Постанова № 72908050, 20.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року місто Київ.

Справа № 758/2833/15-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/2940/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів : Іванченко М.М., Рубан С.М., секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року, у складі судді Трегубенко Л.О. в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

06 березня 2015 року(відповідно до відмітки на конверті) позивач ПАТ «УкрСиббанк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 62704 дол. 77 центів США та пеню 15 307,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту №11083472000 від 24.11.2006 року АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу, ОСОБА_1, кредит у іноземній валюті в сумі 97880 дол. США на строк до 24.11.2027 року під 10,8 % річних, згідно графіка погашення кредиту (додаток № 1 до договору), відповідно до п. 1.4 на купівлю квартири.

Сплата процентів за користування кредитом повинна була здійснюватися в період з 01 по 24 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі проценти, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору.

24.11.2016 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором , банк уклав з відповідачем, ОСОБА_2, договір поруки №64910, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання всіх кредитних зобов'язань в повному обсязі.

24.11.2016 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, банк уклав з відповідачем, ОСОБА_4, договір поруки № 64911, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання всіх кредитних зобов'язань в повному обсязі.

Відповідно до п. п. 1.4, 2.2. договорів поруки, у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник і кожен з поручителів окремо відповідають солідарно, передбачене право пред'явити вимоги безпосередньо до кожного з поручителів окремо.

Відповідач, ОСОБА_1, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, не здійснював платежів у рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів. Після чого банк в грудні 2014 року скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. Проте вимоги банку ні боржником ні поручителем за умовами договорів кредиту та поруки виконані не були.

Станом на 23.02.2015 року заборгованість за кредитним договором складає суму 62704 дол. 77 центів США, у тому числі заборгованість за кредитом - у сумі 56947 дол. 38 центів США, за процентами - у сумі 5757 дол. 39 центів США, нарахованої пені за прострочення спати процентів - у сумі 15307 грн. 96 коп.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) за договором про надання споживчого кредиту № 11083472000 від 24.11.2006 р. р. заборгованість за кредитом у сумі 56947 дол. 38 центів США, що еквівалентно сумі 1586468 грн. 24 коп.; за процентами у сумі 5757 дол. 39 центів США, що еквівалентно сумі 160392 грн. 21 коп., всього суму 62704 дол. 77 центів США, що еквівалентно сумі 1746860,46 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) за договором про надання споживчого кредиту № 11083472000 від 24.11.2006 р. нараховану пеню за період з 26.05.2014 р. по 23.02.2015 р. в сумі 15307 грн. 96 коп. та витрати від сплати судового збору в сумі 3654 грн., всього суму 18961 грн. 96 коп.

У задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представник ПАТ «УкрСиббанк» подав апеляційну скаргу в якій просив рішення в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині та стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (рахунок № 29090000000113 в АТ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, код Банку 09807750) з ОСОБА_1 (місце проживання: 04208, АДРЕСА_1; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1.; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (місце проживання: 04108, АДРЕСА_2; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2.; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11083472000 від 24 листопада 2006 року в розмірі - 62 704,77 (шістдесят дві тисячі сімсот чотири) долари США 77 центів, з яких: 56 947,38 дол. США - кредитна заборгованість; 5 757,39 дол. США - заборгованість по процентам; та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі - 15 307,96 (п'ятнадцять тисяч триста сім) гривень 96 копійок. Здійснити розподіл судових витрат.

В скарзі вказував, що при розгляді справи суд першої інстанції не встановив обставин, які мають значення для вирішення справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, не вірно застосовано положення ст. ст. 525, 526, 530, 554, 559, 599, 611, 631,1050 ЦК України. Позивач правомірно звернувся до суду про стягнення солідарно з боржника та поручителя, однак суд безпідставно відмовив в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_3 Судом не правильно визначено початок перебігу строку для припинення поруки. Суд не звернув увагу на те, що позивач є банківською установою і має право на стягнення боргу за кредитом та відсотками в іноземній валюті, про що і просив в позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 посилався на те, що позивач звернувся з вимогою до поручителя ОСОБА_3 після 10 грудня 2014 року, тобто більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, а тому в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилася в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів.

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку доводи скарги підтримав, пояснив, що оскільки поручитель ОСОБА_5 померла, рішення в частині вирішення позову до неї позивач не оскаржував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вимогам вищенаведених норм, рішення місцевого суду не відповідає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 24.11.2006 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач, уклав з відповідачем, ОСОБА_1, договір про надання споживчого кредиту №11083472000, відповідно до якого надав позичальнику кредит у сумі 97880 дол. США на строк до 24.11.2027 року під 10,8 % річних, згідно графіка погашення кредиту (додаток № 1 до договору), відповідно до п. 1.4 на купівлю квартири (а. с. 5-14).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель-відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1.2.2. позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та визначених розмірах, а також сплатити проценти за користування кредитом в період з 01 по 24 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком такі проценти, відповідно до графіка погашення кредиту згідно додатку №1 до договору (а.с.12, 13).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 24.11.2006 року позивач уклав з відповідачем, ОСОБА_2, договір поруки №64910, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання всіх кредитних зобов'язань в повному обсязі (а.с.15-16).

Судом було встановлено, що поручитель ОСОБА_2, за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС в м. Києві, померла 31.03.2015 року.

24.11.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором позивач уклав з відповідачем, ОСОБА_3 договір поруки №64911, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання всіх кредитних зобов'язань в повному обсязі (а.с.17-18).

Відповідач, ОСОБА_1, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, не здійснював платежів у рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів у повному обсязі.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено у випадку порушення боржником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій право банку вимагати додатково сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Станом на 23.02.2015 р. заборгованість за кредитним договором складає суму 62704 дол. 77 центів США, у тому числі заборгованість за кредитом - у сумі 6947 дол. 38 центів США; за процентами - у сумі 5757 дол. 39 центів США, нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язань 15307 грн. 96 коп.

Відповідно до п. п. 1.4, 2.2. договору поруки, у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник і кожен з поручителів окремо відповідають солідарно, передбачене право пред'явити вимоги безпосередньо до кожного з поручителів окремо.

Пунктом 3.1. договору поруки від 24.11.2006 року передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до повного погашення поручителем зобов'язань боржника в рахунок виконання зобов'язань за основним договором в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої із перерахованих подій, яка настає раніше.

Пунктами 1.2.2., кредитного договору від 24.11.2006 року передбачено термін повернення кредиту не пізніше 24.11.2027 року, і що строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання) до повного повернення банку всієї суми кредиту та повного погашення плати за кредит і інших платежів передбачених договором.

Сторонами у п.11.1 кредитного договору визначено, що у випадках настання обставин, визначених у п.п.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Згідно із п. 11.2 правочину повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору.

Пунктом 2.2. договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які останній зобов'язаний виконати протягом 10-ти робочих днів з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

Через не виконання боржником своїх зобов'язань за договором, 10.03.2015 року позивач подавав до суду позовну заяву до позичальника і поручителів про солідарне стягнення заборгованості (а.с.1-4).

Відмовляючи в задоволенні позову до поручителів , суд вважав встановленою обставину припинення поруки на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України. Крім того, місцевий суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 126,08 доларів США також не підлягають задоволенню. При цьому, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних втрат, як до основного боржника та і до поручителя в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Апеляційний суд не погоджується з висновком районного суду, що порука ОСОБА_3 припинилася за всіма зобов'язаннями на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України , так як він не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, пунктом 3.1. договору поруки від 24.11.2006 року передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до повного погашення поручителем зобов'язань боржника в рахунок виконання зобов'язань за основним договором в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої із перерахованих подій, яка настає раніше.

Вважаючи, що порука ОСОБА_3 припинилася на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, місцевий суд виходив з того, що належних і допустимих доказів про пред'явлення позову (вимоги) до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання банк не надав.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд встановив, що висновок суду про припинення поруки ОСОБА_3 за всіма зобов'язаннями по кредитному договору не відповідає наявним в матеріалах справи доказам.

Врегульовуючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної правової норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на викладене характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Перевіривши матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що 10.12.2014 року банком основному боржнику та поручителям було направлено вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 603 дол. США, 41 цент, у відповідності п.11.1 кредитного договору.

Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав 25.12.2014 року, а ОСОБА_3 18.12.2014 року (а.с. 24-а, 25).

Позовну заяву про солідарне стягнення всієї суми заборгованості банк подав 06.03.2015 року (конверт на а.с. 59), тобто в межах шестимісячного строку встановленого ч. 4 ст.559 ЦК України.

Таким чином, висновки місцевого суду, що порука ОСОБА_3 припинилася на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами, а тому висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 є помилковим.

Щодо визначення розміру заборгованості яка має бути стягнута з поручителя ОСОБА_3 слід зазначити наступне:

У справі, яка переглядається, встановлено, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 24.11.2027 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Згідно п. 1.3.4 кредитного договору строк сплати процентів встановлено з 01 до 24 число (включно) кожного місяця наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг строку для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя по кожному щомісячному платежу.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Вищезазначене узгоджується з висновками ВСУ викладеними в постановах № 6-223цс16 від 14.09.2016 року, № 6-1009цс17 від 14.06.2017 року, № 6-1455цс17 від 13.09.2017 року.

Умовами договору, кінцевий строк виконання зобов'язань по тілу кредиту датований 24.11.2027 роком.

Відповідно до дострокової вимоги про його погашення цей строк, з урахуванням отримання такої вимоги боржником в грудні 2014 року настає в січні 2015 року.

З урахуванням, що з позовом банк звернувся в березні 2015 року, відсутні підстави вважати, що порука поручителя припинилась, щодо виконання зобов'язання по тілу кредиту.

Разом з тим заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, з поручителя повинна стягуватися лише за шість місяців до пред'явлення позовних вимог, тобто з 06 вересня 2014 року по 31.01.2015 року (межі заявлених вимог).

При цьому апеляційний суд виходить з того, що вказані зобов'язання боржник повинен був виконувати кожного місяця в передбаченій графіком сумі.

Згідно з заявлених вимог та наданих суду розрахунків встановлено, що відсотки за вересень 2014 року становлять 512,63 дол. США, за жовтень 2014 року - 529,61 дол. США, за листопад 2014 року - 512,53 дол. США, за грудень 2014 року - 529,61 дол. США, за січень 2015 року - 529,61 дол. США. Оскільки відсотки потрібно рахувати з 06 вересня 2014 року, то сума останніх в вересні 2014 року становитиме 427,11 дол. США. (512,63/30*25), а загальна сума відсотків становитиме 2 528,47 дол. США.

Відсотки нараховані до 06 вересня 2014 року поручитель не зобов'язаний сплачувати, так як порука за цими зобов'язаннями у останнього припинилась.

За аналогічними розрахунками по періодах, що наведений вище, пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом передбачена 7.1 кредитного договору за період з 06.09.2014 року по 23.02.2015 року (межі заявлених вимог) становитиме 13 175 грн. 19 коп., що визначено за розрахунком заборгованості по пені, наданим позивачем.

Таким, чином загальна сума заборгованості поручителя становитиме 59 475 дол. США 85 центів (тіло кредиту 56947 дол. 38 центів США + відсотки за період 6 місяців до звернення до суду становитиме 2 528,47 дол. США. ) та 13 175 грн. 19 коп.

На підставі викладеного, апеляційний суд встановив, що порука ОСОБА_3 припинилась лише за періодичними зобов'язаннями, які виникли в боржника до 06 вересня 2014 року, в іншій частині банк в межах 6 місячного строку з дня виконання таких зобов'язань звернувся з позовом до суду, а тому права позивача порушені відповідачем підлягають захисту.

Щодо доводів скарги про безпідставне стягнення заборгованості на користь банку з визначенням її в гривневому еквіваленті, а не безпосередньо в валюті виконання зобов'язання, то апеляційний суд їх також вважає обґрунтованими.

Відповідно до умов Кредитного договору, банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 97 880,00 (дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімдесят) дол. США, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, НБУ на виконання положень статті 11 Декрету 14 жовтня 2014 року прийнято Положення № 483 «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Пред'являючи позов, позивач просив стягнути заборгованість за кредитом та відсотками у валюті зобов'язання та надав суду відповідні документи, зокрема банківську ліцензію та дозвіл на здійснення банківських операцій, (а.с. 37-42).

Стягуючи з основного боржника заборгованість за кредитом та відсотками в еквіваленті станом на 23.02.2015 року суд не зробив жодного висновку про неможливість стягнення зазначених сум у валюті передбаченій кредитним договором та в позовних вимогах.

Враховуючи вищезазначене, з урахуванням невірного застосування районним судом норм матеріального права, та порушення процесуальних норм, щодо вирішення спору, відповідно до заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню також і в частині вирішення позову до боржника, з якого заборгованість за тілом кредиту та відсоткам необхідно стягнути в валюті виконання зобов'язання тобто в доларах США, а за пенею в гривнях, як і просив позивач в позовній заяві.

Також з поручителя ОСОБА_3 основний боргу за кредитним договором та відсотки за користування кредитом підлягають стягненню в іноземній валюті.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, щодо порушення місцевим судом при розгляді даної справи норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Посилання наведені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують доводи апеляційної скарги. При цьому, посилання у відзиві на те, що порука припинилася в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів, враховано апеляційним судом при розгляді даної справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постановою апеляційного суду, задовольняються частково і вимоги до поручителя, відповідно розподіл судових витрат сплачених за подачу позовних вимог підлягає новому розподілу, а саме з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подачу позовної заяви у розмірі 3 654 грн. 00 коп. ,- по 1827 грн. 00 коп. з кожного.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5481 грн. 00 коп. підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача, оскільки апеляційним судом фактично задоволено вимоги позивача про стягнення заборгованості до ОСОБА_3 на суму, яка більша максимальної суми, визначеної законом для обрахування максимального судового збору. (Мається на увазі, що за вимоги, які задоволені апеляційним судом до поручителя, судовий збір мав би сплачуватись в такому розмірі. )

Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11083472000 від 24.11.2006 року в розмірі 62 704 дол. США 77 центів, яка складається з заборгованості по кредиту, що достроково стягується в сумі 56947 дол. США 38 центів та заборгованості за відсотками в сумі 5757 дол. США 39 центів, а також стягнути нараховану пеню за період з 26.05.2014 року по 23.02.2015 року в сумі 15307 грн. 96 коп.

Солідарно з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) стягнути зОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11083472000 від 24.11.2006 року в розмірі 59 475 дол. США 85 центів, яка складається з заборгованості по кредиту, що достроково стягується в сумі 56947 дол. 38 центів США та заборгованості за відсотками за період з 06.09.2014 року до 31.01.2015 року в сумі 2528 дол. США 47 центів, а також стягнути нараховану пеню за період з 06.09.2014 року до 23.02.2015 року в сумі 13 175 грн. 19 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1), ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2)на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3654 грн. 00 коп. - по 1827 грн. 00 коп. з кожного.

Стягнути зОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2)на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5481 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 21 березня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.