
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________
Справа № 646/689/16-ц
Провадження № 22-ц-/790/479/18 Головуючий І інстанції: Теслікова І.І.
Категорія: договірні Доповідач: Сащенко І.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2018 року апеляційний суд Харківської області в складі судової колегії судової палати з цивільних справ:
Головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Коваленко І.С., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря - Бойко А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_1 про порушення прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -
в с т а н о в и в:
У березні 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до суду зі вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_1 солідарно суму заборгованості за договором № 490045698 від 20.08.2007 року у розмірі 114 665, 20 гривень, внаслідок не виконання ОСОБА_2 зобов'язань по поверненню кредиту та нарахованих на нього відсотків.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20.08.2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490045698, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті на загальну суму 9967,91 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору між позивачем ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490045698-П від 20.08.2007 року, згідно якого ОСОБА_1 відповідає перед позивачем в тому ж обсязі, що і позичальник ОСОБА_2, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених у кредитному договорі. Всупереч умовам кредитного договору та договору поруки, відповідачі свої зобов'язання, передбачені зазначеними договорами, належним чином не виконують, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати порушеними її права під час придбання нею послуг з надання кредиту та визнати недійсним кредитний договір №490045698 від 20.08.2007 року, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що оскаржуваний договір був розроблений ПАТ «Альфа-Банк», а тому вона була позбавлена можливості вносити зміни до його змісту, та мала тільки можливість погодитися на ті умови, які були запропоновані банком, зазначає, що при укладенні оспорюваного договору ПАТ «Альфа-Банк» були грубо порушені вимоги діючих законів України та приписи НБУ, також вказує, що банк не попередив її, як споживача про наслідки настання валютних ризиків.
Справа була розглянута за відсутності сторін.
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25.09.2017 року первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 114 665, 20 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені первісного позову в повному обсязі. Зустрічний позов задовольнити. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи первісний позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що боржник та поручитель порушили умови кредитного договору, належним чином не виконували зобов'язання, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд посилався на те, що стороною первісного відповідача не приведені суду докази недотримання банком вимог статті 203 ЦК України, які б призвели до недійсності кредитного договору. Крім того, ОСОБА_2 частково сплачувала грошові кошти за кредитним договором, що свідчить про визнання нею боргу та про обізнаність і згоду з умовами кредитного договору.
Однак, із висновками суду першої інстанції щодо вимог первісного позову колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи, які судом було неповно з'ясовано, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для зміни рішення суду (п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.
Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно п. 9 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення районного суду в повній мірі не відповідає.
Судовим розглядом встановлено, що 20.08.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (з 19.08.2009 року ПАТ «Альфа-Банк») та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490045698, банк надав відповідачу кредит на придбання транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 9967, 91 доларів США.
Згідно пункту 2.2.2 частини 1 кредитного договору було встановлено номінальну процентну ставку у розмірі 12 % річних.
Пунктом 2.2.3 встановлено дату остаточного повернення кредиту 20.08.2013 року.
30.01.2009 року договором про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 490045698 та договору поруки 490045698-П від 20.08.2007 року змінено дату остаточного повернення кредиту на 20.08.2017 року.
Відповідно до умов вказаного договору відповідач ОСОБА_2 зобов'язалася здійснювати погашення кредиту, а також сплачувати відсотки за його користування, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 - графіком погашення кредиту.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490045698-П від 20.08.2007 року, згідно якого останній прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником - ОСОБА_2 її зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання станом на 30.09.2015 року у ОСОБА_2 утворилась заборгованість у розмірі - 76759, 90 гривень, заборгованість за відсотками - 309, 17 гривень, пеня - 37 596, 13 гривень. Яку банк і просив солідарно стягнути з відповідачів.
Так, згідно положень ст. ст. 526, 530, 610 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Так, статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору поруки від 20.08.2007 року, зміненого 30.01.2009 року ОСОБА_1 поручився за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором № 490045698 від 20.08.2007 року.
З 01.09.2008 року згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору ПАТ «Альфа-Банк» збільшив розмір процентної ставки з 12,00% до 14, 50%.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1ст. 653 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Таким чином, з огляду на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, встановлення нового розміру процентів призводить до збільшення розміру обсягу відповідальності, що є підставою для припинення поруки.
Такі правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року № 6-70цс 14.
Зі змісту статті 2 договору поруки № 490045698 від 20.08.2007 року, вбачається, що поручитель зобов'язався перед позивачем за повернення основної суми кредиту наданого боржнику, повернення кредитних коштів в строк не пізніше 20.08.2013 року, сплату відсотків за користування кредитом, сплату пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту.
Також пунктом 5.4. статті 5 договору поруки № 490045698, визначено, що у разі збільшенння обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть згоду на таке збільшення.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення та надання згоди поручителя щодо зміни умов договору, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, в порядку визначеному договором поруки, що всупереч 5.4. статті 5 цього договору.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якщо в договорі поруки передбачена можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо ж в договорі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Враховуючи те, що договором поруки встановлено, що зміни та доповнення до договору вносяться тільки на підставі згоди поручителя, а доказів щодо інформованості ОСОБА_1 та його згоди на збільшення розміру його відповідальності в матеріалах справи відсутні, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою - обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі саме ч. 1 ст. 559 ЦК України з 01.09.2008 року.
У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів вважає, що порука ОСОБА_1 є припиненою, а отже позовні вимоги ПАТ «Альфа- Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про порушення прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, то судова колегія в цій частині погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зазначений кредитний договір укладено сторонами у відповідності зі ст.1055 ЦК України, в письмовій формі за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору, та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався, а тому він вважається укладеним з моменту його підписання.
При цьому, всі умови кредитного договору викладені сторонами договорі, з якими вони погодились, підписавши договір без якихось зауважень чи розбіжностей. Окрім того, на момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи, вважати, що сторони вказаного договору, мали на меті укласти інший договір, і навмисно намагалися його приховати, з матеріалів справи не вбачається.
Інші доводи апеляційних скарг висновків рішення суду не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів по справі.
Враховуючи викладене, рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25.09.2017 року підлягає скасуванню в частині задоволення вимог ПАТ «Альфа-Банк» про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог ПАТ «Альфа-Банк». В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання щодо судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2017 року - змінити.
В частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» заборгованості за кредитним договором - скасувати.
Постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 114665,20 грн., що складається з заборгованості за кредитом в сумі 76759,90 грн., заборгованості по відсотках - 309,17 грн., пеня в сумі 37596,13 грн.
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» судовий збір за подання позову 1304,52 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 02 березня 2018 року.
Головуючий І.С. Сащенко
Судді А.І. Овсяннікова
І.П. Коваленко
Судове рішення № 72529766, Апеляційний суд Харківської області було прийнято 27.02.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 646/689/16-ц. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: