Постанова № 72642515, 06.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1423/18 Справа № 186/1119/17 Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 32

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Міністерство оборони України на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року посправі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій у Республіці Афганістан з 21 грудня 1982 року по 17 лютого 1985 року та в 1984 році, під час проходження служби в Афганістані, отримав осколкові поранення голови, шиї, спини, правої руки, на засіданні Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (протокол №326 від 30 січня 2017 року) було встановлено, що отримані ним поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також в подальшому отримані ним ушкодження здоров'я призвели до розвитку: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії 2 ст, прогресуючий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, диссомнією, конітивними порушеннями. Після травматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, з вираженим вестибуло-активним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст, стійко вираженим цефалічним синдромом, двобічною кохлеарного невриту, сенсоневральної туговухості 2-3 ст, ангіопатії сітківки обох очей, розповсюдженого остеохондрозу, спондилоартрозу, цервікокраніалгії, люмбоішіалгії зі стійким помірним больовим синдромом, з вираженими статико-динамічними порушеннями, двобічного плечелопаточного періартрозу з больовим синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.

Зазначав, що на підставі цього, при огляді МСЕК йому встановлена 3 група інвалідності безстроково, причина якої є поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями, довготривалим стоянням та ходою. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта.

Вказував, що після звільнення з військової служби його періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, в зв'язку з цим, він вимушений був звертатися за медичною допомогою, вимушений був неодноразово перебувати на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними виписками із медичної карти стаціонарного хворого.

Посилаючись на те, що відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я, відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, вимушений займатися реабілітацією,не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні, спричинену йому моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань, а тому просить з урахуванням усіх обставин стягнути у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 100.000 грн.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з Міністерства оборони України моральну шкоду у розмірі 20.000 грн.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року усунено описку у резолютивній частині рішення суду шляхом зазначення вірного прізвища позивача.

В апеляційній скарзі, поданій 17 листопада 2017 року, Міністерство оборони України ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутній причинний зв'язок між шкодою та їхніми протиправними діями, на час отримання позивачем травми та як наслідок цього встановлення йому інвалідності діяли інші законодавчі акти, судом першої інстанції застосовані невірні положення норм матеріального права, та не врахував що на дану категорію осіб розповсюджується спеціальне законодавство, з їх сторони відсутні будь-які протиправні рішення або дії.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права судове рішення не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) у Республіці Афганістан з 21 грудня 1982 року по 17 лютого 1985 року, що підтверджується довідкою Петропавлівського об'єднаного районного військового комісаріату Дніпропетровської області №167 від 26 травня 2011 року, копією військового квитка НОМЕР_1 від 28 вересня 1982 року.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 №326 від 30 січня 2017 року, встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що в подальшому отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії 2 ст, прогресуючий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, диссомнією, конітивними порушеннями. Після травматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, з вираженим вестибуло-активним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст, стійко вираженим цефалічним синдромом, двобічною кохлеарного невриту, сенсоневральної туговухості 2-3 ст, ангіопатії сітківки обох очей, розповсюдженого остеохондрозу, спондилоартрозу, цервікокраніалгії, люмбоішіалгії зі стійким помірним больовим синдромом, з вираженими статико-динамічними порушеннями, двобічного плечелопаточного періартрозу з больовим синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.

Довідкою МСЕК серії 12 ААА №721873 від 21 червня 2017 року підтверджується, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

Також, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями, довготривалим стоянням та ходою. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта.

Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, в зв'язку з цим, позивач вимушений був звертатися за медичною допомогою, неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги доведені та обґрунтовані, а відповідач повинен відшкодувати спричинену позивача моральну шкоду.

Колегія суддів не може погодить з таким висновком суду першої інстанції.

Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зі змінами та доповненнями, затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, в якому зазначено, що на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

Матеріалами справи підтверджується факт того, що позивач під час проведення бойових дій проходив службу в Афганістані та отримав контузію.

Втім, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби позивачем, а саме у період 1982 року по 1985 рік не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

За положеннями ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до п.2,3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення та захворювання при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст.ст.367,374,376,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.