Постанова № 72627917, 07.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №468/1343/17-ц 07.03.2018

Провадження №22-ц/784/336/18

Справа № 468/1343/17-ц Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22ц/784/336/18 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 березня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Муругова В.В. в залі судового засідання в м. Баштанка за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

6 жовтня 2017 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 11 липня 2012 року (далі - Договір), за яким відповідачка отримала від Банку кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов’язання за Договором виконав у повному обсязі та надав відповідачці кредитні кошти в обумовленому розмірі.

Відповідач погодився на те, що заява на отримання кредиту разом з Пам'яткой клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір про надання банківських послуг.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов вказаного кредитного договору, станом на 31 серпня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 71 503 грн. 29 коп., яка складається з 7 492 грн. 29 коп. заборгованості за кредитом; 56 901 грн. 20 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 228 грн. 69 коп. заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів – 500 грн. - фіксована частина та 3 381 грн. 11коп. - процентна складова.

Посилаючись на ці обставини, Банк просив стягнути з позичальника зазначену суму заборгованості.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь Банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2012 року 19 841 грн. 47 коп. та 1 600 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невірне тлумачення та застосування місцевим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення тільки в частині зменшення заборгованості по процентам та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість по процентам в розмірі 56 901 грн. 20 коп., в іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи свої вимоги Банк зазначав, по-перше, що відповідач погодився з вимогами Банку, оскільки будь-яких заперечень на адресу суду не надав; по-друге, належним доказом на спростування розрахунку Банку є висновок економічної експертизи, однак суд не погодившись з розрахунком Банку, застосував інший розрахунок без проведення такої експертизи; по- третє, за укладеним договором процентна ставка може змінюватися, зокрема, збільшуватися, про що сповіщається позичальник через повідомлення на мобільний телефон клієнта, що було виконано Банком.

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, 11 липня 2012 року за заявою ОСОБА_3 було укладено письмовий договір на видачу кредитного ліміту на кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», за яким остання отримала кредитний ліміт коштів в розмірі 8 000 грн. з базовою процентною ставкою 2,5% в місяць, яка встановлювалася тарифами обслуговування кредитних карт.

Відповідач погодився, що ця заява разом з Умовами про надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 6,7 ).

У зв’язку з порушенням відповідачем умов зазначеного договору за розрахунками Банку у нього станом на 31 серпня 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 71 503 грн. 29 коп. (7492 грн. 29 коп. – по тілу кредиту; 56 901 грн. 20 коп. – заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 228 грн. 69 коп. – заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи: 500 грн. – фіксована частина і 3 381 грн. 11коп. – процентна складова (а.с. 4-5).

З наданих до суду апеляційної інстанції наказів голови правління Банку вбачається, що наказом № 906 від 26 жовтня 2012 року була встановлена щомісячна процентна ставка після пільгового періоду карти «Універсальна, 55» у розмірі 2,5%, тобто 30% річних; наказом від 18 серпня 2014 року за цими картами встановлена щомісячна процентна ставка 2,9%, тобто 34,8% річних; наказом від 18 лютого 2015 року щомісячна базова процентна ставка була встановлена на рівні 3,60%, тобто 43,8% річних.

З виписки руху коштів на картрахунку відповідача встановлено, що кредит надано у вигляді поновлювальної кредитної лінії, відповідачка неодноразово погашала кредит і відсотки та повторно отримувала кредитні кошти. Остання операція з отримання коштів в сумі 10 грн. здійснена 13 червня 2014 року, остання операція з погашення кредиту у сумі 7 грн. 10 коп. здійснена 8 січня 2015 року (а.с. 4, 64-69). В подальшому відповідачка взагалі перестала проводити будь-яке погашення.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, як правильно зазначив районний суд, встановлено, що Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.

Кредитна картка — це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

Відповідно до витягу з програмного комплексу Банку строк дії картки зазначено в графі Expire date, де вказано січень 2016 року та другої картки липень 2020 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов’язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Статті 526, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настало після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обрахування заборгованості по цій складовій необхідно проводити виходячи з процентної ставки у розмірі 30% річних, оскільки саме цей розмір було узгоджено сторонами на час укладення договору, а підвищення Банком в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на положення ст. 1056-1 ЦК України про те, що договором кредиту передбачена змінювана процентна ставка не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються будь-якими доказами. Анкета-заява, яку підписав позичальник не містить будь-яких умов щодо процентної ставки. На час підписання договору процентна ставка була визначена тарифами банку, які як зазначена в анкеті-заяві були надані відповідачу в письмовому вигляді. З наданого банком витягу з тарифів вже передбачена зміна процентної ставки у 2014 році та у 2015 році. Цей витяг не містить підпису позичальника. Крім того, збільшення процентної ставки відбувалося на підставі наказів голови правління Банку від 18 серпня 2014 року та наказом від 18 лютого 2015 року, про які на час підписання договору 5 березня 2012 року ще не було відомо. Також ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки, проте таких даних, на час укладення, договір про надання банківських послуг, не містить.

Умови та Правила надання банківських послуг, що діяли на час підписання анкети-заяви, та надані позивачем на підтвердження своїх вимог, зокрема, підпункти 1.1.3.2.3 та 1.1.3.1.9, зазначають певну процедуру повідомлення позичальника про зміну тарифу за кредитним договором. Між тим, позивач не надав відповідних доказів за правилами ст. 58, 59 ЦПК України (в редакції 2004 року) на підтвердження виконання такої процедури повідомлення позичальника про зміну процентної ставки.

Твердження скаржника про те, що Банк повідомляв про зміну тарифів через мережу Інтернет та мав можливість отримати виписку з рахунку в будь-якому відділені Банку, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підтверджені будь-якими доказами.

Як неодноразово зазначалося у правових висновках Верховного Суду України, що містяться в постановах від 12 березня 2012 року, 30 листопада 2016 року та 11 жовтня 2017 року боржник вважається належним чином повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа (повідомлення) про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові.

Доказів на підтвердження таких фактів Банк не надав ні в районному суді, ні в суді апеляційної інстанції.

Не можуть бути взяті до уваги посилання заявника на відсутність заперечень з боку відповідача, оскільки у справі ухвалено заочне рішення, без участі відповідача та будь-яких пояснень з його боку.

За таких обставин правові підстави для застосування підвищеної процентної ставки відсутні, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з ОСОБА_3 підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами, виходячи із розміру процентної ставки 30 % річних.

Між тим, при обрахуванні місцевим судом розміру процентів за вказаною процентною ставкою суд припустився помилки щодо обрахування таких процентів з огляду на те, що було неправильно визначено період заборгованості за договором.

Зокрема, відповідно до наданих розрахунків та виписки про рух коштів по картці: заборгованість за кредитом 7 492 грн. 29 коп.

Залишок процентів станом на 31 грудня 2014 року складає 385 грн. 06 коп.

За період з 31 грудня 2014 року по 31 серпня 2017 року складає 975 днів.

Залишок заборгованості за % на 31 серпня 2017 року: (7492.29 х 30%) / 360 = 6.24 грн. процентів за один день.

975 х 6.24 грн. = 6084 грн.

6 084 + 385.06 =6 469.06 грн.

Погашення за процентами здійснено 7 січня 2015 року та 8 січня 2015 року на суму 21 грн. 31 коп., а тому залишок, що підлягає стягненню з позичальника, складає 6 447 грн. 75 грн.

Висновки суду про порушення відповідачем процедури підвищення фіксованої процентної ставки, є правильними, базуються на доказах, наданих позивачем для розгляду спору, відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

При цьому суд критично відноситься до твердження скаржника про те, що розрахунок суду не є належним доказом, тому що суддя не має спеціальних знань для здійснення розрахунку, оскільки належним доказом на спростування розрахунку заборгованості позивача, на думку Банку, є висновок економічної експертизи, яка по справі не проводилась. Між тим, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, Банком не було заявлено клопотання про призначення економічної експертизи, проте відповідно до процесуальних прав та обов’язків позивача саме Банк має обов’язок довести свої позовні вимоги.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість розрахунку суду першої інстанції щодо розміру заборгованості по процентам, у зв’язку з чим рішення в цій частині та в частині визначення розміру загальної заборгованості підлягає зміні.

В іншій частині рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року не оскаржувалося, відтак, відповідно до приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялося.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, при подачі позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплатив 1 600 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги ще 2 400 грн., а всього 4 000 грн. судового збору.

Отже, з ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 444 грн. судового збору за подання позову до суду першої інстанції та відповідно 624 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року в частині стягнення процентів за користування кредитом, загальної суми заборгованості та судового збору змінити.

Зменшити суму заборгованості по процентам за користування кредитом з 7 699 грн. 47 коп. до 6 447 грн. 75 коп., у зв’язку з чим зменшити загальний розмір заборгованості з 19 841 грн. 47 коп. до 18 589 грн. 75 коп., а також розмір судового збору з 1 600 грн. до 444 грн.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 624 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді С.Ю. Колосовський

ОСОБА_4