Постанова № 72897844, 20.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12022/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участі секретаря Смидюк Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року (суддя – Сакалош В.М., м. Львів, повний текст постанови складено 23 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Контех» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Контех» 6 жовтня 2017 року звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2017 №№0011561412, НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «НТС-Р Ко ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.С. Ко ЛТД» у зв'язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність та фіктивністю їх діяльності, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року у справі №813/3466/17 заявлений позов задоволено.

З ухваленим у справі рішенням не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обов’язковою умовою виникнення у платника податків права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Вважає, що за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВТФ «Контех» зареєстроване, як юридична особа управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 23.07.1992, з 23.09.1993 взято на облік в контролюючих органах, 05.07.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

На підставі акта від 23.06.2017 №824/13-01-14-12/13833204 (далі – Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВТФ «Контех» по взаємовідносинах із ТОВ «І.К.С. Ко ЛТД» за липень-жовтень 2014 року, ТОВ «НТС-Р Ко ЛТД» за листопад 2014 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: п.44.1, 44.3. ст.44, п.138.1, 138.2, 138.8 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50 600 грн., у тому чисті за 2014 рік в сумі 50 600 грн.; п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПКУкраїни, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 56 222 грн., в тому числі за липень 2014 року в сумі 10 294 грн., серпень 2014 року в сумі 10 294 грн., за вересень 2014 року в сумі 15 046 грн., за жовтень 2014 року в сумі 10 294 грн., за листопад 2014 року в сумі 10 294 грн. 10.07.2017 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР: №0011561412, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 63250 грн (основний платіж 50600 грн., штрафні фінансові санкції 12650 грн.); №0011581412, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 70278 грн (основний платіж 56222 грн, штрафні фінансові санкції 14056 грн).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Головного управління ДФС у Львівській області від 07.07.2017 №8662/10/13-01-14-12-13та рішенням ДФС України від 29.09.2017 №20864/6/99-99-11-01-02-25 вказані ППР залишено без змін.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, виходячи з наступного.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У відповідності до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Встановлено, що 01.07.2014 між ТОВ «ВТФ «Контех» (Замовник) та ТОВ «І.К.С. КО ЛТД» (Підрядник) укладено контракт №14/07, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе виконання наступних робіт: монтажні та пусконалагоджувальні роботи електричного та телекомунікаційного обладнання, запуск в експлуатацію; ремонт та технічне обслуговування електричного та телекомунікаційного обладнання; розробка ПЗ для телекомунікаційного обладнання. Загальна вартість доручених Підряднику робіт визначається на основі договірної ціни при належному виконанні робіт і складає 540000 грн., в т. ч. ПДВ – 90000 грн. Банківський платіж за роботи по етапу виконується в формі передоплати або в формі оплати за фактично виконані роботи по пред’явленні двосторонніх актів. Оплата може відбуватись на протязі 12-ти місяців від дати передачі робіт Замовнику (п.2.1, 2.2 Контракту).

На підтвердження реальності господарських операцій між «ВТФ «Контех» та ТОВ «І.К.С. КО ЛТД» позивачем долучено до матеріалів справи ряд наступних документів, а саме:

акти виконаних робіт/наданих послуг: №ІКС0020 від 31.07.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0020 від 31.07.2014 на суму 23460,00 в т. ч. ПДВ 3910,00 грн; №ІКС0103 від 29.08.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0104 від 29.08.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №ІКС0193 від 30.09.2014 на суму 28512,00 в т.ч. ПДВ 4752,00 грн; №ІКС0192 від 30.09.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №ІКС0191 від 30.09.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0240 від 31.10.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №ІКС0241 від 31.10.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн;

податкові накладні: №56 від 31.07.2014 на суму 38304,00 в т. ч. ПДВ 6384,00 грн; №57 від 31.07.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №111 від 29.08.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №112 від 29.08.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №101 від 30.09.2014 на суму 28512,00 в т. ч. ПДВ 4752,00 грн; №100 від 30.09.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн; №99 від 30.09.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн; №79від 31.10.2014 на суму 38304,00 в т. ч. ПДВ 6384,00 грн; №80 від 31.10.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00 грн;

платіжні доручення щодо проведення оплати послуг за контрактом: від 20.11.2014 №526 в сумі 61764 грн., від 23.10.2014 № 496 в сумі 28512 грн, від 22.10.2014 №124 в сумі 23460 грн, від 16.10.2014 №491 в сумі 38304 грн., від 22.09.2014 № 94 в сумі 61764 грн, від 26.08.2014 №421 в сумі 23460 грн, від 07.08.2014 №391 в сумі 38304 грн.

Також, 31.10.2014 між ТОВ «ВТФ «Контех» (Замовник) та ТОВ «НТС-Р КО ЛТД» (Підрядник) укладено Договір №132-14, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе виконання наступних робіт: прокладання кабельних ліній, монтаж кабельростів, ввідно-комутаційного обладнання, монтажні та пусконалагоджувальні роботи електричного та телекомунікаційного обладнання, запуск в експлуатацію; ремонт та технічне обслуговування електричного та телекомунікаційного обладнання; розробка ПЗ для телекомунікаційного обладнання. Загальна вартість доручених Підряднику робіт визначається на основі договірної ціни при належному виконанні робіт і складає 240000 грн., в т. ч. ПДВ – 40000 грн. Банківський платіж за роботи по етапу виконується в формі передоплати (від 5% до 100%) або в формі оплати за фактично виконані роботи по пред’явленні двосторонніх актів. (п.2.1, 2.2 Договору).

На підтвердження реальності господарських операцій між «ВТФ «Контех» та ТОВ «НТС-Р КО ЛТД» позивачем долучено до матеріалів справи ряд наступних документів, а саме: акти виконаних робіт/наданих послуг: №НТС-00081 від 28.11.2014 на суму 23460,00 в т.ч. ПДВ 3910,00грн; № НТС-00080 від 28.11.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн.; податкові накладні: №57 від 28.11.2014 на суму 23460,00 в т. ч. ПДВ 3910,00 грн; №68 від 28.11.2014 на суму 38304,00 в т.ч. ПДВ 6384,00 грн.; платіжне доручення щодо проведення оплати послуг за договором від 25.12.2014 №209 в сумі 61764 грн.

Слід зазначити, що законодавцем не визначено конкретного переліку документів, якими платник податків повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням ст.9 Закону №996-XIV, та складення яких узгоджується із законодавчо встановленими вимогами щодо оформлення такої операції. Подані позивачем первинні документи містять необхідні реквізити, передбачені ст.9 Закону №996-XIV, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача. Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Стосовно тверджень апелянта щодо відсутності у контрагентів матеріальних чи інших ресурсів, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність останнього за юридичною адресою не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Відсутність у постачальника необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг не є доказом нереальності операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Щодо покликань апелянта на те, що в актах виконаних робіт не конкретизовано зміст послуг, відсутня калькуляція їх вартості, відсутня інформація про понесені витрати, колегія суддів зазначає наступне. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, що, в свою чергу, встановлено судом і підтверджено матеріалами справи. При цьому в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника. Відтак, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів та не може бути підставою для висновку про відсутність фактичного придбання позивачем послуг. Позивач формував витрати та податковий кредит із сплачених сум в тому числі ПДВ. Податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги). Позивачем до перевірки надані договори, акти наданих послуг, податкові накладні розрахункові документи. Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідач також покликається на акти ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 11.11.2014 №3046/26-53-22-03-21-38902739, від 28.01.2015 №83/26-53-22-04-21-38902739, від 16.02.2015 №183/26-53-22-04-21/38902739, які стосуються господарської діяльності ТОВ «І.К.С. КО ЛТД за період липень, серпень, вересень, жовтень 2014 року та зі змісту яких вбачається, що послуги, які надавались даним підприємством нібито не є підтвердженими. З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця. Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. В разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повне судове рішення складено 21 березня 2018 року.