Ухвала суду № 7262294, 08.12.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

Головуючий у 1 інстанції Христофоров А.Б.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

08 грудня 2009 року справа № 2-а-12725/08\0570

зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Міронової Г.М.

суддів: Арабей Т.Г., Шаптала Н.К.

при секретарі

за участю позивача

відповідача Ковальчук Г.Л.

Кузьменко Є.В. по довіреності;

Романенка О.М. по довіреності; розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду Від 09 вересня 2009 року У адміністративній справі № 2-а-12725/08 за позовом

до Спільного підприємства «ГЕВІС»

Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000882302/0/27741 від 04 червня 2008 року Державної податкової інспекції у м. Краматорську про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 66 601,30 грн., в тому числі: основний платіж 50 087,00 грн.. штрафні (фінансові) санкції - 16 514, 30 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2008 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначив, що Державною податкового інспекцією у м. Краматорську Донецької області при прийнятті спірного рішення помилково зроблений висновок про завищення позивачем валових витрат. До такого висновку відповідач дійшов через ненадання підприємством інформації, а саме: перелік та склад статей калькулювання виробничої собівартості. інформації про виробничі потужності, на яких здійснюється виготовлення продукції та технічної документації до них, з метою дослідження питання енергоспоживання. Позивач зазначив, що відповідно до п. 5.3.-5.7. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлені обмеження, щодо віднесення до складу валових витрат вартості електричної енергії, через відсутність переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості та ненадання інформації про технічні характеристики основних засобів, які використовуються для виробництві. Оскільки первинними документами підтверджені факти придбання електричної енергії, до складу валових витрат включено вартість обсягів спожитої електроенергії на підставі первинних документів за 2006 рік в сумі 25 018, 94 грн. та за 2007 рік в сумі 175 327, 16 гри., яка використана для виробництва продукції. Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року позов спільного підприємства «ГЕВІС» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000882302/0/27741 від 04 червня 2008 року Державної податкової інспекції у м. Краматорську про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 66 601,30 грн., в тому числі: основний платіж 50 087,00 грн.. штрафні (фінансові) санкції - 16 514, 30 грн. було задоволено.

Не погодившись із вказаною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду без змін, з наступних підстав.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, с уд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції приписів Законів України «Про оподаткування підприємств» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, у відповідності до п. 4.1. ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з частиною четвертою пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, оскільки пунктами 5.3-5.7 зазначеного Закону не встановлені обмеження, щодо віднесення до складу валових витрат вартості електричної енергії, через відсутність переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості та не надання інформації про технічні характеристики основних засобів, які використовуються для виробництва, колегія суддів вважає, що формування валових витрат в частині витрат на придбання електричної енергії відповідає вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на приписи ч.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на той факт, що висновком судово-економічної експертизи № 198/24 від 28.01.2009 року, згідно з яким, на підставі первинних документів та регістрів бухгалтерського та податкового обліку спільного підприємства «ГЕВІС», документальна обгрунтованість висновків акту про результати планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року № 927/23-2-14324054 від 27.05.2008 року, проведеної відповідачем, не підтверджується.

Згідно частини 1 статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача субєкта владних повноважень.

Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку податковий орган не довів правомірність і законність прийнятих ним рішень.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Повний текст виготовлено 14 грудня 2009 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року за позовом Спільного підприємства «ГЕВІС» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000882302/0/27741 від 04 червня 2008 року Державної податкової інспекції у м. Краматорську про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 66 601,30 грн., в тому числі: основний платіж 50 087,00 грн.. штрафні (фінансові) санкції - 16 514, 30 грн. залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня виготовлення повного тексту.

Головуючий: Г.М.Міронова

Судді: Т.Г.Арабей

Н.К.Шаптала