Постанова № 72685800, 05.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2018 р. Справа№ 910/127/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

позивача -Майстренко О.М. довіреність № 93 від 26.12.2017 року ;

відповідача 1- Губаненко Ю.П. довіреність № ЦУПП-02 від 21.02.2018 року

відповідача 2 - не з'явився;

відповідача 3 - не з'явився;

третьої особи 1 - Пелюх С.С. довіреність № 15\01-05 від 15.01.2018 року;

третьої особи 2 - не з'явився;

третьої особи 3 - не з'явився;

третьої особи 4 - не з'явився;

третьої особи 5 - не з'явився;

третьої особи 6 - не з'явився;

третьої особи 7 - ОСОБА_5 договір про надання адвокатських послуг 2301\18-1 від 23.01.2018 року

прокуратури - Висоцька Н.В. посвідчення № 044766 від 08.11.2016 року

розглядаючи апеляційні скарги:

1. Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України";

2. ОСОБА_7;

3. приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал";

4. товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року

у справі № 910/127/17 (суддя: Турчин С.О.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Державного підприємства "Управління промислових підприємств

державної адміністрації залізничного транспорту України"

2) публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

3) приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних

шпал"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудколія"

третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія"

третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод"

третя особа 6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017"

третя особа 7 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - ОСОБА_7

за участю Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України

про визнання договору № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", ПАТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" про визнання недійсним договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, укладеного між ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" та ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал".

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 р. у справі № 910/127/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2017 р. рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/127/17 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2017 р. залучено до участі у справі № 910/127/17 третю особу, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2017 р. залучено до участі у справі №910/127/17 третіх осіб 2-6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудколія", товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія", публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод", товариство з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2017 р. залучено до участі у даній справі третю особу 7 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - ОСОБА_7.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 позов Національного антикорупційного бюро України задоволено повністю: визнано недійсним договір поставки від 10.11.2015 р. №ЦУПП-04/0049/15, укладений між приватним акціонерним товариством "Коростенський завод залізобетонних шпал" та Державним підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України».

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що при укладанні оспорюваного договору порушено приписи Закону України «Про здійснення державних закупівель», Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та договір є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, що свідчить про порушення внаслідок укладання спірного договору приписів ч.1 ст. 203 ЦК України, ч.1 ст. 207 ГК України, ч.3 ст.228 ЦК України, що є підставою для визнання договору поставки № ЦУПП-04\0049\15 від 10.11.2015 року недійсним в силу приписів ч.1 ст. 215 ЦК України та ч.3 ст.228 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи; порушено норми матеріального права. При розгляді справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ні нормативно-правовими актами, ні розпорядчими рішеннями органів держави чи органів місцевого самоврядування, ні статутом ДП «УПП УЗ» не наділено зобов'язаннями забезпечувати потреби держави в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг. Також, зазначає на те, що ДП «УПП УЗ» є державним комерційним підприємством, в розумінні ст. 74 ГК України, яке діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном (п.3.5 Статуту). Судом першої інстанції порушено норми матеріального права в частині одночасного застосування ст. 203 ЦК України, ч.1 ст. 207 ГК України та ч. 3 ст. 228 ЦК України. У оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не обґрунтовано та не доведено, що договір поставки № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави та суспільства і суперечить інтересам держави; не встановлено, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору; не встановлено та не доведено наявність наміру у сторін, які виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне акціонерне товариство "Коростенський завод залізобетонних шпал" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції необґрунтовано відповідними доказами те, що договір поставки № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави та суспільства; у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору; наявність наміру у сторін, які виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що судом першої інстанції було порушено норми ст.ст. 32-36, 43, 82,84 ГПК України, а саме в рішенні не обґрунтовано та не доведено, що договір поставки № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави та суспільства і суперечить інтересам держави; не встановлено, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору; не встановлено та не доведено наявність наміру у сторін, які виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, зокрема приписи Закону України «Про здійснення державних закупівель». Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що Державне підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі статуту здійснює свою діяльність на комерційній основі. Також , суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги висновок судово-економічної експертизи від 29.11.2016 року № 17 074\18834-18836\16 -45, який на думку скаржника не є належним та допустим доказом у справі. Зазначив, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, однак такого доказу надано не було.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 р. апеляційні скарги Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", ОСОБА_7, приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" прийнято до розгляду та об'єднано в одне апеляційне провадження у справі № 910/127/17.

07.12.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній просить апеляційні скарги відхилити, а рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 - залишити без змін.

08.12.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 3 надійшла заява про відкликання апеляційної скарги у справі № 910/127/17, в якій останній просить на підставі п. 5 ч. 1 ст. 97 ГПК України залишити його апеляційну скаргу без розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 97 ГПК України, в редакції на момент подання заяви, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 3 заява про відкликання апеляційної скарги була подана 08.12.2017 р., тоді як апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" було прийнято до розгляду ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 р., у зв'язку з чим подана відповідачем заява про відкликання апеляційної скарги задоволенню не підлягає.

11.12.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшла заява, в якій останній, після більш ретельного вивчення матеріалів судової справи, повідомляє, що не підтримує подану ним апеляційну скаргу.

У судове засідання, призначене на 11.12.2017 р., представники відповідача 3 та третіх осіб 2-6 не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового розгляду.

Окрім того, у судовому засіданні подано заяву про залучення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України до участі у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 р. залучено Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру Генеральної прокуратури України до участі у розгляді справи № 910/127/17 та відкладено розгляд справи до 16.01.2018 р.

В подальшому у розгляді справи неодноразово оголошувалась перерва.

Представник відповідача-1 - Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» підтримав вимоги апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив залишити позовну заяву Національного антикорупційного бюро України без розгляду, на підставі пункту 1 частини 1 ст. 226 ГПК України, оскільки позивач з прийняттям нового Господарського процесуального кодексу України не має процесуальної дієздатності.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники відповідача 2, відповідача 3, третіх осіб 2, 3, 4,5,6 в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином (а.с.24-32 том 14 ), поважних причин неявки суду не повідомили

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача 2, відповідача 3, третіх осіб 2, 3, 4,5,6 за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників позивача, прокуратури, відповідача 1, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору 1,7 вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", ОСОБА_7, приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.11.2015 між ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" (відповідачем 3), як постачальником, та Державним підприємством "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (відповідачем 1), як замовником, було укладено договір поставки №ЦУПП-04/0049/15 (договір, том 1, а.с. 27), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію найменування, марка і кількість якої вказується в специфікаціях до договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, постачальник зобов'язався поставити замовнику наступну продукцію: накладки, підкладки, клеми, втулки, болти та шайби.

Згідно з п. 1.3. договору виробниками продукції є ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», ПАТ «Єнакіївський металургійний завод», ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», ТОВ «Корпорація КРТ», ТОВ «Дружківський завод металевих виробів», ВАТ «Северсталь-метиз».

Відповідно до п. 4.2 договору загальна сума договору складається з сум підписаних специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, та визначається як сумарна вартість партій товару, переданих у власність замовника згідно товарно-супровідних документів протягом терміну дії договору.

Пунктом 12.7 зазначеного договору сторони передбачили, що даний договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

Відповідно до специфікації № 1 до договору загалом вартість продукції складає 151 725 174,43 грн. (том 1, а.с. 31)

Додатковою угодою № 1 від 01.12.2015 р. до договору сторонами було внесено зміни (том 1, а.с. 32), а саме, беручи до уваги, що в установленому порядку згідно Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення ПАТ "Українська залізниця" та від 02.09.2015 р. № 735 ПАТ "Українська залізниця" проведено державну реєстрацію ПАТ "Укрзалізниця", яке є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, у тому числі Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", реорганізованих шляхом злиття, вирішили внести зміни:

- до преамбули договору та викласти її в редакції таким чином, що покупцем по договору буде ПАТ "Українська залізниця" в особі в.о. начальника Філії "Центр управління промисловістю";

- доповнено договір специфікацією № 2, яка додається до цієї додаткової угоди, на суму 10 679 093,12 грн.;

- до розділу договору "Юридичні адреси та банківські реквізити сторін" в частині зміни реквізитів покупця, виклавши їх таким чином, що покупцем по договору буде ПАТ "Українська залізниця" в особі Філії "Центр управління промисловістю".

Також, між сторонами було погоджено специфікацію № 2 до договору поставки на загальну суму 10 679 093,12 грн. (а.с. 33, том 1)

Позивачем в позовній заяві зазначено, що Національним антикорупційним бюро України за попередньою правовою кваліфікацією за частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000089 за ознаками кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв`язку з укладенням договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, Національне антикорупційне бюро України посилається на недотримання процедури закупівлі згідно Закону України "Про здійснення державних закупівель"; перевищення повноважень при укладенні додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 р. до оспорюваного договору; укладення договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 228 Цивільного кодексу України).

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення оспорюваного договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. та його наслідки полягали в укладенні договору без застосування визначеного Законом України "Про здійснення державних закупівель" порядку закупівлі товарів і тим самим уникнення, регулювання та встановлення ціни товарів, максимальної економії при закупівлі, можливості іншим учасникам взяти участь в закупівлі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За приписами частини першої статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на момент подання позову, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, в редакції, чинній на момент подання позову, такі спори підлягають розгляду господарськими судами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 року "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 ЗУ "Про Національне антикорупційне бюро України").

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому, треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу України.

Водночас згідно з абзацом третім пункту 3 частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України детективи Національного бюро з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного бюро та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

Отже, Національне антикорупційне бюро України, за наявності ознак корупційного діяння, зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, шляхом подання відповідного позову про визнання угоди недійсною у порядку визначеному законодавством України.

Таким чином, Національне антикорупційним бюро України як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

У відповідності до Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2014 р. №1197-VII, цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про здійснення державних закупівель", закупівлі здійснюються за такими принципами, зокрема, максимальна економія та ефективність; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України, в редакції станом на момент подання позову, визначено, що позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу приписів ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, в редакції станом на момент подання позову, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний суд в постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 910\24262\16.

Національне антикорупційне бюро України, подаючи даний позов до суду, обґрунтовує його виявленням під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000089 ознак кримінального корупційного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р.

З огляду на наведені вище норми Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Господарського процесуального кодексу України, положення Конвенції, а також норми Закону України "Про здійснення державних закупівель", за наявності досудового розслідування у кримінальному провадженні за №52016000000000089 за ознаками кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, суд вважає, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.

В свою чергу, представником третьої особи без самостійних вимог на предмет спору товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки у зв'язку з набуттям чинності нового Господарського процесуального кодексу України позивач - Національне антикорупційне бюро України втратило процесуальну дієздатність, однак колегія суддів вважає, що вищевказане клопотання не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.

Як вже зазначалось вище, згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25 січня 2015 року, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Разом з тим, в п.13 ч.1 ст. 17 названого Закону передбачено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. 4. Господарського процесуального кодексу України, що набув чинності 15 грудня 2017 року, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Таким чином, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного ст. ст. 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Отже, зважаючи на зазначене колегія суддів приходить до висновку, про те, що клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Як визначено у п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 р. "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини третьої статті 228 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15.

Матеріали справи свідчать про те, що між ПАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал» та ДП «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» у даній справі був укладений договір поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбаченого вимогами ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

На момент укладення спірного договору, а саме станом на 10.11.2015 р. був чинний Закон України «Про здійснення державних закупівель», який встановлював правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону було створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; переговорна процедура закупівлі.

Згідно із ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Специфікації № 1 (а.с. 31 том 1) до договору загалом вартість продукції, погодженої сторонами договору, складала 151 725 174,43 грн., що відповідає встановленій у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" сумі товарів, що застосовується до замовників у розумінні цього Закону.

У відповідності до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" замовник у розумінні цього Закону - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Таким чином, для визначення Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", як замовника у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель", останнє має включати в себе наявність певних законодавчо визначених елементів, а саме:

має бути підприємством, яке забезпечує потреби держави або територіальної громади;

така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі;

та за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

У статуті ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (у редакції чинній на час укладення оспорюваного договору ас. 34-44 том 1) визначено, що державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" засноване на державній власності та, окрім іншого, віднесене до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Згідно із витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником відповідача 1 є Міністерство транспорту та зв'язку України.

Відповідно до п. 2.1. статуту ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" метою діяльності підприємства є задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів, стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку.

Як передбачено п. 5.1., п. 5.2. Статуту ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", майно підприємства становлять основні фонди, нематеріальні активи та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється на праві господарського відання.

Отже, у відповідності до положень Статуту ДП "УПП УЗ", Державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" підпадає під одну з ознак "замовника" у розумінні статті ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель", а саме як визначено законом - у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Згідно із ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Господарського кодексу України підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

У відповідності до ст. 73 Господарського кодексу України, державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство". Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Стаття 74 Господарського кодексу України визначає, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Як вже було зазначено, Державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" віднесене до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року за № 262, Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінінфраструктури.

Згідно з п. 3 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, основними завданнями Укрзалізниці є: 1) організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; 2) забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення; 3) розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту; 4) вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи.

Пунктом 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України передбачено, що основними завданнями Укрзалізниці визначено, що Укрзалізниця відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, сприяє забезпеченню потреб залізничного транспорту у матеріально-технічних, паливно-енергетичних, залучених фінансових ресурсах та послугах, які пов'язані із здійсненням запозичень, зокрема юридичних та тих, що надають міжнародні рейтингові агенції.

В статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; підприємства залізничного транспорту - суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері залізничного транспорту.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про залізничний транспорт" залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Підприємства залізничного транспорту у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення пасажирів і вантажів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

Таким чином, Державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" є складовою Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниця) та в комплексі єдиної транспортної системи країни забезпечує функціонування всіх галузей суспільного виробництва, соціальний і економічний розвиток та зміцнення обороноздатності держави, міжнародне співробітництво України.

За змістом пункту 2.1. статуту ДП "УПП УЗ", метою діяльності відповідача 1 є задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, матеріально-технічне забезпечення підприємств, організацій та установ залізничного транспорту та інших споживачів. (п. 2.2. статуту ДП "УПП УЗ")

Виходячи з аналізу положень Статуту ДП "УПП УЗ", враховуючи наведені вище приписи законодавства, вбачається, що мета та предмет діяльності Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" направлена на задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах, а також здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку.

Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ДП «УПП УЗ» є однією зі складових підприємств залізничного транспорту, перебувало у відносинах адміністративного підпорядкування Укрзалізниці, при цьому здійснювало власну діяльність, у тому числі і на підставі наказів Укрзалізниці. При цьому, діяльність Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" щодо задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту здійснюється останнім не на промисловій чи комерційній основі.

Статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що економічні відносини АТ "Укрзалізниця" та його залежних господарських товариств, порядок взаємодії між ними, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки за послуги та роботи, інші розрахунки, пов'язані з централізованим постачанням товарно-матеріальних цінностей, незбереженням вантажу, пошкодженням об'єктів залізничного транспорту загального користування, ремонтом рухомого складу, виготовленням запасних частин, здійснюються з урахуванням єдиної технології роботи в порядку, що визначається АТ "Укрзалізниця".

Доходи залізниць за перевезення вантажів і пасажирів у прямому сполученні формуються з урахуванням їх конкретного внеску в процес перевезень. Організація розрахунків за ці перевезення та використання рухомого складу здійснюється через єдину систему розрахунків шляхом відкриття єдиного поточного рахунку АТ "Укрзалізниця" із спеціальним режимом використання.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 872 від 04.11.2013 р. затверджено Положення про порядок зарахування дохідних надходжень з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання залізниць і підприємств, підпорядкованих Державній адміністрації залізничного транспорту України, на єдиний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Відповідно до п. 2 вказаного положення для збору дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту в банках відкриваються:

єдиний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Укрзалізниці за її місцезнаходженням;

поточні рахунки зі спеціальним режимом використання: за місцезнаходженням управлінь залізниць (Донецької, Львівської, Одеської, Придніпровської, Південно-Західної, Південної); державного підприємства "Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень"; державного підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України"; державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр"; інших підприємств, підпорядкованих Укрзалізниці, які проводять розрахунки за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти та пов'язані з ними послуги; єдиних технологічних центрів з обробки перевізних документів; за місцями інкасації виручки, отриманої за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти та пов'язані з ними послуги.

Пунктом 6 вказаного положення визначено, що Укрзалізниця з єдиного поточного рахунку зі спеціальним режимом використання на підставі свого платіжного доручення здійснює такі перерахування:

1) на поточні рахунки управлінь залізниць:

доходи від перевезень, якщо фактичні дохідні надходження менші нарахованих доходів залізниці;

2) на поточні рахунки підприємств і структурних підрозділів Укрзалізниці:

доходи від перевезень;

кошти, що не входять до складу доходів від перевезень;

кошти на виконання грошових зобов'язань Укрзалізницею за договорами про придбання рухомого складу, машин і механізмів, іншого обладнання, централізоване придбання матеріалів для ремонту верхньої будови колії, палива та інших товарно-матеріальних цінностей, а також підготовку нормативної документації, проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт для виробничих потреб, ремонт і модернізацію рухомого складу, який перебуває на обліку в підприємствах, підпорядкованих Укрзалізниці.

З наведеного вбачається, що з метою виконання основних завдань, покладених на Державну адміністрацію залізничного транспорту України, відкривається єдиний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Укрзалізниці, з якого в подальшому здійснюється перерахування коштів на підставі платіжного доручення Укрзалізниці, в тому числі, на централізоване придбання матеріалів для ремонту верхньої будови колії.

Разом з тим, пунктом 6 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, основними завданнями Укрзалізниці передбачено, що Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

З метою вдосконалення механізму фінансового забезпечення залізниць, підприємств, об'єднань, установ та організацій, підпорядкованих Укрзалізниці, з урахуванням специфіки функціонування залізничного транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу Державною адміністрацією залізничного транспорту України прийнято наказ №069-Ц від 28.02.2012 р. "Про затвердження та введення в дію Порядку щомісячного формування та виконання оперативного плану надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці" (а.с. 98-122, том 11).

Відповідно до Порядку щомісячного формування та виконання оперативного плану надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці, централізоване фінансування - фінансування на центральне забезпечення паливом, матеріально-технічними ресурсами (далі - МТР), капітальні ремонти, капітальні інвестиції, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, нормативну документацію, утримання апарату Укрзалізниці, інформаційні послуги, супроводження та експлуатацію централізованих автоматизованих систем, інші централізовані проплати, необхідні для функціонування єдиного виробничо-технологічного комплексу згідно з оперативним планом надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці; матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) - це забезпечення матеріалами, запасними частинами, паливом, обладнаннях: та іншими матеріально-технічними ресурсами в обсягах, необхідних для забезпечення безперебійної виробничої ремонтно-експлуатаційної, будівельної та іншої, діяльності залізничного транспорту.

Згідно із п. 1.2. Порядку щомісячного формування та виконання оперативного плану надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці, основою для формування щомісячного оперативного плану надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці, оперативного плану надходження коштів та їх використання по залізниці підприємству є річний фінансовий план діяльності залізниць, фінансові плани підприємств, підпорядкованих Укрзалізниці, рішення Ради Укрзалізниці.

Пунктом 4.4. Порядку щомісячного формування та виконання оперативного плану надходження коштів та їх використання по Укрзалізниці передбачено, що для ДП "Управління промислових підприємств Укрзалізниці" планується фінансування на поточний місяць на централізоване придбання для залізниць матеріально-технічних ресурсів, обладнання тощо, відповідно до плану (контрольних завдань) централізованого матеріально - технічного забезпечення, виконання першочергових програм по централізованому забезпеченню та в межах фінансових можливостей в цілому по Укрзалізниці.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про здійснення державних закупівель", закупівля здійснюється відповідно до річного плану. Річний план та зміни до нього безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (далі - веб-портал Уповноваженого органу) протягом п'яти робочих днів з дня затвердження річного плану або змін до нього.

Як вбачається із матеріалів справи, планом закупівель на 2015 рік ДП "УПП УЗ" закупівля визначеної у договорі продукції не була передбачена.

Питання організації закупівель і дотримання планової та фінансової дисципліни та підприємствами залізничного транспорту, в тому числі і ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на момент укладення договору було врегульовано Наказом голови комісії з реорганізації - в.о. генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту №140-Ц/од від 14.05.2015 р. (а.с. 92-108, том 1).

Вказаним Наказом було затверджено та введено в дію Порядок організації закупівель матеріально-технічних ресурсів та зобов'язано начальників залізниць - головам комісій з реорганізації, керівникам підприємств залізничного транспорту - головам комісій з реорганізації, головам комітетів з конкурсних торгів забезпечити проведення процедур закупівель з дотриманням вимог чинного законодавства у сфері закупівель, наказів Укрзалізниці та відповідно до Порядку.

У розділі 3, 5 Порядку організації закупівель матеріально-технічних ресурсів передбачено підготовку та затвердження специфікованих спеціалізованих планів матеріального-технічного забезпечення та капітальних інвестицій, які затверджуються Рішеннями Ради Укрзалізниці і є підставами для проведення закупівель.

Відповідно до п. 5.6 Порядку організації закупівель матеріально-технічних ресурсів, визначено, що залізниці організовують та забезпечують проведення процедур закупівель відповідно до вимог чинного законодавства, наказів та цього Порядку, при необхідності забезпечивши участь структурних підрозділів Укрзалізниці, служб-замовників залізниць у тому числі на етапах узгодження документації конкурсних торгів, розгляду пропозицій конкурсних торгів учасників і проектів договорів.

У додатку № 12 до Порядку організації закупівель матеріально-технічних ресурсів наведено перелік залізниць та підприємств залізничного транспорту, на які розповсюджується дія наказу Укрзалізниці № 140-Ц/од від 14.05.2015 р., серед інших зазначено відповідача 1 - ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України".

У Державному підприємстві "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" наказом від 03.06.2015 р. №ЦУПП-4/125 затверджено Склад комітету з конкурсних торгів ДП "УПП УЗ", Положення про комітет з конкурсних торгів ДП "УПП УЗ" та Порядок здійснення процедур закупівель комітетом з конкурсних торгів ДП "УПП УЗ" (а.с. 69, том 2).

Наказом № 4-Ц/КомТ від 21.10.2015 р. Голови комісії з реорганізації - в.о. генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту ОСОБА_9 було затверджено та введено в дію Рішення засідання Ради Укрзалізниці від 30.09.2015 р., оформленого протоколом № 4 (а.с. 77-91, том 1).

Підпунктом 2.1.10. та пунктом 2.2. рішення засідання Ради Укрзалізниці було затверджено скориговані контрольні завдання щодо основних фінансово-економічних показників на 2015 рік, в тому числі скориговані контрольні завдання централізованого матеріально-технічного забезпечення залізниць через ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на 2015 рік із залученими коштами.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі "Скоригованих контрольних завдань загального матеріально-технічного забезпечення залізниць на 2015 рік", прийнятих Радою Укрзалізниці від 30.09.2015 р., затверджених наказом № 4-Ц/КомТ" складено "Специфіковану потребу забезпечення матеріалами верхньої будови колії на 2015 рік основна діяльність, додаткові обсяги".

Окрім того, між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір банківського рахунку №863-67/2014-ЦЮ від 30.07.2014 р., відповідно до умов якого Державній адміністрації залізничного транспорту України відкрито поточний рахунок з спеціальним режимом використання за №260343011285.

Як вбачається із виписки по рахунку ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" за № 26008300554660 (а.с. 113, том 1) у листопаді 2015 року, Державною адміністрацією залізничного транспорту України здійснювалось перерахування централізованого фінансування з рахунку №260343011285 з призначенням платежу "Перерахування коштів згідно наказу № 4-Ц/КомТ від 21.10.2015 без ПДВ" на відповідний рахунок ДП "УПП УЗ".

Відповідні перерахування здійснювались на підставі листів ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" до Голови комісії з реорганізації - в.о. генерального директора Укрзалізниці ОСОБА_9 від 17.11.2015 р., від 24.11.2015 р., від 26.11.2015 р., від 30.11.2015 р. (а.с. 114-117, том 1).

Згідно із випискою по рахунку філії "ЦУП" ПАТ "Українська залізниця" №26002300149985 (а.с. 110-112, том 1), у грудні 2015 року ПАТ "Українська залізниця" здійснювало відповідне перерахування централізованого фінансування з рахунку №260323011661 на відповідний рахунок філії "ЦУП" ПАТ "Українська залізниця".

Відповідні перерахування здійснювались на підставі листів Філії "Центр управління промисловістю" ПАТ "Українська залізниця" до в.о. голови правління ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_9 від 14.12.2015 р., від 15.12.2015 р., від 16.12.2015 р., від 18.12.2015 р., від 21.12.2015 р., від 22.12.2015 р., від 23.12.2015 р., від 24.12.2015 р., від 28.12.2015 р., від 29.12.2015 р. (а.с. 118-132, том 1).

Отже, матеріалами справи підтверджується , що згідно вказаних виписок по рахунку ДП "УПП УЗ" та філії "ЦУП" ПАТ "Українська залізниця" отримане централізоване фінансування ДП "УПП УЗ" та філія "ЦУП" ПАТ "Українська залізниця" перераховували на рахунок ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" як оплату за договором № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р.

Окрім того, зі змісту листів від ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" від 17.11.2015 р., від 24.11.2015 р., від 26.11.2015 р., від 30.11.2015 р., на підставі яких здійснювалось перерахування коштів за оспорюваним договором, відповідач 1 просив здійснювати перерахування централізованого фінансування згідно із наказом Укрзалізниці № 4Ц/КомТ від 21.10.2015 р.

Зважаючи на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фінансування закупівель за спірним договором здійснювалось за рахунок коштів Державної адміністрації залізничного транспорту України, одразу після надходження грошових коштів від Укрзалізниці та підставою для перерахування вказаного централізованого фінансування було рішення Ради Укрзалізниці від 30.09.2015 р., введеного в дію наказом Укрзалізниці від 21.10.2015 р. № 4-Ц/КомТ.

При цьому, необґрунтованими є доводи апеляційних скарг про те, що фінансування договору здійснювалось за рахунок власних коштів відповідачем 1, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються вищезазначеними обставинами .

Щодо посилань відповідача 1 на те, що у розрахунках за оспорюваним договором Укрзалізниця у відповідності до Порядку економічних взаємовідносин на залізничному транспорті України, затвердженого Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України №251-Ц від 03.07.2000 р., була лише розпорядником коштів поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, на якому були кошти отримані залізницями та підприємствами залізничного транспорту, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України №251-Ц від 03.07.2000 р. затверджено Порядок економічних взаємовідносин на залізничному транспорті України (а.с. 260 - 270, том 2), дія якого поширюється на залізниці, а також на об'єднання, підприємства, установи, організації і відокремлені підрозділи залізниць та підприємств залізничного транспорту, які пов'язані з організацією та забезпеченням процесу перевезень і входять до сфери управління Укрзалізниці.

Згідно із пп. 2.2.1. Порядку економічних взаємовідносин на залізничному транспорті України, Укрзалізниця розподіляє доходи між учасниками перевезень згідно із виконаними обсягами перевезень відповідно до Порядку перерозподілу надходжень доходу від основної діяльності залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 30.03.2011 та Інструкції про порядок розподілу та формування доходів від перевезень і виконання пов'язаних з ними робіт (послуг) та витрат, пов'язаних з перевезеннями за міжнародними угодами, затвердженої наказом Укрзалізниці від 27.06.2013 №205-Цод.

Пунктом 2.1. Порядку економічних взаємовідносин на залізничному транспорті України визначено, що у зв'язку із особливостями організації перевезень виникають внутрішні та внутрішньогосподарські розрахунки між підприємствами залізничного транспорту, залізницями і їх відособленими підрозділами. Умовою внутрішніх та внутрішньогосподарських розрахунків є наявність у кожного із учасників окремого або самостійного балансу, що входить до складу зведеного балансу Укрзалізниці; при внутрішніх та внутрішньогосподарських розрахунках вимога платежу оформляється шляхом виписки повідомлення (авізо) і направляється до платника, минаючи установи банків.

Відповідно до пп. 2.2.1. Порядку економічних взаємовідносин на залізничному транспорті України, доходи, які належать залізницям за виконані перевезення і пов'язані з ними роботи (послуги) після перерозподілу дохідних надходжень, є доходами від перевезень. Грошові кошти за організацію та перевезення вантажів, пасажирів та інші операції, пов'язані з перевезеннями, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання (розподільчі рахунки) залізниць, підприємств та Укрзалізниці і належать усім учасникам єдиного виробничо-технологічного процесу перевезень, є виручкою від перевезень, яка підлягає розподілу між підприємствами залізничного транспорту, які беруть участь у перевезеннях.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем 1 не надано суду доказів в підтвердження того, що перерахунок коштів здійснювався з поточного рахунку ДП "УПП УЗ". Більш того, відповідачем 1 взагалі не надано первинних документів, що підтверджують наявність на його рахунку власних коштів, що могли бути використані для розрахунків за спірним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, серед іншого вказав також на те, що порушення законодавства при укладанні ДП «УПП УЗ» та ПрАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал» договору поставки були також, зафіксовані Державною аудиторською службою України в акті ревізії від 01.11.2016 року № 08-30\66.

За змістом вищевказаного акту ревізії Державної аудиторської служби України, згідно даних бухгалтерського обліку ДП "УПП УЗ", за договором поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" поставлено продукцію на загальну суму 158 390 363,60 грн.; отриману продукцію оплачено повністю; дебіторська та кредиторська заборгованість відсутня. (том 1, а.с. 193)

Вказані у акті ревізії Державної аудиторської служби України №08-30/66 від 01.11.2016 р. відомості щодо виконання договору поставки підтверджуються також наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними за листопад - грудень 2015 року.

У відповідності до умов пункту 5.1. договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р., укладеного між ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" та ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал", постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом на умовах FСА (франко-перевізник) станція відправлення в межах України, з подальшим прямуванням продукції на адресу вантажоодержувача, яка зазначається у рознарядці Замовника, відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010.

Пунктом. 2.6. договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. визначено, що вхідний контроль щодо приймання по якості, комплектності, кількості, асортименту продукції проводиться кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, згідно вимог ГОСТ 24297- 87 та відповідними діючими наказами Укрзалізниці. Кінцевий одержувач - структурний підрозділ залізниці - це Вантажоодержувач продукції, що був зазначений Замовником у відповідній рознарядці, та на адресу якого, відповідно до накладної (залізничної), прямує продукція.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП "УПП УЗ" та залізницями були укладені договори, у відповідності до яких здійснювалось прийняття-передача продукції (а.с. 169-198, том 2 ).

Зокрема, між ДП "УПП УЗ", як постачальником, були укладені договори, предметом яких є постачання продукції виробничо-технічного призначення, найменування, кількість та ціни якої визначаються згідно специфікацій (переліків матеріально-технічних ресурсів), які є додатками до договорів, зокрема:

договір поставки №ПР/НХ-1350/НЮ від 25.02.2013 з ДП "Придніпровська залізниця";

договір поставки №ПЗ/П-15257/НЮ від 27.02.2015 з ДТГО "Південно-Західна залізниця";

договір поставки №П/НХ-13132/НЮ від 01.01.2013 з ДП "Південна залізниця";

договір поставки № ОД/НХ-13-8/НЮ від 21.01.2013 з ДП "Одеська залізниця".

Відповідно до умов наведених договорів та договору №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р., постачання продукції за оспорюваним договором здійснювалось на адресу кінцевих споживачів (залізниць).

Згідно до умов вказаних вище договорів відвантаження продукції постачальником на адресу покупця проводиться протягом року після письмової заявки на постачання матеріалів верхньої будови колії та ремонту інженерних споруд для потреб залізниць України (пункт 4.2.).

Враховуючи вищевикладене, поставка продукції (матеріалів верхньої будови колії та ремонту інженерних споруд), яка була закуплена відповідно до договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р., здійснювалась для задоволення потреб залізниць України та не містила жодних ознак господарської діяльності, спрямованої на подальший продаж товарів на конкурентному ринку та отримання внаслідок вчинення таких дій прибутку.

Відповідно до Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, наказу Міністерства інфраструктури України від 07.09.2011 р. № 351 "Щодо підприємств, установ та організацій залізничного транспорту" з метою своєчасного постачання технічних ресурсів, безперебійної роботи залізничної галузі та мінімізації втрат, Державною адміністрацією залізничного транспорту України наказом №463-Ц/од від 02.11.2015 р. було встановлено максимальний розмір націнки (прибутку) на 2015 рік на елементи скріплення при реалізації підприємствам залізничного транспорту, який застосовується ДП УПП, у розмірі 0,6 % (а.с. 237, 1 том, а.с. 134, том. 2).

30.11.2015 р. до договорів поставки, укладеними між відповідачем 1 та залізницями було вирішено додати до договору переліки матеріально-технічних ресурсів (додатки № 9, №10), до яких включено у тому числі елементи скріплення та внесено зміни до пункту 2.2.3. договору, відповідно до яких встановлено транзитну націнку постачальника на елементи скріплення відповідно до наказу № 463-Ц/од від 02.11.2015 у розмірі 0,6% від вартості поставленої продукції.

Націнка у розмірі 0,6% від вартості поставленої продукції встановлювалась локальним нормативним актом органу управління, що свідчить про відсутність здійснення закупівель на комерційній основі.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закупівля товарів за оспорюваним договором здійснювалась ДП "УПП УЗ" у відповідності до норм Порядку організації закупівель матеріально-технічних ресурсів та з метою забезпечення потреб залізниць та не містила ознак здійснення господарської діяльності, спрямованої на подальший продаж товарів на конкурентному ринку та як наслідок отримання прибутку.

Отже, відповідачем 1 укладання оспорюваного договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. було здійснено для задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту у матеріально-технічних ресурсах, а саме матеріалів для ремонту верхньої будови колії та інженерних споруд.

Таким чином, враховуючи мету укладення оспорюваного договору та обставини фінансування закупівель, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" виступає замовником у розумінні статті ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Окрім того, станом на час укладення спірного договору, питання підготовки, погодження та подання на підпис проектів договорів (контрактів) Підприємства, його відокремлених структурних підрозділів, укладення таких договорів (контрактів), організацію контролю за виконанням укладених договорів (контрактів), внесення до них змін регулювалось Порядом укладення договорів на Державному підприємстві "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", затверджених наказом ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" за №ЦУПП-4/74 від 29.07.2013.

Пунктом 4.1. Порядку укладення договорів на Державному підприємстві "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" визначено, що закупівлю товару (товарів), послуги (послуг), вартість яких дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, якщо закупівля здійснюється за державні кошти, здійснювати відповідно до вимог законодавства України про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Зазначене також підтверджує, що здійснення закупівлі у відповідності до оспорюваного договору мала здійснюватись у відповідності до положень Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Як вже зазначалось вище, згідно із п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" до замовників також належать замовники, визначені в пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

Згідно з преамбулою Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», в редакції станом на дату укладення спірного договору, цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" замовники у відповідності до цього закону - юридичні особи, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання у розмірі більш ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" передбачено, що дія цього Закону поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону та провадять діяльність, зокрема, у сфері надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування.

Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року за № 1196 визначено, що інфраструктура залізничного транспорту - технологічний комплекс, до складу якого входять: залізничні шляхи сполучення, залізничні станції, пристрої енергопостачання, зв'язку, сигналізації, централізації, блокування, інформаційні комплекси і система керування рухом та ін., що забезпечують функціонування єдиного комплексу перевезень залізничним транспортом загального користування.

У відповідності до Технічного регламенту безпеки інфраструктури залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 494 від 11 липня 2013 року (у редакції чинній на час укладення договору), інфраструктура залізничного транспорту - технологічний комплекс, що включає залізничні колії загального користування (в тому числі під'їзні колії), інженерні споруди (мости, тунелі, віадуки тощо), електричні мережі, тягові підстанції та інші пристрої технологічного електропостачання, контактну мережу, системи сигналізації, централізації, блокування, зв'язку і телекомунікацій, інформаційні комплекси та системи управління рухом поїздів, шляхи доступу пасажирів та вантажів до об'єктів інфраструктури, захисні лісонасадження, локомотивні і вагонні депо, пункти технічного обслуговування вагонів, вокзали, а також інші будівлі, споруди, пристрої та обладнання, що забезпечують функціонування такого комплексу та використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом.

Згідно із п. 3, п. 4 Технічного регламенту безпеки інфраструктури залізничного транспорту, інфраструктура залізничного транспорту повинна мати відповідне технічне, технологічне, організаційне, кваліфікаційне забезпечення. Складовими частинами технічного забезпечення інфраструктури залізничного транспорту є залізничні колії, будівлі виробничого призначення (вокзали, пункти екіпірування, майстерні та інші виробничі приміщення з технологічним устаткованням), споруди (мости, тунелі, естакади та інші споруди), устатковання, прилади, обладнання, технічні засоби, комплектувальні і запасні частини та програмне забезпечення, необхідні для забезпечення перевезення пасажирів та вантажів і утримання інфраструктури залізничного транспорту у належному технічному стані.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» замовники здійснюють закупівлі відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Замовники здійснюють закупівлі за рахунок бюджетних коштів, коштів юридичних осіб, які провадять діяльність у сферах, визначених цим Законом (далі - власні кошти). Дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг, які здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Отже, оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту України, за кошти якої проводилася закупівля ДП «УПП УЗ» товарів, здійснювала централізоване управління процесом перевезення у внутрішньому і міжнародному сполученні, а вартість предмета закупівлі значно перевищувала 1 мільйон гривень, враховуючи встановлені у Статуті ДП "УПП УЗ" мету та предмет діяльності підприємства, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач 1 є замовником згідно із Законом України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", з урахуванням ч. 4 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Згідно із ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу положень ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства (постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою (п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Водночас, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, окрім вироку суду, постановленого у кримінальній справі може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України.

За змістом приписів Закону України "Про здійснення державних закупівель" та Закону України "Про залізничний транспорт", встановлені законодавцем порядок та процедура закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту, в тому числі у матеріально-технічних ресурсах, спрямовані на забезпечення безперебійної роботи залізничної галузі, стабільного фінансового стану діяльності залізничного транспорту, мінімізації втрат, в чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі встановлених Законом України «Про здійснення державних закупівель» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» вимог.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що на момент укладання оспорюваного договору поставки його сторонам було відомо про визначений Законом України « Про здійснення державних закупівель» порядок проведення закупівель товарів для забезпечення потреб держави, і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку, та в свою чергу до порушення норм вищевказаного закону, однак відповідачі в процедурі укладання даного виду договорів, уклали спірний договір, що суперечить інтересам держави.

Окрім того, в обґрунтування своїх доводів щодо укладення відповідачами договору, спрямованого на порушення інтересів держави та наявності протиправних наслідків укладеного договору, позивач надав до матеріалів справи висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29.11.2016 №17074/18834/16-45 у кримінальному провадженні №52016000000000089, повідомлення про підозру ОСОБА_7 та ОСОБА_10 від 20.03.2017 у кримінальному провадженні № 52016000000000089, копії ухвал слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22.03.2017, від 23.03.2017 у справі №1кс/760/5007/17 про застосування запобіжних заходів до підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_10

Зокрема, за результатами судово-економічної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження №52016000000000089, експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_11 надано висновок №17074/18834/16-45 від 29.11.2016 р. (а.с. 81-108, том 3), згідно із яким, різниця між цінами закупівлі по договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 та середніми ринковими цінами на закуплені кріплення до шпал становить 26 706 717,74 грн. та вказану різницю можливо вважати втраченими активами Філії "Центр управління промисловістю" ПАТ "Українська залізниця".

Як вбачається із зазначеної експертизи, експерта було попереджено про кримінальну відповідальність згідно ст. 384, 385 Кримінального кодексу України

Оцінивши вказаний вище висновок експерта у сукупності із наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи те, що експертне дослідження було проведено в рамках кримінального провадження, а експерта було попереджено про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно було прийнято зазначений висновок, як належний доказ у даній справі.

При цьому, необґрунтованими є посилання апеляційних скарг на те, що вищевказаний висновок не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ у справі так, як за своєю правовою природою та змістом не містить фактів, які свідчать про намір, спрямованість умислу сторін, вину, які є предметом доказування у справі, оскільки зазначені питання не ставились на вирішення експерту та в силу своїх повноважень та спеціальних знань, експерт не може надавати правовий висновок.

Також, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» про виклик експерта ОСОБА_11 для надання усних пояснень щодо висновку судово-економічної експертизи № 17074\18834\16-45 (а.с. 71-76 том 13), оскільки експертом надано обґрунтований та об'єктивний висновок на поставлені питання, а заявник даного клопотання не пояснив які питання він вважає за потрібне задати експерту, тому доводи щодо необхідності виклику експерта, обґрунтовуються з непогодженням з наданим висновком.

Водночас, відповідачем 1 було додано до матеріалів справи висновок експерта Київського бюро експертиз та досліджень "Константа" №SE/02/1703-05 від 31.03.2017 (а.с. 137-166, том 3), згідно із яким різниця між цінами закупівлі по договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 та середніми ринковими цінами на закуплені кріплення до шпал становить 26706717,74 грн. та вартістю аналогічних кріплень за середніми ринковими цінами, визначена у висновку №17074/18834/16-45 від 29.11.2016, у загальній сумі 26706717,74 грн. не являється збитками. При цьому як було зазначено вище зазначений висновок наданий відповідачем 1, судом першої інстанції експертиза не призначалась.

Колегія суддів не приймає висновок Київського бюро експертиз та досліджень "Константа" №SE/02/1703-05 від 31.03.2017 року як належний доказ, оскільки при виготовлені даного висновку експерт вийшов за межі своєї компетенції та допустив порушення п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень № 53\5, затверджено наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.98 року, надавши правовий висновок щодо правової природи коштів, які є різницею між цінами закупівлі та середніми ринковими цінами на закуплені кріплення до шпал на загальну суму 26 706 717, 74 грн., що належить до компетенції суду.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що , як судово - економічна експертиза від 29.11.2016 року № 17074\18834-18836\16-45 проведена в рамках розслідування кримінальної справи, так і висновок від 31 березня 2017 року №SE/02/1703-05, наданий відповідачем 1 підтвердили наявність різниці між цінами закупівлі та середніми ринковими цінами на закуплені кріплення до шпал на загальну суму 26 706 717, 74 грн. Отже, здійснення закупівлі відбулось за цінами значно завищеними ніж середня ринкова ціна на даний вид продукції.

Щодо висновку судового експерту ОСОБА_12 за № SE\02\1801 -01 від 15 січня 2018 року, наданого представником третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7, колегія суддів зазначає на те, що вищевказаний висновок експерта фактично є ідентичним висновку цього ж експерта від 31 березня 2017 року №SE/02/1703-05, містить правовий висновок, що є порушенням вимог ч.2 ст. 98 ГПК України, беззаперечних підстав неможливості його подання в суді першої інстанції представником третьої особи ОСОБА_7, відповідно до вимог ст. 269 ЦПК України колегії суддів надано не було.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета спірного договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 та його наслідки полягали у укладенні такого правочину сторонами в порушення порядку, встановленого Законом України «Про здійснення державних закупівель» з урахуванням норм Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», і тим самим уникнення зокрема, регулювання та встановлення ціни товарів, максимальної економії при закупівлі, можливості іншим учасникам взяти участь в закупівлі, та як наслідок закупівлі товару по завищеній ціні, а тому наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави та суспільства.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладення такого правочину поза наведеним вище порядком і суперечність його мети інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки при укладенні договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. було порушено приписи Закону України "Про здійснення державних закупівель", Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", а тому договір є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, що свідчить про порушення внаслідок укладення спірного договору приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, ч. 3 ст. 228 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. недійсним в силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 228 ЦК України та обґрунтованість позовних вимог Національного антикорупційного бюро України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на те, що порушення законодавства при укладенні договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. було встановлено актом ревізії Державної аудиторської служби України №08-30/66 від 01.11.2016 (а.с. 193-212, том 1) є необґрунтованим, враховуючи на наступне.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що орган державного фінансового контролю: 1) здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; 2) розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; 3) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; 4) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Кабінетом Міністрів України.

Згідно з актом ревізії Державної аудиторської служби України №08-30/66 від 01.11.2016 р. в рамках державного фінансового контролю здійснено перевірку бухгалтерського обліку, зокрема в частині виконання договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р.

Вказаний акт також містить висновки щодо порушення в сфері закупівлі здійснені під час укладенні договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 року

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частина 2 ст.15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачає, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Отже, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Однак, виявлені внутрішньою ревізією порушення не можуть впливати на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Відповідна позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 22.01.2013 р. № 3-69гс12.

Таким чином, встановлені органом державного фінансового контролю порушення під час здійснення господарської діяльності не створюють правових наслідків у вигляді визнання договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним, оскільки встановлення наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору, не відноситься до компетенції органу державного фінансового контролю.

Викладені у листі в.о. начальника ОСОБА_13 Північного офісу Держаудитслужби (а.с. 133-139, том 1) від 02.12.2016 р. вих. 26-08-17-17/1946 відомості щодо порушень тендерного законодавства також не підтверджують наявності підстав визнання договору недійсним.

Стосовно акту ревізійної перевірки Департаменту аудиту та контролю Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" №32/ЦКРУВ-40 від 09.06.2017 р. (згідно із листа №ЦКРУ-17/289 від 11.09.2017 Департаменту аудиту та контролю ПАТ "Українська залізниця" виправлено описку щодо дати акту), колегія суддів зазначає, що перевірка, результати якої викладені у вказаному акті, була проведена вже після звернення позивача до суду, є внутрішньою перевіркою ПАТ "Українська залізниця", позивач не посилається на вказаний акт в обґрунтування заявлених вимог, а викладені в акті висновки не встановлюють жодних правових наслідків щодо чинності даного договору.

Відносно посилань позивача на те, що при укладенні додаткової угоди від 01.12.2015 р. до договору з доповненням договору специфікацією № 2 на 10 679 093,12 грн. особа, яка його уклала з боку публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" - ОСОБА_7, виконуючий обов'язки начальника філії "Центр управління промисловістю", який діяв на підставі довіреності від 01.12.2015 р., вийшов за межі наданих йому довіреністю колегія суддів зазначає на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, додаткова угода від 01.12.2015 р. до договору поставки була підписана ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від 01.12.2015 р.

Разом з тим, п.п. 5.5, 5.6 Положення про філії "Центр управління промисловістю" ПАТ "Українська залізниця", передбачені повноваження та обмеження даних повноважень начальника філії, зокрема останній на підставі довіреності та у межах своїх повноважень укладає, змінює та розриває договори, контракти, угоди та інші правочини від імені ПАТ "Українська залізниця" в межах повноважень, делегованих товариством. У випадку, коли виконання зазначених у п. 5.5 Положення повноважень передбачає витрату грошових коштів, відчуження, розпорядження майном, списання та/або вчинення правочинів на суму, більшу ніж еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату вчинення такої витрати, відчуження/розпорядження, списання або правочину, керівник філії має право здійснювати такі дії тільки після попереднього отримання дозволу правління ПАТ "Українська залізниця".

Аналогічні обмеження щодо вчинення дій в.о. начальника філії "Центр управління промисловістю" ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_7 при укладені правочинів також визначені у пункті 16 довіреності від 01.12.2015, виданої на ім'я ОСОБА_7 (а.с.66 -69 том 1). При цьому, при розгляді справи сторонами не надано належних та допустимих доказів того, що виконуючи п.п.5.5, 5.6 вищевказаного положення та обмеження встановленні п. 16 довіреності керівником філії було попередньо отримано дозвіл на укладання додаткової угоди від 01.12.2015 р.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. При цьому, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, не повинна перевищувати своїх повноважень (ч.3 ст. 92 ЦК України)

Також, п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорення договору з підстав перевищення повноважень представником здійснюється самою юридичною особою, від імені якої виступав представник.

При цьому, необґрунтованими є посилання відповідача 1, третіх осіб 1, 7 щодо схвалення додаткової угоди №1 до оспорюваного договору у відповідності 241 ЦК України, оскільки укладання її відбулось з перевищенням повноважень та порушенням законодавчо встановленої процедури для даного виду договорів.

Враховуючи встановлення порушення приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, ч. 3 ст. 228 ЦК України при укладенні договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 р. та наявність підстав для визнання даного договору поставки недійсним в силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 228 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Щодо клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» про призначення товарознавчої експертизи з визначення вартості товарної продукції (а.с. 55 том 13) та клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 про призначення економічної експертизи, колегія суддів зазначає на наступне.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 99 ГПК України унормовано, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності тих умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідно спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

Згідно п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів зазначає, що представники третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» з клопотанням про призначення товарознавчої експертизи з визначення вартості товарної продукції (а.с. 55 том 13) та представник третьої особи ОСОБА_7 з клопотанням про призначення економічної експертизи не звертались, хоча були присутні в судових засіданнях та відповідно обізнані з правами та обов'язками ( в тому числі щодо заявлення клопотань )

Колегія суддів враховує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів, вважає, що представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» та представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 не були позбавлені права звернутись з відповідним клопотанням про призначення експертиз до суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» про призначення товарознавчої експертизи з визначення вартості товарної продукції та клопотання третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 про призначення економічної експертизи.

Відносно клопотання представника третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» про витребування та залучення додаткових доказів, що мають значення, в якому останній просив витребувати у ПАТ «Укрзалізниця» та регіональних філій «Придніпровська залізниця», «Південна залізниця», «Південного -західна залізниця», «Одеська залізниця» інформацію щодо розміру можливих збитків ПАТ Укрзалізниці в разі застосування наслідків, передбачених ч.3 ст. 228ЦК України для справи колегія суддів зазначає на наступне.

Згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. При цьому, докази , які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як видно з матеріалів справи третя особа без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Корпорація КРТ» брала участь у розгляді спору в суді першої інстанції та не була позбавлена права надання додаткових доказів та заявлення обґрунтованих клопотань щодо витребування доказів.

Окрім того, відповідно до вимог ч.2 ст.81 ГПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується;2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;4)заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Отже, зазначених вимог закону заявник клопотання не дотримався, окрім того, як вже зазначалось вище, не був позбавлений права надати вищевказане клопотання до суду першої інстанції, тому клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає на підставі ч.1 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/127/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", ОСОБА_7, приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі № 910/127/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/127/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/127/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 06.03.2018 р

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

М.Г. Чорногуз