Ухвала суду № 7282981, 19.11.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2009 року №22а-11426/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-судді: Пліша М.А.,

суддів: Шавеля Р.М.,Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Вітер І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову господарського суду Львівської області від 06 червня 2008 р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус» до державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

товариство з обмеженою відповідальністю «Петрус» звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.09.2007 р. № 0004512301/0 в сумі 587201,00 гри. та від 19.09.2007 р. № 0004522301/0 в сумі 469763,00 грн.

Постановою господарського суду Львівської області від 06 червня 2008 р. позовні вимоги задоволено в повному обємі та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.09.2007 р. № 0004512301/0 в сумі 587201,00 гри. та від 19.09.2007 р. № 0004522301/0 в сумі 469763,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції державна податкова інспекція у Дрогобицькому районі Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанову суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що за результатами невиїзної документальної перевірки позивача щодо правильності оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість імпортованих кузовів до легкових автомобілів складено відповідний акт від 03.09.2007 р. В процесі перевірки встановлено що протягом періоду, що перевірявся, ТзОВ «Петрус» здійснював реалізацію імпортованих кузовів фізичним особам по ціні нижчій за звичайну ціну (митну вартість) таких кузовів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету при імпорті товарів із сплатою податку при його митному оформленні здійснюється відповідним митним органом за правилами, встановленими спільним рішенням центральних податкового та митного органів як це передбачено п. 10.4 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.17. Закону України «Про податок на додану вартість» корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 7.4.3 п. 7.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Тобто, до пов'язаних осіб з метою оподаткування податком на додану вартість прирівняні особи, зазначені в пп. 7.4.3 згаданого Закону.

Отже операції з продажу таких ТМЦ особам, які не є платниками податку на прибуток на загальних засадах, в податковому обліку по податку на додану вартість платник податків повинен відобразити такі операції як продаж товарів пов'язаним особам і застосувати звичайну ціну.

Відповідно до пп. 1.20.5 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Принципи такого регулювання у випадку імпорту товарів містяться в п. 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. Відповідно до п.4.2. цього Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни).

Тому апелянт вважає, що з метою оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані пов'язаним особам з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість за звичайну необхідно брати митну вартість товарів, що імпортувалися.

Крім того, з 01.01.07 року набрали чинності зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006. року якими пункт 4.1 статті 4 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції і поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами".

Ця норма застосована перевіряючими щодо господарських операцій, які здійснені після 01.01.2007р. а тому , відповідно, в Акті перевірки містяться посилання на неї.

Щодо виникнення валового доходу з наведених вище операцій то відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін на такі товари (роботи, послуги) але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Проте господарським судом не були враховані вимоги вказаних вище норм податкового законодавства.

Крім того, твердження суду про те, що відповідачем не доведено, якою нормою законодавства дозволено проведення позапланових перевірок при відсутності обставин, що визначені ст. З Указу Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», не відповідає дійсності та спростовується наданими додатковими пояснення в ході судового розгляду, а саме в яких зазначено, що відповідно до п.1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі). Відповідно до п.4 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби мають право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обовязкових платежів) такими платниками податків.

Відповідачем було направлено запрошення № 10202/10/23-139 від 06.08.2007 року посадовим особам ТзОВ «Петрус» з'явитися 20.08.2007 року в каб. № 40 для проведення невиїзної перевірки щодо правильності оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість операцій з продажу кузовів до легкових автомобілів. Письмове запрошення направлялось ТзОВ «Петрус» за десять робочих днів до дня проведення такої перевірки, і в запрошенні вказано підстави запрошення, дата і час, на які запрошувались посадові особи підприємства.

З огляду на це просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом було проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо правильності оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість імпортованих кузовів до легкових автомобілів за період з 01.10.2005 р. по 31.03.2007 р., про що складено відповідний акт №449/23-1/20774287 від 03.09.2007 р. на підставі якого відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що підстав вважати проведену перевірку незаконною не має, а тому не приймає до уваги доводи суду першої інстанції про безпідставність та незаконність проведення такої. Допущені формальні помилки не можна вважати підставою для визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень.

В процесі перевірки встановлено що протягом періоду, що перевірявся, ТзОВ «Петрус» здійснював реалізацію імпортованих кузовів фізичним особам по ціні нижчій за звичайну ціну (митну вартість) таких кузовів.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що позивач реалізовував імпортні автомобільні кузова виключно фізичним особам, які не являються пов'язаними особами згідно вимог статті 1.26 Закону України «Про оподатку вання прибутку підприємств» та не являються суб'єктами господарської ( підприємницької) діяльності. Тому, вони не можуть бути платниками податку на прибуток за будь якими ставками, що передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Тобто на них не може розповсюджуватись ця норма Закону. Реалізацією імпортних автомобільних кузовів, позивач займався включно по жовтень місяць 2006року.

Суд першої інстанції вірно вказав, що на той час норма законодавства, яка передбачає застосування звичайної ціни у разі, якщо звичайна ціна перевищує договірну ціну більше ніж на 20% , ще не діяла. Дана норма вступила в дію з 01.01. 2007р.

Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що державне обмеження по встановленню вільних цін передбачено нормами Закону України «Про ціни і ціноутворення» та Постановою Кабінету Міністрів України від 22. 02. 1995 р. № 135 «Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень». В цих нормативних актах не передбачено, що при реалізації імпортованих автомобільних кузовів на них застосовуються державне регулювання цін, тому посилання відповідача на вимоги ст. 1.20.5 Закону України «Про оподаткування на прибуток підприємств» є безпідставним.

Окрім того положення Митного кодексу України, розповсюджуються на правовідносини, які виникають тільки при ввезенні товару на митну територію України і нарахуванню податків і зборів, що відображені в вантажно-митних деклараціях та сплачуються при розмитненні товару, тому вимоги Митного кодексу України в частині застосування його норм по сплаті податків при здійсненні операцій по реалізації вже розмитненого товару на території Україні є безпідставним. Позивачем норми Закону України «Про податок на додану вартість» не порушувався при оподаткуванні операцій з ввезення та розмитнення імпортованих кузовів до легкових автомобілів.

При реалізації імпортованих кузовів до легкових автомобілів позивач керувався нормами діючого податкового законодавства України , зокрема п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується калькуляціями витрат, які складались на кожний кузов окремо, з врахуванням договірної вартості, визначеної за вільними цінами, з врахуванням податків та зборів, послуг брокера, розрахункового обслуговування банку, вартості довідки-рахунку тощо. Ціна реалізації позивачем визначалась, відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким , якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, з якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умовою, а продавець вважає передати такі товари (роботи , послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь якого примусу, обидві сторони є взаємо незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари ( роботи , послуги), а також ціни , які склалися на ринку ідентичних(а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З огляду на це суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області - залишити без задоволення , а постанову господарського суду Львівської області від 06 червня 2008 р. у справі №25/30А - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : М.А.Пліш

Судді: В.М.Каралюс

Р.М.Шавель

Повний текст ухвали виготовлено 24.11.2009