Ухвала суду № 7275748, 10.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2009 р. К-10272/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Степашко О.І.

Федоров М.О.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників сторін: позивача:Купка І.П., відповідача:Андрюка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 19.12.2006 року

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2007 року

у справі №11/387-АП-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон-Агро»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон-Агро»звернулося до Господарського суду Херсонської області з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.06.2006 року №0004842301/0 та від 18.08.2006 року №0004842301/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 542206,06 грн. за квітень, травень, серпень, вересень, грудень 2004 року та січень 2005 року.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 19.12.2006 року (суддя Чернявський В.В.), залишеною без ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Кагітіна Л.П., судді Коробка Н.Д., Яценко О.М.), позов задоволено.

Висновок судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальниками в ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Херсонської області від 19.12.2006 року та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2007 року була прийнята з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у м. Херсоні звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань обґрунтованості відшкодування з бюджету податку на додану вартість за періоди квітень, травень, серпень, вересень, грудень 2004 року, січень 2005 року. В результаті даної перевірки було складено акт №1675/23-7/31389922 від 24.05.2006 року, яким встановлено факт непідтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість у сумі 542206,06 грн. контрагентами позивача, що мають ознаки фіктивності (ТОВ «Родіна», ДП «Укрпросервіс», ТОВ «Парк Плюс», ПФ «Сьогодні», ПП ОСОБА_1, ТОВ «Картех»та ПП «Тек Груп»). Крім того, у ході здійснення перевірки, не підтвердився факт взаєморозрахунків у ланцюгу поставок товарів з ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3, Карлівською сортодослідною станцією та ПП ОСОБА_4.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені докази у спірному випадку не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у своїх безпосередніх постачальників товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобовязання згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Херсонської області від 19.12.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.03.2007 року у справі №11/387-АП-06 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Степашко О.І. Федоров М.О.