Ухвала суду № 7319612, 07.12.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2009 року № 22а-11092/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Каралюса В.М. та Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання Когутич Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської обл. на постанову господарського суду Львівської обл. від 26.05.2008р. у адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської обл. про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб,-

В С Т А Н О В И Л А:

08.02.2008р. позивач Дочірнє підприємство /ДП/ «Львівський Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Перемишлянському районі Львівської обл. № 0000591701/0 від 26.07.2007р.; покласти на відповідача відшкодування судових витрат (Т.1, а.с.2-4).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 26.05.2008р. заявлений позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Перемишлянському районі Львівської обл. № 0000591701/0 від 26.07.2007р.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (Т.1, а.с.308-309).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач ДПІ у Перемишлянському районі Львівської обл., яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати (Т.6, а.с.223-226).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що згідно норм чинного законодавства службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має розїзний (пересувний) характер, не вважається відрядженням, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, (контрактом) між працівником і власником; підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має розїзний (пересувний) характер, через що такі поїздки не є відрядженням, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок.

Оскільки у колективному договорі позивача не визначено вищевказані поїздки відрядженням, то проведені виплати працівникам позивача є винагородою або виплатами, які виплачуються (надаються) платнику податку в звязку з відносинами трудового найму, через що на підставі пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» включаються до місячного оподаткованого доходу платника податку.

Таким чином, надбавки за розїзний характер роботи повинні включатися до загального місячного оподаткованого доходу працівників і підлягають оподаткуванню.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 11.06.2007р.-16.07.2007р. ревізорами ДПІ у Перемишлянському районі Львівської обл. проведена виїзна планова перевірка філії «Перемишлянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005р. по 31.03.2007р., по результатам якої складено Акт перевірки № 20/23/26231139 від 19.07.2007р. (Т.1, а.с.8-60).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.6.5.1 п.6.5 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб», в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 21282 грн. 70 коп.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000591701/0 від 26.07.2007р. про визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на суму 63848 грн. 10 коп., з яких 21282 грн. 70 коп. за основним платежем та 42565 грн. 40 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7).

Згідно складеного Акта перевірки слідує, що в порушення вимог пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» філією «Перемишлянський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не включалися до складу загального місячного оподаткованого доходу працівників надбавки за розїзний характер роботи, які не оформлені як відрядження. Відповідно до ч.3 п.1.1 ст.1 наведеного Закону такі виплати за наведених обставин належать до заохочувальних та компенсаційних виплат, або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику податку у звязку з відносинами трудового найму згідно із законом, і відповідно повинні оподаткуватися податком з доходів фізичних осіб за ставкою 15 відсотків в 2007 році та 13 відсотків протягом 2004-2006 років.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що із змісту п.1.1 ст.1, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці», п.1.3, п.3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затв. наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004р., п.3 постанови КМ України № 490 від 31.03.1999р., а також постанови КМ України № 663 від 23.04.1999р., слідує, що надбавки за розїзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати при відрядженнях.

Відповідно до положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затв. наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998р., окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування, інші особисті потреби фізичної особи), норми яких встановлені постановою КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів.

Отже, якщо робота працівника носить розїзний характер, його поїздки не вважаються відрядженнями з їх відповідним оформленням, при цьому виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженій особі та відповідно до пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що виплати за розїзний характер за своїм характером і призначенням є аналогічними до добових витрат при відрядженні; добові витрати не є обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, через що й виплати за розїзний характер роботи не можуть оподатковуватися податком з доходів фізичних осіб, оскільки такі фактично є компенсацією за розїзний характер роботи, а не доходом працівника.

Підставно враховано судом й те, що розмір надбавок за розїзний характер, що виплачуються працівникам філії позивача, є визначений колективним договором Дочірнього підприємства «Львівський Облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (Т.1, а.с.69-89), погоджений із замовниками робіт, та не перевищує граничних добових витрат, визначених КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном».

В матеріалах справи наявні копії документів, на підставі яких позивачем проведено нарахування спірної надбавки працівникам (Т.1, а.с.185-264, Т.2-5, Т.6, а.с.1-214), зміст яких відповідає вищевикладеному.

Також підтвердженням наведеної позиції слід вважати зміст листа ДПА України № 4528/6/17-3116 від 08.06.2004р., відповідно до якого надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у звязку із відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затв. наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998р., не є обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Т.1, а.с.61).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що поїздки працівників, робота яких носить розїзний характер, не вважаються відрядженням; виплата надбавок за розїзний характер прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових на відрядження і відповідно до пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податку з доходів фізичних осіб; вказані виплати фактично є компенсацією за розїзний характер роботи, а не доходом працівників.

Таким чином, необгрунтованим є висновок податкового органу про те, що надбавки за розїзний характер роботи повинні включатися до складу загального місячного оподаткованого доходу працівників, через що позивачу безпідставно визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської обл. на постанову господарського суду Львівської обл. від 26.05.2008р. у адміністративній справі № 31/46А/5015 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.М.Каралюс

О.П.Стародуб