Постанова № 72546247, 28.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14395/16 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Алексанян Л.М.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_3

представника третьої особи: Білецького Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича (далі - Відповідач, нотаріус Щелков Д.М.) в якому просила:

- визнати протиправним та скасування рішення нотаріуса Щелкова Д.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.06.2016, індексний номер 29915863;

- зобов'язати нотаріуса Щелкова Д.М. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» право власності на квартиру за адресою: 02152, АДРЕСА_1, що здійснена 06.06.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників позивача та апелянта, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_5 та АКБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки від 30.07.2008 № 91289, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на дату укладання договору становить 637 798,00 грн.

Згідно з договором від 30.07.2008 № 11378594000, укладеного між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, позивачу надано кредит 90000,00 доларів США, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банком прийнято в заставу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цільове призначення кредиту - споживчий кредит.

До матеріалів справи додано договір факторингу від 13.02.2012 № 2, який укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».

Згідно з витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) ТОВ «Кей-Колект» зазначено як іпотекодержателя за договором № 649-650 від 13.02.2012.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29915863 від 06.06.2016, за яким власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, зазначено ТОВ «Кей-Колект».

Вважаючи, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено нотаріусом Щелковим Д.М. з порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про державну реєстрацію права на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не з'ясовано і не перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, у тому числі не перевірено факт укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та АКБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки від 30.07.2008 № 91289.

Згідно з пунктом 1.1 договору ОСОБА_5 (іпотекодавець) передає в іпотеку АКБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) квартиру за адресою: 02152, АДРЕСА_1. Предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації житла районної у м. Києві державної адміністрації 13.08.2007, згідно з розпорядженням від 13.08.2007 №69-1113 та яке зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01.11.2007 реєстрова книга №3569.

Так, у довідці-характеристиці Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 21.07.2008 №1402831 зазначено, що предмет іпотеки - квартира складається з двох жилих кімнат, загальною площею 43,30 кв.м., жилою площею 25,30 кв.м.

Договір укладений з метою забезпечення виконання основного зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту від 30.07.2018 №11378594000, за яким ОСОБА_5 отримала 90000,00 доларів США споживчого кредиту.

В подальшому, АКБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект», відповідно до договору факторингу від 13.02.2012 року № 2.

Так, ТОВ «Кей-Колект» звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_5

За наслідками розгляду поданої заяви ТОВ «Кей-Колект», 06.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29915863, за яким власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, зазначено ТОВ «Кей-Колект».

Зазначені документи були досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі по тексту - Закон №1952) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 01.01.2016), Законом України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч.1 ст.2 Закону № 1952).

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (п. 5 ч.1 ст.2 Закону № 1952).

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 1952 організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав:

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Правовими положеннями п. 2 ч. 1 ст.10 Закону № 1952 визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Так, ст. 11 Закону № 1952 встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частина 1 ст. 18 Закону № 1952 передбачає, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952).

Так, ч.1 ст. 20 Закону № 1952 визначено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Заява про державну реєстрацію прав в електронній формі подається за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав в електронній формі визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із ч.1 ст. 27 Закону № 1952 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Між тим, ч. 1 ст. 24 Закону № 1952 встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (ч.2 ст. 24 Закону № 1952).

Аналіз зазначених правових положень дає підстави для висновку, що в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч.1 ст. 3 вищезазначеного Закону, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Так, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 року №800-VI, норми ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому, відповідно до положень ст. 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення змін до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із пункту 4.1 договору іпотеки (а.с.53-54), іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до пунктів 4.2-4.2.4 договору іпотеки стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав.

Право визначення підстав та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового порядку врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Розділом 5 договору іпотеки передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1 договору);

- отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.2 договору);

Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-кому разі лише до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.3 договору).

Розділом 6 договору іпотеки передбачено, що всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що визначена у договорі. Підтвердженням факту відправлення повідомлення є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що в даному випадку, умовами договору іпотеки прямо передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог кредитора, а договір не містить посилання, що задоволення вимог кредитора можливо проводити в іншому порядку ніж той, який зазначений в даному правочині.

Разом з тим, під час розгляду справи апелянтом не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів укладання окремого договору про задоволення вимог кредитора, що свідчить про відсутність належних доказів на підтвердження прав ТОВ «Кей-Колект» та, відповідно, про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та проведення відповідних реєстраційних дій.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника, незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення.

Щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, оскільки ці вимоги є передчасними і внесення запису про скасування державної реєстрації здійснюється на підставі відповідної заяви заявника за наслідками набрання законної сили рішенням суду.

Крім того, в даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі 826/4858/15 (21-41а16), виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.10 Закону № 1952 державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

За визначенням ч.1 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ст. 11 Закону № 1952, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Наведеними правовими нормами встановлено, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому у межах спірних правовідносин він є суб'єктом владних повноважень.

У постанові від 14.06.2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду та не є предметом спору в даній справі, а основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому даний спір є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Також, судом апеляційної інстанції досліджено заяву ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України від 18.09.2017 щодо правомірності дій нотаріуса Щелкова Д.М. під час прийняття рішення від 06.06.2016 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей Колект» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.72-75).

За результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача, 02.11.2017 Міністерством юстиції України видано наказ № 3395/5 про притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, відповідно до ст. 166-23 КУпАП (а.с.70).

Доказів оскарження зазначеного наказу суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції, що державним реєстратором Щелковим Д.М. протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства проведено реєстраційну дію від 06.06.2016 року індексний номер 299915863, а тому вона підлягає скасуванню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, нотаріусом Щелковим Д.М., як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів проведення реєстраційної дії від 06.06.2016 року індексний номер 299915863, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.