Постанова № 72604257, 06.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 395/202/17

провадження № 22-ц/781/208/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Єгорової С.М.; Письменного О.А.

Учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»; відповідачі - ОСОБА_1 та сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агролан».

Розглянувши у порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року, у складі судді Орендовського В.А., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт -Н» до ОСОБА_1, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт -Н» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» (далі СТОВ «Агролан») про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.

В обґрунтування позову вказував, що ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 3,19 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:0601, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

09 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, дану земельну ділянку позивач орендував згідно зі схемою, разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками. Вказаним договором передбачено, що дія договору продовжується на наступний термін дії договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

ОСОБА_1 не повідомила позивача за шість місяців до закінчення дії договору про свій намір не продовжувати його на наступний термін. Позивач направляв ОСОБА_1 листи - повідомлення про поновлення договору до якого долучено проект додаткової угоди, але позивач так і не був повідомлений про прийняте відповідачем рішення. Після закінчення строку договору оренди позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за її користування.

В 2015 році позивачу стало відомо, що відповідачі між собою уклали договір оренди землі, тобто тієї ділянки, яка перебувала у користування позивача. При укладенні даного договору не здійснювалося встановлення меж земельної ділянки. У зв'язку з тим, що встановлення меж земельної ділянки до підписання договору оренди між відповідачами не здійснювалося, тому на момент укладання та реєстрації даного договору місце розташування земельної ділянки, яке є істотною умовою договору, не було встановлене.

Зі змінами та доповненнями до позову просив визнати недійсним договір оренди землі № 17 від 01.09.2014 року, укладений між ОСОБА_1 і СТОВ «Агролан» та визнати поновленим договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н».

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зазначає, що позивач є добросовісним орендарем, належним чином виконував свої обов’язки орендаря, сплачував відповідачу – ОСОБА_1 орендну плату, яку вона отримала за весь 2014 рік в березні 2015 року, фактично визнавши факт продовження користування позивачем земельною ділянкою. Земельна ділянка за актом приймання-передачі відповідачу не поверталась. Вважає, що відсутність цього акту беззаперечно свідчить про продовження користування земельною ділянкою позивачем.

Від відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

СТОВ «Агролан» не погоджується з доводом скарги, що позивач належним чином повідомив орендодавця – ОСОБА_1 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі, оскільки докази такого повідомлення відсутні.

ОСОБА_1 вважає безпідставними доводи скарги, що позивач фактично продовжує користування земельною ділянкою з підстав, що вона отримала орендну плату за повний 2014 рік, в той час як оренда земельної ділянки закінчилася у серпні 2014 року. Зазначила, що орендна плата за 2014 рік повинна була бути сплачена до 30 грудня 2014 року, як це передбачено договором, а сплачено у березні 2015 року, що свідчить про порушення умов договору, а не про його продовження. Не погоджується з доводами позивача, що вона належним чином повідомлена про поновлення договору від 09 жовтня 2008 року, оскільки відсутні належні та допустимі докази щодо такого її повідомлення. Вважає, відсутність акту прийому – передачі земельної ділянки після закінчення дії договору свідчить про порушення позивачем умов договору, а не продовження користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.1,3 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Аналогічні положення містяться у ст.ст.263, 264 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-УШ від 03.10.2017 року, чинній на час розгляду справи апеляційним судом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивач не використав своє право, передбачене ст.33 ч.ч.1-5 Закону України «Про оренду землі» щодо повідомлення про намір реалізувати переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк після закінчення строку його дії, а тому переважне право орендаря припинилося.

А також суд дійшов висновку, що не вбачається порушення прав позивача укладенням договору оренди землі № 17 від 01.09.2014 року укладеного між відповідачами, оскільки ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року мала право укладати договір оренди щодо своєї земельної ділянки з іншими товариствами без будь-яких обмежень, при цьому не повинна була повідомляти позивача про свої наміри та дії. А тому визнання договору від 01.09.2014 року недійсним не створює для позивача жодних юридичних наслідків.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам зазначеного закону.

З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2008 року між ОСОБА_1, як орендодавцем та ТОВ «Агроконтракт-Н», як орендарем, було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на п’ять років. Пунктом 14.1 передбачено набрання ним чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Державна реєстрація договору здійснена 24 серпня 2009 року у Новомиргородському районному відділенні КРФ ДП «ЦДЗК», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 04.09.377.00212 (а.с. 5-6, 24).

01 вересня 2014 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі № 17 з СТОВ «Агролан», державну реєстрацію договору здійснено 03.12.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в оренду товариству спірну земельну ділянку строком на п’ять років (а.с.20-21).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (чинної на час розгляду справи).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає в позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, ТОВ «Агроконтракт-Н» посилалось на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого договором від 09 жовтня 2008 року та статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та на незаконність укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки з іншим орендарем СТОВ «Агролан».

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Зміст оспорюваного договору оренди від 01.09.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» свідчить про те, що ТОВ «Агроконтракт-Н» не є стороною цього договору.

Разом з тим, позивач, як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки вважає, що цей правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі (в редакції яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на час виникнення переважного права у орендаря) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, у якій законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов’язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, встановлені ст. 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.

У випадку виявлення наміру у наймодавця на укладення нового договору найму, реалізація переважного права попереднього наймача можлива лише в разі, коли йому стане відомо про такий намір.

За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендаря щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, передбаченого ст.777 ЦК України та ст.33 Закону України «Про оренду землі», буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною.

Пунктом 9.3.4. договору оренди землі, укладеного між відповідачем та ТОВ «Агроконтракт-Н» передбачено, що орендар після закінчення строку договору має переважне право на його поновлення на новий строк.

Сторони погодились, що дія договору продовжується на наступний термін дії, вказаний в пункті 3.1. цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за шість місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною (п.3.2 договору оренди).

Пунктами 9.1-9.5, 12.1-12.5 договору оренди землі, встановлено права та обов’язки орендодавця та орендаря відповідно до Закону України «Про оренду землі», яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Договір оренди землі укладено строком на 5 років та зареєстровано 24 серпня 2009 року, а тому строк його дії до 24 серпня 2014 року (а.с. 24).

Таким чином відповідно до умов договору та приписів ст.33 Закону України «Про оренду землі» ТОВ «Агроконтракт-Н» маючи намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язане було повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі ТОВ «Агроконтрак-Н» повинно було додати проект додаткової угоди.

На підтвердження своїх намірів скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк ТОВ «Агроконтракт-Н» надало копії листів-повідомлень від 27 березня 2013 року та від 08 лютого 2014 року ( а.с.8,9).

Отримання відповідачем даних листів, жодним чином не підтверджено, а долучений до матеріалів справи фіскальний чек від 07.04.2014 року №9065 (а.с.10), в якому зазначено лише прізвище «Сергієнко» не є належним в розумінні ст. 58 ЦПК України доказом направлення орендодавцю листа-повідомлення.

Даний розрахунковий документ, зокрема фіскальний чек УДППЗ «Укрпошта», підтверджує лише факт надання послуги відділенням поштового зв’язку, тобто факт розрахунку та не є доказом отримання відповідачем повідомлення ТОВ «Агроконтракт-Н».

Доказів того, що ТОВ «Агроконтракт-Н» повідомило орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на поновлення дії правочину суду не надано.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 15 лютого 2014 року та повторно 26 квітня 2014 року направляла на адресу ТОВ «Агроконтракт–Н» повідомлення про те, що вона не бажає продовжувати дію договору оренди від 09 жовтня 2008 року. В листах зазначала, що строк дії договору спливає 24 серпня 2014 року, а тому просила після збору урожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній їй земельній ділянці та повернути земельну ділянку у стані придатному для подальшого використання (а.с.89,90). Крім того, журналом реєстрації вхідної кореспонденції ТОВ «Агроконтракт-Н» підтверджується, що товариством отримано лист ОСОБА_1 за вх. № 191 (а.с.77 -78).

Тобто, ОСОБА_1 скориставшись своїм правом, належним чином, у відповідності до визначеного Законом України «Про оренду землі» та договором строку, направила орендарю вищевказане повідомлення.

Суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не використав своє право, передбачене ст.33 ч.ч.1-5 Закону України «Про оренду землі» щодо повідомлення про намір реалізувати переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк після закінчення строку його дії, а тому переважне право орендаря припинилося.

Також правильно вважав, що договір оренди землі № 17 від 01.09.2014 року укладений між відповідачами не порушує права позивача, оскільки ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року мала право укладати договір оренди щодо своєї земельної ділянки з іншими товариствами без будь-яких обмежень.

Крім того, 31 липня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан»

укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), державна реєстрація якого здійснена 01 серпня 2017 року (а.с.80-81,82), а тому висновок суду, що договір оренди землі № 17 від 01.09.2014 року укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Агролан» внаслідок його розірвання чи визнання недійсним не створює жодних юридичних наслідків для позивача, оскільки він припинив свою дію за добровільною згодою сторін.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободи договору, враховуючи не направлення орендарем орендодавцю до спливу визначеного договором та законом строку листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на поновлення строку договору оренди земельної ділянки, про що орендодавець повідомив орендаря відповідно до умов договору та вимог закону, колегія суддів приходить до висновку, що сам позивач не дотримався встановленого договором та ст.33 Закону України «Про оренду землі» порядку та процедури поновлення договору оренди, а тому втратив переважне право на поновлення договору оренди.

Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України, судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» - залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

06.03.2018 року – виготовлено повне судове рішення.

Головуючий суддя: О.Л. Дуковський

Суддя: С.М. Єгорова

Суддя: О.А. Письменний