Постанова № 72334326, 15.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/11890/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Богаченка С. І.,

суддів - Мікули О. І., Старунського Д. М.,

з участю секретаря судового засідання - Болюк Н. В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представників Львівської міської ради - Кузика Ю. І., Фаріона В. Б.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі № 813/479/17 (постанова ухвалена судом у складі головуючого судді Сакалоша В. М. о 10:49 год у м. Львові, повний текст якої виготовлено 06 листопада 2017 року) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Львівська міська рада про визнання неправомірною відмови, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

07 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача в наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, зобов'язати відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту відведення вказаної земельної ділянки для подальшого надання у власність і прийняти за результатами зазначеного розгляду відповідне розпорядження.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що знаходиться за межами населеного пункту Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, однак, відповідач протиправно відмовив йому у наданні такого дозволу, з посиланням на те, що земельна ділянка, яка зазначена позивачем на графічних матеріалах, знаходиться за межами Яворівського району.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в наданні дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області для подальшого надання у власність. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на неї, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, розташована на території м. Львова та відноситься до земель комунальної власності Львівської міської ради, відтак, така не може бути вилучена у територіальної громади і передана іншим суб'єктам права власності без її згоди або відповідного рішення ради чи її уповноваженого органу.

Представники Львівської міської ради в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржене рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши головуючого суддю, учасників справи, які з'явились в судове засідання, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва за межами населеного пункту Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Головне управління Держгеокадастру України у Львівській області листом-відповіддю від 26 грудня 2016 року № К-16484/0-8370/6-16 відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з огляду на наявність інформації відділу Держгеокадастру у Яворівському районі про те, що зазначена позивачем на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться за межами Яворівського району.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Водночас згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її у власність, за результатами розгляду якої визначені статтею 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у визначених випадках.

Як видно з листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 26 грудня 2016 року № К-16484/0-8370/6-16, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва на території Яворівського району Львівської області за межами с. Рясне-Руська з посиланням на лист відділу Держгеокадастру у Яворівському районі від 15 грудня 2016 року, згідно з яким земельна ділянка, яка зазначена позивачем на графічних матеріалах знаходиться за межами Яворівського району.

Відповідно до статті 108 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року президія Верховної Ради Української РСР, зокрема, визначає порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР; встановлює і змінює межі і районний поділ областей.

Відповідно до частини другої статті 173 Земельного кодексу України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з частиною першої статті 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

З огляду на викладене, уповноваженим органом на прийняття рішень щодо встановлення і зміни меж районів і міст була президія Верховної Ради Української РСР та в подальшому є Верховна Рада України.

Відповідно до Указу Президії Верховної ради Української РСР «Про розширення меж міста Львова» від 27 квітня 1978 року № 3308-IX в межі міста Львова включено землі промислової зони площею 1266,8 га, село Білогорщу Водянської сільської ради і земельну площу 790,8 га з Нестеровського, Пустомитівського і Яворівського районів, яку за генеральним планом розвитку міста передбачається використати під промислове і житлове будівництво.

Згідно з Указом Президії Верховної ради УРСР «Про розширення меж міста Львова» від 09 березня 1988 року № 5541-ХІ до складу земель м. Львова включено село Рясне Рясненської сільської ради Яворівського району, загальною площею 477 га.

При цьому, суд зазначає, що землі сільськогосподарського призначення Яворівського району до складу міста Львова не включались.

Відповідно до проекту формування території Рясне-Руської сільської ради, затвердженого розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 30 січня 1996 року № 114 «Про затвердження проектів формування територій сільських, селищних рад та встановлення меж селищ міського типу», загальна площа земель Рясне-Руської сільської ради складає 1456 га.

Також в матеріалах справи наявні проект роздержавлення і приватизації земель селянської спілки «Хлібодар» на території Рясне-Руської сільської ради народних депутатів Яворівського району Львівської області, розроблений Львівською філією Інституту землеустрою у 1994 році на замовлення Львівського обласного управління земельних ресурсів та погоджений головою Рясне-Руської сільської ради, а також індексна кадастрова карта Рясне-Руської сільської ради Яворівського району, державні статистичні звіти Яворівського району станом на 01 січня 1995 року та 01 січня 1999 року, аналіз яких дає підстави для висновку про правовий статус спірної земельної ділянки як частини території Яворівського району.

Суд звертає увагу на те, що доказів наявності прийнятих компетентними органами змін меж Рясне-Руської сільської ради та міста Львова відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою знаходиться на території Яворівського району Львівської області.

Таким чином, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч повноваженням, передбачених нормами Земельного кодексу України, а тому, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаної відмови.

Оскільки, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до статті 122 Земельного кодексу України відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, судом першої інстанції правомірно зобов'язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року у справі № 813/479/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. І. Богаченко судді О. І. Мікула Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 20 лютого 2018 року.