Рішення № 72881336, 07.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.03.2018 Справа № 910/20142/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26; ідентифікаційний код 14359319)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" (10000, м. Житомир, Чапаєва, 7; ідентифікаційний код 01416317)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 34, офіс 40; ідентифікаційний код 37955470)

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016

Представники сторін:

від позивача: Новиков О.Є. - представник,

від відповідача 1: Сподін А.І. - представник

від відповідача 2: Грабович С.М. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір. Та у зв'язку із невиконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором позивачем звернено стягнення на предмет іпотеки. В той же час між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір про відступлення право вимоги до позивача згідно ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку". На думку позивача, вказаний договір укладений в порушення вимог ст. 513 Цивільного кодексу України та не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, в зв'язку із чим просить визнати його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, який призначено на 13.12.2017.

13.12.2017 відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву та клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 відкладено розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із неявкою представника відповідача-1 на 17.01.2017.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147- VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів", яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

17.01.2018 позивачем подано відповідь на відзив відповідача-2, а відповідачем-1 надано відзив на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 суд ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09.02.2018.

У зв'язку із перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному судове засідання 09.02.2018 не відбулось,

Ухвалою Господарського суду міста Києва 12.02.2018 розгляд справи було призначено на 23.02.2018.

23.02.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 07.03.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача 1та 2 заперечили щодо позову та просили відмовити в його задоволені.

У судовому засіданні 07.03.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2 Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Укрбурвод" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод") 22.06.2007 було укладено кредитний договір № 11, за умовами якого позивач надав відповідачу-1 грошові кошти в розмірі 2 800 000 грн. із строком кредитування до 12.12.2008 та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 18 % річних.

22.06.2007 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Укрбурвод" було укладено іпотечний договір № 11/z, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. зареєстрованим за № 2319, згідно з умов якого в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, відповідач-1 передав в іпотеку позивачу комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: обл. Запорізька, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська 5.

В подальшому сторонами вносились зміни до кредитного договору № 11 від 22.06.2007, а саме, договорами про внесення змін № 1 від 27.10.2008, № 2 від 27.10.2008 та № 3 від 21.11.2008, якими зокрема, внесено зміни щодо відсотків за користування кредитом, порядку зміни процентної ставки.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, у зв'язку із невиконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором, 13.05.2016 позивачем на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 59986994 від 26.05.2016 право власності на вказане майно 13.05.2016 зареєстровано за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк".

01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро" (новий кредитор) укладено договір про відступлення право вимоги.

Відповідно до умов якого, первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", далі (боржник), належне первісному кредитору згідно ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" і стає кредитором за зобов'язанням боржника перед первісним кредитором, яке виникло, після набуття права власності боржником на предмет іпотеки, а саме, комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: обл. Запорізька, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська 5.

Згідно п.1.2. вказаного договору відступлення права вимоги, новий кредитор отримує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі визначеному в п. 2.1.

Так, пунктом 2.1. договору визначено, що відступлення права вимоги, передбачене цим договором, за зобов'язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначено сторонами в сумі 26 472 887, 19 грн.

За переконанням позивача, вказаний договір укладений в порушення вимог ст. 513 Цивільного кодексу України та не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Отже, судом встановлено, що іпотечний договір № 11/z від 22.06.2007 укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Укрбурвод", підписаний сторонами від імені іпотекодержателя - Замковою А.Г., що діє на підставі довіреності, та від імені іпотекодавця - головою правління Сугаком М.І. та посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. та відповідно зареєстрованим в реєстрі за № 2319. Вказані обставини відповідачами не спростовуються.

Разом з тим, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначає, що на момент укладання спірного правочину іпотечний договір був припинений у зв'язку із набуттям позивачем права власності на предмет іпотеки, а отже, зобов'язання між відповідачами виникло на підставі Закону України "Про іпотеку", а не на підставі іпотечного договору, відтак, за переконанням відповідача-1, норми ст. 513 ЦК України в даному випадку не застосовуються, а правочин повинен бути вчинений в простій письмовій формі, що і було зроблено.

Відповідач-2 в поданому відзиві на позовну заяву також зазначив про те, що на момент укладання спірного правочину іпотечний договір був припинений у зв'язку із набуттям позивачем права власності на предмет іпотеки, а предмет договору про відступлення права вимоги містить посилання лише на норму Закону України "Про іпотеку".

Однак, суд не погоджується з такими доводами відповідачів з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 18 Закону).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Частиною 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; юридичні факти.

Так, частина 3 ст. 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону України "Про іпотеку" дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що іпотекою є певна сукупність прав іпотекодержателя, до складу яких входить право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання, крім того, іпотека припиняється у разі, набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки.

У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, 13.05.2016 Банком на підставі іпотечного застереження, що міститься в Іпотечному договорі, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернено стягнення та зареєстровано право власності на предмет іпотеки.

В той час, виходячи з приписів ст. 17 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки припинилось право Банку як іпотекодержателя.

Разом з тим, як вже вказувалось вище, положення ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" встановлюють для іпотекодавця певне коло прав в тому числі - право вимоги до іпотекодержателя сплати 90 відсотків вартості предмета іпотеки у разі, якщо при зверненні стягнення на предмет іпотеки його вартість перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог, проте, суд вказує, що положення вищезазначеної статті встановлюють лише об'єктивне право, при цьому не ідентифікуючи особу іпотекодавця та іпотекодержателя. Ідентифікація ж особи іпотекодавця та іпотекодержателя здійснюється на підставі Іпотечного договору, у зв'язку з чим не можна стверджувати про те, що відповідне право виникає у іпотекодавця лише на підставі положень ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Нормами статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом всього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено Законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-1 було передано відповідачу-2 право вимоги, яке випливає не тільки із приписів ч. 3 ст. 37 "Про іпотеку", але й безпосередньо із самого іпотечного договору № 11/z від 22.06.2007.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Приписами ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частина 2 ст. 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відтак, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів

Як вказувалось вище, відступлення права вимоги, передбачене договором від 01.07.2016, за зобов'язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначене сторонами в сумі 26 472 887, 19 грн. Розрахунки за даним договором здійснюються у грошовій формі (п. 2.2. договору).

Пункт 2.3. договору передбачає, що грошові зобов'язання визнаються виконаними з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідної сторони.

Новий кредитор зобов'язаний протягом 10 календарних днів із дати виконання на його користь зобов'язання боржника, письмово повідомити первісного кредитора про таке виконання з зазначенням дати, суми і форми виконання із додаванням завірених новим кредитором копій документів, що підтверджують таке виконання.

В той час, суд вважає за необхідне вказати, що відповідачами не надано доказів виконання зобов'язань, а саме, підтвердження того, що сума обумовлена сторонами у договорі про відступлення права вимоги, дійсно була перерахована на поточний рахунок відповідної сторони, що у свою чергу позбавляє суд можливості встановити, чи дійсно укладений 01.07.2016 між сторонами договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Так, ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь- тюму разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Крім того, як встановлено судом, сторонами в оспорюваному правочині не визначена ціна права вимоги, що передається від первісного кредитора новому. Сторони визначили обсяг права вимоги, проте, не визначили її вартість.

Приписи ст. 517 Цивільного кодексу України передбачають, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відтак, законодавцем визначено, що при укладенні договору відступлення права вимоги, окрім загальних істотних умов, що притаманні будь-якому правочину, сторони зобов'язані визначити особливі умови, що характеризують саме договір відступлення права вимоги, а саме:

- які документи, що підтверджують право вимоги, передаються первісним кредитором новому;

- боржника, до якого пред'являється право вимоги;

- договір, з якого випливає право вимоги;

- підстави виникнення права вимоги у первісного кредитора;

- ознаки, що індивідуалізують право вимоги.

Позаяк, всупереч зазначеній нормі, договір відступлення права вимоги, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 не містить вищезазначеної інформації, а містить лише посилання на цей обов'язок, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що зміст укладеного між сторонами договору відступлення права вимоги від 01.07.2016 суперечить положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, враховуючи встановлені обставини та наведені норми, та зважаючи на те, що іпотечний договір № 11/z від 22.06.2007 укладений між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Укрбурвод" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод") був посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М., а договір про відступлення права вимоги від 01.07.2016 укладений в простій письмовій формі, та беручи до уваги, що право встановлене ст. 37 Закону України "Про іпотеку" виникає у іпотекодавця не лише на підставі Закону, а й безпосередньо з Іпотечного договору, то й при відступленні мають бути дотримані положення ст. 513 ЦК України, а відтак, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.07.2016 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод" (10000, м. Житомир, Чапаєва, 7; ідентифікаційний код 01416317) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26; ідентифікаційний код 14359319) витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 34, офіс 40; ідентифікаційний код 37955470) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26; ідентифікаційний код 14359319) витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 19.03.2018

Суддя Баранов Д.О.