Постанова № 72392402, 12.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 761/35875/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Малинников О.Ф.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/545/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

при секретарі Маличівській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційними скаргами Карпенко Наталії Валеріївни - представника Державної казначейської служби України, Колток Оксани Миколаївни - представника Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної виконавчої служби.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до Держави України в особі державних органів Державна казначейська служба України, Міністерства юстиції України, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної виконавчої служби, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 16 серпня 2012 року ПП "СП "Юстиція" було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На вказаних торгах він став переможцем, сплатив всі необхідні платежі та оформив право власності на нерухоме майно. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року визнано недійсними прилюдні торги від 16 серпня 2012 року з продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення (літ. А), загальною площею 141,6 кв.м., по АДРЕСА_1, визнано недійсним свідоцтво, посвідчене 5 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БіловолС.М. про належність позивачу на праві власності вище зазначеного нерухомого майна та скасовано державну реєстрацію права власності за позивачем на об'єкт нерухомого майна, яким є нежитлове приміщення (літ. А), загальною площею 141,6 кв.м., по АДРЕСА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року залишено без змін.

Позивач зазначив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року встановлено, що саме відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві було допущено ряд порушень в організації роботи по арешту, вилученню та примусовій реалізації майна боржника, що призвело до визнання прилюдних торгів недійсними та позбавлення позивача у праві власності на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю виконавчої служби йому завдано майнової та моральної шкоди, просив стягнути з Державного бюджету Державної казначейської служби України завдану йому Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві матеріальну шкоду в розмірі 221 358 (двісті двадцять одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 91 коп. На відшкодування втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, заподіяних неправомірними рішеннями та діями Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків через витрачення свого часу та зусиль для звернення до адвоката, суду за захистом порушених прав та у знеціненні грошових коштів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року позов ОСОБА_7 до Держави України в особі державних органів Державна казначейська служба України, Міністерство юстиції України, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної виконавчої служби задоволено. Стягнуто за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_7, завдану йому Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві матеріальну шкоду в розмірі 221 358 (двісті двадцять одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 91 коп. Стягнуто за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_7, завдану йому Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві моральну шкоду в розмірі 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у місті Києві за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_7, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 929,21 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції представники відповідачів: Державної казначейської служба України та Головного територіальне управління юстиції у місті Києві подали апеляційні скарги.

У поданій апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7, посилаючись на те, що Казначейство не уособлює Державу як «власника» відповідних бюджетних коштів, тому на Казначейство не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню шкоди, яка була заподіяна позивачеві. При цьому, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, а тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України Казначейство не повинно нести обов'язок з відшкодування будь-якої шкоди, завданої позивачу діями органів державної виконавчої служби, особливо враховуючи той факт, що не існує жодного рішення суду яким було б визнано незаконними дії Головного територіального управління юстиції у місті Києві. В частині вимог моральної шкоди звернула увагу, що позивач не дотримався вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України та не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а тому відсутній прямий причинно-наслідковий зв'язок, а розрахунок моральної шкоди позивачем безпідставно завищений.

Головне територіальне управління юстиції у місті Києві в обґрунтування апеляційної скарги зазначило про те, що державний виконавець здійснював лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовувала і проводила спеціалізована організація, з якою державна виконавча служба укладала відповідний договір (п. 5.11 Інструкції про проведення виконавчих дій № 74/5 від 15 грудня 1999 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4 1 58). Отже, дії виконавця у виконавчому провадженні, не стосуються організації проведення прилюдних торгів, і не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Також судом першої інстанції при ухваленні рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди не враховані положення цивільного законодавства, за якими для відшкодування шкоди необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При розгляді справи судом першої інстанції не було встановлено факту наявності причино - наслідкового зв'язку між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою.

У судовому засіданні представники відповідача Головного територіального управління юстиції у місті Києві - Павлюк М.В., Гречука О.Я. підтримали доводи апеляційних скарг. Представник позивача ОСОБА_12 заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, а тому в силу статті 61 ЦПК України встановлені обставини у судовому рішенні не потребують доказування. Безпідставними вважає доводи відповідача Державної казначейської служби України про те, що казначейська служба не має відношення до держави України. Оскільки джерелом коштів держави є державний бюджет, а його розпорядником є Державна казначейська служба України, тому грошові кошти підлягають стягненню за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України.

Представники відповідачів Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутність.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VІІІ .

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України ( в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16 серпня 2012 року ПП "СП "Юстиція" було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рамках відкритого виконавчого провадження Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві на виконання судового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2010 року про стягнення з ОСОБА_13 на користь ЗАТ «ПроКредитБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 4 165 963,37 грн.

Переможцем проведених 16 серпня 2012 року став позивач, який запропонував ціну в розмірі 943 000,00 грн.

Згідно з протоколом №2-К-256 ПР-і проведення прилюдних торгів з продажу нерухомого майна від 16 серпня 2012 року кошти за придбане майно перераховуються переможцем в сумі 802 493,00 грн. за реквізитами одержувача Головного управління юстиції у місти Києві, в сумі 93 367,32 грн. за реквізитами одержувача ПП СП «Юстиція». Раніше внесений переможцем гарантійний внесок у розмірі 47 139,68 грн. залишається як винагорода спеціалізованої організації в рахунок оплати наданих нею послуг з реалізації цього майна. Загальна сума винагороди ПП СП «Юстиція» становить 140 507,00 грн. (а.с. 8).

Із відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 05 лютого 2016 року вбачається, що грошові кошти, що надійшли на рахунок відділу після реалізації майна боржника в сумі 802 493,00 грн. були розподілені наступним чином: грошові кошти у розмірі 721 641,09 грн. перераховано на рахунок стягувача за виконавчим провадженням - АТ «ПроКредит Банк», 80 182,34 грн. перераховано на користь держави як виконавчий збір та 669,57 грн. перераховано на спеціальний рахунок як погашення витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 17).

Надані сторонами письмові докази, які дослідженні у судовому засіданні, свідчать про те, що прилюдні торги відбулися, позивачем, як покупцем, сплачені грошові кошти за придбане майно та за ним було встановлено право на нерухоме майно - нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року, визнано недійсними прилюдні торги від 16 серпня 2012 року з продажу нерухомого майна нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_13. Визнано недійсним Протокол №2-К-256 ПР-і проведення прилюдних торгів від 16 серпня 2012 року з продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення (в літ.А), загальною площею - 141, 6 кв.м., що (находиться за адресою: АДРЕСА_1, який складений ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція». Визнано недійсним Акт державного виконавця про продаж нерухомого майна боржника на прилюдних торгах від 28 серпня 2012 року, затвердженого Начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві. Визнано недійсним Свідоцтво, посвідчене 05 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловол С.М. про належність ОСОБА_7 на праві власності майна, що складається з нежитлового приміщення (в літ.А), загальною площею 141, 6 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на об'єкт нерухомого майна, яким є нежитлове приміщення площею 141,6 кв.м., в літері «А» в АДРЕСА_1 (а.с. 10-13, 14-15).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_7 до ПАТ «ПроКредитБанк» про повернення безпідставно набутого майна та стягнуто з ПАТ «ПроКредитБанк» на користь ОСОБА_7 кошти у сумі 721 641,09 грн., які отримані останнім за результатами прилюдних торгів, що визнані недійсними.

Звертаючись у жовтні 2016 року в суд з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відшкодування шкоди, позивач посилався на завдання неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві як майнової, так і моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на його користь на підставі вимог статей 1174, 1166, 1167 ЦК України за рахунок державного бюджету державної казначейської служби України.

Вимоги обґрунтовані тим, що Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві було допущено ряд порушень в організації роботи по арешту, вилученню та примусовій реалізації майна боржника, що в кінцевому результаті призвело до визнання, за рішенням суду, прилюдних торгів недійсними. Про встановлені факти неправомірних рішень, дій (бездіяльності) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві посилався на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, яким визнані прилюдні торги недійсними.

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що цивільну відповідальність перед позивачем має нести державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, який допустив порушення в процесі передачі приміщення на прилюдні торги, внаслідок яких торги були визнані недійсними, а право власності позивача на придбане нерухоме майно скасоване.

Перевіряючи законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, так і в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Із наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок визнання прилюдних торгів з продажу нерухомого майна нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 недійсними.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Сторонами правочину купівлі-продажу майна на публічних торгах є відчужувач та набувач.

Обставини встановлені у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року свідчать про те, що прилюдні торги проводилися Приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» на підставі генерального договору № 1 від 06 січня 2011 року, Договору №К-256-ПР-і від 30 травня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеного з Управлінням ДВС Головного управління юстиції у м. Києві.

Покупцем за укладеним за результатами торгів договором купівлі-продажу є переможець торгів, тобто ОСОБА_7

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги від 16 серпня 2012 року з продажу нерухомого майна нежитлового приміщення (в літ. «А»), загальною площею 141,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто судовим рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу майна на публічних торгах, за яким покупцем виступав позивач ОСОБА_7 та ним сплачені грошові кошти за придбане майно на рахунок Головного управління юстиції у місті Києві та ПП «СП Юстиція».

Згідно з вимогами статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов'язальних відносин.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції невірно визначився з характером відносин, що виникли між ОСОБА_7, Управлінням ДВС Головного управління юстиції у м. Києві і Приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» та дійшов помилкового висновку про покладення на Головне територіальне управління юстиції у місті Києві відповідальності за майнову шкоду за правилами статті 1166 ЦК України, яка на спірні правовідносин не поширюється, оскільки регулює позадоговірні (деліктні) відносини.

Так як між сторонами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який визнано недійсним, то належним способом захисту цивільного права є застосування реституції (частина перша статті 216 ЦК), проте таких вимог позивачем заявлено не було.

У зв'язку з наведеним висновок суду першої інстанції про визнання Головного територіального управління юстиції у місті Києві відповідальною особою за майнову шкоду, завдану позивачу неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльність цього органу ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині вимог.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг в частині застосування судом першої інстанції норм закону щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить із такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачена нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

На підтвердження вимог в частині відшкодування моральної шкоди позивач надав рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року, посилаючись на те, що даним рішенням встановлені обставини про допущення Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві порушень в організації роботи по арешту, вилученню та примусовій реалізації майна боржника, що в кінцевому результаті призвело до визнання, за рішенням суду, прилюдних торгів недійсними.

Допитаний у ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Гречуха О.Я. пояснив, що ним, як державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, здійснювалось примусове виконання судового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2010 року про стягнення з ОСОБА_13 на користь ЗАТ «ПроКредитБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 4 165 963,37 грн. Прийняті ним рішення, вчинені дії чи бездіяльності в рамках даного виконавчого провадження не були визнані незаконними (протиправними) (а.с. 192).

Перевіряючи вимоги та заперечення учасників справи, надаючи оцінку пред'явленим доказам в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з такого.

Умовою застосування судом цивільно-правової відповідальності за правовою нормою 1173 та 1174 ЦК України, яка поширюється на деліктні правовідносини, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності органу чи (та) службової або посадової особи зазначеного органу, тому рішення, дії чи бездіяльність органу чи (та) особами вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного.

Із змісту ухваленого рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року вбачається, що обставини, встановлені цим рішенням свідчать про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, з підстав невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням, якими у своїй діяльності керується спеціалізована організація, що проводить прилюдні торги.

Порушення, допущені державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» до призначення прилюдних торгів, не були предметом перевірки у даній справі.

Інших доказів щодо оскарження та визнання неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві чи його посадової або службової особи допущених при звернення стягнення на майно боржника в рамках відкритого виконавчого провадження на виконання судового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2010 року про стягнення з ОСОБА_13 на користь ЗАТ «ПроКредитБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 4 165 963,37 грн. матеріали справи не містять та позивачем не надано.

Таким чином, подані позивачем докази на підтвердження вимог в частині відшкодування моральної шкоди є недостатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування за правовою нормою 1173 та 1174 ЦК України, за якими підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавала шкоди та причинний зв'язок між ними.

Суд першої інстанції вищезазначені положення закону не врахував, належної оцінки пред'явленим доказам позивача не надав, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди, яка недоведена останнім.

Отже, обставини на які представники Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у місті Києві посилаються в апеляційних скаргах, як на підставу перегляду судового рішення першої інстанції знайшли своє підтвердження.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної виконавчої служби.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги Карпенко Наталії Валеріївни - представника Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року та Колток Оксани Миколаївни - представника Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної виконавчої служби відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: