Постанова № 72449673, 21.02.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 року м. Чернівці

справа № 723/2723/16-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І. Б.

секретар Скакун К.В.

за участю представника позивачки ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог: Сторожинецька міська рада Чернівецької області, ОСОБА_6, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Сторожинецької міської ради Чернівецької області, треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Савчук Юлія Валеріївна, ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання заповіту нікчемним за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2017 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Дячук О.О.),

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Зруб-Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області померла ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка все своє майно за заповітом від 25 грудня 2015 року, посвідченого секретарем виконкому Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, заповіла їй (ОСОБА_3.).

До складу спадкового майна входить житловий будинок з надвірними господарськими спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у с. Зруб-Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області.

Вона (позивачка) 15 березня 2016року, в межах 6-ти місячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Савчук Ю.В. із заявою про прийняття спадщини.

Посилаючись на те, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулись також відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на користь яких були складені попередні заповіти, на наявність спору та неможливість оформлення спадщини у позасудовому порядку, ОСОБА_3 просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та який належав спадкодавцю ОСОБА_8

У грудні 2016 року відповідачка ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом.

Зазначала, що за заповітом від 25 серпня 2011року, посвідченого секретарем Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, який складено від імені спадкодавця ОСОБА_8, вона є спадкоємцем частини майна заповідача, а саме земельної ділянки площею 2,12 га.

Стверджувала, що заповіт від 25 грудня 2015 року, вчинений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, складено з недодержанням форми та змісту передбачених законом: заповіт складався на дому без зазначення про це у посвідчувальному написі та у реєстрі вчинення нотаріальних дій, у присутності чоловіка спадкодавця ОСОБА_6, частина відомостей у заповіті складена за допомогою комп'ютерної техніки, а частина вручну, без зазначення місця та часу складання, а відмітка про те, що заповіт до підписання прочитаний вголос міститься після підпису заповідача.

Посилаючись на указані обставини, порушення норм ст. ст. 1247, 1257 ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року, ОСОБА_5 просила визнати заповіт від 25 грудня 2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, складений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за№ 142, нікчемним.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2017 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, право власності на майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 Сторожинецького району Чернівецької області, до складу якого входить: житловий будинок - літ. «А-І» площею 44,6 кв. м, ганок літ. «а» площею 1,30 кв. м, сарай літ. «Б» площею 7,80 кв. м, сарай літ. «В» площею 18,30 кв. м, сарай літ. «Г», площею 10,90 кв. м, сарай літ. «Д», площею 13,70 кв. м, вбиральня літ. «Е» площею 1,20 кв. м, сарай літ. «Є» площею 22,90 кв. м, сарай літ. «Ж/Ж» площею 36,5 кв. м (18,40 та 8,10 кв. м), сарай літ. «З» площею 17,90 кв. м.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України у редакції 2004 року, що була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України у відповідній редакції під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення районного суду вказаним вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права, що згідно з п. 4 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом спору за первісним позовом є визнання за позивачкою ОСОБА_9 права власності на житловий будинок у порядку спадкування, що залишився після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року в с. Зруб-Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області померла ОСОБА_8

Позивачка є спадкоємцем за заповітом від 25 грудня 2015 року, посвідченого секретарем виконкому Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області.

Позов ОСОБА_9 пред'явлено до відповідачів ОСОБА_5,ОСОБА_4 ,на яких за заповітами від 25 серпня 2011року,19 лютого 2015 року, посвідчених секретарем Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, складених від імені спадкодавця ОСОБА_8, було заповідано земельну ділянку площею 2,12 га не за місцем розташування спірного будинку (а.с.49, 131).

Відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Отже, заповіт від 19 лютого 2015 року скасував заповіт від 25 серпня 2011року, а заповіт від 25 грудня 2015 року, складений на користь позивачки ОСОБА_3, скасував заповіт, складений 25 серпня 2011 року на користь відповідачки ОСОБА_4

Відповідно указані відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, які не є спадкоємцями за законом, не можуть претендувати на спадкове майно у вигляді житлового будинку, на який у порядку спадкування претендує позивачка.

Належними відповідачами у спорах про визнання права власності на спадкове майно можуть бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі їх відсутності - відповідна територіальна громада.

Відповідно до ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України (у редакції 2004 року, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення) на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв'язку із характером спірних правовідносин.

Якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).

Водночас, зважаючи на предмет спору, суть спірних правовідносин, судом першої інстанції не вирішено питання про залучення до участі у справі як співвідповідачів спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, а у разі їх відсутності - територіальну громаду.

Згідно зі ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У матеріалах справи є довідки Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 1036 від 26 вересня 2016 року (а.с.13), № 187 від 14 лютого 2017 року (а.с.95) про те, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_8 у спірному будинку постійно проживав ОСОБА_6, який з ОСОБА_8 проживав однією сім'єю та продовжує проживати в будинку.

ОСОБА_6, як і Сторожинецька міська рада, були залучені до участі у справі як треті особи без самостійних вимог, тоді як їх безпосередньо стосується вирішення питання про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування.

Процесуальні права, передбачені ЦПК України, третьої особи і відповідача є різними за своїми значеннями та впливом на процес, права відповідача значно ширші ніж права третьої особи.

Тому участь ОСОБА_6 чи Сторожинецької міської ради у справі в частині розгляду первісного позову ОСОБА_3 у справі як третіх осіб унеможливлює вирішення спору по суті позовних вимог.

При цьому, на порушення зазначених норм процесуального права, суд першої інстанції не звернув уваги, що без участі у справі цих належних відповідачів обґрунтованість позовних вимог не перевіряється.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК).

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права ОСОБА_6 чи Сторожинецької міської ради, що не були залучені до участі у справі як співвідповідачі.

Зважаючи, що суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії апеляційного розгляду ініціювати питання про притягнення до участі у справі інших співвідповідачів чи заміну первісних відповідачів належними, у цій справі, на часткове задоволення апеляційної скарги, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким у позові слід відмовити.

З огляду на пред'явлення позову не до усіх належних відповідачів доводи заявника про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального є передчасними.

У такому разі обґрунтованість позовних вимог по суті не перевіряється.

Посилання представника позивачки ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу на відсутність у справі доказів проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем спростовуються змістом вже названих довідок.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Сторожинецької міської ради Чернівецької області про визнання заповіту нікчемним, то підстави для його скасування відсутні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком.

У справі встановлено, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_10 зробила розпорядження, за яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом він матиме право, позивачці ОСОБА_9, яка не є родичем спадкодавця.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу його складання, назви населеного пункту, у якому він складений. Заповіт містить підпис заповідача.

Тому доводи апеляційної скарги про недотримання письмової форми заповіту є необґрунтованими.

Заявник посилається на те, що текст заповіту викладено як з допомогою комп'ютерної техніки так і рукописним текстом.

Такий стиль викладу тексту заповіту не свідчить про недотримання письмової форми у розумінні норми ст. 1247 ЦК України.

Не свідчить про недотримання вимог щодо форми та посвідчення і відсутність у заповіті відмітки, що він складався та посвідчувався поза приміщенням виконавчого комітету.

Такий запис міститься у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (а.с. 106-107), а доводи апеляційної скарги про відсутність такого запису є безпідставними.

У заповіті зазначено, що заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем і власноруч підписаний нею о 09 годині 40 хв.

Розміщення такої відмітки після підпису спадкодавця не свідчить про недотримання форми заповіту та порядку його посвідчення.

Тому доводи апеляційної скарги про зворотне не заслуговують на увагу.

Як на порушення порядку посвідчення заповіту заявник посилається на присутність під час його складання співмешканця спадкодавця ОСОБА_6, що стверджується довідкою Зруб-Комарівської сільської ради Сторожинецького району № 156 від 03 серпня 2016 року (а.с.54).

Проте зі змісту заповіту не вбачається, що заповіт складався у присутності ОСОБА_6, а допитаний в судовому засіданні сільський голова ОСОБА_11 спростував таку інформацію.

Тому, давши належну оцінку змісту заповіту та показанням указаного свідка, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту нікчемним із указаної підстави.

Вимоги про визнання заповіту нікчемним ОСОБА_5 мотивує наявністю заповіту, складеного спадкодавцем на її ім'я 25 серпня 2011року щодо земельної ділянки площею 2, 12 га, проте іншим заповітом від 19 лютого 2015 року указане майно заповідано ОСОБА_4

Тому на час пред'явлення зустрічного позову ОСОБА_5 не може розглядатися особою, права якої порушено складанням заповіту від 25 грудня 2015 року на користь ОСОБА_3

Зважаючи на предмет спору, суд першої інстанції помилково вдався до суджень про те, що зміст заповіту відповідає волі спадкодавця, проте це не вплинуло на правильність вирішення спору.

Отже, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову відсутні.

За наслідками апеляційного перегляду судового рішення, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 слід стягнути витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору майнового характеру за первісним позовом, а саме, 1036 грн 50 коп. (691*150/100).

На підставі наведеного та керуючись ст. п. 4 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнитичастково.

Рішення Сторожинецько районного суду Чернівецької області від 14 грудня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 (одну тисячу тридцять шість) гривень 50 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови -26 лютого 2018 року.

Головуючий В.В. Яремко

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк