Постанова № 72863499, 14.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/10495/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Дідик Н.С.

позивача : не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя Сливка Л.М. м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

03.01.2017 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області та просила визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити призначення їй пенсії за вислугу 20 років, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 20 грудня 2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного заробітку).

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 20 грудня 2016 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», проте Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відмовило їй у призначенні пенсії за вислугою років, покликаючись на те, що працівники прокуратури не мають права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням п.5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року.

Вважає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним і таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апелянт вважає помилковими твердження суду про те, що положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, на підставі якої вона зверталась із заявою про призначення пенсії до застосування до спірних правовідносин не підлягають, так як приписи останнього втратили чинність з 15.07.2015року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14.10.2014р., положеннями статті 86 якими визначений порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції незаконно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на п.5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, звужено соціальні гарантії, а саме гарантоване Конституцією право на пенсійне забезпечення при наявності стажу роботи понад 20 років, у тому числі на посадах прокурорів - понад 10 років.

Також, зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 визнано неконституційними положення цього Закону в частині зменшення розміру довічного грошового утримання судді та пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213- VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

27 грудня 2016 року Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області листом за №1742/05 повідомило позивачку про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Із протоколу №74 засідання комісії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області для розгляду спірних питань, пов'язаних з призначенням та перерахунком пенсій, встановлено, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у відповідності до спеціальних законів 26 грудня 2016 року була розглянута заява ОСОБА_1 за результатами розгляду якої комісія прийшла до висновку про неможливість призначити пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, зокрема Закону України «Про прокуратуру». У зв'язку з цим, з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Матеріалами справи також встановлено, що позивач з 30 березня 1999 року працює в органах прокуратури Тернопільської області, а на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області працює з 14 серпня 2015 року по даний час.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що приписи ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, положеннями статті 86 якого визначений порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

З огляду на наведене, враховуючи, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на звернення за призначенням пенсії 20 грудня 2016 року, питання щодо наявності у неї права на пенсійне забезпечення, як працівника прокуратури, має вирішуватись відповідно до приписів чинної на даний момент ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VII від 02.03.2015 року не скасований, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнані неконституційними, а до 01.06.2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, тому відповідно, з вказаної дати скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії порядок призначення пенсій прокурорам було врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

Матеріалами справи встановлено, що позивач звернулась до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії 20.12.2016 року.

Відтак, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) стаж за вислугу років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, вказана вислуга років ОСОБА_1 складала 20 років 4 дні, в тому числі на посадах в органах прокуратури - 17 років 8 місяці 20 днів. Дана обставина сторонами не заперечується.

Таким чином, оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, суди першої інстанції дійшов вірного висновку, що Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області правомірно відмовлено у призначенні її пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» .

Що стосується покликання апелянта на те, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII суттєво звужене її право на пенсію за вислугу років, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно положень частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції від 26.07.2011 року, що діяла до 30.09.2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Разом з тим, станом на 30.09.2011 року у ОСОБА_1 був відсутній перебачений Законом стаж. Відтак, у період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції від 26.07.2011 року позивач не набула права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих її прав.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 року у справі № 211/3177/17 (2-а/211/188/17).

Під час розгляду зазначеної справи в суді апеляційної інстанції апелянтом не доведено, що при постановленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції здійснив порушення норм матеріального чи процесуального права, або неповною мірою з'ясував обставини, що мають значення для її вирішення.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ч. 4 ст.229, ч. 3 ст. 243, ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року у справі № № 607/126/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 21.03.2018 року.