Постанова № 73007635, 23.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/5120/15-ц 23.03.2018

Провадження №22-ц/784/278/18

Категорія 27

Справа №490/5120/15

Провадження №22-ц/784/278/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого Прокопчук Л.М.

Суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

Із секретарем судового засідання Яценко Л.В.

за участю відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2017 року, ухваленого в приміщенні того ж суду о 13:55 у складі судді Черенкової Н.П., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту № 014 /08-112/52550 від 15.08.2006 року у розмірі 8490,63 долари США (194660,86 грн.), мотивуючи свої вимоги тим, що 15 серпня 2006 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000 доларів США строком до 15 серпня 2016 року зі сплатою 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 15 серпня 2006 року укладено договір поруки. Відповідно до додаткової угоди, укладеної між сторонами 29 квітня 2011 року, строк надання кредиту збільшено на 41 календарний місяць, встановлено дату остаточного погашення 15.01.2020 року, викладено в новій редакції графік погашення кредиту.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 15 квітня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 8490,63 долари США (194660,86 грн.), яка складається із заборгованості за кредитом - 5782,39 доларів США (132570,26 грн.), заборгованості по сплаті відсотків - 656,60 доларів США (15053,57 грн.), пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків - 2051,64 долари США (47037,03 грн.), позивач просив стягнути вказану заборгованість та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1946,61 грн. (т. 1 а.с. 1-5).

25 серпня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою ( т.1 а.с. 69-72).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 року виділено у самостійне провадження позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою (т. 1 а.с. 149-150).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року у задоволені позову ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, договір поруки припинено.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2017 року позов ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/08-112/52550 від 15 серпня 2006 року в сумі 6 403,51 доларів США, що еквівалентно 146 810,40 грн., у тому числі заборгованості за тілом кредиту -5 782,39 доларів США, що еквівалентно 132 570,26 грн., та відсотків 621,12 доларів США, що в еквіваленті становить 14 240,14 грн.

Стягнуто з відповідача на користь банку 1946,61 грн. судового збору (т.2 а.с. 115-121).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, порушення вимог процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен банк Аваль» - відмовити. На думку відповідача позивач не підтвердив первинними належними і допустимими доказами згідно закону обставини надання кредиту, банк не довів у встановленому умовами п. 6.5 кредитного договору, право на дострокову вимогу, не довів видачу кредитних коштів. Висновки судово-економічної експертизи, проведеної на підставі ухвали суду, зроблені без дослідження первинних бухгалтерських документів, а саме - меморіального ордеру; без урахування того, що заява на видачу готівки має виправлення - в графі «Дебет» кульковою ручкою дописано номер банківського рахунку «НОМЕР_1»; на експертне дослідження було надано договір № 014/08-112/52550, від 15.08.2006 року та виписки з банківських рахунків №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_8, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 і заяви на переказ готівки, які стосуються договорів № 014/08-112/52869 та № 014/0112/106205. На думку відповідача суд безпідставно застосував ч.3 ст. 61 ЦПК України, оскільки в даній справі не можна застосовувати обставини, встановлені в рішенні суду по справі № 490/10728/15ц, якою банку відмовлено у стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4, а договір поруки визнаний припиненим (т.2 а.с. 131-139).

Позивач в запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що судом повно та всебічно були досліджені всі надані докази. Відповідачем було свідомо укладено кредитний договір, а пізніше внесені зміни до нього. Зобов'язань за кредитним договором відповідач не виконав (т. 2 а.с. 165-167).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача належно повідомлений про час і місце судового засідання, просив розглянути справу без його участі.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 374 ЦПК, пунктом четвертим частини першої статті 376 ЦПК суд апеляційної інстанції має право змінити рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення не в повній мірі відповідає таким вимогам закону.

Встановлено, що 15.08.2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014 /08-112/52550, згідно з п.п. 1,1, 1.2, 1.4 якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 10000 доларів США, строком на 120 місяців з 15.05.2006 року по 15.08.2016 року. Відсоткова ставка за користування кредитом встановлена у 14% річних. Згідно з п. 9.1 договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору в той же день між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 014/08-112/52550/П, згідно якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_4, які виникають з умов кредитного договору № 014 /08-112/52550 від 15.08.2006 року в повному обсязі цих зобов'язань.

Згідно заяви на видачу готівки від 15.08.2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000 доларів США.

Відповідно до укладеної додаткової угоди № 1 від 29.04.2011 року до кредитного договору № 014 /08-112/52550 від 15.08.2006 року строк кредиту збільшено на 41 календарний місяць, пункт 1.2 договору кредиту викладено в наступній редакції «кредит надається на 161 місяць з 15.06.2006 року по 15.01.2020 року». Також відповідно додаткової угоди між сторонами укладено новий графік погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення.

Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав, а відповідач несвоєчасно та не в повній мірі виконував свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість. Банк скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 1050 ЦК України, та 21.08.2015 року надіслав відповідачу та поручителю вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, тим самим змінив строк виконання зобов'язання.

Відповідно до рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року у задоволені позову ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, договір поруки припинено.

Задовольняючи вимоги частково, суд виходив з доведеності позову та висновків судово-економічної експертизи про те, що заборгованість за тілом кредиту станом на 15.04.2015 року становить 5782,39 доларів США, за відсотками 621,12 доларів США, залишок заборгованості по пені у сумі 2051,64 долари США документально не підтверджено. Задовольняючи позов частково, суд стягнув з відповідача на користь позивача всю суму сплаченого позивачем судового збору.

Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 214 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення) одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення, є питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 88 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Наведені норми процесуального права були порушені судом при ухваленні судового рішення, тому воно в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Позивачем були заявлені позовні вимоги на суму 194660,86 грн., а задоволені вони на суму 146810,40 грн., тобто на 75%. Отже витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню в розмірі 1459,59 грн. (1946,61 х 0,75).

Крім того, відповідачем понесені судові витрати за проведення судово-економічної експертизи, з висновком якої погодився суд, в розмірі 27009,60 грн. відповідно до квитанції від 10.05.2016 року. Отже, відповідно до наведених вимог норм ЦПК позивач повинен відшкодувати відповідачу 6752,40 грн. (27009,60 х 25%) за проведення судової експертизи.

Застосовуючи вимоги ч.12 статті 265 діючого ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести зустрічне зарахування наведених сум та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 5292,81 грн., що є різницею у вищенаведених сумах (6752,40 - 1459,59), а рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо недоведеності позовних вимог в частині отримання кредитних коштів в сумі 10000 доларів США відповідачем, слід зазначити таке.

Частинами першою та другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України, які регулюють правовідносини за договором позики, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 цього Кодексу і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 15.08.2006 року укладено кредитний договір № 014 /08-112/52550, згідно з п.п. 1,1, 1.2, 1.4 якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 10000 доларів США, а відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди № 1 від 29.04.2011 року до кредитного договору № 014 /08-112/52550 від 15.08.2006 року строк кредиту збільшено на 41 календарний місяць, пункт 1.2 договору кредиту викладено в наступній редакції «кредит надається на 161 місяць з 15.06.2006 року по 15.01.2020 року». В той же день він написав заяву про відкриття поточного рахунку, і в цей же день між сторонами було укладено договір № 014 /08-112/52550 на відкриття та ведення поточного рахунку № НОМЕР_1. Відповідно до заяви на видачу готівки від 15.08.2006 року відповідач отримав в банку 10000 доларів США. Відповідачем не оспорюється факт підписання ним всіх перелічених документів. Протягом 2006-2015 років відповідачем частково виконувались умови кредитного договору (частково вносились кошти на повернення отриманого кредиту), про що свідчить розрахунок заборгованості, наданий позивачем, та пояснення відповідача. За таких обставин доводи відповідача щодо того, що кредитні кошти ним отримані не були з посиланням на сумнівність, на його думку, заяви на видачу готівки, ненадання позивачем меморіального ордеру для проведення судово-економічної експертизи (тобто фактично зводяться до оспорювання договору кредиту) (ст. 1051 ЦК), не заслуговують на увагу.

Крім того, суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч.3 ст. 61 ЦПК України (в редакції на час винесення судового рішення), посилаючись в рішенні на те, що факт укладання спірного договору та наявність заборгованості за ним встановлена рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2016 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою. Зазначене рішення сторонами не оскаржено.

Наявність протиріч в номері кредитного договору позивач пояснив технічною помилкою. Ці пояснення відповідачем не спростовані, оскільки не надані докази укладання з позивачем інших кредитних договорів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність кредитних правовідносин між сторонами, неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та стягнув заборгованість відповідно до висновків судово-економічної експертизи. Підстави для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2017 року змінити в частині розподілу судових витрат.

В рахунок повернення судових витрат стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» на користь ОСОБА_1 5292 (п'ять тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 81 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Т.М. Базовкіна

Суддя Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 28.03.2018 року