Постанова № 72810406, 19.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

копія:

Справа № 127/21411/15-ц

Провадження №22-ц/772/463/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді першої інстанції Жмудь О. О.

Доповідач :Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача),

суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2017 року, ухвалене в місті Вінниці під головування судді Жмудя О.О., повний текст якого складено 29 грудня 2017 року,

в справі №127/21411/15-ц

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (позивач)

до ОСОБА_2 (відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «Приватбанк») у вересні 2015 року звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно з яким відповідачу надано кредит у розмірі 260000 доларів США на строк до 1 серпня 2027 року на умовах визначених кредитним договором.

Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконувала свої зобов'язання по оплаті передбачених кредитним договором платежів, утворилась заборгованість в сумі 24801,77 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 17 серпня 2015 року складало 539438,58 грн. з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені, штрафу та комісії.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2016 року, у задоволенні ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року задоволено касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк», рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В жовтні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої відповідач повністю погасила заборгованість за кредитним договором (за винятком штрафу), в тому числі за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження.

Посилаючись на положення пункту 5.4 кредитного договору, відповідно до якого при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів, в зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову, банк просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 25657,17 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №VIW3GK0555153 від 03.08.2007 року у розмірі 25657,17 грн. (штраф, передбачений п. 5.4 кредитного договору), а також судовий збір в сумі 1218 грн.

Не погодившись із рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, його прийняття з порушенням норм матеріального права, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просила скасувати рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що після переоформлення банком на себе права власності на квартиру, передану в іпотеку, тобто завершення позасудового врегулювання, відповідно до частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання, є недійсними.

Крім того, відповідач заперечує наявність у неї станом на 17 серпня 2015 року заборгованості за кредитним договором, а розрахунок заборгованості станом на 17 серпня 2015 року, який суд першої інстанції поклав в основу рішення, не містить розміру її щомісячного платежу за кредитним договором, несплата якого могла б бути підставою для покладення відповідальності за його невиконання. Про своє одностороннє рішення про підвищення відсоткової ставки, що нібито відбулося з 10 жовтня 2008 року, банк її не повідомив.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1762 грн.

Ціна позову в даній справі складає 25657,17 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176000 грн.), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами, вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати тощо. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам не відповідає.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зважаючи на невиконання відповідачем умов договору щодо сплати штрафу та беручи до уваги розрахунок заборгованості за договором б/н від 03.08.2007 року, заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Приватбанк» складає 1179,64 дол. США, що станом на 17.08.2015 року еквівалентно 25657,17 грн.

Проте суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, а його висновок, викладений у рішенні, не відповідає дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, а сторонами не заперечуються наступні обставини справи.

03 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) і ОСОБА_2 (позичальник) укладений кредитний договір №VIW3GK0555153, відповідно до умов якого (пункт 7.1) банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 03 серпня 2007 року по 01 серпня 2027 року включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 31200 доларів США на наступні цілі: купівля нерухомості в сумі 26000 доларів США, а також у розміні 5200 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, 0,2 від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати встановлено період з 05 по 10 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісячно, в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж у сумі 306,71 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Відповідно до пункту 7.3 договору забезпеченням виконання зобов'язань за даним договором виступає іпотека квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 11).

Виконання банком зобов'язання з надання коштів підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 03.08.2007 року про отримання позичальником грошових коштів в сумі 26000 доларів США (т. 1, а.с. 12).

У вересні 2015 року банк звернувся до міського суду з позовом до ОСОБА_2, в якому посилаючись на те, що відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а відтак не виконала свої зобов'язання за договором.

Посилаючись на статті 509, 526, 1054 і частину 2 статті 1050 ЦК України банк вважав, що у нього виникло право достроково вимагати від відповідача всієї суми кредиту, а також інших платежів за ним.

Зокрема, банком пред'явлено вимогу про стягнення 22321,51 доларів США - заборгованості за кредитом, 1219,33 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 52 долари США заборгованості по комісії за користування кредитом; 16,5 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафів відповідно до договору: 11,49 доларів США - фіксована частина, 1180,49 доларів США - процентна складова.

Відповідач проти вимог банку заперечувала і заперечує з тих підстав, що позивачем без її згоди й відома було підвищено процентну ставку по кредитному договору, дії банку щодо нарахування боргу за підвищеною відсотковою ставкою є неправомірними, а пред'явлена до стягнення сума боргу - необґрунтованою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Помилковими є посилання суду першої інстанції на зазначені судові рішення як на такі, що ними встановлено певні обставини по справі. Так, рішення суду першої і апеляційної інстанції є повністю скасованими, а касаційний суд відповідно до статті 335 ЦПК України (2004 року) не міг встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відтак при новому розгляді справи відповідно до засад змагальності і диспозитивності цивільного судочинства кожна сторона повинна була довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд - розглянути справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Скориставшись передбаченим статтею 31 ЦПК України (2004 року) правом, повноважний представник позивача в жовтні 2017 року подав заяву про зменшення позовних вимог (т. 2, а.с. 163-164), згідно з якою просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 25657,17 грн., а саме штраф, передбачений пунктом 5.4 кредитного договору. Крім того, позивач просив повернути надмірно сплачений при поданні судовий збір, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заяви про зменшення позовних вимог позивач посилався на повне погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором (за винятком штрафу), в тому числі і за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження.

Отже між сторонами виник спір з приводу нарахування й стягнення банком з позичальника штрафу на підставі пункту 5.4 укладеного між ними договору.

Так, зазначеним пунктом договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн +5% від суми позову.

За змістом цього положення кредитного договору умовою виникнення у позичальника зобов'язання зі сплати штрафу є порушення ним строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів, а розмір штрафу залежить від суми позову, з яким банк звернувся до суду.

Згідно з статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі з договору і має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Загальні умови виконання зобов'язань передбачені статтею 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язанням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) як одним із видів забезпечення виконання зобов'язання відповідно до статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550).

Норма частини 2 статті 549 ЦК України є імперативною, а відтак передбачений нею порядок обчислення штрафу не може бути зміненим за згодою сторін, в тому числі шляхом встановлення його розміру в залежності від суми лише заявленої, а не визнаної й встановленої судом суми заборгованості.

Суд наголошує, що підставою виникнення права на неустойку (штраф) і його стягнення (виникнення забезпечувального зобов'язання) може бути лише невиконання або неналежне виконання основного грошового зобов'язання, а розмір штрафу залежить від суми такого невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, яка має бути достовірно встановленою.

При цьому банк відмовився від встановлення саме судом дійсного розміру заборгованості по кредиту, процентам за користування ним, комісії, пені по даній справі, використавши позасудове врегулювання - звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження й заявивши, що інша заборгованість відповідачем була повністю погашеною.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна 07 вересня 2016 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на квартиру, що раніше належала іпотекодавцю ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки квартири, укладеного 03.08.2007 року, заставної, та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 28.07.2016 року (т. 2, а.с. 119-122).

У відповідь на звернення відповідача, позивач 15.09.2017 року повідомив її, що кредитний договір №VIW3GK0555153 погашений й закритий, проте проінформував про заборгованість по сплаті штрафу без вказівки про конкретний його розмір (т. 2, а.с. 142).

Відповідач оскаржила рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до суду й 07 серпня 2017 року відкрито провадження у справі №127/16726/17, проте станом на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, рішення у вищевказаній справі не було.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині, де особа, яка її подала стверджує про необхідність застосування до спірних правовідносин часини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Так, відповідна вимога банку не є наступною в розумінні зазначеної статті, оскільки була заявлена в складі вимог про стягнення кредиту, процентів і комісії за користування ним, а також пені, до позасудового врегулювання. Відповідач не погодилася із позасудовим врегулюванням й оскаржила відповідне рішення нотаріуса.

Проте за умов, коли позивач зменшив позовні вимоги й не просив суд встановити та відповідно стягнути не визнану відповідачем заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам і комісії за користування ним, в суду відповідно до статті 13, частини 2 статті 264 ЦПК України не було підстав для встановлення їх розміру, тобто визначення суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, без чого неможливо встановити підстави й розмір стягуваного штрафу.

Натомість суд першої інстанції помилково виходив із розміру первісно заявлених до стягнення сум кредиту, процентів і комісії за користування ним і прийшов до необґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення штрафу неправильно застосувавши при цьому частину 2 статті 549, частину 1 статті 550 ЦК України.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи і неправильне застосування ним норм матеріального права відповідно до пунктів 2-4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем ОСОБА_4 понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1827 грн., які підлягають стягненню з позивача в зв'язку з відмовою в задоволенні його позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2017 року скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №VIW3GK0555153 від 03.08.2007 року у розмірі 25657,17 грн. (штраф, передбачений п. 5.4 кредитного договору) - відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 1460570) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судові витрати - судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1827 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ Стадник І.М.

Судді: /підпис/ Міхасішин І.В.

/підпис/ Войтко Ю.Б.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.