Постанова № 72392406, 20.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року місто Київ.

Справа № 761/36912/14-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1641/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Іванченко М.М. Рубан С.М., секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року, у складі судді Гуменюк А.І. (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Позивач, ПАТ КБ «ПриватБанк» 09 грудня 2014 року, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 24 липня 2008 року укладено кредитний договір № DN3INN00000019, відповідно до якого відповідачці було надано кредит у розмірі 20 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», у зв'язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінено найменування позивача з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідач зобов'язувалася погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його користування, а також сплачувати комісії на умовах, що передбачені договором. Проте, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконала, внаслідок чого, станом на 29 вересня 2014 року у неї виникла заборгованість за договором у розмірі 148892 грн. 57 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2010 року з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 68204 грн. 15 коп. З врахуванням зазначеного позивач просив суд ухвалити судове рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 85222, 84 грн., а також відшкодувати судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.12.2015 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 86 075 (вісімдесят шість тисяч сімдесят п'ять) гривень 07 копійок.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В скарзі вказувала на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що суд в порушення вимог ст. 227 ЦПК України не направив їй копію оскаржуваного рішення, не повідомляв про дату та місце судових засідань. Суд не взяв до уваги , що заборгованість за кредитним договором погашена. Розрахунок позовних вимог, доданий банком до позовної заяви, не відповідає обставинам, викладеним в позовній заяві, та умовам кредитного договору. Банк в порушення вимог закону нараховував штрафні санкції, на раніше стягнуту за рішенням суду пеню, що є недопустимим.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Вимоги суду, щодо надання помісячного розрахунку боргу, за період заявлений в даній справі виконані не були.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відпорвідача доводи скарги підтримала та надала пояснення, що вона особисто повернула кредитні кошти, проте квитанції про отримання коштів, які в неї збереглися є неякісні і вона не може ними підтвердити факт сплати кредиту та відсотків по ньому.

Представник банку до апеляційного суду не з'явився. про розгляд справи був належним чином повідомлений, що підтверджено зворотним поштовим повідомленням від 05 лютого 2018 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 24 липня 2008 року було укладено кредитний договір № DN3INN00000019, відповідно до якого відповідачці було надано кредит у розмірі 20 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов укладеного договору, останній складається із анкети-заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов'язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.

Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі - 20 000 грн., проте відповідач не належним чином не виконує умови договору, не сплачує проценти за кредитом, не дотримується графіку погашення не повернув тіло кредиту та інші передбачені договором штрафні санкції.

Відповідач відповідно до умов кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність їх виконувати.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. При цьому обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.12.2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість в розмірі 68 204 грн. 15 коп. та судові витрати.

Відповідно до мотивувальної частини вказаного рішення, заборгованість станом на 09.07.2010 року становила 68 204 грн. 15 коп. та складалася з:

заборгованість по сплаті кредиту - 19 648 грн. 11 коп.

заборгованість по процентам за користування кредитом - 7 915 грн. 88 коп.

заборгованість по комісії за користування кредитом - 321 грн. 72 коп.

пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 40318 грн. 44 коп.

Звертаючись з даним позовом позивач розрахував заборгованість за кредитним договором, станом на 29.09.2014 року в розмірі 148 829 грн. 57 коп., яка складається з:

заборгованість по сплаті кредиту - 19 648 грн. 11 коп.

заборгованість по процентам за користування кредитом - 7 963 грн. 27 коп.

заборгованість по комісії за користування кредитом - 330 грн. 88 коп.

пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 120950 грн. 31 коп.

штраф (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп.

штраф (процентна складова) - 4034 грн. 42 коп.

Від суми 148 829 грн. 57 коп. позивач відняв суму стягнуту рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.12.2010 року в розмірі 68 204 грн. 15 коп., та відповідно просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 85 222 грн. 84 коп., які є предметом даного позову.

Ухвалою апеляційного суду від 31.01.2018 року, визнано обов'язкову явку представника позивача в судове засідання.

Зобов'язано позивача до судового засідання надати деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором № DN31NN00000019 від 24.07.2008 року за період з 09.07.2010 року по 29.09.2014 року, з повним відображенням складових заборгованості зокрема за тілом кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафів, тощо.

Вимоги апеляційного суду стороною позивачем виконано не було, оскільки розрахунок заборгованості до апеляційного суду не надійшов.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, розгляд апеляційної скарги здійснюється на підставі наявних в матеріалах справи доказах та в межах доводів апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд не здобув доказів того, що боржником виконано рішення Івано-Франківського міського суду від 07.12.2010 року, представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала, що вказане рішення не виконано, а тому апеляційний суд не бере до уваги посилання відповідачки, викладене в апеляційній скарзі стосовно того, що заборгованість за кредитним договором погашена, оскільки належних доказів протилежного, ні в суді першої інстанції ні в апеляційному суді надано не було.

Так, відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість по сплаті кредиту - 19 648 грн. 11 коп., яка вже до цього була стягнута рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.12.2010 року. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі місцевий суд не звернув на це уваги та повторно стягнув дану суму, а тому рішення щодо вказаної суми підлягає скасуванню та ухваленням нового рішення про відмову в стягнення даної суми.

Стягуючи заборгованість по процентам за користування кредитом , яка нараховувалась станом на 29 вересня 2014 року з початку дії договору в сумі 7 963 грн. 27 коп., місцевий суд не врахував, що рішенням від 07.12.2010 року також було стягнуто заборгованість по процентам за користування кредитом з початку дії договору станом на липень 2010 року в розмірі 7 915 грн. 88 коп.,

Тобто, заборгованість по відсоткам , яка була стягнута раніше, включена і в новий розрахунок.

Тому заборгованість по процентам за користування кредитом, яка підлягає стягненню в даній справі становитиме 47 грн. 39 коп. (7963,27-7915,88).

Аналогічної помилки припустився суд стягуючи заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 330 грн. 88 коп., оскільки остання становитиме з врахуванням рішення від 07.12.2010 року - 09 грн. 16 коп. (330,88 - 321,72).

Перевіряючи доводи скарги в частині неправомірного нарахування штрафних санкцій, апеляційний суд встановив наступне.

Так, розділом 5 умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) було передбачено відповідальність сторін.

Пункт 5.1. передбачав, що при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п.3.2.2, 3.2.3 даних Умов, Банк мас право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

5.2. У випадку невиконання Банком зобов'язань по видачі Кредиту згідно Заяви та п.3.1.1 даних Умов, Банк сплачує Позичальнику пеню в розмірі 0,1% річних від несвоєчасно виданої суми Кредиту за кожний день прострочення виконання даного зобов'язання (за винятком випадків, передбачених, п.3.3.6. даних Умов). Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

5.3. При порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

5.4. Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п. 5.1, 5.2, 5.3 цих Умов, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане Позичальником.

5.5. Терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за. користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

5.6. Сторони домовились, що усі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного Договору або в зв'язку з ним, у тому числі, такі, що стосуються його виконання, обрушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню у суді, зазначеному у Заяві Позичальника.

Таким чином, вказаними умовами передбачено нарахування пені та штрафів за порушення строків здійснення платежів відповідно до умов кредитного договору.

У зв'язку з цим, щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) та пені апеляційний суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Враховуючи вищевикладене та вимоги статті 549 ЦК України, відповідно до якої штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, пред'являючи позов позивач зокрема просив стягнути з відповідача 80 631 грн. 87 коп. пені (120950,31-40318,44), 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 4034 грн. 42 коп. штраф (процентна складова).

Наведених норм права місцевий суд не врахував та не надав оцінку положенням договору, щодо нарахування штрафів та пені, а тому дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача пені та штрафу одночасно.

Перевіривши матеріали справи, та враховуючи розмір штрафних санкцій, які були стягнуті рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.12.2010 року за інший період, виходячи з засад розумності та справедливості, на думку апеляційного суду в даному випадку підлягає стягненню лише штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. 00 коп. та штраф (процентна складова) в розмірі 4034 грн. 42 коп., а в стягненні пені необхідно відмовити, оскільки стягнення штрафу та пені , в даній справі одночасно, призведе до подвійної відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання.

У зв'язку цим з відповідача підлягає стягненню заборгованість 4 590 грн. 97 коп., яка нарахована станом на 29 вересня 2014року і складається з:

заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 47 грн. 39 коп.

заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 09 грн. 16 коп.

штраф (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп.

штраф (процентна складова) - 4034 грн. 42 коп.

Таким чином доводи скарги про невірний розрахунок заборгованості, безпідставне одночасне стягнення пені та штрафів знайшли своє підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду.

Доводи про те, що суд в порушення вимог ст. 227 ЦПК України не направив копію оскаржуваного рішення, а також те, що відповідачка не отримувала повісток з суду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме рекомендованими повідомленнями про вручення (а.с. а.с. 50, 55, 65), з яких вбачається, що відповідачка повідомлялася про судові засідання, а заочне рішення отримала 12.02.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, встановлені апеляційним судом порушення норм матеріального права, не повне встановлення обставин справи, які мали значення для її вирішення , вимоги ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення районного суду з ухваленням нового рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України ,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (частина шоста цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Аналогічні положення містив і ЦПК України в редакції на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Так, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 31.03.2016 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.

Таким, чином у місцевого суду не було правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, оскільки останній повинен бути компенсований за рахунок держави, а тому рішення в частині стягнення судового збору підлягає скасування з постановленням нового рішення в цій частині.

Позивач просив стягнути з відповідача суму в розмірі 85 222 грн. 84 коп., при цьому апеляційним судом задоволено позов лише на суму 4 590 грн. 97 коп. Тому за рахунок держави, так як відповідач звільнена від сплати судового збору, позивачу має бути компенсована сума 45 грн. 94 коп. - пропорційно до задоволених вимог.

При подачі апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті в розмірі 937 грн. 46 коп. (852,23*110%), однак судовий збір не сплачувався при подачі апеляційної скарги, так як відповідачка звільнена від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про судовий збір», а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача в дохід держави пропорційно до задоволених вимог, а саме: 932 грн. 07 коп. (94,61% від 937 грн. 46 коп.).

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2008 року в розмірі 4 590 грн. (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) 97 коп., з яких: заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі47 грн. 39 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 09 грн. 16 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп., штраф (процентна складова) - 4034 грн. 42 коп.

Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 45 грн. 94 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 932 грн. 07 коп. стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ стягувача 26255795, отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір стягувачем є Державна судова адміністрація України»), який підлягав сплаті за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 22 лютого 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Іванченко М.М.

РубанС.М.