Постанова № 72944488, 23.03.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/208/14-ц

Провадження № 22-ц/779/346/2018

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за поданням старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_2, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду, постановлену головуючою-суддею Кардаш О.І. 12 грудня 2017 року в м. Калуші,

в с т а н о в и в:

12 грудня 2017 року старший державний виконавець Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Тарасова Х.М. звернулася в суд з поданням, в якому посилаючись на ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання рішення Калуського міськрайонного суду від 25.02.2014 року про стягнення на користь ПАТ «Ідея Банк» 66 438,82 грн. боргу та постанови Чернігівської митниці ДФС від 23.05.2017 року про стягнення 3 400 грн. адміністративного штрафу за порушення митних правил, просила тимчасово обмежити останнього у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання покладених на нього зобов'язань.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 12 грудня 2017 року задоволено подання старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 до виконання ним зобов'язання за виконавчим листом, виданим Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області №345/208/14-ц від 14.03.2014 року про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити ПАТ «Ідея Банк» 66 438,82 грн. боргу та постанови №0292/1200-17 від 23.05.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 3 400 грн. адміністративного штрафу за порушення митних правил.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що, розглядаючи подання державного виконавця, суд першої інстанції не витребував для вивчення матеріали виконавчих проваджень, а обмежився лише матеріалами подання і за результатами розгляду цього подання постановив ухвалу про його задоволення.

Також судом не було встановлено чи було йому відомо про такі виконавчі провадження, чи вчасно йому вручались постанови про відкриття виконавчих проваджень та чи ухилявся він від виконання зобов'язань, покладених на нього судовими рішеннями, про що суд вказав в оскаржуваній ухвалі, як на підставу для задоволення подання державного виконавця.

Стверджує, що про стягнення з нього адміністративного штрафу за порушення митних правил в розмірі 3 400 грн. йому взагалі нічого не відомо. Жодного повідомлення з державної виконавчої служби чи постанови про відкриття виконавчого провадження він не отримував. Що стосується стягнення боргу на користь ПАТ «Ідея Банк», то з даного приводу він неодноразово з'являвся до державного виконавця, повідомляв його про свій майновий стан, про зміну місця проживання, про відсутність у нього нерухомого майна, про те, що на даний час він ніде не працює, часто хворіє та перебуває на стаціонарних лікуваннях, а також повідомляв, що за першої можливості борг буде ним погашений.

Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував. Крім того, не взяв до уваги, що, перетинаючи кордон, він все одно повертається в Україну. Наведене свідчить про те, що свідомо він не ухиляється від виконання покладених на нього зобов'язань.

Вважає, що суд однобічно розглянув подання державного виконавця і, таким чином, постановив незаконну ухвалу.

У зв'язку з наведеним просить ухвалу Калуського міськрайонного суду від 12 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні подання старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Калуським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 30.01.2017 року провадиться примусове виконання виконавчого листа №345/208/14-ц, виданого 14.03.2014 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ідея Банк» 66 438,82 грн. боргу.

Задовольняючи подання Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, суд першої інстанції виходив з того, що боржник, маючи невиконані зобов'язання за рішенням суду, ухиляється від їх виконання.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Частиною 1 ст. 377-1 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, було встановлено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 441 ЦПК України в чинній редакції тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Як роз'яснив Верховний Суд України в листі від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб, надання пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про добровільне виконання виконавчого листа №345/208/14-ц, виданого 14.03.2014 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області.

Проведеними виконавчими діями встановлено, що зареєстрованого нерухомого майна та транспортних засобів за боржником ОСОБА_2 не значиться (а. с. 53, 56, 57, 60-62).

Згідно відповідей Пенсійного фонду України від 16.06.2017 року, 17.06.2017 року, 26.07.2017 року, 04.10.2017 року, 05.10.2017 року, 06.11.2017 року та 08.12.2017 року (а. с. 65-74) ОСОБА_2 на обліку в пенсійному фонді не перебуває та пенсії не отримує, інформація про її працевлаштування відсутня.

Відповідно до відповідей Державної фіскальної служби України від 12.06.2017 року, 27.07.2017 року, 03.10.2017 року та 07.11.2017 року (а. с. 76, 77, 79, 80) інформація про джерела отримання доходів ОСОБА_2 відсутня.

З відповіді Державної фіскальної служби України від 03.10.2017 року (а.с. 81) вбачається, що ОСОБА_2 відкрито рахунок у ПАТ «Укрсоцбанк».

Постановою старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Тарасової Х.М. від 12.10.2017 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на вказаному рахунку у ПАТ «Укрсоцбанк» (а. с. 85). Однак, згідно повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» від 08.11.2017 року (а. с. 86) кошти на виконання постанови про арешт коштів боржника від 12.10.2017 року - відсутні.

З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 23.11.2017 року (а. с. 88-89) вбачається, що ОСОБА_2 систематично перетинає державний кордон України.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що ОСОБА_2 свідомо не виконує належне до виконання зобов'язання за рішенням Калуського міськрайонного суду від 25.02.2014 року, відтак ухиляється від його виконання, а тому подання старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Тарасової Х.М. щодо тимчасового обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа є обґрунтованим.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи, так як не витребував для вивчення матеріали виконавчих проваджень, а обмежився лише матеріалами подання не узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а також з положеннями ст. 80 ЦПК України, якою встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання апелянта на те, що судом не було встановлено чи йому було відомо про такі виконавчі провадження, чи вчасно йому вручались постанови про відкриття виконавчих проваджень, не заслуговують на увагу, оскільки такі не впливають на правильність висновку суду, адже апелянт сам визнав, що йому відомо про перебування на виконанні у ВДВС з 2014 року судового рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в користь ПАТ «Ідея Банк», однак вважав суму боргу надто завищеною.

Судом також відхиляються доводи апелянта, що він не ухилявся від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, так як неодноразово з'являвся до державного виконавця, повідомляв його про свій майновий стан, про зміну місця проживання, про відсутність у нього нерухомого майна, про те, що на даний час він ніде не працює, часто хворіє та перебуває на стаціонарних лікуваннях, а також повідомляв, що за першої можливості борг буде ним погашений, адже судове рішення ним не виконується майже чотири роки. За цей час він не прийняв жодних мір до виконання рішення суду. Також не надав доказів, що він часто хворіє та лікується, у зв'язку з чим часто їздить за кордон.

За встановлених обставин справи та наведених норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду про ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду та наявність підстав для застосування щодо нього тимчасового обмеження в праві виїзду за кордон.

При цьому колегія суддів зауважує про обов'язковість судового рішення. Такий принцип судочинства є законодавчо закріпленим в ст. 129-1 Конституції України, відповідно до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання, а також в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 18 ЦПК України, якими встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З огляду на викладене, та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а ухвалу Калуського міськрайонного суду від 12 грудня 2017 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.