Постанова № 72556453, 22.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/828/18 Головуючий 1 інст. - Зуб Г.А.

Справа № 640/16627/17 Суддя-доповідач - Кісь П.В.

Категорія: інші

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Бровченка І.О.,

- Кружиліної О.А.

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року (суддя Зуб Г.А.) по цивільній справі № 640/16627/17 за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» і товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання правочину недійсним у зв'язку з його фіктивністю, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила «Визнати недійсним фіктивний договір купівлі-продажу кредитного портфеля, зокрема і по кредитному договору ОСОБА_4 від 28.05.2010 року, що підписаний між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині продажу вимог за кредитним договором від 27.09.2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» №ML700/898/2007» (текст позовних вимог мовою оригіналу).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_5 вказувала, що оспорений нею правочин, який уклали відповідачі, не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, так як відповідачі більше семи років не повідомляли її про укладення цього договору.

Про існування такого договору вона довідалася після відкриття виконавчого провадження на виконання рішення Київського районного суду м.Харкова від 18 серпня 2008 року про стягнення з неї на користь ПАТ «ОТП Банк» 2 447 428,10 грн. заборгованості за кредитним договором та з отриманої у вересні 2017 року відповіді відповідачів на її запити, які раніше ними ігорувалися.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року позовну заяву повернуто ОСОБА_4 за п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України та роз'яснено, що для вирішення питання потрібно звернутись до суду за місце знаходженням відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить вказану ухвалу скасувати та повернути позовну заяву до того суду для прийняття її до провадження.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 вказує, що позов має бути розглянутий Київським районним судом м. Харкова, за зареєстрованим місцем проживання позивача, з підстав, визначених ч.5 ст. 110 ЦПК України, з огляду на те, що даним позовом захищаються права ОСОБА_4 як споживача банківських послуг.

Крім того, на думку апелянта, на етапі прийняття позовної заяви суд не мав права визначати предмет позову, з огляду на те, що повинен був лише перевірити дотримання позивачкою вимог ст. 119 та 120 ЦПК України, а вони нею дотримані.

Також на думку апелянта суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що даний спір може розглядатися Київським районним судом м. Харкова і з підстав, пепредбачених ч.7 ст.110 ЦПК України (як позов, що витікає із діяльності філій відповідачів) та ч.8 ст.110 ЦПК України (як позов, що виникає з договорів у яких зазначене місце виконання, або виконувати їх через особливість можна тільки в певному місці).

Вважає, що всі ці обставини суд мав би дослідити лише після відкриття провадження у цивільній справі та у судовому засіданні. Таким чином, вказує ОСОБА_4, на даний час оскаржувана ухвала є безпідставним обмеженням судом права позивача на доступ до правосуддя, а тому має бути скасована у апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підсудна Київському районному суду м. Харкова, оскільки безпідставними є доводи позивача про можливість застосування ч.5 ст.110 ЦПК України щодо альтернативної підсудності позову, а саме - подання позову за місцем проживання споживача послуг. Статтею 110 ЦПК України, правил альтернативної підсудності саме по цій даній категорії справ, зважуючи на предмет спору, не передбачено.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України (в ред. Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За загальним правилом територіальної підсудності, встановленим ч. 2 ст. 109 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час постановлення ухвали, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час постановлення ухвали, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

При цьому, споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; виконавцем є суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3, 22 ч. 1 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як вбачається із договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28.05.2010 року, він був укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», тобто між двома юридичними особами. Предмет договору - Кредитний портфель.

У разі пред'явлення позову про захист прав споживачів відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено, коли і в чому це порушення виявилося, способи захисту, про застосування яких просить споживач тощо. Без обґрунтування наявності порушення прав саме споживача фінансових послуг застосування підсудності за вибором позивача за п.5 ст.110 ЦПК України є безпідставним.

Відповідно до вимог позову предметом спору є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, в якому ОСОБА_4 не виступає ні стороною, ні споживачем послуг.

Апеляційний суд також відхиляє доводи ОСОБА_4 і щодо можливості віднесення її позову до підсудності Київського районного суду м.Харкова за ознаками п.п.7 та ст.110 ЦПК України, так як особливості виконання оскарженого нею договору не передбачають його виконання в Київському районі м.Харкові, як не передбачено і виконання умов цього договору філією чи іншим структурним підрозділом відповідачів.

З вищевказаного договору та акту приймання-передачі кредитного портфелю від 28.05.2010 року вбачається, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» знаходиться за юридичною адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 18, оф.27, а ПАТ «ОТП Банк» юридична адреса, якого: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність доводів позивача про можливість застосування ч.5 ст.110 ЦПК України щодо альтернативної підсудності позову, а саме - подання позову за місцем проживання споживача послуг.

Інші доводи ОСОБА_4 також не свідчать про наявність підстав застосування альтернативної підсудності.

За таких обставин суд прийшов обґрунтованого висновку, що спір, який виник між сторонами, не підсудний Київському районному суду м.Харкова, а ухвала суду першої інстанції постановлена із дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 371, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України (в редакції закону №2147- V 111 від 03.10.2017 р.), апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.О. Бровченко

О.А. Кружиліна