Вирок № 73152800, 30.03.2018, Перечинський районний суд Закарпатської області

йСправа № 298/1386/17 Провадження № 1-кп/304/8/2018

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

суддів – Чепурнова В.О., Шешені М.О.,

з участю секретаря судового засідання — ОСОБА_1,

прокурорів – Попович І.І., Левкулича В.І.,

потерпілої – ОСОБА_2,

її представника – адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого – ОСОБА_4,

його захисника – адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження №12016070070000014 по обвинуваченню

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, № 43 Великоберезнянського району Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого (має на утриманні малолітню дитину), непрацюючого, українця, громадянина України, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст.263 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

на початку липня 2017 року обвинувачений ОСОБА_4, перебуваючи неподалік футбольного поля у с. Сіль Великоберезнянського району Закарпатської області, біля автобусної зупинки, знайшов пістолет моделі «Фроммер», що належить до вогнепальної зброї, який умисно, незаконно без передбаченого законом дозволу зберігав при собі та перевозив у власному автомобілі марки «Мерседес Бенц», р/н НОМЕР_1. Після того, 04 липня 2017 року близько 20.00 год., знаходячись біля будинку № 173 в с. Стужиця Великоберезнянського району, в той час як ОСОБА_6 перегородивши йому дорогу власним автомобілем марки «Шкода Октавія», р/н НОМЕР_2, вийшов з нього і рухався у його напрямку зі зброєю у руках, схожою на автомат Калашникова та вважаючи, що ОСОБА_6 хоче його вбити, вихопив із салону свого автомобіля вказаний пістолет моделі «Фроммер» та відходячи назад вистрілив у ОСОБА_6, чим перевищив межі необхідної оборони, умисно заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді вогнепального проникаючого поранення грудної клітки справа, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 263 та ст. 124 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому діянні визнав, щиро розкаявся та показав, що з березня 2017 року ОСОБА_6 постійно погрожував йому та його сім'ї, принижував його. Одного разу ОСОБА_6 також постріляв у них вдома сарай та покрівлю будівлі, а також приїжджав до нього додому з невідомими людьми на так звані «розбірки». На покрівлі до сьогоднішнього дня залишилися сліди пострілів. Тоді, 04 липня 2017 року, ОСОБА_6 перекрив йому своїм автомобілем дорогу та вийшов з нього зі зброєю у руках. На його запитання про те, що він від нього хоче, ОСОБА_6, відповівши, що зараз йому покаже, перезарядив зброю та почав рухатися до нього. Тоді він злякавшись та сприйнявши ОСОБА_6 як реальну загрозу, вихопив зі свого автомобіля пістолет і здійснив постріл у його сторону. Поранити його не хотів, але коли ОСОБА_6 зігнувся, то він зрозумів, що поцілив у нього. У частині обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України визнає свою вину повністю, а щодо ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 цього Кодексу – не визнає, оскільки нікого поранити чи вбивати наміру не мав, а лише оборонявся. Про те, що трапилося дуже жалкує та просить вибачення у потерпілої.

Крім визнання обвинуваченим своєї вини, така повністю стверджується показаннями потерпілої та свідків, зокрема:

- показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка у судовому засіданні показала, що ОСОБА_6 з обвинуваченим завжди були у хороших відносинах, останній часто бував у них вдома. Однак близько за півроку до даної події відносини між ними дуже зіпсувалися, а 04 липня 2017 року близько 21.00 год. між ними трапилася сутичка, під час якої ОСОБА_4 вистрілив у її чоловіка та поранив його. Свідками цього були ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, який і повідомив її про те, що сталося. До обвинуваченого претензій ні морального, ні матеріального характеру не має, від цивільного позову до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовляється;

- показаннями свідка ОСОБА_9, який у судовому засіданні показав, що 04 липня 2017 року приїхав до мами в с. Стужиця, після чого зайшов до ОСОБА_8 В той час їм зателефонував ОСОБА_6 і запросив до себе у гості. У ОСОБА_6 вони посиділи у бесідці, після чого вирішили поїхати на лісництво, де по дорозі побачили ОСОБА_4 з ОСОБА_7 Тоді ОСОБА_6 перекривши їм дорогу своїм автомобілем, взяв предмет, схожий на автомат, та вийшов з машини. Словесно погрожуючи, він направився до ОСОБА_4, який кричав ОСОБА_6 не підходити до нього і в той час пролунав постріл. Хто саме вистрілив і чи ОСОБА_6 направляв зброю на обвинуваченого, він в той момент не бачив, оскільки знаходився за машиною. Після пострілу ОСОБА_4 закричав їм, щоб допомогли, хоча й міг вистрілити ще неодноразово. Тоді вони з ОСОБА_8 допомогли ОСОБА_6 сісти у автомобіль та поїхали до лікарні в смт. В.Березний. По дорозі вони зупинялися набирати води, тоді напевно ОСОБА_6 й викинув автомат;

- показаннями свідка ОСОБА_8, який показав у судовому засіданні, що на початку липня 2017 року він попросив ОСОБА_6 покосити поле та під час сінокосу вони трохи випили, а після обіду розійшлися по домівках. Коли він вже був вдома до нього прийшов ОСОБА_9, а пізніше – зателефонував ОСОБА_6 та запросив до себе. Пробувши деякий час у ОСОБА_6, вони втрьох вирішили поїхати до якогось закладу посидіти. Однак по дорозі, помітивши біля будинку ОСОБА_7 ОСОБА_4, ОСОБА_6 зупинив автомобіль, перегородивши йому дорогу. Сказавши їм, що сам розбереться, зі зброєю у руках вийшов з авто та направився до ОСОБА_4 Вони з ОСОБА_9 стояли за автомобілем і через секунду почули постріл; допомогли ОСОБА_6 сісти в автомобіль і відразу поїхали до лікарні. Зброя у ОСОБА_6 була схожа на автомат чи обріз, він тримав її руках, коли вони допомагали йому сідати у автомобіль; куди вона потім поділася він не знає, можливо по дорозі до лікарні ОСОБА_6 викинув її біля річки. Згадав, що ще навесні він їхав з ОСОБА_10 на тракторі і коли той побачив ОСОБА_4, то скерував машину на нього, намагаючись наїхати та казав, що задавить його;

- показаннями свідка ОСОБА_7, який у судовому засіданні показав, що того дня, коли мала місце зазначена подія, ОСОБА_4 зупинився біля нього, щоб привітатися і вони розмовляли. В той час їхав ОСОБА_6, який побачивши обвинуваченого, зупинився таким чином, що перегородив йому дорогу та вийшов з автомобіля, направившись до ОСОБА_4 У нього в руках була рушниця і на запитання обвинуваченого про те, що він від нього хоче, ОСОБА_6, пересмикнувши затвор рушниці, сказав, що зараз йому покаже. У відповідь на такі дії, ОСОБА_4 швидко вихопив зі свого автомобіля пістолет та вистрелив у бік ОСОБА_6 Він схопився за живіт, а ОСОБА_4 кричав, щоб викликали швидку. Свідками вказаного були також ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Про існування конфлікту між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 він тоді не знав, однак перед першим допитом на досудовому слідстві, ОСОБА_6 просив його свідчити на свою користь;

- показаннями свідка ОСОБА_11, який показав у судовому засіданні, що ОСОБА_6 погрожував обвинуваченому ОСОБА_4 його вбити. Так, близько за два тижні до того як ОСОБА_4 стріляв у ОСОБА_6, вони з обвинуваченим їхали з смт. В.Березний та зупинилися перед залізничним переїздом, оскільки був закритий шлагбаум. ОСОБА_6 рухався їм на зустріч та, об’їхавши поміж шлагбаумами, перетнув залізничний переїзд, під’їхав до ОСОБА_4 і сказав, що вб’є його. Іншого разу, він був у ОСОБА_4 вдома, коли туди з якимось незнайомцем приїхав ОСОБА_6 та кликав обвинуваченого. Однак вони з ОСОБА_4 злякалися та зайшли до будинку і тоді ОСОБА_6 поїхав;

- показаннями свідка ОСОБА_12, який у судовому засіданні показав, що за декілька днів до того як ОСОБА_6 потрапив у лікарню з вогнепальним пораненням, йому зателефонував мешканець с. Стужиця та повідомив, що у селі небезпечно, оскільки ОСОБА_6 поводиться агресивно, у себе на подвір’ї стріляє з автомата Калашникова. Після того, він відразу зателефонував начальнику Великоберезнянського відділення поліції, однак той вже знав про вказані дії ОСОБА_6, так як такі мали місце ще напередодні у суботу, про що у свою чергу начальника поліції повідомив начальник застави села Стужиця. Тоді на місце була відправлена група швидкого реагування, однак коли вони приїхали, то нікого вже не було.

Також вина обвинуваченого підтверджується сукупністю доказів, зібраних у справі при провадженні досудового слідства, які досліджені та перевірені судом, зокрема:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 21 липня 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_6 просить прийняти міри до ОСОБА_4, який 04 липня 2017 року близько 20.30 год. намагався позбавити його життя, здійснивши в його напрямку прицільний вистріл з пістолета в область грудей (Т. 1, а. с. 128-130);

- протоколом огляду автомобіля від 05 липня 2017 року з фототаблицею до нього, згідно якого об’єктом огляду являється автомобіль марки «Шкода Октавія», р/н НОМЕР_2, білого кольору, який належить ОСОБА_6, під час огляду якого виявлено та вилучено спортивну куртку, рушник оранжевого кольору, силіконову маску, товарно-транспортну накладну ТОВ «Нова Пошта», папірець з номерами, грошові кошти – одна банкнота номіналом 5 грн., три банкноти номіналом по 2 грн., а також біля водійського сидіння на килимку виявлено дерев’яну палицю, довжиною 58 см та шириною 2 см, зі слідами темно-бурого кольору, та зроблено два змиви (Т. 1, а. с. 132-139);

- протокол огляду місця події від 05 липня 2017 року з ілюстраційною таблицею до нього, згідно якого предметом огляду являється металевий предмет циліндричної форми подібний на кулю, калібром близько 9 мм, на якому наявні сліди речовини бурого кольору, схожої на кров. Вказаний предмет упаковано у поліетиленовий пакет з надписом «ОСОБА_6 – куля», який для огляду було надано завідувачем відділення анестезіології та інтенсивної терапії ОСОБА_13 (Т. 1, а. с. 140-144);

- протоколом огляду місця події від 21 липня 2017 року з фототаблицею до нього, з якого вбачається, що об’єктом огляду являється відрізок асфальтно-ґрунтової дороги в с.Стужиця Великоберезнянського району Закарпатської області навпроти будинку № 173, де будь-яких гільз або предметів, пов’язаних зі стрільбою та замахом на вбивство ОСОБА_6 не виявлено (Т. 1, а. с. 145-149);

- протоколом огляду місця події від 19 серпня 2017 року з фототаблицею до нього, згідно якого оглянуто та вилучено автомобіль марки «Мерседес Бенц», р/н НОМЕР_1, червоного кольору, який належить обвинуваченому ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 150-154);

- протоколом проведення слідчого експерименту та переглянутим відеозаписом такого від 09 серпня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, № 44 Великоберезнянського району, який відтворив обставини події, при яких йому було спричинено вогнепальне поранення, зокрема, де саме зупинив свій автомобіль та вийшов поговорити з ОСОБА_4, місце розташування обох автомобілів та місце, де ОСОБА_4 вистрелив у нього (Т. 1, а. с. 155-159);

- протоколом проведення слідчого експерименту та переглянутим відеозаписом такого від 14 серпня 2017 року за участю підозрюваного ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, № 43 Великоберезнянського району, який відтворив обставини події, що мали місце 04 липня 2017 року, а саме місце розташування на вулиці свого автомобіля, а також автомобіля ОСОБА_6, коли той зупинився, перекривши йому проїзд; де саме він знаходився, коли ОСОБА_6 вийшов з автомобіля з автоматом Калашникова у руках і як здійснив постріл з пістолету, після того як ОСОБА_6 перезарядив свою зброю. Крім того, у с. Сіль Великоберезнянського району біля автобусної зупинки неподалік футбольного поля показав місце, де за декілька днів до вказаної події, у траві знайшов пістолет, який зберігав у своєму автомобілі під сидінням (Т. 1, а. с. 173-178);

- протоколом проведення слідчого експерименту та переглянутим відеозаписом такого від 09 серпня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, № 96 Великоберезнянського району, який відтворив обставини, за яких ОСОБА_6 було спричинено вогнепальне поранення, зокрема в якому напрямку вони, будучи разом з потерпілим у його автомобілі, рухалися, та місце, де ОСОБА_6 зупинився перед автомобілем ОСОБА_4, а також місце, де він, разом зі свідком ОСОБА_8 знаходилися у момент пострілу, а також свідок ОСОБА_7, та на якій відстані знаходилися один від одного ОСОБА_6 з ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 161-166);

- протоколом проведення слідчого експерименту та переглянутим відеозаписом такого від 04 серпня 2017 року за участю свідка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, № 173 Великоберезнянського району, який відтворив обставини, що мали місце 04 липня 2017 року навпроти його будинку, а саме показав місце, де на своєму автомобілі зупинився ОСОБА_4, з яким вони розмовляли; напрямок, звідки рухався на автомобілі ОСОБА_6 та як зупинився, перекривши проїзд ОСОБА_4; гаражне приміщення, куди він зайшов та знаходився у момент пострілу, а також, звідки після пострілу, йшов ОСОБА_6, тримаючись за живіт; де саме знаходилися свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а також відстань між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 у момент пострілу (Т. 1, а. с. 167-172);

- висновком експерта № 586 від 09 серпня 2017 року, за яким на момент судово-медичного обстеження на тілі ОСОБА_6 виявлено наслідок тілесного ушкодження в області передньо-правої бокової поверхні грудної клітини та післяопераційних рубців тулубу. Згідно даних медичної документації у нього виявлено: «вогнепальне кульове проникаюче поранення грудної клітки, живота. Правобічний гемопневмоторакс. Розрив правої долі печінки. Гемоперитонеум». Вказані тілесні ушкодження могли виникнути внаслідок дії кулі при пострілі з травматичної зброї (при цьому було нанесено не менше одного тілесного ушкодження), які по давності виникнення вкладаються в час події, що мала місце 04 липня 2017 року і не суперечить обставинам справи. Вищевказані тілесні ушкодження були небезпечними для життя у момент їх спричинення і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (Т. 1, а. с. 188-193);

- висновком судово-психіатричного експерта № 96 від 17 серпня 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 в період вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення психічним захворюванням не страждав і не страждає ним у теперішній час, може усвідомлювати свої дії та керувати ними; ознак наркотичної чи алкогольної залежності не виявляє; тимчасовий розлад психічної діяльності у ОСОБА_4 відсутній, оскільки дії його були послідовні, цілеспрямовані із збереженням адекватного мовного контакту при відсутності психотичних розладів. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (Т. 1, а. с. 194-197);

- висновком судової балістичної експертизи № 1/317 від 18 серпня 2017 року з ілюстративною таблицею до нього, згідно якого наданий на дослідження предмет є кулею – складовою частиною патрону калібру 7,65 мм «Браунинг», зразка 1900 р.; ймовірно відстріляна з пістолетів: «Фроммер мод. 37» та «Фроммер «СТОП». Категорично відповісти, з якої зброї відстріляна куля буде можливо при наявності у розпорядженні судового експерта конкретного екземпляра зброї (Т. 1, а. с. 179-187).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчинених ним діяннях доведена повністю, що стверджується його показаннями, показаннями потерпілої та свідків, протоколами слідчих дій, висновками експертів, що не викликають у суду сумнівів у своїй об’єктивності.

Таким чином, з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів, в їх сукупності, суд, в частині незаконного поводження зі зброєю, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 КК України, як носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Разом з цим, органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 також кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з чим суд не погоджується та перекваліфіковує його дії на ст. 124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.

При перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 124 КК України, суд враховує наступне.

Як роз’яснено у абзаці 2 пункту 18 постанови пленуму Верховного Суду УРСР № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року передбачено, що суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред'явленого підсудному обвинувачення. При наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин ніж той, за яким було пред'явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.

Пунктом 17 вказаної постанови Пленуму зазначено, що в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, що вирішуються при постановленні вироку.

Згідно вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається з пред’явленого ОСОБА_4 обвинувачення, яке підтримане прокурором у судовому засіданні, незважаючи на встановлені під час судового провадження обставини, йому за провину, серед іншого, ставиться замах на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6

Але з таким висновком органу досудового розслідування суд погодитись не може і оцінює його критично, оскільки такий зроблено на матеріалах, які не є об’єктивними, мають чітку обвинувальну направленість і не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 15 цього Кодексу, замах на вбивство має місце у випадках ненастання смерті іншої людини незалежно від волі суб'єкта, який діяв безпосередньо з прямим умислом на позбавлення її життя. Він є закінченим, якщо суб'єкт повністю вчинив усі дії, які вважав необхідними і достатніми для позбавлення життя потерпілого, але його смерть не настала з причин, що не залежали від волі суб'єкта (ч. 2 ст. 15 КК України).

Так, згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Питання про умисел вирішується судом виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування та в суді ОСОБА_4 послідовно стверджував, що умислу на вбивство ОСОБА_6 він не мав, зі страху перед потерпілим, відходячи назад, вистрілив, навіть не прицілюючись, оскільки той тримав у руках автомат, та внаслідок неодноразових погроз з його боку на свою адресу. При цьому з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений після здійсненого пострілу, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, припинив свої дії, кричав свідкам про те, щоб надали потерпілому допомогу, викликали карету швидкої.

Ці показання ОСОБА_14 не спростовані, а навпаки підтверджені іншими наявними у справі доказами. Так, у судовому засіданні усі свідки – очевидці події, підтвердили покази обвинуваченого про обставини виниклого конфлікту, і те, що потерпілий до того неодноразово погрожував ОСОБА_14, в день події, коли вийшов з автомобіля, то тримав у руках автомат, тоді як обвинувачений був без зброї та вихопив таку зі свого автомобіля і відходячи назад, вистрелив лише після того, як ОСОБА_6 перезарядив свою зброю. Свідок ОСОБА_9 також зазначив, що після пострілу ОСОБА_4 хоча й міг вистрілити ще неодноразово, навпаки кричав про допомогу.

Крім того, суд приймає до уваги показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_11, які у судовому засіданні ствердили про агресивну поведінку потерпілого ОСОБА_6, що передувала події, відносно обвинуваченого, а саме коли ще навесні потерпілий їдучи на тракторі, скерував його на машину обвинуваченого, намагаючись наїхати та казав, що задавить його, а також випадок на залізничному переїзді, коли ОСОБА_6 під’їхав до ОСОБА_4 і сказав, що вб’є його, чи іншого разу, коли приїжджав з погрозами до обвинуваченого додому.

Також про агресивну поведінку ОСОБА_6 пояснював у судовому засіданні свідок ОСОБА_12, який зазначив, що за декілька днів до події, йому повідомили про те, що у селі Стужиця небезпечно, оскільки ОСОБА_6 поводиться агресивно та стріляє у себе на подвір’ї з автомата Калашникова. В той же час, обвинувачений ОСОБА_4 за місцем постійного проживання у селі Стужиця характеризується виключно позитивно – є скромним, чесним, працьовитим, у громадських місцях поводиться добре, алкогольними напоями не зловживає.

Сукупність всіх встановлених обставин вчинення злочину, спосіб, кількість, характер і локалізація поранення, знаряддя злочину, поведінка потерпілого і обвинуваченого, що передувала події, а також можливість у ОСОБА_4 довести свої злочинні наміри до кінця, не зустрічаючи жодної перепони з боку сторонніх осіб або потерпілого та тієї обставини, що обвинувачений припинив свої дії після того, як побачив, що влучив у потерпілого, не вказують на умисні дії винного спрямовані на заподіяння смерті ОСОБА_6

Натомість, згідно положень ст. 36 КК України кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 цього Кодексу уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність (ч. 4 ст. 37 КК України).

Як роз’яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07 лютого 2003 року, відповідальність за ст. 118 або ст. 124 КК за вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

Зазначені положення національного законодавства також кореспондуються з практикою Європейського Суду з прав людини, яку згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України зобов’язані застосовувати як джерело права.

Так, у справі «Андроніку проти Кіпру» Європейський Суд з прав людини визнав право особи, яка перебуває в ситуації необхідної оборони, у разі загрози власному життю, навіть позбавити життя нападника.

Отже, аналіз доказів, зібраних під час розгляду кримінального провадження, свідчить, що обвинувачений ОСОБА_4 знаходився в стані уявної оборони, тобто коли реального суспільно небезпечного посягання не було і він, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускав наявність такого посягання та в ситуації, яка склалася, хибно вважав, що відносно нього вкотре є загроза з боку потерпілого і був змушений захищати себе. Крім того, натискаючи на спусковий гачок ОСОБА_4 вистрілив у ОСОБА_6, коли той зі зброєю у руках, не реагуючи на його зауваження, продовжував йти у його бік. В обстановці, що склалася, ОСОБА_4 не усвідомлював помилковість свого припущення щодо реальності суспільно-небезпечного посягання і, перевищивши межі захисту, який необхідно було застосувати, здійснив постріл, а відтак його дії суд кваліфікує саме як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, посилання захисника ОСОБА_5 на те, що у діях обвинуваченого в силу ч. 5 ст. 36 КК України відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки такий діяв в межах необхідної оборони, суд, з огляду на вищенаведене, відхиляє.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових злочинів.

Як роз’яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3 цієї Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також з особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Так, згідно ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 124 КК України) та тяжкий злочин (ч. 1 ст. 263 КК України).

Як особа ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває (Т. 1, а. с. 202-205).

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне усунення заподіяної шкоди, наявність на утриманні малолітньої дитини, а також те, що обвинувачений є особою молодого віку (Т. 1, а. с. 215-217).

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому, суд не знаходить.

З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому ОСОБА_4 для його виправлення і попередження нових злочинів слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання ОСОБА_4 за сукупністю злочинів згідно ч. 1 ст. 70 КК України суд вважає за доцільне застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Разом з цим, враховуючи тяжкість злочинів, особу винного, який є молодим за віком та з підліткового віку виховувався без матері, визнав свою вину, вчинив злочин вперше, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочинів, не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, по місцю проживання характеризується виключно позитивно, а також відсутність з боку потерпілої ОСОБА_2 претензій як матеріального, так і морального характеру, що в сукупності знижує ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_4 можливе без відбування покарання відповідно до ст. 75 КК України з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Що стосується цивільного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачено статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, відповідно до частини четвертої та п'ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як роз’яснено в п. 5 та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 року, при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК.

Під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_2 внаслідок повного відшкодування шкоди, просила залишити цивільний позов без розгляду, однак у судовому засіданні уточнила, що у зв’язку з наведеним, відмовляється від такого.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини 3 вказаної статті, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

При прийнятті рішення щодо відмови потерпілої від цивільного позову до обвинуваченого ОСОБА_4 у зв’язку з повним відшкодуванням шкоди, суд також враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом, а тому приймаючи до уваги те, що така відмова потерпілої не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вважає, що провадження у справі в частині цивільного позову підлягає закриттю.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили слід залишити попередній – у виді застави, а після набрання законної сили і звернення вироку до виконання грошову заставу повернути заставодавцю.

Питання процесуальних витрат вирішуватиметься в порядку ст. 124 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.124, ч. 1 ст. 263 КК України і призначити:

- за ст. 124 КК України – покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців;

- за ч. 1 ст. 263 КК України – покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_4 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, а саме:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Прийняти відмову від цивільного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а провадження у справі в частині цивільного позову – закрити.

Процесуальні витрати за проведення судової балістичної експертизи № 1/317 від 18 серпня 2017 року у розмірі 1 784 (одна тисяча сімсот вісімдесят чотири) грн. 64 коп. стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній – заставу, а після набрання вироком законної сили і звернення його до виконання грошову заставу в сумі 129 920 (сто двадцять дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять) грн., яка внесена на спеціальний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області згідно квитанції № НОМЕР_3 від 02 серпня 2017 року, повернути заставодавцю – ОСОБА_15.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку суду сторони кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 376 КПК України.

Головуючий: Судді:ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18