Рішення № 72393389, 19.02.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/3951/13-ц

Провадження № 2/415/17/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретарів Бадаєвої А.Р., Гуртової К.О., Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, Україна до ОСОБА_1, місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1, Україна, ОСОБА_2, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, Україна, ОСОБА_3, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, Україна про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до Лисичанського міського суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09.01.2008 року уклали кредитний договір № LGY0GІ0000002781. Згідно з договором ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 85000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09.01.2015 року.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. Згідно з договором у випадку порушення зобов’язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Позивач зобов’язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за кредитним договором. У порушення ст.ст. 526, 527, 1054 ЦК України відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав.

У зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 28.05.2013 року має заборгованість – 144901,60 грн., яка складається з наступного: 85664,11 грн. – заборгованість за кредитом; 17969,21 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 28095,41 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до договору; 0,00 грн. – штраф (фіксована частина); 13172,87 грн. – штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 67,20 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 13.06.2000 року. Ціна предмету іпотеки дорівнює 115000,00 грн. Тому позивач вимушений був звернутись з позовом до суду.

На підставі викладеного та після уточнення позовних вимог, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LGY0GІ0000002781 від 09.01.2008 року в розмірі 144901 грн. 60 коп. звернути стягнення на квартиру загальною площею 67,20 кв.м., житловою площею 41,00 кв.м., яка розташована за адресою у АДРЕСА_3 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № LGY0GІ0000002781 від 10 січня 2008 року) Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою (покупцем), з отриманням витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, а також просив виселити відповідачів – ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зареєстровані та/або проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_4 із зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграції служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири і стягнути з відповідачів судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 не погодившись із позовною заявою надав до суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що у відповідності із Листом ВСУ від 01.02.2015 р., щодо аналізу судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, ВСУ чітко визначив певні правові позиції щодо способу захисту та поняття права вимоги за наслідками не виконання позичальниками та іпотекодавцями своїх обов'язків щодо своєчасного погашення заборгованості за договорами. Так в листі ВСУ зазначено, що виключно за кредитором залишається право вибору способу захисту свого порушеного права. Також в листі є посилання на постанову пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р.. Відповідно до п. 9 Постанови пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Таким чином права Позивача, щодо вибору способу захисту ні хто не позбавляв. Однак, згідно з листом ВСУ, що в рішенні ВССУ від 25.12.2013 р. визначено: «Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 грудня 2013 р., ці судові рішення скасував і зазначив, що, ухвалюючи рішення про визнання за іпотекодержателем прав щодо: одержання дублікатів правовстановлюючих документів, отримання витягу з реєстру прав власності, доступу до спірної квартири, отримання довідки про склад сім'ї, яка зареєстрована в указаній квартирі, здійснення оцінки нерухомого майна, замовляти виготовлення та одержувати витяг із реєстру прав власності, замовляти здійснення інвентаризації цієї квартири, одержувати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів на цю квартиру, за потреби виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи на квартиру, здійснити продаж предмета іпотеки за ціною відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки, суди залишили поза увагою те, що актами цивільного законодавства, іпотечним договором або договором про іпотечний кредит, такий спосіб захисту іпотекодержателем цивільних прав не передбачений (справа № 6-31065св13).» Існує правова позиція суддів ВСУ у справі № 6-1219цс16 суддя Романюк Я.М., згідно якої судом стверджується, що спосіб захисту - надання права здійснювати продаж предмету іпотеки від свого ім'я є способом захисту в позасудовому порядку, «Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376. 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Враховуючи вищевикладене, прошив відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала до суду письмову заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, на позовних вимогах наполягають. Також суду надано письмову заяву, де зазначено, що Виший Спеціалізований Суд України у своїй ухвалі від 03.02.2016р.. постановленою за результатами розгляду касаційних скарг ПАТ КБ «ПриватБаик» та ОСОБА_2. звернув увагу, на те, що зміни до кредитного договору № LGY0GІ0000002781 від 09.01.2008 р., укладеного між ПАТ КБ «ПривагБанк» та ОСОБА_6, викладені у додаткових угодах від 19 березня 2012р. та 9 жовтня 2013р., не знайшли свого відображення у розрахунку заборгованості, наданого до позовної заяви. З цього приводу зазначає, що наявний у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором № LGY0GІ0000002781 від 09.01.2008року, проведений станом на 28 травня 2013 року, саме тому цей період не включив до себе інформацію стосовно додаткової угоди від 9 жовтня 2013р. Зміни, передбачені Додатковою угодою від 19 березня 2012р. знайшли своє відображення у розрахунку заборговано. Так, відповідно до п. 3 Додаткової угоди «Банк зобов'язується надати "Позичальнику" кредитні кошти в сумі 107 335.44 гри. на строк з 09.01.2008р. до 09.01.2015р. включно.... зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 22.50% на рік на суму залишку заборгованості за Кредитом, починаючи з 15.03.2012р...». Саме відповідно до умов Додаткової угоди розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами встановлено 22,5% з 15 березня 2012р., що відображено у розрахунку заборгованості. Так само, у розрахунку заборгованості - стовбець 3 - залишок поточної заборгованості за Кредитом, вказано - суму кредиту у розмірі 107 335.44 грн. Додатково звертають увагу, що Відповідачем порушувалися умови первісно укладеною кредитного договору та в подальшому укладених додаткових угод, а з 10.07.2014р. взагалі жодного платежу в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором, не надходило.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'являлись, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заочним рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу та виселено відповідачів.

Відповідачі не погодившись із рішенням суду 23.10.2014 звернулись до Лисичанського міського суду Луганської області із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 16.03.2015 року заяву про перегляд заочного рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013 року залишено без задоволення.

Відповідачі звернулись із апеляційною скаргою на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 16.03.2015 року до Апеляційного суду Луганської області.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27.03.2015 року повернуто апеляційну скаргу на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Відповідачі звернулись із апеляційною скаргою на заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013 року до Апеляційного суду Луганської області.

Колегія судді судового палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області ухвалила рішення від 22.07.2015 року, яким апеляційну скаргу задовольнила частково, заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013 року змінили в частині визначення розмірів загальної заборгованості, штрафу та суми судового збору, а також порядку визначення початкової ціни предмету іпотеки та скасували рішення в частині надання банку повноважень щодо отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проведення дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на вказану нерухомість, а також виселення ОСОБА_1. ОСОБА_2. ОСОБА_3 із житлової квартири зі зняттям з реєстрації місця їх проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення були оскаржені позивачем до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 03.02.2016 року ухвалою ВССУ з розгляду цивільний і кримінальних справ заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22.07.2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, встановленими фактичні обставини.

09 січня 2008 року між позивачем та відповідачем – ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № LGY0GІ0000002781 (а.с. 12-15).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. цього договору позивач зобов’язався надати відповідачу кредитні кошти у сумі 85000 грн. 00 коп. на строк до 01 січня 2015 року шляхом видачі готівки для поліпшення якості житлової квартири АДРЕСА_5.

Згідно з п. 1.1. кредитного договору, сторони домовилися, що проценти за користування кредитом становлять 15 відсотків на рік, від суми залишку заборгованості, а також ним визначено, що винагорода за надання фінансового інструменту становить 0,00 відсотків від розміру наданого кредиту.

Пунктом 2.4. кредитного договору передбачено сплату відповідачем щомісячного платежу на погашення заборгованості за платежами (погашення тіла кредиту та відсотків), що ним передбачені, в розмірі не менше 1650 грн. 18 коп. щомісяця до 9 числа, починаючи з наступного місяця після укладення договору, розрахованого згідно формули, зазначеної в цьому пункті договору.

Згідно із п. 6.3. кредитного договору сторони домовилися, що за порушення відповідачем зобов’язання з погашення кредиту останній сплачує пеню в розмірі 0,15 відсотків від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки.

Водночас пунктами 6.5., 6.2. кредитного договору передбачено підвищення відсоткової ставки у два рази у випадку прострочення сплати щомісячних платежів, визначених п.п. 1.1., 2.4. цього договору, яка нараховується на суму залишку неповернутого кредиту з дати виникнення заборгованості.

Пунктом 6.6. кредитного договору встановлено штраф у розмірі 10 відсотків від суми невиконаного зобов’язання у разі порушення строків платежів більше ніж на 30 днів.

Пунктом 6.3., 5.2.4. кредитного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати понад два місяці, зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі, відповідач зобов’язаний повернути всю суму кредиту (залишок заборгованості) на протязі 30 днів з дати отримання відповідної вимоги.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору у забезпечення виконання відповідачем – ОСОБА_1 зобов’язання за цим кредитним договором виступає: житлова квартира АДРЕСА_5, та договір поруки, укладений з відповідачем ОСОБА_2 від 09 січня 2008 року.

На забезпечення виконання відповідачем – ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором 10 січня 2008 року між відповідачами та позивачем було укладено договір іпотеки № LGY0GІ0000002781, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 68.

Пунктом 1.1. цього договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: житлова квартира № 44, що розташована у житловому будинку № 167 по вул. Московська у м. Лисичанську, загальною площею 67,20 кв.м., з них житлова площа 41,00 кв.м., яка є власністю відповідачів – належить їм на праві спільної сумісної власності та передана ними в іпотеку у забезпечення виконання зобов’язання за вище вказаним кредитним договором.

Згідно відомостей Інформаційних довідок з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 липня 2013 року, вбачається, що в них містяться записи про заборону відчуження нерухомого майна: житлової квартири № 44, що розташована у житловому будинку № 167 по вул. Московська у м. Лисичанську, а об’єктом обтяження іпотекою зазначена ця житлова квартира, які було внесено приватним нотаріусом на підставі вище вказаного договору іпотеки (а.с. 38).

Власником цієї квартири зазначено відповідачів, а іпотекодержателем – позивача (а.с. 38,39,42).

У Державному реєстрі іпотек відомостей про видачу відповідачами заставної – не міститися, про видачу заставної також не зазначено й у договорі іпотеки (а.с. 49).

Станом на 28 травня 2013 року позивач нарахував відповідачу – ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, яка в загальній сумі становила – 144901 грн. 60 коп., у складі якої: 85 664 грн. 11 коп. – сума неповернутих кредитних коштів; 17 969 грн. 21 коп. – заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 28 095 грн. 41 коп. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитним договором; 13 172 грн. 87 коп. – штраф фіксована частина (а.с. 3,8).

Про сплату позивачу зазначеної суми заборгованості відповідачі суду доказів не надали.

Листом від 29 квітня 2013 року позивач повідомляв відповідача – ОСОБА_1 та інших відповідачів про порушення зобов’язання за кредитним договором, в якому вимагав добровільно звільнити житлове приміщення, що є предметом іпотеки, на протязі 30 днів від дня отримання цього повідомлення (а.с. 9-11).

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідки ЛКП «Паспортна служба» від 27 червня 2013 року за адресою знаходження квартири, яка є предметом іпотеки та на яку позивач просить звернути стягнення, зареєстровано місце проживання всіх відповідачів (а.с. 37).

Сум встановлено, що наявний у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором № LGY0GІ0000002781 від 09.01.2008року, проведений станом на 28 травня 2013 року, саме тому цей період не включив до себе інформацію стосовно додаткової угоди від 9 жовтня 2013р. Зміни, передбачені Додатковою угодою від 19 березня 2012р. знайшли своє відображення у розрахунку заборговано.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди Банк зобов'язується надати "Позичальнику" кредитні кошти в сумі 107 335.44 гри. на строк з 09.01.2008р. до 09.01.2015р. включно.... зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 22.50% на рік на суму залишку заборгованості за Кредитом, починаючи з 15.03.2012р..

У розрахунку заборгованості - стовбець 3 - залишок поточної заборгованості за Кредитом, вказано - суму кредиту у розмірі 107 335.44 грн. Відповідачем порушувалися умови первісно укладеною кредитного договору та в подальшому укладених додаткових угод, а з 10.07.2014р. взагалі жодного платежу в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором, не надходило.

З умовами кредитного договору відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена у повному обсязі, про що свідчить її особистий підпис на кредитному договорі від 09.01.2008 року.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави вважати, що договір про іпотечний кредит, укладений між сторонами, містить несправедливі умови для відповідача, та що положення цього договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 3.1 іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.

Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на житло №198, виданого 13.06.2000 року Лисичанським міськвиконкомом згідно з розпорядженням (наказом) від 13.06.2000 р. №19.

Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору даний пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.. 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи плату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання. Якщо вимога за основним зобов’язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов’язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за основним зобов’язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов’язання чи умов іпотечного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи реалізації предмета іпотеки: за рішенням суд (стаття 39), продажу іпоткодержателем (стаття 38) та передачу права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю (стаття 37).

Верховний Суд України в своїх постановах сформував правовий висновок про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (справи №6-1851цс15, №6-1388цс16, №6-1625цс16, № 6-2457цс16, №6-2967цс16, №6-3934цс16, №6-679цс17).

В статті 38 Закону України «Про іпотеку» закріплено однозначну самостійність іпотекодержателя продажу предмета іпотеки від свого імені без необхідності одержання якого-небудь окремого повноваження від іпотекодавця та передбачена наступна процедура реалізації іпотекодержателем права на продаж предмета іпотеки від власного імені.

Іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцяти денного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотеко держателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцяти денного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Для забезпечення реалізації права іпотекодержателя на самостійну реалізацію предмета іпотеки передбачена спеціальна процедура нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу предмета іпотеки, яка закріплена в пункті 2.7 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, в якому зазначено, що якщо договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов’язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, законодавством передбачено право та визначена процедура продажу предмета іпотеки іпотекодержателем.

Крім того, сторони іпотечного договору вирішили питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі в пункті 22 іпотечного договору зазначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання Іпотекодавцями зобов’язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим Договором, Договором про іпотечний кредит або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити вимоги за рахунок Предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим Договором та чинним законодавством.

В пункті 27 іпотечного договору сторони внесли застереження, яким Іпотекодержателю надається право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Цим договором Іпотекодавці уповноважують Іпотекодержателя подавати та отримувати від імені Іпотекодавців довідки та документи, які необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу, (витяги з реєстру обтяжень, довідку з Бюро технічної інвентаризації, інше),сплачувати всі необхідні платежі, підписати договір купівлі-продажу предмету іпотеки, а також виконувати всі інші дії, які повязані з продажем предметом іпотеки. У разі продажу предмета іпотеки, Іпотекодавці доручають Іпотекодержателю отримати грошові кошти, виручені від продажу та спрямувати їх на погашення витрат Іпотекодержателя та заборгованості за договором про іпотечний кредит. Якщо предмет іпотеки буле продано за суму більшу ніж сума заборгованості та витрат Іпотекодержателя, залишок грошових коштів від його продажу Іпотекодержатель повертає Іпотекодавцям.

Отже, не тільки Законом, але й укладеним сторонами договором передбачено право ПАТ КБ «Приватбанк» на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу належного відповідачам нерухомого майна-предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в позасудовому порядку.

В статті 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на судовий захист у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд вважає, що право позивача не можна вважати порушеним, оскільки позивач звернувся до суду, не дотримуючись умов укладеного ним іпотечного договору, який є обов'язковим для виконання не тільки відповідачами, але й позивачем. Позивач не посилався на обставини, які унеможливлюють самостійну реалізацію предмета іпотеки банком згідно в позасудовому порядку згідно з процедурами, встановлені законодавством.

З цієї підстави суд вважає можливим відступити від правової позиції,викладеної у висновках Верховного Суду України про те, що не зважаючи на виключно позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, суд правильно задовольнив позов, встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань (№6-1625цс16, №6-1219цс16, №6-2457цс16, №6-679цс17).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПКЦПК України, ст.ст. 15, 16, 526, 527, 530, 610, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 7, 12, 33, 35, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, Україна до ОСОБА_1, місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1, Україна, ОСОБА_2, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, Україна, ОСОБА_3, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, Україна про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) апеляційні скарги подаються до або через суд першої інстанції, тобто апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА