Постанова № 73075564, 26.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа№ 910/14206/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представника сторони згідно протоколу судового засідання від 26.03.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ФІНАНС БАНК"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 (повний текст рішення складено - 07.11.2017)

у справі № 910/14206/17 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіної Л.О.

до Публічного акціонерного товариства "ФІНАНС БАНК"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2. Точений Вадим Анатолійович

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіної Л.О. (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ФІНАНС БАНК" (надалі - відповідач) про:

- застосування наслідків недійсності наступних нікчемних правочинів: 1) договору купівлі - продажу прав вимоги від 26.05.2015, укладеного між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк", предметом якого є відчуження належних ПАТ "УПБ" майнових прав за кредитним договором № 612 від 29.09.2007, позичальником за яким виступав Точений Вадим Анатолійович; 2) договору відступлення права вимоги, посвідченого 26.05.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., за реєстровим № 1596, укладеного між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк"; 3) угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2015, що укладена між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення цих договорів;

- визнання наявності у ПАТ "Український професійний банк" права майнової вимоги до Точеного Вадима Анатолійовича за кредитним договором № 612 від 29.08.2007, з усіма додатковими договорами/договорами про внесення змін та угодами до нього, та Іпотечним договором, посвідченим 29.08.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 8722, з усіма додатковими договорами/договорами про внесення змін та угодами до нього;

- зобов'язання ПАТ "Фінанс банк" повернути ПАТ "Український професійний банк" оригінали документів, отриманих згідно актів приймання-передачі від 26.05.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "Український професійний банк" згідно Постанови правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 віднесено до категорії неплатоспроможних, запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ", призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ". З дня призначення уповноваженої особи Фонду остання набуває повноваження органів управління та контролю банку. У відповідності до ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації забезпечує перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації. За результатом проведення такої перевірки було виявлено ознаки нікчемності укладених між позивачем та відповідачем договорів, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 (повний текст рішення складено - 07.11.2017) позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "ФІНАНС БАНК" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.10.2017 повністю та прийняти нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення у даній справі з порушенням норм матеріального та процесуального права з підстав неповного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи. Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції, порушуючи провадження у даній справі не врахував ту обставину, що відповідач не отримав копії позовної заяви з додатками. Окрім цього, за доводами апелянта, судом першої інстанції було порушено процесуальне право, оскільки судом не було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи 28.09.2017 та 23.10.2017. Також зазначив, що судом першої інстанції в порушення ст. 216 ЦК України було порушено право відповідача, у зв'язку з незастосуванням судом двосторонньої реституції. А тому просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ФІНАНС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/14206/17.

15.01.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання такого відзиву іншим учасникам апеляційного провадження.

17.01.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від третьої особи 1 також надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання останнього іншим учасникам апеляційного провадження.

В судовому засіданні 26.03.2018 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - не змін. Окрім цього, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, доказів надіслання копії позовної заяви з додатками та апеляційної скарги з додатками на адресу третьої особи 2.

Представники відповідача та третьої особи 1 в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення учаснику апеляційного провадження 05.03.2018 ухвали суду від 26.02.2018.

Представник третьої особи 2 в судове засідання 26.03.2018 також не з'явився. Разом з цим, судом апеляційної інстанції ухвалою від 23.01.2018 звернувся до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління ДМС України у м. Києві із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Точеного Вадима Анатолійовича (реєстраційний номер НОМЕР_1), та зобов'язав Відділ адресно-довідкової роботи Головного управління ДМС України у м. Києві протягом п'яти днів з моменту отримання запиту суду надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи фізичної особи Точеного Вадима Анатолійовича (реєстраційний номер НОМЕР_1).

На виконання вимог ухвали суду 22.02.2017 через канцелярію суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві надійшла відповідь на запит, відповідно до якого гр. Точений В.А., починаючи з 25.11.2015 зареєстрований на адресою: АДРЕСА_1.

Судом апеляційної інстанції з метою належного повідомлення третьої особи 2 судом було надіслано ухвалу суду від 26.02.2018 за двома адресами: АДРЕСА_1 (яка була повідомлена суду компетентним органом) та АДРЕСА_2 (яка була зазначена самостійно третьою особою 2 в договорах). Через що справу розглянуто в розумний строк з урахуванням принципів рівності сторін та розумності строків розгляду справи судом, передбачених п.п. 2, 10 ч. 3 ст. 3 ГПК України.

Разом з цим, ухвали, надіслані третій особі 2 за обома наявними адресами, були повернуті на адресу суду з відмітками: "за закінченням встановленого строку зберігання". Отже, особа зареєстрована за певною адресою, має усвідомлювати, що отримання нею кореспонденції (в тому числі від суду) залежить виключно від її волі на таке отримання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були вчинені всі можливі дії спрямовані на належне повідомлення, зокрема, третьої особи 2. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що позбавлений права та можливості забезпечувати отримання кореспонденцію самою особою, а тому дії особи в частині нез'явлення на відділення поштового зв'язку - не можуть бути підставою для порушення розумності строків розгляду апеляційної скарги в розумінні п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представника сторони, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд установив наступне.

Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27.04.2015 між ПАТ «ФІНАНС БАНК» (позивач) та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» (відповідач) було укладено договір про надання міжбанківського кредиту №27042015/1, відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами: №1 від 28.04.2015, №2 від 29.04.2015, №3 від 30.04.2015 та №4 від 06.05.2015) позивач надав відповідачу міжбанківський кредит в сумі 2 000 000,00 грн., строком з 06.05.2015 по 07.05.2015, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 34% річних.

26.05.2015 між ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» (продавець) та ПАТ «ФІНАНС БАНК» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до п. 2.1 якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

26.05.2015 між ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» (первісний кредитор) та ПАТ «ФІНАНС БАНК» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги, належні первісному кредиторові за Іпотечним договором (зі змінами), укладеним між первісним кредитором і Точеним В.А. (іпотекодавець), з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору №612 від 29.08.2007, укладеного між первісним кредитором і Точеним В.А. (боржник).

26.05.2015 між ПАТ «ФІНАНС БАНК» (позивач, сторона-1) та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» (відповідач, сторона -2) було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором купівлі-продажу права вимоги від 26.05.2015.

Постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» було установлено ряд обмежень у здійсненні діяльності банку, запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю та призначено куратора Національного банку України.

Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» до категорії неплатоспроможних» банк було віднесено до категорії неплатоспроможних. Вказана обставина не заперечувалась сторонами ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК». Даним рішенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» та прийнято рішення про ліквідацію Банку .

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» .

Рішенням Фонду було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено Пантіну Л.О.

При цьому судом першої інстанції правомірно зазначено, що здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду правомірно виявлено ознаки нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладених 26.05.2015 між ПАТ «ФІНАНС БАНК» та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» на підставі п.п.3,7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому позов ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" задовольнив у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з урахуванням наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Уповноваженою особою, згідно наказу № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ«УПБ».

За результатами роботи комісії складено протокол № 48 від 28.08.2015 та затверджено результати перевірки, якою виявлено наступні правочини (договори), що є нікчемними згідно ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

- договір відступлення права вимоги від 26.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за №1596, укладений між ПАТ «ФІНАНС БАНК» та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК», відповідно до якого банк відступив (передав) кредитору належні банку майнові права за іпотечним договором, що укладений між ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» та Точеним В.А.;

- договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.05.2015, відповідно до якого банк продав (відступив) кредитору належні банку майнові права за договором кредиту №612 від 29.09.2007, укладеним між банком та Точеним В.А.;

- угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2015, що укладена між ПАТ «ФІНАНС БАНК» та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК»;

- всі документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язані з вищевказаними договорами відступлення прав вимоги.

Разом з цим, згідно з приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

При цьому, у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Так, судом першої інстанції правомірно зазначено, що повідомлення за вих. № 01-10/4280 від 24.09.2015 про нікчемність вказаних договорів про відступлення з вимогою про повернення всіх отриманих за цими договорами документів було відправлено відповідачу та отримано останнім 28.09.2015.

При цьому фактично підставою для визнання спірних правочинів нікчемними було зазначено п.п. 1, 3, 7 ч. 3 ст. 38 спеціального Закону, тобто: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідач оригінали документів не повернув, наслідком чого і стало звернення позивача до суду за захистом своїх майнових прав в розумінні пп. г), п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.05.2015, договір відступлення права вимоги від 26.05.2015 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2015 були укладені під час дії обмежень, запроваджених вищевказаною Постановою. При цьому, положеннями п. 5 Постанови було встановлено заборону ПАТ «УПБ» використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки.

Так, з витягу з протоколу №48 від 28.08.2015 засідання комісії із перевірки договорів (інших правочинів) вбачається, що спірні правочини підпадають під критерії нікчемності, визначені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а як на підставу для віднесення їх до нікчемних Уповноваженою особою Фонду зазначено, що договір купівлі-продажу прав вимоги, договір відступлення права вимоги та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог мають безоплатний характер та зумовили неможливість виконання неплатоспроможним банком зобов`язань перед іншими кредиторами, що стало підставою віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Прийнявши умови за договором купівлі-продажу прав вимоги, банком було порушено вимоги постанови НБУ №293/БТ від 30.04.2015. Також, як зазначено у протоколі, банк уклавши правочин купівлі-продажу прав вимоги, здійснив безоплатне відчуження майна. Також умови договору відступлення та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним та іпотечним договорами за ціною, нижчою вартості відступлених майнових прав, а отже надають кредитору ПАТ «Фінанс Банк» переваги перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, у разі якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна.

Так, матеріали справи не містять доказів в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України того, що оплата в рахунок договору купівлі-продажу та відступлення права вимоги була здійснена, натомість відбулось лише зарахування зустрічних однорідних вимог, однак при укладенні вказаних договорів було встановлено ціну та порядок розрахунків.

Крім того, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним. (Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Вищого господарського суду України від 03.08.2017 у справі № 910/12327/16 та від 09.03.2017 у справі № 911/4055/15).

В цій частині суд апеляційної інстанції також враховує в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України доводи позивача з посиланням на рішення Господарським судом міста Києва від 28.04.2017 у справі № 910/2640/17 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017) за позовом ПАТ «ФІНАНС БАНК» до ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладених 26.05.2015 між ПАТ «ФІНАНС БАНК» та ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК». Так, вказаним рішенням та постановою було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції у вказаній постанові зазначив, що з довідки Національного Банку України від 18.07.2016 №55-0004/59606 вбачається, що залишок коштів у національній валюті на кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ" станом на 26.05.2016 становить 6 125, 85 грн. Наведене свідчить, що кошти за відступлення права вимоги фактично не надійшли на кореспондентський рахунок відповідача.

Таким чином, як матеріали даної справи, так і при розгляду справи № 910/2640/17 було встановлено, що відчуження майно банком відбулося безоплатно, що є підставою для нікчемності правочину в розумінні ст. 38 Спеціального Закону.

При цьому, в вказаній постанові судом також щодо пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було зазначено, що позивач на момент укладення нікчемного правочину був кредитором ПАТ «УПБ», зокрема за договором про надання міжбанківського кредиту №27042015/1 від 27.04.2015 на суму 2 097 127, 41 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» станом на 26.05.2015 фактично було 6 125,85 грн, що унеможливлювало виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі кредитного договору, мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку позивач є кредитором відповідача.

Відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку ліквідації банку залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, а задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас позивач, будучи кредитором відповідача за укладеним із ним кредитним договором, уклавши договір купівлі-продажу та відступлення права вимоги від 26.05.2016, відступив майнові вимоги до Точеного В.А. за кредитним договором від 29.08.2007 №612 та Іпотечним договором від 29.08.2007 відповідачу. Відповідно, враховуючи віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені для відповідача законодавством чи внутрішніми документами позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ" на законних підставах, в силу приписів статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", віднесла договір відступлення права вимоги від 26.05.2015, договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.05.2015 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог до нікчемних.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (Аналогічне положення містила ч. 3 ст. 35 ГПК України в редакції чинній на момент прийняття судом першої інстанції рішення).

Таким чином, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 28.04.2017 у справі № 910/2640/17 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Отже, як при розгляді даної справи, так і при розгляді справи № 910/2640/17 було встановлено нікчемність договору купівлі - продажу прав вимоги від 26.05.2015, укладеного між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк", договору відступлення права вимоги, посвідченого 26.05.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., за реєстровим № 1596, укладеного між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк" та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2015, що укладена між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Фінанс банк".

За таких обставин, уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесла спірні договори відступлення права вимоги до нікчемних.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1); недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, з урахуванням нікчемності спірних правочинів, судом першої інстанції було правомірно застосовано наслідки їх недійсності та задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинний ГПК України містить вичерпний перелік поршень процесуального права, які обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з незадоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки підставою для відкладення є об'єктивна неможливість вирішення справи, а не будь-які інші причини, які відповідач вважає поважними та через наявність яких, справа не можу бути розглянута. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що порушено провадження у суді першої інстанції відбулося 29.08.2017, 28.09.2017 суд першої інстанції відклав розгляд справи. Тоді як рішення було ухвалено лише 24.10.2017 (тобто справу було розглянуто в двомісячний строк, як це було передбачено чинним ГПК України). Тому, зокрема, у відповідача було достатньо часу на заявлення всіх необхідних клопотань, заяв, відзиву та пояснень.

Відносно тверджень апелянта про неотримання ним позовної заяви з додатками, суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи з урахуванням наявного в матеріалах справи опису вкладення в цінний лист про надіслання на адресу відповідача позовної заяви (а.с. 41). Натомість про своєчасне отримання поштової кореспонденції в даному випадку має турбуватись саме адресат, оскільки позивачем свій процесуальний обов'язок було виконано. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі з певних причин неотримання позовної заяви з додатками або інших процесуальних документів, відповідач не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами судової справи.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції в частині незастосування подвійної реституції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, в даному випадку йде мова про право суду, а не обов'язок. У цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом, зокрема про визнання заборгованості у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності нікчемних правочинів (з аналогічними вимогами, які були заявлені відповідачем у зустрічному позові а.с. 96-101).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції у розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ч. 4 ст. 75, ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ФІНАНС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/14206/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/14206/17 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/14206/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови - 30.03.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Г.В. Корсакова

Ю.Б. Михальська