Постанова № 72685806, 06.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/16717/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.03.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (повний текст складено 18.12.2017)

у справі №910/16717/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп»

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»

про стягнення 98 730,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Захарова Ангеліна Вікторівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» про стягнення 98 730,85 грн. збитків, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору №17/09/2015 від 17.09.2015 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/16717/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведений факт понесення ним збитків в розмірі 93 730,85 грн. саме у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору перевезення. Відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами договору було виставлено позивачеві рахунок №6983 від 12.08.2016 на суму 75 366,93 грн., який оплачено позивачем. Крім того, матеріали справи містять Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6983 від 12.08.2016, з якого вбачається, що відповідачем надані, а позивачем прийняті послуги з перевезення за заявкою №13/07/16 від 13.07.2016 на загальну суму 75 366,93 грн., підписавши вказаний акт, позивач погодився, що послуги надані відповідачем в повному обсязі та з належною якістю, та сторони претензій одна до одної не мають. Вказаний акт підписаний представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками підприємств. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із претензіями стосовно неналежного виконання умов укладеного між сторонами договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Захарова Ангеліна Вікторівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/16717/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що підписаний сторонами Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6983 від 12.08.2016, на який посилається суд в оскарженому рішенні, підтверджує лише факт здійснення перевезення вантажу відповідачем та факт належного виконання позивачем свого обов'язку за договором щодо оплати послуг, однак, не спростовує факт заподіяння відповідачем позивачу збитків у заявленому розмірі.

Також, позивач зазначив, що суд не дослідив, чи була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа в справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/16717/17, розгляд справи призначено на 22.02.2018.

01.02.2018 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/16717/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни - без задоволення, а також клопотання про розгляд справи у його відсутності.

У судове засідання, призначене на 22.02.2018, представники відповідача та третьої особи не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 розгляд справи відкладено на 06.03.2018.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання знову не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 05.01.2015 між Фізичною особою-підприємцем Захаровою Ангеліною Вікторівною (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» (замовник) укладено Договір №05/0115, відповідно до умов якого замовник замовляє, а експедитор надає товарно-експедиторські послуги міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (пункт 1.1. Договору).

Вказаний Договір №05/0115 від 05.01.2015 за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування є оплатним.

На виконання умов зазначеного договору, на підставі Заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» №98/1307 від 13.07.2016, позивач взяв на себе зобов'язання з надання ТОВ «Група компаній «Содружество» транспортно-експедиційних послуг по перевезенню натурального меду бджолиного за маршрутом з м. Цюрюпинськ Херсонської обл. до м. Сен-Жур-де-Маремн, Франція, а ТОВ «Група компаній «Содружество» взяло на себе зобов'язання сплатити на користь позивача плату за перевезення.

У подальшому, 17.09.2015 між Фізичною особою-підприємцем Захаровою Ангеліною Вікторівною (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротеп» (відповідач, перевізник) було укладено Договір №17/09/2015 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі, Договір перевезення), відповідно до умов якого замовник замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях (пункт 1.1. Договору перевезення).

Відповідно до пункту 1.4. Договору перевезення кожне замовлення на послуги за даним договором замовник надаватиме перевізнику у письмовій формі, підписане уповноваженою особою та скріплене печаткою (заявка). Кожна прийнята перевізником заявка становитиме невід'ємну частину цього договору та включатиме в себе ці договірні умови, якщо інше не буде чітко викладене у письмовій формі. Заявка може передаватись за допомогою факсимільного зв'язку або у електронному вигляді по електронному зв'язку (E-mail) та має силу оригіналу.

Згідно з пунктом 2.1.1. Договору перевезення перевізник зобов'язаний надавати послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом безпосередньо з пункту відправлення до пункту призначення, вказаних у заявці.

Пунктом 2.1.11. Договору перевезення визначено, що перевізник зобов'язується доставляти наданий відправником вантаж в обумовлений термін у пункт призначення і видати його одержувачу, зазначеному в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR).

Відповідно до пункту 8.1. Договору перевезення цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язків. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення дії договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір №17/09/2015 від 17.09.2015 за своєю правовою природою є договором перевезення.

Так, статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов зазначеного Договору перевезення та узгодженої сторонами Заявки №13/07/2016 від 13.07.2016, відповідач 18.07.2016 прийняв для перевезення вантаж: натуральний мед бджолиний в 69 металевих бочках, вагою (нетто) 19899 кг, вагою (брутто) 21003 кг. Вказаний вантаж мав бути доставлений відповідачем вантажоодержувачу 26.07.2016.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що під час здійснення перевезення вантажу, зазначений вантаж було частково пошкоджено, у зв'язку з чим вантажоодержувач відмовився від одержання вказаного вантажу. Зазначені обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи листом №03 від 03.08.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп».

У зв'язку з відмовою вантажоодержувача від отримання вантажу, за згодою Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество», позивачем було надано відповідачеві Заявку №08/08/16 від 08.08.2016 про переадресацію вказаного вантажу до Іспанії.

Так, зазначений вантаж було прийнято новим вантажоодержувачем 12.08.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №10677292.

Разом з тим, позивач зазначає, що у зв'язку з пошкодженням при перевезенні вантажу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» зазнало збитків в розмірі 2 785,86 Євро, на підтвердження чого останнім додано до матеріалів справи копію Акту №17 від 12.08.2016.

Позивач вказує на те, що останнім було в повному обсязі сплачено на користь вантажовідправника грошові кошти в розмірі 2 785,86 Євро (що на дату подання позову еквівалентно 83 269,35 грн. по курсу НБУ) внаслідок пошкодження відповідачем наданого до перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа №2/2001 від 20.01.2017 Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество».

Водночас, позивач зазначає, що останнім додатково було понесено витрати на оплату послуг відповідача по перевезенню пошкодженого вантажу з Франції до Іспанії в розмірі 350 Євро, що еквівалентно 10 461,50 грн.

Разом з тим, у зв'язку з несвоєчасним прибуттям автомобіля відповідача з вантажем до місця розвантаження, позивачем на підставі пункту 5.2. Договору заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5 000 грн. штрафу.

Отже, звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором перевезення щодо збереження цілісності наданого до перевезення вантажу та зобов'язання зі своєчасної доставки вантажу, останній поніс збитки в загальному розмірі 98 730,85 грн., які мають бути відшкодовані йому відповідачем.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками у відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 Господарського кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом статей 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 18 травня 2016 року у справах №3-194гс16, №3-271гс16.

Обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, так і відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Відтак, на позивача покладається обов'язок доведення факту заподіяння йому збитків, розміру таких збитків, надання доказів протиправності поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між його протиправною поведінкою та заподіяними збитками.

Судом встановлено, що дійсно під час здійснення відповідачем за заявкою №13/07/2016 від 13.07.2016 перевезення вантажу (натуральний мед бджолиний в 69 металевих бочках, вагою (нетто) 19899 кг, вагою (брутто) 21003 кг), ввірений перевізнику (відповідачу) вантаж було частково пошкоджено, у зв'язку з чим вантажоодержувач (французька сторона) відмовився від одержання вантажу в повному обсязі.

Часткове пошкодження вантажу (чотирьох бочок з медом) сталося з вини відповідача - внаслідок екстреного гальмування водієм ТОВ «Агротеп».

Зазначені обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи листом №03 від 03.08.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп», у якому останній фактично визнав свою вину та підтвердив, що погоджується відшкодувати завдані збитки, пов'язані з пошкодженням чотирьох бочок меду.

Відтак, вина відповідача у пошкодженні вантажу, ввіреного йому для перевезення, підтверджується матеріалами справи та була визнана самим відповідачем у вищевказаному листі.

Водночас, на підтвердження розміру понесених збитків, позивачем надана суду розписка ТОВ «Група компаній «Содружество» від 20.01.2017 №2001 про відшкодування шкоди на адресу позивача, у якій третя особа зазначила, що сума в розмірі 2785,86 Євро (76 524,18 грн.) була повернута третій особі позивачем 08.12.2016.

Однак, вказана розписка третьої особи не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, яким згідно вимог статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України підтверджується факт сплати позивачем третій особі вказаної суми в розмірі 2785,86 Євро, оскільки такі обставини повинні бути підтверджені відповідними первинними платіжними документами.

Матеріали справи відповідних доказів не містять.

Відтак, позивачем не доведено суду факту понесення ним збитків в розмірі 2 785,86 Євро (83 269,35 грн.) допустимими доказами.

Аналогічно, відсутні у матеріалах справи будь-які докази на підтвердження понесення позивачем витрат на оплату послуг відповідача по перевезенню пошкодженого вантажу з Франції до Іспанії у сумі 350 Євро, що еквівалентно 10 461,50 грн. по курсу НБУ.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами договору, було виставлено позивачеві рахунок №6983 від 12.08.2016 на суму 75 366,93 грн., який оплачено позивачем. Крім того, матеріали справи містять Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6983 від 12.08.2016, з якого вбачається, що відповідачем надані, а позивачем прийняті послуги з перевезення за заявкою №13/07/16 від 13.07.2016 на загальну суму 75 366,93 грн. У вказаному акті зазначено: «сторони претензій одна до одної не мають». Вказаний акт підписаний представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками підприємств.

Колегія суддів зазначає, що підписавши вказаний акт, позивач фактично погодився з тим, що послуги з перевезення за Договором перевезення надані відповідачем в повному обсязі та у встановлені Договором перевезення строки. Жодних застережень щодо порушення строків перевезення позивач в акті не зазначив.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із претензіями стосовно неналежного виконання умов укладеного між сторонами договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо недоведеності позивачем розміру понесених ним збитків в сумі 93 730,85 грн. у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору.

Крім того, позивачем до позовної заяви долучена копія лише частини Договору перевезення, яка не містить пункту 5.2., на який позивач посилається в обґрунтування позовних вимог у частині стягнення штрафу, а тому встановити правильність розрахунку штрафу не виявляється за можливе. Разом з тим, у будь-якому випадку, оскільки сторони підписали акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6983 від 12.08.2016 без заперечень, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5 000,00 грн. за несвоєчасне прибуття автомобіля відповідача з вантажем до місця розвантаження не підлягають задоволенню.

Отже, позивач, всупереч наведених вище норм, не надав суду доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, не довів належними та допустимими доказами дійсного розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками у заявленому ним розмірі, що виключає можливість задоволення позовних вимог ФОП Захарової А.В. у даній справі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Суд констатує, що застосування строків позовної давності, наслідків їх пропуску, можливо лише в тих випадках, коли суд встановить, що право позивача є порушеним та таким, що потребує судового захисту.

У той же час, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову по суті, подана відповідачем заява про застосування строків позовної давності залишається судом без задоволення.

Також, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявні повідомлення про вручення третій особі поштових відправлень (том 1, а.с. 32, 63), що свідчить про те, що остання була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань у суді першої інстанції, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги позивача із приводу порушення місцевим господарським судом норм процесуального права є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарової Ангеліни Вікторівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/16717/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/16717/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/16717/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.03.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич