Постанова № 7264164, 20.10.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2009 року № 22-а-18063/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду

в складі:

головуючого-судді Олендера І.Я.,

суддів Каралюса В.М., Старунського Д.М.,

при секретарі Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 28 жовтня 2008 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансліс» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 12174/10/23-0/3 від 19.01.2007 року, № 934/10/23-0/3 від 19.01.2007 року про визначення суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансліс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 12174/10/23-0/3 від 19.01.2007 року, № 934/10/23-0/3 від 19.01.2007 року про визначення суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що право покупця на податковий кредит та бюджетне відшкодування жодним чином не повязане з добросовісним виконанням продавцем товарів свого обовязку по перерахунку сум ПДВ до бюджету.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28 жовтня 2008 року позов було задоволено в повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що покупець, в даному випадку позивач, не несе жодної відповідальності за дотримання законодавства з боку свого постачальника, і тим більше за дії третіх осіб, які можуть бути постачальниками в ланцюгу господарських операцій; сама по собі несплата податку продавцем не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування; позивачем правомірно в підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період вересень, жовтень, листопад та грудень 2003 року, січень та квітень 2004 року, представлено податкові накладні на загальну суму 536826,40 грн., в тому числі ПДВ 89471,07 грн. і відповідач жодних претензій до даних накладних не має. Крім того, відповідачу не надано права складання доповнення до раніше складеного акту перевірки, а також встановлення порушень доповненнями до акту перевірки, враховуючи, що самим актом таких порушень не встановлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Франківському районі м.Львова подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що за змістом Закону України «Про податок на додану вартість» право на податковий кредит, в тому числі на відшкодування податку, виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Норма п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 цього Закону, крім визначених законом обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. З системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість», встановлений прямий взаємозвязок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому, зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. Крім цього, господарським судом при розгляді справи не досліджено питання транспортування товару, зокрема лісоматеріалів, оскільки такі документи платником представлені не були, що має суттєве значення для розгляду справи та встановлення всіх обставин справи. Це зумовлено тим, що податковий кредит обумовлюється такою обов'язковою умовою, як придбання платником податку товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що в свою чергу передбачає реальність поставки товарів (робіт, послуг). Суд не зясував чи мали операції з придбання та реалізації реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, чи сплачувались податки продавцями. Таким чином не зясовано факту реальності поставки, оскільки право на податковий кредит обумовлюється такою обов'язковою умовою як придбання товарів для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Представник відповідача Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування її мотивів покликався на обставини, які в ній викладені.

Представник позивача в судове засідання не явився, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України апеляційний розгляд проведено у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанову суду першої інстанції слід скасувати та в задоволені позову відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи за результатами планової документальної перевірки ТзОВ «Трансліс» складено Акт перевірки від 19.07.2005 р. № 246/23-239/31526316. В плані проведення перевірки було передбачено проведення зустрічних перевірок контрагентів Позивача. В підпункті 1.13 та розділі 4 даного акту перевірки було зазначено, що при отриманні матеріалів, що не підтверджують дані обліку підприємства, будуть вжиті заходи щодо проведення позапланової документальної перевірки, які будуть оформлені додатково.

Після отримання матеріалів зустрічних перевірок ДПІ у Франківському районі м. Львова складено доповнення до Акту перевірки, які оформлені Актом № 246/23-239/315265316/1 від 16.05.2006р.

З наведених документів вбачається, що в процесі проведення документальної перевірки ТзОВ «Трансліс», результати якої оформлені актом від 16.05.06 № 246/23-239/31526316/1 встановлено, що одним з основних постачальників лісоматеріалів для ТзОВ «Трансліс» є ПП «Галінформсервіс», яке відпустило вказаної продукції для ТзОВ «Трансліс» на суму 246 678,4 грн., в тому числі ПДВ 41 113 грн., про що останнім виписані податкові накладні. Суми податку на додану вартість в розмірі 41 113 грн. включені ТзОВ «Трансліс» до складу податкового кредиту та задекларовано в якості бюджетного відшкодування.

В процесі проведення перевірки встановлено (згідно листа № 24 від 25.07.05), що ПП «Галінформсервіс» є посередником реалізованої продукції, а її постачальниками для ПП «Галінформсервіс» є: ТзОВ «Трейлем», ПП «Аддер», ПП «Прайд».

Однак, згідно отриманої відповіді від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.10.05 № 16307/7/23-902 встановлено, що ТзОВ «Трейлем» подало декларацію з ПДВ за липень 2003 року без показників фінансово-господарської діяльності, за серпень 2003 року підприємство не звітувало взагалі, а податкова накладна щодо продажу лісоматеріалів ПП «Галінформсервіс» була виписана ТзОВ «Трейлем» в серпні 2003 року.

Господарським судом Черкаської області від 26.12.03 прийнято рішення про скасування державної реєстрації ПП «Адлер». При цьому, до травня 2003р. підприємство звітувалося з нульовими показниками, а з травня 2003р. взагалі не звітувалося. З дня реєстрації підприємство податків до бюджету не сплачувало. Також листом від 12.10.05 № 4335/23-013 Корсунь-Шевченківською МДПІ повідомлено, що ПП «Адлер» занесено в базу даних «фіктивних» фірм.

В листі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14.12.05 №20290/7/23-902 зазначено, що провести зустрічну перевірку з ПП «Прайд» немає можливості у зв'язку з тим, що місцезнаходження підприємства не встановлено, телефони, зазначені в обліковій справі не відповідають дійсності. За період проведення господарських операцій з ПП «Галінформсервіс» (є жовтень 2003 року), ПП «Прайд» не звітувало.

ТзОВ «Трейлем», ПП «Адлер», ПП «Прайд» є одними з основних постачальників товару та послуг, які повинні були згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість», включити суми ПДВ за реалізований товар до складу податкового зобов'язання та підтвердити факт сплати задекларованої суми ПДВ до державного бюджету.

Крім цього, в процесі проведення документальної перевірки ТзОВ «Трансліс», результати якої оформлені актом від 16.05.06 № 246/23-239/31526316/1 встановлено, що ще одним постачальником лісоматеріалів для ТзОВ «Трансліс» є ПП «Галпостачпром», яке відпустило вказаної продукції для ТзОВ «Трансліс» на суму 417 804,00 грн., в тому числі ПДВ 69 634 грн., про що останнім виписані податкові накладні, які датовані груднем 2003 року та січнем-квітнем 2004 року. Суми податку на додану вартість в розмірі 69 634 грн. включені ТзОВ «Трансліс» до складу податкового кредиту та задекларовано в якості бюджетного відшкодування.

В процесі проведення перевірки встановлено (згідно листа № 16272/7/23-902 від 10.10.05), що ПП «Галпостачпром» є посередником реалізованої продукції, а її постачальниками для ПП «Галпостачпром» є: ПП «Делія», МПП «Ліс-Сервіс», ТзОВ «Ірматрек».

Однак, згідно отриманої відповіді від ДПІ Голосіївському районі м. Києва від 11.10.05 № 16307/7/23-902 встановлено, що ПП «Делія» подало останній звіт з ПДВ за березень 2004 року без показників фінансово господарської діяльності, за квітень 2004 року підприємство не звітувало, а податкова накладна щодо продажу лісоматеріалів ПП «Галпостачпром» була виписана ПП «Делія» в квітні 2004 року.

В листі ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська від 10.11.05 №11180/23-2 зазначено, що рішенням господарського суду Луганської області від 19.07.05 припинено юридичну особу МПП «Ліс-Сервіс». При цьому, остання податкова декларація з ПДВ підприємством подана за лютий 2004 року, в подальшому податкова звітність не подавалась. Сума податкового зобов'язання з ПДВ згідно податкових декларацій за період з серпня 2003р. по лютий 2004р. складає «0» грн. Податкові накладні, які були виписані МПП «Ліс-Сервіс» для ПП «Галпостачпром» датовані січнем-березнем 2004 року.

Згідно листа ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 06.03.06 № 2259/7/23-0904/594 встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.10.04 визнано недійсними установчі документи ТзОВ «Ірматрек» з моменту державної реєстрації, а саме з 08.09.03, свідоцтво платника ПДВ визнано недійсним від дати внесення до реєстру платників податку на додану вартість, тобто з 17.09.03. Підприємство не звітує до ДПІ з 2001 року. При цьому, податкова накладна була виписана ТзОВ «Ірматрек» для ПП «Галпостачпром» в грудні 2003 року.

ПП «Делія», МПП «Ліс-Сервіс», ТзОВ «Ірматрек» є одними з основних постачальників товару та послуг, які повинні були згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість», включити суми ПДВ за реалізований товар до складу податкового зобов'язання та підтвердити факт сплати задекларованої суми ПДВ до державного бюджету.

Суд першої інстанції не врахував вище вказаних обставин, а виходив виключно з того, що покупець, в даному випадку позивач, не несе жодної відповідальності за дотримання законодавства з боку свого постачальника, і тим більше за дії третіх осіб, які можуть бути постачальниками в ланцюгу господарських операцій; сама по собі несплата податку продавцем не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування; позивачем правомірно в підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період вересень, жовтень, листопад та грудень 2003 року, січень та квітень 2004 року, представлено податкові накладні на загальну суму 536826,40 грн., в тому числі ПДВ 89471,07 грн. і відповідач жодних претензій до даних накладних не має.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на встановлені обставини справи погодитись не можна.

Так, згідно з пп.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається, як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значені суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Таким чином, для обґрунтованості висновку щодо правомірності або протиправності формування податкового кредиту суд першої інстанції повинен був вичерпно дослідити усе коло правовідносин з приводу виконання відповідних господарських операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Поряд з цим факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Таким чином, судом першої інстанції не було враховано, що представленими податковим органом доказами доводиться те, що контрагенти-постачальники позивача, у відповідних податкових періодах ухилялись від сплати ПДВ до державного бюджету, такі не звітувались про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої та не сплачували податки, діяльність таких мала ознаки фіктивного підприємництва.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку податковим органом з огляду на здобуті та досліджені в судовому засіданні докази доведено, що позивач, як платник податку на додану вартість, діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про правопорушення, які допускали його контрагенти та те, що діяльність позивача спрямована на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема у випадках здійснення таких через посередників, а відтак задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до не законного та не обґрунтованого висновку про те, що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також слід зазначити, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, чи мали операції де стороною був позивач реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), та як він використовувався у власній господарській діяльності позивача, хоча податковий орган вказував якраз на відсутність таких обставин, оскільки на підтвердження таких фактів, жодних документів позивачем чи його контрагентами податковому органу для обєктивності проведення перевірки не надавались і з ініціативи податкового органу такі не здобуті, якраз через неможливість проведення перевірки постачальників контрагентів позивача по вказаних вище господарських операціях.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що працівниками відповідача не було допущено порушення вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні» при проведені перевірки позивача за згаданими правовідносинами та при складані за результатами такої відповідних документів, якими було встановлено факт порушення позивачем норм податкового законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, ухвалив незаконне та не обґрунтоване судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому, наявні підставі для скасування прийнятої судом першої інстанції постанови.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ч.1 ст. 198, п.п.1,4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова - задовольнити.

Постанову Господарського суду Львівської області від 28 жовтня 2008 року в справі № 5/858-12/110А скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансліс» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 12174/10/23-0/3 від 19.01.2007 року, № 934/10/23-0/3 від 19.01.2007 року про визначення суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення.

На постанову апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після вступу в законну силу, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді: В.М.Каралюс

Д.М.Старунський

Повний текст постанови складено 23.10.2009 року.