Постанова № 73032640, 27.03.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2018 року Справа № 904/8361/16

місто Дніпро

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. суддів: Верхогляд Т.А.,Пархоменко Н.В.,

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,

представники сторін у судове засідання не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2018 ( суддя Мельниченко І.Ф.) у справі №904/8361/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго», м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда», м.Жовті Води, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості в сумі 7 929 276,12грн. -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.16 р. у справі № 904/8361/16 позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 019 715,79 грн заборгованості за спожиту активну електричну енергію; 134 307,25 грн. річних; 12 324,91 грн. інфляції; 762 616,37 грн. пені; 118 934,46 грн. судового збору.

На виконання вказаного вище рішення, яке набрало законної сили 23.12.2016 року видано наказ.

21.12.2017 року на адресу господарського суду надійшла заява боржника про розстрочку виконання рішення суду, згідно якої заявник просив розстрочити його виконання на період, з січня 2018 року по листопад 2018 року, рівними частинами по 200 000,00 грн., щомісячно, а в грудні 2018 року - 5 347 898,78 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2018 у даній справі (головуючий суддя Мельниченко І.Ф.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» про розстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, до апеляційного господарського суду звернулось ТОВ «Восток-Руда» із апеляційною скаргою. Посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції ч.5 ст.331 ГПК України, неврахування істотних обставин, що впливають на виконання рішення суду, а саме, важкого фінансового стану ТОВ «Восток-Руда», просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/8361/16 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву скаржника про розстрочку виконання рішення місцевого господарського суду від 05.12.2016 у даній справі.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Узагальнені доводи ТОВ «Восток-Руда» викладені у апеляційній скарзі:

- в порушення норм ч.2 ст. 331 ГПК України розгляд заяви про відстрочку виконання рішення був здійснений без повідомлення заявника;

- судом не враховані істотні обставини, що впливають на виконання рішення, а саме важкий фінансово - економічний стан підприємства, значну дебіторську та кредиторську заборгованість, порушення провадження про банкрутство підприємства, відсутність майна на яке можна звернути стягнення;

- судом першої інстанції вирішено питання щодо відстрочки виконання рішення без дотримання балансу інтересів сторін.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 року у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М., суддів: Верхогляд Т.А., Пархоменко Н.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2018 у справі №904/8361/16 та призначено до розгляду на 27.03.2018 року.

27.03.2018 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Представник позивача у судове засідання не з'явився про час дату та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, з’ясування фактичних обставин справи доказам, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2017 року у справі №912/1472/17 слід залишити без змін з наступних підстав.

Встановлені та неоспорені обставини даної справи і відповідні їм правовідносини полягають у тому, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.16 р. у справі № 904/8361/16 позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 019 715,79 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію; 134 307,25 грн. річних; 12 324,91 грн. інфляції; 762 616,37 грн. пені; 118 934,46 грн. судового збору.

На виконання вказаного вище рішення, яке набрало законної сили 23.12.2016 року видано наказ.

Вказаний вище наказ стягувачем було пред'явлено до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.01.17р. (арк.спр.164, т.2).

Звертаючись із заявою про розстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 року, заявник просив розстрочити його виконання на період, з січня 2018 року по листопад 2018 року, рівними частинами по 200 000,00 грн., щомісячно, а в грудні 2018 року - 5 347 898,78 грн.

Обгрунтовуючи заяву про розстрочку виконання рішення, ТОВ "Восток-Руда" посилається на те, що на підприємстві останнього, на сьогоднішній день, склалися обставини, які ускладнюють його виконання, при цьому заявник посилається на відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення у зв'язку з тим, що воно знаходиться в іпотеці АТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також на надзвичайно тяжкий фінансово-економічний стан його підприємства, що склався внаслідок великої дебіторської заборгованості та наявності кредиторської заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3. ст. 331 ГПК України).

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Отже, у Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки.

Так само визначений законодавцем у процесуальному законі перелік обставин, які можуть бути враховані судом при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, не є вичерпним та імперативним.

Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав для надання розстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час колегією суддів враховано наступне:

1) згідно з рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

2) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012);

3) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012);

4) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece) від 19.03.1997 р.;

5) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Крім того, колегією суддів взято до уваги, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.).

Враховуючи наведене, колегія вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд, при вирішенні поданої боржником заяви господарський суд має встановити наявність обставин, саме з якими чинним законодавством пов'язується істотне ускладнення виконання рішення суду або ж неможливість його виконання. Також суд має з'ясувати чи дотримано справедливий баланс інтересів учасників справи.

Тобто, у цьому контексті для мотивування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність (недостатність) у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення.

З матеріалів справи вбачається, та як зазначає сам заявник, ухвалою від 12.04.2017 року останньому було розстрочено виконання рішення від 05.12.16 р. згідно узгодженого графіку, однак на момент розгляду даної заяви у суді першої інстанції, підприємство ТОВ "Восток-Руда" не змогло його виконати.

Доказів, які б свідчили, про можливість виконувати рішення суду відповідно до вказаного в даній заяві графіку відповідачем надано не було.

У відповідності до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.

Статтями 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що наведені боржником обставини не засвідчують істотного ускладнення виконання або ж неможливості виконання рішення суду в даній справі.

Щодо твердження відповідача стосовно того, що його не було повідомлено про розгляд заяви про розстрочку виконання рішення, то це спростовується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було направлено на адресу відповідача ухвалу про прийняття заяви про розстрочення виконання рішення та призначення цієї заяви до розгляду (т.1 а.с.204), однак повідомлення про вручення поштового відправлення разом з ухвалою повернулося на адресу господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку з закінченням терміну зберігання, що вказує на те, що судом першої інстанції було вжито вичерпних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд заяви.

Крім того, необхідно зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі "Чіжов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Апеляційний суд вважає, що фінансові труднощі ще не є свідченням того, що особа (боржник) не має можливості виконати рішення суду, з урахуванням порядку примусового виконання, що встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Суд вважає, що стягувач не має нести тягар негативних наслідків здійснюваної боржником господарської діяльності.

Суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 р. у справі "Горнсбі проти Греції", рішення від 06.03.2003 р. у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі "Фуклев проти України").

Таким чином, саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також, слід зазначити, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

На необґрунтованість заяви боржника вказує й сам зміст поданої до суду боржником заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі, оскільки заявнику було розстрочене виконання рішення від 05.12.16 р. згідно узгодженого графіку і чинним процесуальним законодавством України встановлено максимальний термін розстрочення виконання рішення суду, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки ухвалу суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та з дотриманням балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 254, 255, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Руда» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2018 у справі №904/8361/16 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2018 у справі №904/8361/16 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 29.03.2018 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Н.В. Пархоменко