Рішення № 72773252, 15.03.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/575/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 / позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області (далі по тексту - УСЗН Кременчуцької РДА Полтавської області / відповідач) про:

- визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області, які полягають у відмові ОСОБА_1 в поновлені допомоги при народженні дитини ОСОБА_2,

- скасування рішення Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області від 06 жовтня 2017 року щодо відмови в поновленні виплати допомоги на дитину,

- поновлення ОСОБА_1 строку звернення до Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області про поновлення виплати допомоги на дитину,

- зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області виплатити на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті допомоги при народженні дитини з 01 квітня 2016 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що УСЗН Кременчуцької РДА Полтавської області протиправно припинено та відмовлено у поновленні виплати допомоги при народженні дитини.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 29).

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві та просив розгляд справи проводити без участі його представника (а.с. 42-45).

Згідно приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилася ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про народженя Серії НОМЕР_1 (а.с. 34).

18 грудня 2014 року позивача взято на облік в Управлінні соціального захисту населення Селидинівської міської ради Донецької області, як особу переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с. 35).

З 01 листопада 2014 року позивач почала отримувати допомогу при народженні дитини, що підтверджується Довідкою-атестатом Селидинівської міської ради Донецької області №15675 від 07 вересня 2017 року (а.с. 60).

14 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взято на облік, як внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації (а.с. 36-37).

23 червня 2017 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації із заявою про призначення частки допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 (а.с. 58).

УСЗН Кременчуцької РДА Полтавської області листом від 06 жовтня 2017 року повідомило позивача про відмову у поновленні виплати допомоги з тих підстав, що порушено термін звернення за (призначенням) поновленням після виплати частки допомоги при народженні дитини, відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 року (а.с. 48).

При цьому, 22 березня 2016 року Рішенням №685 начальника Управління соціального захисту населення Селидинівської міської ради Донецької області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" від 05 листопада 2014 року №637 та пункту 6, 71 "Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (зі змінами та доповненнями) припинено виплату з 01 квітня 2016 року (до з'ясування) громадянкі ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що: 1) призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою (термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі); 2) згідно бази внутрішньо переміщених осіб заявник знятий з обліку (закінчення терміну дії довідки) (а.с. 59).

28 грудня 2017 року повторно звернулася до УСЗН Кременчуцької РДА Полтавської області із заявою (вх. №03-2592) про виплату заборгованості при народженні дитини, починаючи з квітня 2016 року (а.с. 47).

Листом від 28 грудня 2017 року (вих. №03-3606) УСЗН Кременчуцької РДА Полтавської області повідомило позивача, що повернути заборгованість по виплаті допомоги при народженні дитини управління не має можливості так як по управлінню соціального захисту населення її не рахується і призначення виплат не має (а.с. 46).

Позивач не погоджуючись із фактичною відмовою у виплаті допомоги при народженні дитини, звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, судом встановлено наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях", введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях".

За змістом підпункту 2 пункту 3 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях", Кабінет Міністрів України у тижневий строк вживає заходи щодо припинення на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях діяльності державних підприємств, установ та організацій, їх філій (відділень), представництв; евакуації працівників (за їх згодою); вивезення в разі можливості майна та документації; переведення державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях на роботу в іншу місцевість.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства", з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України. Зокрема, допомога при народженні дитини є видом державної допомоги сім'ям з дітьми, закріпленим у статті 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Згідно частини першої статті 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

- у разі виникнення інших обставин.

При цьому абзац 7 частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (а саме слова "у разі виникнення інших обставин") визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2016 від 08 червня 2016 року.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів. Аналіз змісту частини дев'ятої статті 11 Закону вказує на те, що законодавець передбачив таку підставу для припинення виплати допомоги при народженні дитини, як "виникнення інших обставин", не закріпивши критеріїв їх визначення. Таким чином, Законом встановлено дискрецію органів державної влади у вирішенні питання про припинення виплати вказаної допомоги, проте чітко не визначено її меж. Конституційний Суд України вважає, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини.

Слід зазначити, що до пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751, на який посилається відповідач, постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року №722 внесено зміни, а саме виключено абзац 30 пункту 13 Порядку (редакція діє з 05 жовтня 2017 року).

Отже, згідно з абзацами 20-29 пункту13 цього Порядку підставами для припинення виплати допомоги є:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав (абзац 20);

- відмови отримувача допомоги від виховання дитини (абзац 21);

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини (абзац 22);

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав (абзац 23);

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю (абзац 24);

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини (абзац 25);

- перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду (абзац 26);

- усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування (абзац 27);

- смерті дитини (абзац 28);

- смерті отримувача допомоги (абзац 29).

Таким чином, вищенаведеним Порядком встановлено вичерпний перелік обставин, за якими припиняється виплата допомоги при народженні дитини.

Згідно з абзацом 33 пунукту 13 Порядку виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами 20 - 27, 29 і 30 цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом 12 місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Таким чином, указаним положенням дійсно встановлено 12-місячний строк для подачі заяви про поновлення виплати допомоги, але він застосовується виключно у випадках припинення виплати на підставі абзаців 20 - 27, 29 і 30 пункту 13 Порядку.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент прийняття рішення №685 від 22 березня 2016 року про припинення з 01 квітня 2016 року виплати ОСОБА_1. грошової допомоги при народженні Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2016 від 08 червня 2016 року таку підставу для припинення виплати допомоги як "виникнення інших обставин" визнано неконституційною, а станом на момент прийняття рішення від 06 жовтня 2017 року абзац 30 пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був виключений.

Дослідивши законодавство, що регулює порядок призначення, виплати та призупинення допомоги при народженні дитини, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на пункт 13 Порядку, як підставу для відмови в поновлені виплати державної допомоги є необґрунтованим, оскільки причина на підставі якої була припинена виплата вищевказаної допомоги позивачу в пункту 13 Порядку №1751 відсутня. Тому і таке обґрунтування відмови в поновленні виплати, на думку суду, є неправомірним.

Водночас, відповідно до пунктів 54, 55 Порядку, у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення. Допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку. Призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у пункті 23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, відповідно до якої - якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачу ця допомога необхідна для утримання дитини, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність свого рішення від 06 жовтня 2017 року про відмову громадянкі ОСОБА_1 в поновленні виплати допомоги при народженні дитини.

Враховуючи, що відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є соціальною державою та повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, а також те, що соціальна виплата була припинена не з вини позивача, суд вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу недоотриману нею допомогу по народженню дитини з 01 квітня 2016 року, коли виплата цієї допомоги була припинена.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області, які полягають у відмові ОСОБА_1 в поновлені допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, то вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе рішення про відмову у поновленні виплати допомоги на дитину. Саме воно має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача стосовно поновлення строку звернення до Управління праці та соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області про поновлення виплати допомоги на дитину, оскільки вирішення питання про дотримання особою строку звернення до органу праці та соціального захисту населення з заявою про поновлення виплати при народженні дитини та прийняття рішення у разі пропуску такого строку належить до виключної компетенції органів виконавчої влади, а не суду.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що права останнього поновлені шляхов визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови в поновленні виплати допомоги на дитину та зобов'язання останнього поновити, здійснити нарахування та здійснити виплату недоотриманої суми допомоги при народженні за спірний період.

Таким чином позов підлягає повному задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2) до Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195292, адреса місцезнаходження: проспект Полтавський, 42, місто Кременчук, Полтавська область, 39627) про визнання дій протиправними та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195292) від 06 жовтня 2017 року про відмову громадянкі ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) в поновленні виплати допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195292) поновити виплати, здійснити нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) недоотриманої суми допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01 квітня 2016 року включно.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року).

Суддя С.О. Удовіченко