про особу обвинувачених дають підстави стверджувати про можливість виправлення обвинувачених без відбування покарання. Приймаючи рішення про задоволення цивільного позову ОСОБА_12 суд вийшов за межі позовних вимог потерпілого та без наведення у вироку мотивів свого рішення, замість стягнення шкоди у солідарному порядку, вирішив стягнути відшкодування шкоди з страховиків на користь ОСОБА_12 у рівних частках.

- представник потерпілого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі з урахуванням доповнень, посилаючись на порушення закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного обвинуваченим покарання тяжкості злочинів, особам обвинувачених через м’якість, порушення норм матеріального права під час вирішення цивільного позову потерпілого, ставить питання про скасування вироку суду та ухвалення нового вироку, яким просить призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7. покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді шести років позбавлення волі, виключити із мотивувальної частини вироку суду вказівки на те, що обвинувачений ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вчинили умисні кримінальні правопорушення, а також виключити із мотивувальної частини вироку суду вказівки на те, що кримінальні правопорушення, які скоїли обвинувачені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 кваліфіковані органом досудового слідства за кваліфікуючими ознаками - порушення правил експлуатації транспорту, цивільний позов ОСОБА_12 просить задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 зазначає, що призначаючи обвинуваченим покарання за нижчою межею, встановленою санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді трьох років позбавлення волі, суд не встановив і не навів у вироку обставин, що пом’якшують покарання, не врахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, негативні наслідки скоєного, невизнання обвинуваченими своєї вини та категоричне небажання відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілим, а також не врахував, що у судових дебатах потерпілі просили призначити обвинуваченим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Зазначає, що приймаючи рішення про задоволення уточненого цивільного позову потерпілого ОСОБА_3, суд фактично вирішив цивільний позов потерпілого у інший спосіб ніж просив потерпілий, а саме замість солідарного стягнення, прийняв рішення про стягнення з відповідачів на користь потерпілого ОСОБА_3 шкоди у рівних частках.

- ПАТ НАСК «ОРАНТА» посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просить вирок суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_12 - скасувати та ухвалити новий вирок, яким у задоволені цивільних позовів потерпілих - відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційній скарзі ПАТ «НАСК «ОРАНТА» зазначає, що задовольняючи цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_12, суд не вирішив питання стосовно франшизи, а також врахував, що потерпілі повинні були звернутись до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із письмовими повідомленнями про дорожньо-транспортну пригоду та із заявами про виплату страхового відшкодування, але не зробили цього, що виключає підстави для виплати потерпілим страхового відшкодування.

В запереченнях:

- захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8, не погодився з апеляційними скаргами прокурора та представників потерпілих, вказав на безпідставність доводів апеляційних скарг та невинуватість його підзахисного у скоєному злочині;

- представники потерпілого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_12 – адвокат ОСОБА_4 вказали на незгоду з доводами апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника та просили залишити їх без задоволення. Також, представником потерпілого ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ПАТ «НАСК «ОРАНТА» були подані заперечення, в яких представник вказав на незгоду з апеляційною скаргою та просив залишити її без задоволення;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_7- адвокат ОСОБА_15, який не оскаржував вирок районного суду, вказав не непогодження з доводами усіх учасників кримінального провадження, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржуваний вирок скасувати частково та провадження відносно його підзахисного ОСОБА_7 закрити в зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення;

- представник ТДВ СТДВ «Глобус» ОСОБА_16, заперечуючи проти апеляційних скарг представників потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зазначив, що вважає доводи їх апеляційних скарг безпідставними, однак просив частково задовольнити їх апеляційні скарги, вирок в частині розгляду цивільного позову скасувати та в цій частині призначити новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача;

- прокурора, яка підтримала доводи апеляційної скарги прокурора та представників потерпілих і заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6, його захисника - ОСОБА_8 та ПАТ «НАСК «ОРАНТА»;

- обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора, представників потерпілих та ПАТ «НАСК «ОРАНТА»;

- обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника які заперечували проти задоволення усіх апеляційних скарг у даному провадженні;

- представника потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_4, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, а також підтримав апеляційну скаргу прокурора, представника потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6, його захисника ОСОБА_8 та ПАТ «НАСК «ОРАНТА»;

- представника потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який підтримав доводи свої апеляційної скарги, а також підтримав апеляційну скаргу прокурора, представника потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_4, заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 та ПАТ «НАСК «ОРАНТА»;

- перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши відео файли дорожньо-транспортної пригоди, що записані на двох оптичних дисках, протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року, схему та фототаблицю до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, обговоривши доводи апеляцій; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченим, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_8, представника потерпілого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_4, представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, апеляційна скарга ПАТ «НАСК «ОРАНТА» залишенню без задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до вимог ч. 1ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначеним вимогам кримінального процесуального закону вирок суду не відповідає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України доведена дослідженими судом доказами, аналіз яких наведено в оскаржуваному вироку, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_12, який пояснив, що 20.03.2012 року він разом зі своїм братом ОСОБА_3 знаходився в автомобілі «Peugeot 206» під керуванням ОСОБА_7, який рухався з с. Візирки в сторону м. Одеси по автодорозі «Южне - Одеса» зі швидкістю, яка перевищувала допустиму. Під час проїзду населеного пункту Біляри, грубо порушуючи ПДР ОСОБА_7 здійснив маневр обгону по зустрічній смузі руху, однак що було надалі не пам’ятає, оскільки отямився у лікарні через 3-4 дні після скоєного. Вважає, що за результатами досудового розслідування та судового розгляду доведена винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_17 так як ними обома були допущені порушення правил дорожнього руху, що стало наслідком зіткнення автомобілів і отримання ним та його братом тілесних ушкоджень;

- показаннямипотерпілого ОСОБА_3, який надав показання, аналогічні показанням потерпілого ОСОБА_12 та додатково при цьому вказав, що під час руху перебував на передньому пасажирському сидінні, а коли вони проїжджали «Одеський припортовий завод», він побачив в «кармані» біля зупинки білий мікроавтобус «Toyota Hiace», який знаходився у полі зору близько 20 секунд та несподівано почав рух прямо перед ними, намагаючись зробити маневр вліво чи розвернутися, внаслідок чого сталося зіткнення та автомобіль «Peugeot 206» під керуванням ОСОБА_7, який рухався з перевищенням швидкості в’їхав в мікроавтобус «Toyota Hiace». Вважає головним винуватцем у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водія автомобілю «Toyota Hiace» ОСОБА_6, який виїхав з «карману» в безпосередній близькості від автомобілю «Peugeot 206», а також водія автомобілю «Peugeot 206» ОСОБА_7, який рухався зі швидкістю, що перевищує 100 км/год.

Крім того винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтверджена письмовими доказами, які були досліджені районним судом та аналіз яких знайшов своє відображення в оскаржуваному вироку, а саме:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року зі схемою та фототаблицею до нього;

- протоколом огляду і перевірки технічного стану транспортного засобу «Peugeot 206» державний номер НОМЕР_3 від 20.03.2012 року;

- протоколом огляду і перевірки технічного стану транспортного засобу «Toyota Hiace» реєстраційний номер НОМЕР_4 від 20.03.2012 року;

- висновком автотехнічної експертизи за №11/А-133 від 23.04.2012 року з фототаблицею до нього, про знаходження автомобіля НОМЕР_1 яким керував ОСОБА_7 до ДТП у технічно справному стані;

- аналогічним висновком автотехнічної експертизи за №11/А-137 від 23.04.2012 року, щодо знаходження автомобіля НОМЕР_5, яким керував ОСОБА_6 у технічно справному стані;

- висновком автотехнічної експертизи за №11/А-138 від 16.05.2012 року та фототаблицею до нього, відповідно якому зіткнення автомобіля НОМЕР_1 з автомобілем НОМЕР_6 мало місце на розділювальній смузі, в поперечному відношенні на відстані 10,6м. від правого краю проїжджої частини відносно напрямку руху до м. Одеси. При зіткненні автомобіль НОМЕР_1 первинно контактував передньою правою кутовою частиною з передньою лівою частиною автомобілю НОМЕР_6. Кут між поздовжніми осями транспортних засобів в момент первинного контакту складав 15-25 градусів, при підрахунку кута від поздовжньої осі автомобілю НОМЕР_1, проти ходу годинникової стрілки до поздовжньої осі автомобілю «Toyota Hiace»;

- висновком судово-медичної експертизи за №90 від 15.06.2012 року, згідно якому у ОСОБА_12 були виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень;

- висновком судово-медичної експертизи №91 від 12.06.2012 року, згідно якому у ОСОБА_3 були виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень;

- протоколом огляду перехрестя автодороги «ОСОБА_17 - Южне» та автодороги із напрямком на АТ «ОПЗ» від 15.06.2012 року з фототаблицею, схемою до нього;

- висновком судової автотехнічної експертизи №5999 від 17.07.2012 року обставин зіткнення автомобілів «Toyota Hiace» та «Peugeot 206», згідно якого було встановлено:

а) порушення водієм автомобілю «Toyota Hiace» ОСОБА_6 пунктів 10.1, 10.3, 10.4 Правил дорожнього руху та наявності у разі їх належного виконання, технічної можливості запобігання зіткнення з автомобілем «Peugeot 206»;

б) порушення водієм автомобіля «Peugeot 206» ОСОБА_7 пунктів 12.6 і 12.3. Правил дорожнього руху, які передбачали те, що у разі здійснення руху зі швидкістю до 90 км/год, як то передбачено ПДР, з моменту об’єктивно можливого виявлення небезпеки для подальшого руху, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти зіткненню;

в) фактичні дії водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відповідали вимогам Правил дорожнього руху, були необхідною умовою виникнення події та у силу цього перебувають у причинному зв’язку з фактом ДТП;

- висновком криміналістичної експертизи №5721/08 від 14.02.2014 року відео - звукозапису дорожньо-транспортної пригоди, що містяться на двох оптичних дисках СD№1, СD№2 із записом чотирьох відео файлів: «Авария 20 марта» (Вылет).avi», «Авария 20 Марта» (Удар).avi», «Авария 20 Марта.avi», «Авария.avi», на яких зафіксовано дорожньо-транспортна ситуація на перехресті автодороги «ОСОБА_17 - Южне» і автодороги на АТ «Одеський припортовий завод», щодо обставин пригоди та механізму зіткнення автомобілів;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 04.06.2014 року (зі схемами, фототаблицею до протоколу), за участю захисника, в ході проведення якого ОСОБА_6 відтворював обставини ДТП, які були надані експерту та покладені в основу висновку автотехнічної експертизи;

- висновком судової автотехнічної експертизи № 3074 від 23.06.2014 року, згідно якому отримані при слідчому експерименті від 04.06.2014 року з водієм автомобіля «Toyota Hiace» ОСОБА_6 дані, є технічно неспроможні, оскільки суперечать слідовій інформації, зафіксованій на місці ДТП та свідчать про невиконання водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 10.1, 10.3, 10.4 Правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв’язку з фактом ДТП;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 9.10.2014 року (зі схемами, фототаблицею до протоколу) за участю захисника, в ході проведення якого ОСОБА_17 відтворював обставини ДТП, які були покладені в основу висновку автотехнічної експертизи;

- висновком судової автотехнічної експертизи № 5205 від 21.10.2014 року, згідно якому отримані при слідчому експерименті від 04.06.2014 з водієм автомобіля «Peugeot 206», ОСОБА_7, дані є технічно неспроможні, оскільки суперечать отриманим по відеозапису ходу ДТП фактичним його обставинам та свідчать про невиконання водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 12.3 та 12.6 Правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв’язку з фактом ДТП;

Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченим покарання, суд першої інстанції не мотивував належним чином своїх висновків та допустив неправильне застосовування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобам строком на два роки та звільняючи обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку - один рік, не встановивши обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд виходив з характеризуючих даних осіб обвинувачених, того що обвинувачені у судовому засіданні свою вину не визнали, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, їх особисте ставлення до скоєного, наявність заподіяних збитків, для відшкодування яких не здійснено ніяких дій. При цьому, місцевий суд врахував, що обвинувачений ОСОБА_6 - є пенсіонером, а обвинувачений ОСОБА_7 - офіційно не працевлаштований.

Колегія судів не може погодитись з такими висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз’яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» 24.10.2003 №7, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Колегією суддів встановлено, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скоїли кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та із суб’єктивної сторони характеризуються злочинною недбалістю.

Оцінюючи характер та особливість вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів звертає увагу на те, що наслідком дорожньо-транспортної пригоди стало грубе порушення обвинуваченим ОСОБА_7 одночасно декількох пунктів Правил дорожнього руху, а саме п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.3, 12.6 «ґ», а обвинуваченим ОСОБА_6 - п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.3, 10.4..

Так, оцінюючи тяжкість наслідків, що настали унаслідок скоєного обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кримінального правопорушення, колегія суддів враховує, що унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, потерпілі отримали тяжкі тілесні ушкодження, а саме потерпілий ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_9, переніс чотирнадцять операцій, втратив око, втратив 60% професійної працездатності і у віці 22 років залишився інвалідом ІІ групи та продовжує лікування і потребує подальших складних хірургічних операцій; потерпілий ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10 переніс три операції та у віці 23-х залишився інвалідом ІІІ групи та потребує подальшого лікування і хірургічних втручань.

Надаючи оцінку особі обвинуваченого ОСОБА_7 колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_7 повністю не визнає своєї вини, не вбачає у своїх діях порушень Правил дорожнього руху та наполягає на власній версії дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до якої зіткнення автомобілів відбулось через те, що автомобіль «Toyota Hiace» під керуванням обвинуваченого ОСОБА_6 опинився перпендикулярно проїжджій частині.

На думку судової колегії версія дорожньо-транспортної пригоди обвинуваченого ОСОБА_7 вочевидь суперечить відеозаписам дорожньо-транспортної пригоди, що були дослідженні судовою колегію під час апеляційного розгляду, на яких наглядно зафіксовано кутове зіткнення автомобілів, а ні бокове (перехресне), як стверджує обвинувачений, що на думку судової колегія свідчить про небажання обвинуваченого ОСОБА_7 визнавати очевидні факти та робити критичну оцінку своїм протиправним діям, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди і тяжким наслідкам для потерпілих.

Також надаючи оцінку ставленню обвинуваченого до скоєного, колегія судів враховує, що за п’ять років з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, обвинувачений ОСОБА_7, будучи ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, зокрема із медичною документацією, судово-медичними експертизами та цивільними позовами потерпілих та достовірно обізнаний про характер каліцтв, тривалість і вартість лікування потерпілих, не надав потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_3 ніякої матеріальної допомоги, в той час, як в силу положень ч. 2 ст. 1188 ЦК України, обов’язок з відшкодування заподіяної потерпілим шкоди виник у обвинуваченого ОСОБА_7 незалежного від його вини у скоєні дорожньо-транспортної пригоди та незалежно від визнання його винуватості у даному кримінальному провадженні.

Відношення обвинуваченого ОСОБА_7 до скоєного кримінального діяння на думку колегії суддів свідчить по те, що обвинувачений ОСОБА_7 не тільки не розкаявся і не зробив критичної оцінці своєї протиправної поведінки через її щирий осуд, а рівно навпакичерез п’ять років після скоєння дорожньо-транспортної пригоди продовжує висувати неспроможні виправдання своєї злочинної недбалості.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за нижчою межею санкції ст. 286 ч. 2 КК України, у вигляді трьох років позбавлення волі, суд першої інстанції не зазначив та не мотивував у вироку, які саме обставини кримінального провадження істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 злочину.

Отже доводи апеляційної скарги прокурора та апеляційних скарг представників потерпілих щодо неправильного застосування судом положень ст. 65 КК України та призначення обвинуваченому ОСОБА_7 явно несправедливої міри покарання через м’якість є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.10.2003 N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначив, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Приймаючи рішення про застосування вимог ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції взагалі не мотивував своїх висновків на наявність умов й підстав, що дозволяють стверджувати про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання.

Посередні дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7, як те, що останній раніше не судимий, є вочевидь недостатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Навпаки, обставини справи і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7, а саме не визнання своєї вини у скоєні кримінального правопорушення та у повному обсязі не визнання цивільних позовів потерпілих, переконують судову колегію у зворотньому, а саме у відсутності підстав для застосування вимог ст. 75 КК України та неможливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Отже доводи апеляційної скарги прокурора та апеляційних скарг представників потерпілих стосовно неправильного застосування судом вимог ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 є обґрунтованими.

За викладених підстав вирок суду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України підлягає скасування із ухваленням в цій частині нового вироку.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_7, колегія суддів враховує те, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не визнав своєї вини, не відшкодував потерпілим заподіяну шкоду та не визнав цивільні позови потерпілих, відсутність обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому та вважає, що необхідною й достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів є міра покарання у виді позбавлення волі, строком на 4 (чотири) років з призначенням додаткового покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.

На думку судової колегії версія дорожньо-транспортної пригоди обвинуваченого ОСОБА_6 вочевидь суперечить відеозаписам дорожньо-транспортної пригоди, що були дослідженні судовою колегію під час апеляційного розгляду, на яких наглядно зафіксовано, як унаслідок маневру перестроювання справа наліво автомобіль «Toyota Hiace» виїхав у смугу для руху автомобілю «Peugeot 206» під керуванням ОСОБА_7, тим самим створивши перешкоду для руху останньому, що на думку судової колегії свідчить про небажання обвинуваченого ОСОБА_6 визнавати очевидні факти та робити критичну оцінку своїм протиправним діям, які вочевидь призвели до дорожньо-транспортної пригоди і тяжким наслідкам для потерпілих.

Даючи оцінку ставленню обвинуваченого ОСОБА_6 до скоєного, колегія суддів вважає, що не дивлячись на доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_6 повністю не визнає своєї вини і не вбачає у своїх діях порушень Правил дорожнього руху та наполягає на власній версії дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до якої стверджує про те, що не перетинав смугу для руху автомобілю «Peugeot 206» під керуванням ОСОБА_7 та не створював перешкод для руху останньому, тавраховує, що за п’ять років з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, обвинувачений ОСОБА_6 будучи ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, зокрема із медичною документацією, судово-медичними експертизами та цивільними позовами потерпілих та достовірно обізнаний про характер каліцтв, тривалість і вартість лікування потерпілих, та як свідчать матеріали провадження, будучи засновником приватного підприємства, не надав потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_3 жодної матеріальної допомоги, в той час, як в силу положень ч. 2 ст. 1188 ЦК України, обов’язок з відшкодування заподіяної потерпілим шкоди виник у обвинуваченого ОСОБА_6 незалежно від його вини у скоєні дорожньо-транспортної пригоди та незалежно від визнання його винуватості у даному кримінальному провадженні.

Відношення обвинуваченого ОСОБА_6 до скоєного діяння на думку колегії суддів свідчить по те, що обвинувачений не тільки не розкаявся і не зробив критичної оцінці своєї протиправної поведінки через її щирий осуд, а рівно навпаки через п’ять років після скоєння дорожньо-транспортної пригоди продовжує висувати неспроможні виправдання своєї злочинної недбалості.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за нижчою межею санкції ст. 286 ч. 2 КК України, у вигляді трьох років позбавлення волі, суд першої інстанції не зазначив та не мотивував у вироку, які саме обставини кримінального провадження істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 злочину.

Отже доводи апеляційної скарги прокурора та апеляційних скарг представників потерпілих щодо неправильного застосування судом вимог ст. 65 КК України та призначення обвинуваченому ОСОБА_6 явно несправедливої міри покарання через м’якість є обґрунтованими.

Приймаючи рішення про застосування вимог ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції взагалі не мотивував своїх висновків щодо наявності умов й підстав, що дозволяють стверджувати про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без відбування покарання. Посередні дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6, як те, що останній пенсіонер, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є вочевидь недостатніми для висновку суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Навпаки, обставини справи і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6, а саме не визнання своєї вини у скоєні кримінального правопорушення та у повному обсязі не визнання цивільних позовів потерпілих, переконують судову колегію в зворотньому, а саме у відсутності підстав для застосування вимог ст. 75 КК України та неможливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.

Крім того, застосувавши положення ст.75 КК України, районний суд не зазначив у вироку, саме від якого (основного чи додаткового) покарання він звільнив обвинувачених, що суперечить положенням вимог кримінального закону.

Отже доводи апеляційної скарги прокурора та апеляційних скарг представників потерпілих щодо неправильного застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність, безпідставне застосування до обвинувачених вимог ст. 75 КК України є обґрунтованими.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_6 судова колегія враховує те, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, не визнав своєї вини, не визнав цивільні позови потерпілих та не відшкодував потерпілим заподіяну шкоду, до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, має міцні соціальні зв’язки, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому та вважає, що необхідною й достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів є міра покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі із призначенням додаткового покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_18 про те, що йому безпідставно інкримінованого порушення одночасно п’яти пунктів ПДР, що на думку його захисника порушино право на захист від неконкретного обвинувачення, а також те, що обвинувачений ОСОБА_6 не порушував жодного з них.

Порушення водієм певних правил дорожнього руху, якими регламентовано дії водія у конкретній дорожній ситуації завжди знаходяться у взаємозв’язку із порушеннями водієм одних або декількох загальних правил дорожнього руху.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. 1.5., 2.3., 10.1. 10.3., 10.4 ПДР, оскільки порушення ОСОБА_6 п.п. 10.3, 10.4. ПДР, якими регламентовано дії у конкретній дорожній ситуації є похідними від порушень п.п 10.1. ПДР, якими регламентовано загальні дії водія перед будь-яким початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху, - похідними від порушень ОСОБА_6 п.п. 2.3. ПДР, якими регламентовано загальний обов’язок водія для забезпечення безпеки дорожнього руху у будь-якій дорожній ситуації та похідними від порушень ОСОБА_6 п.п. 1.5.ПДР, яким регламентовано, що дії водія не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, у будь-якій дорожній ситуації.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 в частині власних розрахунків швидкості транспортних засобів, відстані між транспортними засоби тощо, у зв’язку з тим, що висновком судової автотехнічної експертизи № 3074 від 23.06.2014 року підтверджується, що отримані при слідчому експерименті від 04.06.2014 року з водієм автомобіля «Toyota Hiace» ОСОБА_6 дані є технічно неспроможні, оскільки суперечать слідовій інформації, зафіксованій на місці ДТП та до дослідження не приймалися, тим більше, що не можуть бути прийняті судом розрахунки зроблені власно обвинуваченим на підставі таких даних.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_18 в частині кількості смуг для руху у місці ДТП, колегія апеляційного суду вважає спробою обвинуваченого ввести суд в оману з метою уникнення покарання, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, такі доводи спростовуються протоколом проведення слідчого експерименту від 04.06.2014 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 в ході якого ОСОБА_19 особисто підтвердив, що вважав, що встигає перестроїтися у лівий крайній ряд.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правило п.п. 10.3 ПДР, яким регламентовано, що водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися, не ставляться в залежність від того у яку саме смугу буде здійснюватися маневр перестроювання (ліву, праву, першу, другу). Водій, що виконує такий маневр повинен у будь-якому випадку надати перевагу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку.

На відеозаписах дорожньо-транспортної пригоди, що були дослідженні судовою колегією під час апеляційного розгляду наглядно видно, що зіткнення відбулось саме під час перестроювання автомобілю «Toyota Hiace» під керуванням ОСОБА_6 справа наліво.

Судова колегія відхиляє доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про внесення до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року та схеми до нього недостовірних відомостей про те, що на ділянці проїжджої частини, де сталась дорожньо-транспортна пригода розташовано чотири смуги для руху замість двох, а також відсутні відомості про розташування трьох попереджувальних дорожніх знаків за 200 метрів до зіткнення, відсутня прив’язка місця зіткнення по довжині проїжджої частини, оскільки вказані доводи спростовуються відомостями, зазначеними у п. 6 протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року у якому зазначено, що у напрямку проведення огляду розташовано дві смуги для руху, схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року на якій відображено дорожні знаки 1.32. "Пішохідний перехід", що діяли на ділянці дороги, де сталась дорожньо-транспортна пригода, положення автомобілів на місці події, яке визначено трьома розмірами: одним лінійним розміром вздовж дороги від обраного орієнтиру і двома розмірами перпендикулярно поздовжньої осі дороги від передніх коліс до межі проїзної частини і від задніх коліс до тієї ж межі, фототаблицею до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2012 року, яка повністю узгоджується із відомостями, зазначеними у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схеми до нього.

Судова колегія також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що ДТП сталась унаслідок порушень ПДР водієм автомобілю «Peugeot 206» ОСОБА_7, оскільки невиконання Правил дорожнього руху одним із учасників дорожнього руху не звільняє від відповідальності іншого учасника дорожнього руху, чиї дії (бездіяльність), також знаходяться у причинно-наслідкового зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою.

Статтею 1 Закону України «Про застосування амністії в України» від 01.10.1996 року визначено, що амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України.

Статтею 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року встановлено, що рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року застосування цього Закону здійснюється щодо осіб, щодо яких судом ухвалені вироки, які не набрали законної сили, - за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього.

Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.

В судовому засіданні колегією апеляційного суду роз’яснено обвинуваченому ОСОБА_6 можливість та порядок заявлення клопотання про застосування відносно нього акту амністії.

Обвинувачений ОСОБА_6 наполягав на задоволенні його заяви від 03.05.2017 року, в якій просив застосувати відносно нього п.»Г» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році», на підставі якого він підлягає звільненню від призначеного покарання.

Згідно матеріалів судового провадження, обвинувачений ОСОБА_6 є особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальноообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вказані обставини підтверджують доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про можливість застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від відбування призначеного покарання.

Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_3 пред’явили цивільні позови у яких з урахуванням уточнень просили стягнути компенсацію заподіяної ним матеріальної, моральної шкоду та втрати працездатності, солідарно з страховиків ПАТ «НАСК «Оранта», ТОВ «СТДК «Глобус», які несуть зобов’язання за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені, відповідно зобвинуваченими ОСОБА_7 та з обвинуваченим ОСОБА_6 та стягнути у солідарному порядку з обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 різницю між страховим відшкодуванням і фактично заподіяною шкодою.

Свої позовні вимоги потерпілі обґрунтували положеннями ч. 2 ст. 1188 ЦК України із урахуванням роз’яснень, що викладені Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Ухвалюючи вирок, суд першої інстанції дійшов висновків, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_20 підлягає частковому задоволенню, а цивільний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню у повному обсязі. Разом з тим, суд ухвалив вирок, яким стягнув з страховиків на користь потерпілих компенсацію заподіяної шкоди у рівних частках. Різницю між страховим відшкодуванням та фактично заподіяною шкодою суд першої інстанції стягнув одночасно солідарно та рівних частках з обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з кожного.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи цивільні позови потерпілих, суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно ч. 2 ст. 1190 ЦК України, за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Колегією суддів встановлено, що у своїх цивільних позовах потерпілі просили вирішити їх вимоги саме з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1188 ЦК України, мотивуючи тим, що внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, якими керували обвинувачені, заподіяно шкоди потерпілим, які були пасажирами автомобілю під керуванням одного із обвинувачених - ОСОБА_7 Заяви про визначення відповідальності обвинувачених у частках з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1190 ЦК України потерпілі суду не подавали.

Отже у суду першої інстанції не було підстав виходити за межі позовних вимог та вирішувати цивільні позови потерпілих у спосіб, який не заявлявся потерпілими.

Вирок суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо відшкодування на користь ОСОБА_12 заробітку (доходу втраченого внаслідок ушкодження здоров’я) щомісячно, починаючи з дня ухвалення судового рішення і довічно в розмірі 60 відсотків від звичайного (середнього) розміру заробітної плати одного середньооблікового штатного працівника Одеської області за видом економічної діяльності «Будівництво» - потерпілим ОСОБА_12 та його представником не оскаржувався.

За таких підстав колегія суддів вважає, що потерпілі обрали вірний спосіб захисту свої цивільних, прав, у зв’язку з чим доводи апеляційних скарг представників потерпілих є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 та задоволення у повному обсязі цивільного позову ОСОБА_3.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про те, що при вирішенні цивільних позовів ОСОБА_12 та ОСОБА_3 суд першої інстанції не вирішив питання про франшизу, оскільки такі доводи не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих.

Згідно п. 12.2. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, не застосовується.

У своїх цивільних позовах потерпілі просили відшкодувати шкоду заподіяну їх здоров’ю та не ставили питання про відшкодування шкоди, заподіяної їх майну, тому доводи апеляційної скарги ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про франшизу, судова колегія вважає безпідставними.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про те, що неподання потерпілими письмового повідомлення про ДТП та заяв про страхове відшкодування є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 та ОСОБА_3 до ПАТ «НАСК «ОРАНТА», оскільки такі доводи також не гуртуються на нормах матеріального права.

Відповідно до пп. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Отже законом покладено обов’язок із подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, на водіїв транспортних засобів, причетних до такої пригоди, але такий обов’язок не визначено для потерпілих, які є лише пасажирами транспортних засобів, причетних до такої пригоди.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обидва потерпілих були госпіталізовані із тяжкими травмами з місця пригоди та протягом строків на подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду знаходились в реанімації та на стаціонарному лікуванні, що об’єктивно унеможливлювало здійсненнями ними будь-яких юридично значущих дій.

Відповідно п.п. 37.1.3. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Колегія суддів вважає, що само по собі не подання повідомлення про страховий випадок не є підставою для припинення зобов’язання страховика щодо здійснення страхового відшкодування, оскільки може бути підставою для відмови від страхового відшкодування лише в тому випадку, коли таке неповідомлення позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, коли відсутність у страховика відомостей про пригоду могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.

У даному випадку, факт та обставини настання страхового випадку ніким не оспорюється, обставини страхового випадку із достатньою повнотою зафіксовані правоохоронними органами у рамках досудового розслідування кримінального провадження, тому, сам по собі факт неповідомлення ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про настання страхового випадку не є підставою для припинення зобов’язання ПАТ «НАСК «ОРАНТА» із виплати страхового відшкодування.

Судова колегія не погоджується із доводами апеляційної скарги ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про застосування до спірних правовідносин положень п.п. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосовно того, що неподання потерпілими заяв про страхове відшкодування впродовж трьох років з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) на користь потерпілих, оскільки наведені положення закону застосовуються при зверненні за страховим відшкодуванням у позасудовому порядку, але не можуть бути застосовані, коли наявність або відсутність підстав для виплати страхового відшкодування встановлюється за результатами судового розгляду.

Відповідно п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку, рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається на підставі рішення суду.

Судовою колегію встановлено, що в порядку, передбаченому ст. ст. 1194 ЦК України та у відповідності до роз’яснень викладених у п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», впродовж трьох років з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди потерпілі подали цивільні позови, одночасно до обвинувачених та до страховиків, які застрахували цивільну відповідальність обвинувачених, як володільців транспортних засобів.

В такому випадку подія дорожньо-транспортної пригоди, особи винні у вчиненні ДТП, розмір шкоди, що було завдано потерпілим, причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями обвинувачених та завданої потерпілим шкодою, а також різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою встановлюється в судовому рішенні за результатами розгляду кримінального провадження, на підставі позовів потерпілих та за участю страховиків, а тому право потерпілих на отримання страхового відшкодування не може бути обмежено вчиненням процедурних дій, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За викладених підстав, вирок суду першої інстанції на підставі п. 4 ч.1, ч.2 ст.409, п.2 ч.1 ст.413, 414 КПК України в частині призначеного обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 м’якого покарання в тому числі із застосуванням положень ст. 75 КК України, які не підлягали застосуванню, підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового вироку, відповідно до вимог п.2, 4 ч.1, ч.2 ст.420, КПК України.

Водночас, обґрунтованими є доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 щодо безпідставного посилання у вироку при кваліфікації дій обвинувачених - вчинення обвинуваченими умисних злочинів, оскільки у відповідності до положень кримінального закону, інкриміновані обвинуваченим злочини є необережними, а тому таке посилання підлягає виключенню з вироку.

Апеляційний суд вважає, що вказівка суду у вироку на кваліфікуючу ознаку вчиненого обвинуваченими злочину щодо порушення правил експлуатації транспорту є безпідставною і такою, що не відповідає вимогам закону, а тому вона також підлягає виключенню з вироку.

За наведених вище обставин, апеляційні скарги прокурора, представників потерпілих, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПАТ «НАСК «ОРАНТА» - залишенню без задоволення.

При цьому апеляційним судом не було встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування вироку районного суду.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_8, представника потерпілого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_4, представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Публічного Акціонерного Товариства "Національна Страхова компанія «Оранта» - залишити без задоволення.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 30.08.2016 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілих, ОСОБА_12, ОСОБА_3 - скасувати та постановити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання відраховувати з 05.04.2018 року, взявши засудженого ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 під варту в залі суду.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі п.»Г» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році», звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання.

Виключити з мотивувальної частини вироку Суворовського районного суду м. Одеси від 30.08.2016 року вказівки суду щодо вчинення обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 умисного кримінального правопорушення та кваліфікуючої ознаки - порушення правил експлуатації транспорту.

Цивільний позов ОСОБА_12 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ 00034186, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», код ЄДРПОУ 20448234 на користь ОСОБА_12:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю придбання ліків, посиленого харчування у розмірі 46853,38 гривень;

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю стаціонарного хірургічного лікування у розмірі 52000,00 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності за період з березня 2012 по квітень 2014 року у розмірі 4166,6 гривень;

- страхове відшкодування у зв’язку із стійкою втратою працездатності за період з березня 2012 року по червень 2014 року у розмірі 19314 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі 12000,00 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ 00034186 на користь ОСОБА_12 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», код ЄДРПОУ 20448234 на користь ОСОБА_12 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 2550,00 гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7), ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодуванням шкоди, пов’язаноїіз тимчасовою втратою працездатності за період з березня 2012 по квітень 2014 року і фактично заподіяною шкодою, пов’язаноюіз тимчасовою втратою працездатності у розмірі 4193,76 гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7), ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодуванням шкоди, пов’язаноїіз стійкою втратою працездатності за період з березня 2012 по червень 2014 року і фактично заподіяною шкодою, пов’язаноюіз стійкою втратою працездатності у розмірі 14321,51 гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7), ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 різницю між страховим відшкодування моральної шкоди і фактично заподіяної моральної шкоди у розмірі - 694018,00 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ 00034186, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» код ЄДРПОУ 20448234 на користь ОСОБА_3:

- страхове відшкодування витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, придбання ліків, транспортування у розмірі 68482,65 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язануіз тимчасовою втратою працездатності у розмірі 2637,08 гривень;

- страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності у розмірі 19314,00 гривень;

- страхове відшкодування вартості санаторно-курортного лікування у розмірі 12000,00 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ 00034186 на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» код ЄДРПОУ 20448234 на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 2550,00 гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7), ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 різницю між страховим відшкодування моральної шкоди і фактично заподіяною моральною шкодою у розмірі 343234,00 гривень.

В решті вирок районного суду залишити без змін.

Вирок вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з моменту набрання ним законної сили, а засуджений, який тримається під вартою в той же строк, з моменту отримання копії вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_21 ОСОБА_22 ОСОБА_23