Постанова № 72916083, 14.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/404/18 Справа № 175/1765/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» про визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 18 січня 2008 між TOB «МБК «Україна-Канада» та АКБ CP «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 085/001-8, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику окремими частинами (траншами) грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості в розмірі 4 000 000 доларів США, зі сплатою 7 процентів річних + LIBOR (річний), комісії у розмірі та в порядку, передбаченому Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку № 1 до договору кредиту, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, та повернути в строк до 17 січня 2014 року.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди, за умовами яких до кредитного договору були внесені відповідні зміни.

Додатковою угодою від 08 липня 2008 року до кредитного договору, сторони вирішили затвердити новий тарифний план кредитування.

18 січня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ТОВ «МБК «Україна-Канада» та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений іпотечний договір № 18, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 96. За умовами іпотечного договору, TOB МБК «Україна – Канада» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: літ. А - будинок (дерево обк. цеглою), загальна площа 242,9 кв.м., житлова площа 160,9 кв.м., 1-3 - огорожа (метал), 1 - замощення (тротуарна плитка), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський- р-н, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, будинок 2.

Згідно ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2009 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів позичальника TOB МБК «Україна - Канада», який згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів ), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2012 року по справі затверджено реєстр вимог кредиторів, грошові вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 34 181 360,75 грн. включені до першої черги, як такі, що забезпечені заставою майна боржника.

На виконання затвердженого ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2014 року по справі № Б29/334-09 плану санації, відбувся аукціон з продажу предметів застави, та ПАТ «Укрсоцбанк» не зміг набути у власність нерухоме майно, оскільки відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 2-2409 від 05 березня 2010 року.

У зв’язку із вищезазначеним, ПАТ «Укрсоцбанк» просив в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 0085/001-8 від 18 січня 2008 року в сумі 2 124 500 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно за іпотечним договором № 18 від 18 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 96, шляхом визнання заПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно, а саме частину майна – квартири № 2, загальною площею 121,4 кв.м., що розташована у літ. А - будинок (дерево обк. цеглою), загальна площа 242,9 кв.м., житлова площа 160,9 кв.м., 1-3 -огорожа (метал), І-замощення (тротуарна плитка), що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вулиця Бульварна 2.

Не погодившись з вищевказаним позовом, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором TOB «МБК «Україна-Канада» на підставі іпотечного договору №18 від 18 січня 2008 року передало в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» будинок № 2 вул. Бульварна, смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровської області, який належить йому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27 листопада 2007 року між ним та TOB «МБК «Україна-Канада» №161-Р/07-КП.

Даний договір купівлі-продажу оформлено без нотаріального посвідчення. Після підписання даного договору згідно п.2.2 договору він зобов'язався здійснити розрахунки до 31 жовтня 2008 року та у вказаний строк сплатив грошові кошти у сумі 1 443 154 грн.

На виконання п.2.3 договору, сторонами 06 грудня 2007 року було підписано акт приймання-передачі квартири №2 в будинку №2, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, сел. Ювілейне, вулиця Бульварна.

Таким чином, у розумінні положень статті 655 ЦК України, сторонами були виконані всі істотні мови договору купівлі-продажу за якими TOB «МБК «Україна-Канада» передало майно у власність ОСОБА_2, а останній прийняв майно і сплатив за нього всю грошову суму.

Вважає, що TOB «МБК «Україна-Канада» вже тоді намагалось ввести його в оману і всіляко ухилялося від виконання свого зобов'язання з нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

Вищезазначене в подальшому спонукало його звернення до суду, у зв’язку із чим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2010 року визнано договір купівлі-продажу квартири від 27 листопада 2007 року № 161-Р/07-КП дійсним та визнано право власності за ОСОБА_2 на квартиру №2 в житловому будинку №2 по вул. Бульварна в сел. Ювілейне, Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Більш того, він зареєстрував своє право власності на квартиру №2 в житловому будинку №2, що знаходиться по вул. Бульварна в смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, однак, на даний момент, його майно знаходиться у незаконній заставі за Іпотечним договором №18 від 18 січня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань TOB «МБК «Україна-Канада» перед ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки він не є боржником і не є майновим поручителем, а згоди на заставу своєї нерухомості він не надавав.

Позивач за зустрічним позовом допускає, що TOB «МБК «Україна-Канада», при укладанні іпотечного договору не повідомило АКБ «Укрсоцбанк» про наявність прав інших осіб на предмет іпотеки, а навпаки, свідомо, протиправно та зловмисно замовчало не тільки про наявність вже укладеного між ним та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року № №161-Р/07-ГТ, а і про фактичне його виконання сторонами, та навмисно ввело ПАТ «Укрсоцбанк» в оману щодо обставин, які мають істотне - значення і які перешкоджали вчиненню правочину. Тому, протиправні дії TOB «МБК «Україна-Канада» мають всі ознаки обману ПАТ «Укрсоцбанк», вказані в ст.230 ЦК України, а саме: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Оскільки оформлений в іпотеку будинок не належить позичальнику за кредитним договором ТОВ «МБК «Україна-Канада», а належить на праві приватної власності ОСОБА_4, який набув право до виникнення іпотеки, згоди на іпотеку не надавав і, навіть, не знав про її існування до отримання позову, наявність іпотеки на будинок перешкоджає здійсненню його права власності.

На підставі викладеного, просить суд визнати недійсним іпотечний договір від 18 січня 2008 року №18, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського району нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №96, за умовами якого TOB «МБК «Україна-Канада» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: літ. А — будинок (дерево обк. Цеглою), загальна площа 242,9 кв.м, житлова площа 160,9 кв.м, 1-3 — огорожа (метал), І — замощення (тротуарна плитка), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, будинок 2.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року у задоволенні первісного позову відмовлено, та задоволено зустрічний позов (т.1 а.с.185-191).

Визнано недійсним іпотечний договір від 18 січня 2008 року №18, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського району нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №96, за умовами якого TOB «МБК «Україна-Канада» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: літ. А — будинок (дерево обк. Цеглою), загальна площа 242,9 кв.м, житлова площа 160,9 кв.м, 1-3 — огорожа (метал), І — замощення (тротуарна плитка), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Бульварна, будинок 2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк».

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення іпотечного договору у ТОВ «МБК «Україна-Канада» фактично не було права на передачу зазначеного майна в іпотеку без згоди ОСОБА_2, оскільки останнім проведено повний розрахунок за придбану ним квартиру, а тому спірний договір іпотеки, є недійсним в силу ст.203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч.2 ст. 583 ЦК України та ст.5 Закону України «Про іпотеку».

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнити, та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 (т.1, а.с.193-196).

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою положення ст.37 Закону України «Про іпотеку» та п.4.6 іпотечного договору, за умовами яких сторони визначили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, в один із способів передбачених договором, тоді як згідно п.4.6.1. даного договору сторони погодили, що одним із способів звернення стягнення здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним нормам процесуального права рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 18 січня 2008 між TOB «МБК «Україна-Канада» та АКБ CP «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 085/001-8, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику окремими частинами (траншами) грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості в розмірі 4 000 000 доларів США, зі сплатою 7 процентів річних + LIBOR (річний), комісії у розмірі та в порядку, передбаченому Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку № 1 до договору кредиту, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, та повернути в строк до 17 січня 2014 року.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди від 21 березня 2008 року, від 18 квітня 2008 року, від 08 липня 2008 року, від 03 жовтня 2008 року, за умовами яких до кредитного договору були внесені відповідні зміни.

Так, додатковою угодою від 08 липня 2008 року до кредитного договору, сторони вирішили затвердити новий тарифний план кредитування.

18 січня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ТОВ «МБК «Україна-Канада» та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений іпотечний договір № 18, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 96. За умовами іпотечного договору, TOB МБК «Україна – Канада» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: літ. А - будинок (дерево обк. цеглою), загальна площа 242,9 кв.м., житлова площа 160,9 кв.м., 1-3 - огорожа (метал), 1 - замощення (тротуарна плитка), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський- р-н, смт. Ювілейне, вул. Бульварна 2.

Відомості про іпотеку були внесені до Державного реєстру іпотек, й накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 4.6. договору іпотеки сторонами визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перелічених в даному положенні договору способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 4.6.3 іпотечного договору).

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону (ст. 39 зазначеного Закону).

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У справі, яка переглядається судом встановлено, що умови договору позичальник не виконував, кредит не погасив, в зв’язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у справі № 6-1219цс16.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів виходить із того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Отже, заявлені позивачем вимоги є належним способом захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 590, ст. 578 ЦК України звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для відмови в позові до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідно вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

Разом з тим судом встановлено, що 27 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «МБК «Україна-Канада» укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку №161-Р/07-КП, за умовами якого ТОВ «МБК «Україна-Канада» передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру №2 в житловому будинку №2 по вул. Бульварна, смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області.

На виконання договору купівлі-продажу, сторонами 06 грудня 2007 року складено та підписано акт приймання-передачі вищевказаної квартири №2 та в строк, вказаний у договорі ОСОБА_2 сплачено вартість квартири у повному обсязі.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2010 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири № 2 №2 в житловому будинку №2 по вул. Бульварна, смт. Ювілейне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області; визнано право власності за ОСОБА_2 на вищевказане майно.

За нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення чч. 1, 2 і 3 цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислі в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При цьому згідно п.п.19,20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі постанова), відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Як свідчать матеріали справи, 18 січня 2008 року між ТОВ «МБК «Україна-Канада» та ПАТ «Укрсоцбанк», укладений договір про надання кредиту № 085/001-8, на виконання умов якого, банк надав позичальнику окремими частинами (траншами) грошові кошти, а позичальник в свою чергу сплатив частково тіло кредиту та проценти.

В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 18 січня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №96 (надалі - Іпотечний договір).

З огляду на вищенаведене очевидно, що між сторонами, вчинювались правочини на основі вільного волевиявлення та з урахуванням праводієздатності юридичних осіб в момент укладення господарських договорів.

Проаналізувавши вище встановлені обставини у справі та письмові матеріали, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, в основу рішення суду покладені докази та факти, які є недоведеними належним чином та мають суперечливий характер, проте суд помилково вважав їх встановленими, а отже висновки суду не відповідають дійсним обставинам у справі, як такі, що зроблені з допущенням неправильного застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що спричинило ухвалення незаконного рішення у справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, оскільки останній не знайшов своє підтвердження за розглядом справи у суді, відсутності підстав, передбачених ст. 230 ЦПК України для визнання договору іпотеки недійсним, та недоведеністю позивача за зустрічним позовом введення ПАТ «Укрсоцбанк» в оману з боку ТОВ «МБК «Україна-Канада» про наявність договору купівлі-продажу спірного майна від 27 листопада 2007 року.

Враховуючи, що ціна предмета іпотеки має визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується і тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно і кінцево визначеної мети і завдання, так як згідно зі положеннями Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася та те, що остання не має системного, загальнообов’язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції вона не зазначається, оскільки самостійного значення немає.

На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 867,50 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» – задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» про звернення стягнення на предмет іпотеки- задовольнити.

В рахунок часткового погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» перед публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 0085/001-8 від 18 січня 2008 року, станом на 01 листопада 2017 року у розмірі 176 688 642,46 грн., з яких: основний борг – 99 947 636,19 грн.; заборгованість за процентами – 40 080 207,71 грн., заборгованість по комісії з використання ліміту – 15 021 985,64 грн., заборгованість з комісії, пені за прострочену заборгованість за процентами – 21 638 812,92грн. звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання запублічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно квартиру № 2, загальною площею 121,4 кв.м., що розташована у у літ. А - будинок (дерево обк. цеглою), загальна площа 242,9 кв.м., житлова площа 160,9 кв.м., 1-3 -огорожа (метал), І-замощення (тротуарна плитка), що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище міського типу Ювілейне, вулиця Бульварна 2.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Будівельна Компанія «Україна-Канада» про визнання договору іпотеки недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 867,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_5

ОСОБА_6