Постанова № 72458499, 22.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1231/17

Провадження № 22-ц/779/185/2018

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

суддів Максюти І.О., Василишин Л.В., Пнівчук О.В.

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПроКредит Банк», ТОВ «РосвенІнвест Україна» про захист прав споживача шляхом визнання договору факторингу недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене головуючим суддею Крилюк М.І. 29 листопада 2017 року в м.Косів Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ПроКредит Банк», ТОВ «РосвенІнвест Україна» про захист прав споживача шляхом визнання договору факторингу недійсним, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 05 листопада 2007 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду №0028, відповідно умов якої кредитор зобов'язується здійснювати кредитування позичальника в межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконувати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно виконувати усі інші зобов'язання передбачені угодою та кредитними договорами. До вказаної угоди 05 листопада 2007 року, 08 листопада 2007 року, 11 січня 2008 року між кредитором та позичальником було укладено договори про надання траншу, відповідно до умов яких отримано загалом 20400 доларів США. З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання між банком та ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договори поруки.

У зв'язку з простроченням сплати чергових платежів та виникненням заборгованості за угодою, кредитором заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03.05.2010 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Про КредитБанк» заборгованість за договорами про надання траншу.

29 травня 2017 року ТОВ «РосвенІнвест Україна» подана до суду заява про заміну сторони у виконавчому провадженні у зв»язку з укладенням договору факторингу між ТОВ «РосвенІнвест Україна» та ПАТ «ПроКредит Банк» і відповідно до якого 22.08.2016 року відбулась заміна кредитора у зобов'язанні на ТОВ «РосвенІнвест Україна». Вважає такий договір недійсним, оскільки на момент укладення договору ТОВ «РосвенІнвест Україна» не мало права надавати послуги факторингу, тому є неналежною стороною в договорі, так як отримана ліцензія на надання послуг факторингу лише 09.06.2017 року. Також при укладенні договору факторингу в порушення вимог чинного законодавства ПАТ «ПроКредит Банк» не дотримано вимог ст.516 ЦК України та ч.1 ст.1077 ЦК України, немає відомостей про передачу прав відносно договорів із ОСОБА_4 та ОСОБА_1, не підтверджені повноваження представника банку ОСОБА_5 на укладення договору факторингу в інтересах банку, не представлено доказів сплати грошових коштів новим кредитором на рахунок первісного.

Просить визнати договір факторингу №КЕ/ПБ-2016 року від 22.08.2016 року, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ТОВ «РосвенІнвест Україна» недійсним. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Косівського районного суду від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин справи, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянт зазначила, що суд першої інстанції безпідставно вказав у рішенні набрання законної сили ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 27.07.2017 року, якою задоволено заяву ТОВ «РосвенІнвест Україна» про заміну сторони у виконавчому провадженні, оскільки ця ухвала оскаржена в апеляційному порядку. Також заявником не надано інформації з Реєстру фінансових установ інформації щодо права на надання такої фінансової послуги як факторинг.

Суд в рішенні не обгрунтував свій висновок про правоздатність ТОВ «РосвенІнвест Україна» при укладенні спірного договору факторингу. Також відсутні будь-які докази про наявність реєстру боржників, як передбачено умовами п.2.2.1 Договору,в якому містяться дані стосовно ОСОБА_4та ОСОБА_1 При тому наданий заявником витяг з реєстру передачі прав вимоги до договору факторингу складений неналежним чином, зокрема відсутні підписи уповноваженої особи клієнта та такий витяг не скріплений печатками, тому відсутні докази на виконання належним чином істотних умов договору факторингу та відповідно спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

Також суд не досліджував питання передачі ТОВ «РосвенІнвест Україна» коштів за надані ПАТ «Про Кредит Банк» послуги (право вимоги до боржників), а саме не витребував належно завірені копії додатків до договору, які підтверджують перехід права вимоги до нового кредитора, що фактично ставить під сумнів укладення сторонами такого договору. Крім того, з наявної копії договору факторингу вбачається, що стороною (фактором) за договором є ПАТ «Про Кредит Банк» в особі ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 22.08.2016 року,але жодних підтверджуючих документів щодо повноваження такого представника не надано, як і документів підтверджуючих повноваження директора заявника на уповноваження особи на укладення письмових правочинів.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Івано-Франківської області та утворено Івано-Франківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Івано-Франківську область, з місцезнаходженням у місті Івано-Франківську.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У судове засідання сторони не з»явилися, хоча про день. місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необгрунтованою, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 листопада 2007 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду № 0028, відповідно до умов якої кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію терміном на 120 місяців в розмірі, що не перевищує 100 000,00 доларів США. Цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб. (а.с.12)

05 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПроКредит Банк» укладено договір про надання траншу № 26.547/0028-1 (в межах рамкової угоди № 0028), а також 08 листопада 2007 року за № 26.547/0028-2, та 11 січня 2008 року за № 26.655/0028 договори про надання траншів, відповідно до умов яких ОСОБА_1 було отримано загалом 20400 доларів США( а.с.16-18,19-21,22-24)

Виконання грошового зобов'язання забезпечено договорами поруки від 05 та 08 листопада 2007 року, а також від 11 листопада 2008 року. (а.с.25-26, 27-28, 29-30).

Із матеріалів справи встановлено, що за рішенням суду, яке набрало законної сили 03 травня 2010 року, стягнуто на користь ПАТ «ПроКредит Банк» солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 136 128 грн, про що виданий виконавчий документ (а.с.11).

22.08.2016 року між ПАТ "Про Кредит Банк" та ТОВ «РосвенІнвест Україна» укладено договір факторингу № КЕ/ПБ-2016, відповідно до умов якого ПАТ «ПроКредит Банк» відступив на користь ТОВ «РосвенІнвест Україна» своє право вимоги до боржників, що не виконали свої фінансові зобов'язання перед ПАТ «ПроКредит Банк» відповідно до укладених договорів, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання траншу № 26.547 від 05.11.2007 року, та № 26.655від 11.01.2008 року, наданих відповідно до рамкової угоди №0028 від 05.11.2007 року. Внаслідок укладення договору факторингу, TOB «РосвенІнвест Україна» набуло статусу нового кредитора щодо стягнення заборгованості за договорами про надання траншу № 26.547 від 05.11.2007 року та № 15.655 від 11.01.2008 року. (а.с.7-8)

Відмовляючи в задоволенні позову, виходив з положень ст.215 ЦК України, встановивши, що отримання ліцензії ТОВ «РосвенІнвест Україна» на надання послуг факторингу законодавством на момент укладення договору факторингу не було передбачено, згода боржника на укладання договору факторингу не вимагалася за умовами договору про надання траншу, право відступлення права вимоги не суперечить актам цивільного законодавства, позивач не є стороною оспорюваного правочину, дійшов висновку про необґрунтованість позову.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із матеріалів справи встановлена, що а ні умови рамкової угоди № 0028 від 05.11.2007р., а ні умови договорів про надання траншів від 05 та 08.11.2007 року та від 11.01.2008 року не містять умов, які стосуються заміни кредитора у зобов»язання, тобто договорами не передбачена згода боржника на заміну кредитора у зобов»язанні.

Оскільки допускається заміна кредитора у зобов»язання без згоди боржника (ч. 1 ст. 516 ЦК України), і заборон щодо цього не встановлено а ні законом, а ні договором, тому ця обставина не дає підстав вважати договір недійсним.

Доводи апелянта про те, що новим кредитором не здійснено розрахунків за договором відступлення прав з первісним кредитором не заслуговують на увагу, оскільки ПАТ "Про Кредит Банк" не заперечує факт укладення договору факторингу, а нездійснення розрахунків чи неповний розрахунок за договором між ТОВ «РосвенІнвест Україна» та ПАТ "Про Кредит Банк" не впливає та обов»язок позивача ОСОБА_1 щодо повернення коштів.

Повноваження представника банку ОСОБА_5 на укладення договору факторингу зазначені у самому договорі - довіреність від 22.08.2016р. і сторонами за договором вони не оспорюються та відсутні підстави вважати, що у зв»язку з підписанням договору саме цим представником були порушені права позивача по справі.

Відомості про передачу прав відносно договорів із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджені витягами з реєстру передач прав вимоги, згідно яких ідентифікований боржник, кредитний договір та зазначений розмір заборгованості за кредитом (а.с.9,10), тому в цій частині доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Клієнтом у договорі факторингу може бути юридична або фізична особа, яка є суб?єктом підприємницької діяльності, а фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до вимог закону має право здійснювати факторингові операції (ст.1079 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «РосвенІнвест Україна» є фінансовою установою та здійснює свою діяльність відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи,серія ФК №295 від 07.07.2011 року, виданого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України на підставі розпорядження Комісії від 07.07.2011р. № 422, реєстраційний номер 13102640, код фінансової установи 13, згідно додатку до якого товариство має право здійснювати надання фінансових послуг з факторингу без отримання додаткових ліцензій та дозволів (а.с.50,51).

У частині третій статті 1079 ЦК вказано, що фактором (як і кредитодавцем у кредитному договорі згідно з частиною першою статті 1054 ЦК) може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року N 2664-III зі змінами та доповненнями (далі - Закон), фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).

За змістом частини першої статті 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 28 зазначеного закону до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (в редакції закону до 04.07.2012р. - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України) відноситься видача фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідних дозволів, а також ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затвердження умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок контролю за їх додержанням.

У статті 34 вказаного Закону передбачений вичерпний перелік фінансових послуг, які підлягають ліцензуванню, у який фінансові послуги з факторингу не входять.

Відповідно до п.п.6-8 Розділу І Положення про Державний реєстр фінансових установ, затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003р. № 41, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 11.09.2003р. за № 797/8118 юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Нацкомфінпослуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру.

Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво (додаток 1).

Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

Пунктами 2-4 Розділу XI Положення передбачено, що у разі внесення фінансової компанії до Реєстру Нацкомфінпослуг оформлює та видає заявнику додаток до Свідоцтва встановленої форми згідно з додатком 2 до цього Положення.

У додаток до Свідоцтва відповідно до встановлених законодавством обмежень на суміщення діяльності з надання певних видів фінансових послуг Нацкомфінпослуг вносить такі види послуг: надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; фінансовий лізинг; факторинг; надання поручительств; надання гарантій; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів.

Після отримання Свідоцтва та додатка до нього фінансова компанія має право надавати виключно ті фінансові послуги, які зазначені в додатку до Свідоцтва та надання яких не потребує отримання відповідного дозволу/ліцензії.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 07.12.2016 року № 913 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)», яка набрала чинності з 10.12.2016 року, надання послуг факторингу підлягає ліцензуванню.

Згідно пункту 2 зазначеної постанови установлено, що ліцензійні умови у частині, що стосується суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з надання послуг з фінансового лізингу, надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, надання гарантій та поручительств, надання послуг факторингу та довірчого управління фінансовими активами та внесені до дня набрання чинності цією постановою до Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, застосовуються через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою.

Договір факторингу укладений 22 серпня 2016 року, тобто до прийняття зазначеної Постанови.

Відповідач по справі є фінансовою установою з 07 липня 2011 року, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 07.07.2011р. серії ФК № 295 за реєстраційним номером 13102640, видане на підставі розпорядження компетентного органу - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 07.07.2011р. № 422 (а.с.50). У додатку до цього свідоцтва зазначено перелік послуг, які має право здійснювати фінансова компанія ТОВ «РосвенІнвест Україна» без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, серед яких міститься факторинг (а.с.51).

Отже, з наведеного виходить, що фінансова послуга факторингу на момент укладення договору факторингу від 22 серпня 2016 року, згідно закону, не підлягала обов»язковому ліцензуванню, компетентним органом прийнято рішення про можливість надання такої фінансової послуги відповідачу по справі без отримання ліцензії, тому доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач не має права вимоги через відсутність ліцензії на надання послуг факторингу є безпідставними.

Позивачем не представлено належних та допустимих доказів. які б свідчили про те, що укладення договору факторингу потягло за собою порушення його прав.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Косівського районного суду від 29 листопада 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

О.В. Пнівчук