Постанова № 72509452, 01.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/462/18Головуючий по 1 інстанції Середа Л.В. Категорія: Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Храпка В.Д.

за участю секретаря Анкудінов О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року, постановленого під головуванням судді Середи Л.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, -:

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 вересня 2016 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №М01.225.72321, за умовами якого банк надав позивачу кредит на поточні потреби в сумі 29999 гривень, зі сплатою 24,9900 % річних від залишкової суми кредиту та строком повернення до 29 вересня 2019 року.

Позивач зазначав, що вказаний кредит є споживчим кредитом, а тому відносини сторін даного договору врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 1.4 встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, в терміни та в розмірах визначених згідно п. 6.1 вказаного договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

У зв'язку з тим, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують його права, позивач просив суд визнати недійсною з моменту укладення договору умову п.1.4 кредитного договору М01.225.72321 від 29 вересня 2016 року, якою передбачено, що за обслуговування кредиту Банком позивач, як позичальник, сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів.

Також просив визнати недійсною з моменту укладення договору умову п. 6.1 вказаного кредитного договору в частині визначеної в даному графіку комісії, що підлягає до сплати.

Зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору №М01.225.72321 від 29 вересня 2016 року позивачем ОСОБА_3 платежів, зарахувавши сплачену позивачем в сумі цих платежів з погашення заборгованості комісію (плату за обслуговування кредитної заборгованості) у сумі 11056 гривень 61 копійка - в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах) , що передбачені мовами кредитного договору №М01.225.72321.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову п.1.4 Кредитного договору №М01.225.72321 від 29 вересня 2016 року , укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Ідея Банк» за якою передбачено , що за обслуговування кредиту Банком позичальник, сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором .

Визнано недійсною з моменту укладення договору умову п.6.1 кредитного договору №М01.225.72321 від 29 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Ідея Банк», - «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» комісії, що підлягає до сплати, а саме: 01.11.2016р. - 1155,14грн.; 01.12.2016р. - 1125,14грн.; 01.01.2017р. - 1095,14грн.; 01.02.2017р.- 1065,14грн.; 01.03.2017р. - 1035,15; 01.04.2017р. - 1005,15грн.; 01.05.2017р.- 975,15грн.; 01.06.2017р. - 945,15грн.; 01.07.2017р.- 915,15грн.; 01.08.2017р.- 885,15грн.; 01.09.2017р. - 855,15 грн.; 01.10.2017р. - 825,15грн., 01.11.2017р.-795,15грн.; 01.12.2017р.- 765,15грн.; 01.01.2018р. - 735,16грн.; 01.02.2018р. - 705,16грн.; 01.03.2018р. - 675,16грн.; 01.04.2018р.- 645,16грн.; 01.05.2018р. - 615,16грн.; 01.06.2018р. - 585,16грн.; 01.07.2018р. - 555,16 грн.; 01.08.2018р.- 525,16грн.; 01.09.2018р.- 495,16грн.; 01.10.18р.- 465,16грн.; 01.11.2018р.- 435,17грн.; 01.12.2018р. - 405,17грн.; 01.01.2019 р.- 375,17грн.; 01.02.2019р.- 345,17грн.; 01.03.2019р.- 315,17грн.; 01.04.2019р.- 285,17 грн.; 01.05.2019р.- 255,17грн.,; 01.06.2019р. - 225,17грн.; 01.07.2019р. - 195,17грн.; 01.08.2019 р.- 165,17грн., 01.09.2019р. - 135,18грн.; 29.09.2019р. - 105,18грн. (а всього за період з 01.11.2016р. по 29.09.2019р., комісії до сплати - 22685,72 гривень).

Зобов'язано відповідача ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору №М01.225.72321 від 29 вересня 2016 року позивачем ОСОБА_3 платежів ,зарахувавши сплачену позивачем в сумі цих платежів з погашення заборгованості комісію (плату за обслуговування кредитної заборгованості ) у сумі 11056 гривень 61 копійка в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені мовами кредитного договору №М01.225.72321.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням ПАТ «Ідея Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, та неповне з'ясування обставин просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що згідно п.8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, що свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості не суперечить вимогам ні вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ні затвердженому сторонами графіку платежів, оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту встановлена не за формулою зі змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою. Посилаючись на правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, судом не враховано, що зазначені Правила втратили чинність на підставі постанови НБУ №49 від 8 червня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів судової палати, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Тим більше, що сума, яка нарахована банком до сплати за таке обслуговування майже дорівнює сумі, яку позивач отримав в кредит.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 вересня 2016 року між позивачем та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №М01.225.72321, за умовами якого банк надав позивачу кредит на поточні потреби в сумі 29999 гривень, зі сплатою 24,9900% річних від залишкової суми кредиту та строком повернення до 29 вересня 2019 року (а.с. 12-13).

Пунктом 1.4 цього договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірах, визначених п. 6.1 договору, який містить графік щомісячних платежів за кредитним договору.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 29 вересня 2016 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції діючої на час укладення оспорюваного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Посилання апелянта на те, що вказана постанова НБУ втратила чинність є необґрунтованою, оскільки за змістом статей 203,215 ЦК України, підстави недійсності правочину мають існувати на момент вчинення правочину.

На час вчинення оспорюваного правочину постанова НБУ діяла, а відтак вчинюваний правочин мав відповідати в тому числі і її вимогам.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» - залишити без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 січня 2018 року, постановленого під головуванням судді Середи Л.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 1 березня 2018 року.

Судді