Постанова № 72529767, 27.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 640/16605\16-ц

Провадження № 22-ц-/790/693/18 Головуючий І інстанції: Шмадченко С.І.

Категорія: сімейні Доповідач: Сащенко І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів:

Головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.С., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Бойко А. О.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року ( суддя Шмадченко С.І. ) у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування вимог зазначала, що з 09.06. 2001 року до 01.09. 2015 року вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу ними був придбаний житловий будинок з АДРЕСА_3 право власності на який зареєстровано за відповідачем. Після розірвання шлюбу відповідач, залишившись проживати в зазначеному будинку, перешкоджає їй у доступі до цього майна, чим порушує її право на володіння та користування належним їх майно.

Просила виділити їй у власність ? частину будинку АДРЕСА_3 та виділити у власність ОСОБА_2 ? частину вказаного будинку. Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Представник позивачки позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідач та його представник проти позову заперечували.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10.10.2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 23/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_3. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_1 просить рішення змінити, задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що спірний будинок було придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із того, що поділу підлягає частина спірного будинку за виключенням майна, придбаного за особисті кошти відповідача.

Судова колегія не може в повному обсязі погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 09.06. 2001 року до 01.09. 2015 року ( а.с. 6 ).

На підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2010 року ОСОБА_2 належить ? частина житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3, інші ? частина будинку належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2010 року ( а.с. 49, 50 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому, ч. 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15).

Посилання відповідача в суді першої інстанції та його представника в суді апеляційної інстанції на те, що спірний будинок хоча і було придбано під час шлюбу з позивачкою, але за кошти, отримані ним, його матір'ю та племінником від продажу належних їм квартир - судовою колегією не приймаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України - в редакції закону, що діяв на час ухвалення рішення).

На підтвердження придбання спірного будинку за особисті кошти, відповідач надав копію договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2010 року, згідно якого він та його мати - ОСОБА_5 продали належну їм квартиру АДРЕСА_1 та копію договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2010 року, згідно якого ОСОБА_6 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2

Проте, будинок подружжя набуло у власність під час шлюбу, а тому він є спільним сумісним майном подружжя.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що кошти саме від продажу квартири були витрачені для придбання будинку, тобто, спірний будинок придбаний за його особисті кошти. Сам по собі факт продажу відповідачем та його матір'ю належної їм квартири, не змінює правовий режим майна, набутого у шлюбі, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню.

Крім того, матеріали справи містять нотаріально засвідчену згоду подружжя на купівлю будинку, де вказано, що спірний будинок придбавається за спільні кошти ( а.с. 51 - 52 ).

За таких обставин, сторонам належить майно в рівних частках - по ? частині, рішення суду підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 3, 4 ч.1 ст. 376, ст. 381, ст.ст. 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2017 року - змінити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3, замість 23/100 частин.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 березня 2018 року.

Головуючий суддя Сащенко І.С.

Судді Коваленко І.П.

Овсяннікова А.І.