Постанова № 7293149, 21.12.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2009 року Справа №2а- 4102/09/1370

11год. 32 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2

Зал судових засідань № 7

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карпяк О.О.,

при секретарі судового засідання Зановяк О.П.,

за участю сторін:

від позивача не зявився

від відповідача Іськів Н.П. (довіреність від 20.10.2009 року №147/19-0), Савченко П.В. (довіреність від 17.06.2009 року №137/10-010)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ЗАТ „Артор” до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0001982321/0 від 05.09.2008 року, -

в с т а н о в и в :

ЗАТ „Артор” звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0001982321/0 від 05.09.2008 року.

Ухвалою від 18 червня 2009 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задоволити їх з підстав наведених у адміністративному позові. Зокрема, позивач вказує на те, що відповідач неправомірно прийшов до висновку про заниження позивачем податку на прибуток на суму 1 666 178,00 та донарахування на цю суму податкового зобовязання.

Відповідач позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву. Зокрема відповідач вказує на те, що позивачем в порушення п.п.1.22.1 п.1.22 п.1.25 ст. 1, п.п4.1.1. п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5 п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 1666178,00 грн.

Суд розглядає справу в порядку статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 грудня 2009 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією в Галицькому районі м. Львова проведена виїзна планова перевірка ЗАТ „Артор” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 р. по 31.03.2008 р.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем було складено акт №2565/23-024/23268076 від 03.09.2008 року (далі акт).

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001982321/0 від 05.09.2008 р., яким ЗАТ „Артор” визначено суму податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 2932064,00 грн. в т.ч. 1666178,25 грн. основного платежу та 1265886,00 грн. штрафних санкцій.

В акті перевірки вказано, що ЗАТ „Артор” в порушення п.п.1.22.1 п.1.22 п.1.25 ст. 1, п.п4.1.1. п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5 п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 1666 178,25 грн.

В обґрунтування висновку про заниження податку на прибуток в сумі 1154537,00 грн. відповідач покликається на те, що позивачем не включено до складу валового доходу кредиторську заборгованість як безповоротну фінансову допомогу по виданих векселях: №733253090034 від 28.02.2005 р. на суму 3774178,40 (терміном платежу за векселем 28.02.2008 р.) №733253090035 від 31.03.2005 р. на суму 843969,60 грн. (терміном платежу за векселем 31.03.2008 р.), по яких на момент перевірки закінчився строк оплати.

Як вбачається з акту, в обґрунтування висновку про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 121483, 26 грн. відповідач покликається на те, що позивачем не включено до складу валового доходу кредиторську заборгованість за векселем на суму 485933,05 грн. виданим 31.03.2004 р. підприємству ТзОВ „Енергія-Захід”, який підлягав оплаті при його предявленні, яке мало відбутися не пізніше року з дати складання векселя (тобто, як вважає відповідач не пізніше 31.03.2004 р.). Таким чином, на думку відповідача строк платежу за цим векселем із врахуванням строків позовної давності закінчується 31.03.2008 року, а не сплачена за цим векселем сума є безповоротною фінансовою допомогою на яку повинно бути нараховане податкове зобовязання.

Також, актом перевірки встановлено, що в позивача рахувалась кредиторська заборгованість від постачальників в сумі 61489,29 грн., яка була списана позивачем в 2 кварталі 2007 р. і не була включена до валового доходу в цьому звітному періоді. Внаслідок цього позивачу донараховано суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 15372 грн.

Крім того, в акті перевірки відповідачем на підставі проведеного аналізу даних податкової декларації та даних оборотно-сальдових відомостей встановлено, що позивачем занижено в 1 кварталі 2007 року приріст балансової вартості запасів на загальну суму 275049,00 грн., що в свою чергу вплинуло на заниження скоригованого валового доходу за 1 квартал 2007 року на 275049,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 374785,75 грн. відповідач покликається на те, що позивач внаслідок продажу товару нижче ціни придбання не зменшив балансову вартість товарів на початок податкового кварталу на суму уцінки, що призвело до невірного визначення приросту вартості запасів за 2007 рік, в результаті чого занижено валовий дохід за 2007 рік на суму 1499143,00 грн.

В акті перевірки вказано, що непогашена в строки кредиторська заборгованість позивача по виданих векселях: №733253090034 від 28.02.2005 р. на суму 3774178,40 (терміном платежу за векселем 28.02.2008 р.) №733253090035 від 31.03.2005 р. на суму 843969,60 грн. (терміном платежу за векселем 31.03.2008 р.), в силу пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є безповоротною фінансовою допомогою, яка у відповідності до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 зазначеного Закону повинна бути включена до складу валового доходу позивача.

Проте, суд не може погодитись із таким твердженням відповідач з огляду на наступне:

Підпунктом 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Поняття безповоротної фінансової допомоги визначено пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. У відповідності із вказаною нормою, безповоротною фінансовою допомогою є:

сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно вимог п.1.25 ст.1 цього ж Закону, безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності та заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності).

Судом застосовуються правила про позовну давність ЦК України 2003 року у відповідності до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Як передбачено ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Абзацом 2 частини 5 цієї ж статті передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як передбачено ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки, строк виконання наведеного вище зобовязання не є визначений, суд вважає, що перебіг позовної давності по такій кредиторській заборгованості починається від дня, коли у підприємства виникає право пред'явити вимогу про виконання зазначеного вище зобов'язання відразу після отримання товару у будь-який час.

Як передбачено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 70 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930 р. визначено строки позовної давності, які застосовуються для переказних та простих векселів. Відповідно до цієї норми Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Умови щодо строків позовної давності, згідно зі ст.77 зазначеного Закону, застосовуються також щодо простих векселів.

Отже, строк позовної давності для звернення з позовом до векселедавця простого векселя становить три роки з моменту настання строку платежу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом перебіг строку позовної давності по векселях: №733253090034 від 28.02.2005 р. на суму 3774178,40 (терміном платежу за векселем 28.02.2008 р.) починається з 28.02.2008 р. і закінчується 28.02.2011 р.; №733253090035 від 31.03.2005 р. на суму 843969,60 грн. (терміном платежу за векселем 31.03.2008 р.) починається з 31.03.2008 р. і закінчується 31.03.2011 р.

Таким чином, заборгованість ЗАТ „Артор” по оплаті виданих векселів, по яких не закінчився строк позовної давності щодо їх сплати, не підпадає під жодне з вищенаведених визначень і не є безповоротною фінансовою допомогою.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають до задоволення.

Як вбачається із акту перевірки, відповідач обґрунтовує донарахування позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 121483, 26 грн. тим, що останнім не включено до складу валового доходу кредиторську заборгованість по якій минув строк позовної давності за векселем на суму 485933,05 грн. виданим 31.03.2004 р. підприємству ТзОВ „Енергія-Захід”, який підлягав оплаті при його предявленні, яке мало відбутися не пізніше року з дати складання векселя тобто до 31.03.2004 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 31.03.2004 р. було виписано ТзОВ „Енергія-Захід” простий вексель №733253090018 на суму 485933,05 грн., який підлягав оплаті за його предявленням не раніше 20.12.2004 р.

Відповідно до ст.34. Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930 р., переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Частиною 2 цієї норми визначено, що трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Статтею 70 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930 р. визначено строки позовної давності, які застосовуються для переказних та простих векселів. Відповідно до цієї норми Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Умови щодо строків позовної давності, згідно зі ст.77 зазначеного Закону, застосовуються також щодо простих векселів.

Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом до векселедавця простого векселя становить три роки з моменту настання строку платежу. В даному випадку перебіг строку позовної давності по векселю №733253090018 на суму 485933,05 грн., який підлягав оплаті за його предявленням не раніше 20.12.2004 р. починається з 20.12.2005 р. після спливу 1 року, який надається для предявлення такого векселя і закінчується 20.12.2008 р.

І лише після спливу зазначених вище строків та залишення зазначеного векселя не погашеними, на таку суму кредиторської заборгованості може бути проведено нарахування податкових зобовязань.

Як вбачається з матеріалів справи, в період проведення перевірки, строк позовної давності по оплаті вказаного векселя не закінчився, а тому в податкової інспекції були відсутні будь-які правові підстави вважати, що ця кредиторська заборгованість відповідно до вимог п.п. 1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є безповоротною фінансовою допомогою, яка в силу п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підлягає включенню до складу валового доходу.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є підставним та підлягають до задоволення.

В акті перевірки, посилаючись на дані оборотно-сальдових відомостей, порівнюючи їх із даними податкової декларації позивача з податку на прибуток за 1 квартал 2007 року відповідач приходить до висновку про заниження позивачем приросту балансової вартості за 1 квартал 2007 року на 275049,00 грн., та про заниження останнім на цю суму скоригованого валового доходу за цей період, та донараховує позивачу з цієї суми податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 68762 грн.

Однак, суд не може погодитись із таким висновком податкової інспекції оскільки:

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності із ст.1 цього ж Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Проте, відповідач обґрунтовуючи зазначений вище висновок про заниження позивачем приросту балансової вартості запасів покликався виключно на дані оборотно-сальдових відомостей, які в силу ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” не є первинними документами на підставі яких можна прийти до відповідного висновку.

За таких обставин твердження відповідача про заниження позивачем приросту балансової вартості за 1 квартал 2007 року на 275049,00 грн., та про заниження останнім на цю суму скоригованого валового доходу за цей період , та донарахування позивачу з цієї суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 68762 грн. не можна вважати обґрунтованими.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про підставність позовних вимог позивача в цій частині.

Як вбачається із змісту акту перевірки, відповідач обґрунтовує підстави донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 374785 грн. тим, що в порушення п.п.5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ним не включено до складу валового доходу підприємства вартість списаних в 2 кварталі 2007 року товарно матеріальних цінностей на суму 1499143 грн. внаслідок продажу товару нижче ціни придбання.

Відповідно до п.п. 5.9. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції; у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

В акті перевірки відповідач вказує на те, що внаслідок продажу позивачем товару нижче ціни придбання відбулося списання вартості товарно матеріальних цінностей в сумі 1499143 грн., яка не включено до складу валового доходу підприємства.

З аналізу наведеної вище норми Закону вбачається, що коли на кінець звітного періоду вартість запасів підприємства перевищує їх вартість на початку періоду то така різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. В даному ж випадку позивачем проведено закупівлю товару, який пізніше було реалізовано за ціною нижче ціни придбання. З чого вбачається, що вартість запасів підприємства в кінці звітного періоду не перевищувала їх вартість на початку періоду, а навпаки була меншою. У відповідності до ч.5 п.п. 5.9. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” така різниця повинна включатися до складу валових витрат в такому звітному періоді.

Разом з тим слід відмітити, що пунктом 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", передбачено, що звичайна ціна це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 цього Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, реалізований позивачем своєму контрагенту товар був відлущений по визначеній сторонами відповідній ціні. З врахуванням зазначених вище норм законодавства, ця продажна ціна і вважається звичайною ціною, від якої повинно бути визначено податкове зобов'язання.

Виходячи із викладеного вище суд приходить до висновку про те, що твердження податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 1148143,00 грн. та донарахування позивачу на цю суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 374 785 грн. є неправомірними. Вимоги позивача в цій частині є підставними.

Також актом перевірки встановлено, що в позивача рахувалась кредиторська заборгованість від постачальників в сумі 61489,29 грн., яка була списана позивачем в 2 кварталі 2007 р. у звязку із закінченням строку позовної давності для погашення такої, і не була включена до валового доходу в цьому звітному періоді.

Суд вважає вказаний висновок податкової інспекції у Галицькому районні обґрунтованим, а донарахування на цю суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 15372 грн. правомірним оскільки:

Підпунктом 1.25 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що безнадійна заборгованість це заборгованість по зобовязаннях за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1 цього ж Закону безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилися нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Підпунктом 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел , у тому числі, але не виключно у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Позивач, провівши списання кредиторської заборгованості за якою минув строк позовної давності, фактично підтвердив відповідність її ознакам безповоротної фінансової допомоги, яка повинна була бути включена останнім до складу валового доходу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Також слід звернути увагу на те, що відповідач при визначенні податкового зобовязання по податку на прибуток, застосував до позивача штрафні санкції у розмірі більшому а ніж 50% у відповідності до п.п.17.1.6 п.17.6 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Однак, дана норма передбачає, що такі санкції застосовуються у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Оскільки, у відповідача не було підстав для застосування вказаної норми, нарахування штрафних санкцій за цією нормою є неправомірним.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

У відповідності із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу. Проте, відповідачем не спростовано доводи позивача.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0001982321/0 від 05.09.2008 р. в частині визначення ЗАТ „Артор” суми податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 2909 006,00 грн. в т.ч. 1 650 806,00 грн. основного платежу та 1 258 200,00 грн. штрафних санкцій. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 11, 69,70, 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задоволити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ Галицькому р-ні. м. Львова №0001982321/0 від 05.09.2008 р. в частині визначення ЗАТ „Артор” суми податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 2909 006,00 грн. в т.ч. 1 650 806,00 грн. основного платежу та 1 258 200,00 грн. штрафних санкцій.

3. В частині скасування податкового повідомлення рішення №0001982321/0 від 05.09.2008 р. в частині визначення ЗАТ „Артор” податкового зобовязання за платежами податок на прибуток в сумі 23058,00 грн. в т.ч. 15372,00 грн. основного платежу та 7686,00 грн. штрафних санкцій відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ЗАТ „Артор” (юридична адреса:79000, м. Львів, вул. Тарнавського,120/44, код ЄДРПОУ 23268076) 01 (одну) гривню 70 коп. судового збору.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в порядку і строки встановлені ст. 186 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження рішення та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя підпис, з оригіналом згідно.

Суддя Карпяк О.О.