Постанова № 73102694, 21.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/250/18 Справа № 202/860/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П. Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів -Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Василенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про стягнення суми заборгованості та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості, посилаючись на те, що 15 травня 2014 року він передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 250 000 гривень, підтвердженням чого є власноруч написана відповідачем розписка. Згідно розписки ОСОБА_3 повинна була повернути йому вказану суму до 15.10.2014 року. Однак у встановлений строк і до теперішнього часу зазначене зобов`язання відповідачем не виконано. У зв'язку з тим, що відповідач своєчасно грошові кошти не повертає, він звертався до ОСОБА_3 з усними та письмовими вимогами неодноразово, але відповідач лише обіцяла повернути гроші, а потім почала уникати спілкування. У зв'язку з цим просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь на підставі боргової розписки грошову суму у розмірі 269 261,72 гривень, в тому числі: 250 000 гривень - сума заборгованості за розпискою, 17 124,74 гривень - інфляційні витрати, 2 136,98 гривень - 3% річних.

В лютому 2015 року ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву про визнання права власності, посилаючись на те, що 12.01.1994 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про що Відділом запису актів громадянського стану Самарського району м. Дніпропетровська було зроблено відповідний актовий запис № 2 та видано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2009 року по цивільній справі № 2-1895/09 шлюб між сторонами було розірвано. За час шлюбу позивачем та нею за спільні кошти було набуто майно, що є спільною сумісною власністю, а саме: автомобіль легковий - універсал-В, марки Lexus, 2007 року випуску, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1; квартира АДРЕСА_1; житловий будинок АДРЕСА_2. У зв'язку з цим ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок літ.А-2, житлова прибудова літ.А -2, житлова прибудова літ. А1-2, веранда літ.А2-1, загальною площею 477, 7 кв.м, житловою площею 175,4 кв.м, що розташований на земельній ділянці розміром 1000 кв.м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості відмовлено в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. А-2, житлова прибудова літ. А1-2, житлова прибудова літ. А2-2, веранда літ. а-1, що розташований на земельній ділянці розміром 1000 кв.м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що складається з: котельня № 1 площею 8,1 кв.м, підсобне № 2 площею 30.4 кв.м, гараж № 3 площею 50,3 кв.м, кладова № 4 площею 6,0 кв.м, коридор № 5 площею 16.3 кв.м, № 6 передпокій площею 16,7 кв.м, № 7 санвузол площею 4,0 кв.м, № 8 житлова площею 48,8 кв.м, № 9 кухня площею 8,7 кв.м, № 10 столова площею 18,4 кв.м, № 11 ванна площею 11,3 кв.м, № 12 пральня площею 5,9 кв.м, № 13 зимовий сад площею 50,0 кв.м, № 14 сходова клітина площею 3,7 кв.м, № 15 веранда площею 50,4 кв.м, передпокій № 16 площею 20,4 кв.м, житлова № 17 площею 22,3 кв.м, кладова № 18 площею 0,9 кв.м, житлова № 19 площею 23,0 кв.м, кладова № 20 площею 6,3 кв.м, житлова № 21 площею 14,9 кв.м, кладова № 22 площею 1,1 кв.м, коридор № 23 площею 7,6 кв.м, спортзал № 24 площею 48,0 кв.м, лоджія № 25 площею 4,2 кв.м, загальною площею 477, 7 кв.м, житловою площею 175,4 кв.м.

Не погодившись з таким рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання права власності і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити їй у задоволенні її позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги є те, що в матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджували б право власності подружжя ОСОБА_3 на будівлі і споруди загальною площею 477,4 кв.м, житловою площею 175,4 кв.м. Крім того зазначене майно є самочинно перебудованим та не зареєстрованим, тому не може бути окремим об'єктом права власності. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав закрити провадження за зазначеним позовом, оскільки ОСОБА_4 вже зверталась до суду для визнання за нею права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2

Згідно ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду оскаржується тільки в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, апеляційний розгляд справи проводиться в цих межах.

Вислухавши представника ПАТ КБ «Приватбанк», розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу подружжям за спільні кошти було набуто житловий будинок АДРЕСА_2, тому згідно положень ст.61 СК України, існують підстави для задоволення зустрічного позову.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 січня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який був розірваний рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2009 року.

За час шлюбу позивачем та відповідачем за спільні кошти було набуто майно, що є спільною сумісною власністю, серед якого домоволодіння АДРЕСА_2.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. А-2, житловою площею 77,3 кв.м, літню кухню літ.Б цегляну, сарай літ.Ж цегляний, вбиральню літ.З цегляну, огородження № 1-2, споруду 1, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1000 га по АДРЕСА_2.

В лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 з житловою площею 175,4 кв.м, а загальною площею з урахуванням прибудинкової території - 477,7 кв.м.

Дійсно, ОСОБА_3 вдруге звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, однак предмет позовів є різним, тому підстави для закриття провадження у справі № 202/860/15-ц за зустрічним позовом - відсутні.

Проте визнання права власності на спірне нерухоме майно в судовому порядку не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Судом встановлено, що після визнання вищезазначеним судовим рішенням за ОСОБА_3 права власності на домоволодіння по АДРЕСА_2, загальна площа цього домоволодіння збільшилася до 477,7 кв.м, та включає в себе житловий будинок літ.А-2, житлова прибудова літ.А1-2, житлова прибудова літ.А2-2, веранда літ.а-1, що розташовані на земельній ділянці розміром 1000 кв.м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що складається з: котельня № 1 площею 8,1 кв.м, підсобне № 2 площею 30.4 кв.м, гараж № 3 площею 50,3 кв.м, кладова № 4 площею 6,0 кв.м, коридор № 5 площею 16.3 кв.м, № 6 передпокій площею 16,7 кв.м, № 7 санвузол площею 4,0 кв.м, № 8 житлова площею 48,8 кв.м, № 9 кухня площею 8,7 кв.м, № 10 столова площею 18,4 кв.м, № 11 ванна площею 11,3 кв.м, № 12 пральня площею 5,9 кв.м, № 13 зимовий сад площею 50,0 кв.м, № 14 сходова клітина площею 3,7 кв.м, № 15 веранда площею 50,4 кв.м, передпокій № 16 площею 20,4 кв.м, житлова № 17 площею 22,3 кв.м, кладова № 18 площею 0,9 кв.м, житлова № 19 площею 23,0 кв.м, кладова № 20 площею 6,3 кв.м, житлова № 21 площею 14,9 кв.м, кладова № 22 площею 1,1 кв.м, коридор № 23 площею 7,6 кв.м, спортзал № 24 площею 48,0 кв.м, лоджія № 25 площею 4,2 кв.м, житловою площею 175,4 кв.м.

В розумінні положень статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як визначено ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

В матеріалах справи відсутні докази щодо звернення до територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції з метою перевірки дотримання всіх необхідних вимог до об'єкта нерухомості, наявність яких можуть встановити лише компетентні органи, а отже, на момент розгляду справи, спірний об'єкт нерухомості по вул.Зеленоградська, 21 в м.Дніпрі загальною площею 477 кв.м в експлуатацію не введений.

Таким чином, об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктом права власності, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Згідно вимог ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_3 на користь «ПАТ КБ ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 960 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»- задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року- скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та відмовити у задоволення цих вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в сумі 3 960 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова