Ухвала суду № 72925839, 12.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-сс/796/1312/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Москаленко К.О..

Доповідач: Глиняний В.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Глиняного В.П.

суддів Присяжнюка О.Б., Паленика І.Г.

при секретарі Редик С.А.

за участі прокурора Фицай П.П.

власника майна ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42015000000002536, та накладено арешт на майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, шляхом заборони особам, яким належить відповідне право, користування та розпорядження вказаним майном.

В ухвалі слідчий суддя вказав, що клопотання прокурора містить достатньо правових підстав для арешту майна, оскільки вказане майно є речовим доказом у даному кримінальному провадженні, а тому у відповідності до положень, передбачених п.1, ч.2, ч.3, ч.11 ст.170 КПК України підлягає арешту.

В своїй апеляційній скарзі власник майна ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Апеляційні вимоги мотивує тим, що на час звернення процесуального керівника до суду із клопотанням, ОСОБА_2 як власник майна, не мала процесуального статусу в кримінальному провадженні, а підстави накладення арешту на майно з метою збереження речового доказу, прокурором доведено не було. Додає, що судом не враховано відомостей про те, що ОСОБА_2 як власник квартири є одночасно потерпілою у іншому кримінальному провадженні. ОСОБА_2. було подано цивільний позов до ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. ОСОБА_2 зазначає, що протягом двох років з моменту досудового розслідування проживає у квартирі, однак дій щодо встановлення та збереження майна як речового доказу слідчим та прокурором вжито не було.

Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу, та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого без змін, вивчивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами частини 2 статті 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу від 27.09.2017 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, власник майна або її представник також присутніми під час розгляду клопотання в суді першої інстанції не були, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, Генеральною прокуратурою України здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015000000002536 від 18.11.2015 за фактами шахрайського заволодіння грошовими коштами ОСОБА_4 та службового підроблення за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 06.11.2015 невстановлені особи, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб, під виглядом продажу неіснуючої квартири АДРЕСА_2, шляхом шахрайства заволоділи у ОСОБА_4 грошовими коштами у сумі 1400000 грн. і 72350 доларів США, чим завдали потерпілому збитків в особливо великих розмірах. При цьому, предметом продажу виступала квартира АДРЕСА_1 під видом якої видавали неіснуючу квартиру АДРЕСА_2.

Згідно отриманих даних, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 Також отримано дані про те, що власник квартири ОСОБА_2 причетна до наклеювання великої букви «А» на вхідних дверях належної їй квартири.

26 вересня 2017 року постановою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 об'єкт нерухомого майна, а саме квартира АДРЕСА_1визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні № 42015000000002536.

Того ж дня, прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_3, звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на квартиру, посилаючись на те, що вказана квартира є предметом кримінального правопорушення, а також речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому з метою запобігання злочинним посяганням під час проведення розслідування, необхідно вжити заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема накладення арешту на вказану квартиру, з метою запобігання можливості незаконного її відчуження та виконання завдань досудового слідства направлених на всебічне, об'єктивне та неупереджене розслідування кримінального провадження та встановлення істини у справі.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року клопотання орагу досудового розслідування було задоволено та накладено арешт на квартиру.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, при цьому було вислухано доводи прокурора, досліджені матеріали справи, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, а саме на квартиру, з тих підстав, що вона є речовим доказам в даному кримінальному провадженні та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, оскільки є предметом кримінального правопорушення.

Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання права власності з потребами кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказана квартира, на яку просить накласти арешт слідчий, може бути передана або відчужена, арешт на це майно слідчим суддею накладено обґрунтовано, за наявності для цього достатніх правових підстав.

Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Крім того, відповідно до абзацу другого частини десятої статті 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Тому, посилання апелянта на те, що арешт на належну ОСОБА_1 квартиру, слідчим суддею було накладено безпідставно та в супереч ст. 170 КПК України, оскільки остання є добросовісним набувачем та придбалавказану квартиру і оформила своє право власності на неї у відповідності до чинного законодавства України, не може прийматися до уваги, оскільки арешт на вказану квартиру накладено з правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Як вбачається з ухвали слідчого судді, суд дослідив зазначені обставини та не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно, порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, яке належить ОСОБА_2., апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Посилання апелянта на те, що районним судом вирішується питання у справі за цивільним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказана ухвала, не є предметом апеляційного перегляду у даному судовому засіданні.

Доводи ОСОБА_2 про незаконність накладення арешту на майно на момент коли їй не було повідомлено про підозру, колегія не беру до уваги, оскільки до завдань суду на даному етапі провадження не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, зокрема вручення підозри у кримінальному провадженні. Завдання суду полягає в тому, щоб дослідити ті обставини кримінального провадження, про які органу досудового розслідування відомо на даний час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним клопотанням про арешт майна, тобто закон не вимагає щоб докази були повними, але вони повинні бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений в обранні того чи іншого заходу забезпечення кримінального провадження.

Всі інші підстави підлягають з'ясуванню судом під час розгляду справи по суті.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Куруючись статтями 117, 170, 172, 173, 309, 376, 404, 405, 407 ст. 418, 422 КПК України. Колегія -

У Х В А Л И Л А:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 та накладеноарешт на майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом заборони особам користування та розпорядження вказаним майном - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Глиняний В.П. Паленик І.Г. Присяжнюк О.Б.