Постанова № 72322754, 29.01.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 р. Справа № 818/1769/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.,

суддів - Кунець О.М., Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 818/1769/17 за позовом ОСОБА_1 Наіф до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 Наіф (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1Н.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України), третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - третя особа, УДМС України в Сумській області) про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державної міграційної служби України від 26.09.2017 № 377-17, прийняте Державною міграційною службою України та зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 Наіф біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він виїхав із Палестини до України в 2013 році з метою навчання у вищому навчальному закладі. В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в рідному місті Хеврон йде війна, кордон між Палестиною та Йорданією заблоковано, неможливо потрапити до рідного міста. Тому він боїться за своє життя, а також за те, що він може бути призваний на військову службу. Рішенням від 26.09.2017 № 377-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. У зв'язку з цим позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, яке порушує його законні права та інтереси, а тому підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.60-66) та зазначив, що рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законним, прийнятим на підставі Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", оскільки позивач не навів достовірних фактів, які свідчили б про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози його життю через смертну кару, катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозну особисту загрозу життю особи з причин загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 23.10.2013 ОСОБА_1 Наіф, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну за паспортом № 3307088, виданим 29.07.2013 у м. Хеврон, терміном дії до 29.07.2018 з метою навчання в Донецькому національному університеті.

У зв`язку з проведенням антитерористичної операції в вересні 2014 р. позивач вступив до Медичного інституту Сумського державного університету.

19.05.2016 позивач одружився з громадянкою України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, Свідоцтво про шлюб від 19.05.2016 року №І-БП №106351 (а.с.86).

16.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.19-23).

УДМС України в Сумській області складено висновок від 07.09.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства (Палестина) ОСОБА_1 Наіф (а.с.96-101).

На підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи висновок Управління ДМС в Сумській області, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 26.09.2017 №377-17 про відмову особі без громадянства (Палестина) ОСОБА_1 Наіф у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.94).

На підставі вказаного рішення, УДМС України в Сумській області винесено повідомлення від 05.10.2017 №16 про відмову особі без громадянства (Палестина) ОСОБА_1 Наіф у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.95).

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі по тексту – Закон).

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до кваліфікаційних критеріїв надання міжнародного захисту у особи, яка претендує на такий захист, мають бути обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією чи кількома з конвенційних ознак на території країни громадянської належності (основна кваліфікаційна умова визнання біженцем згідно з Конвенцією про статус біженця 1951 року). Притому, завдана особі шкода має бути досить серйозною, а саме: сягати рівня небезпеки самого існування особи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи або політичних переконань (пункт 51 Керівництва).

Як вбачається з матеріалів справи, твердження позивача щодо існування випадків порушення прав палестинців з боку ізраїльтян та складних умов проживання на Західному Березі визнані правдоподібними. Однак, стан загальної небезпеки не є основою для побоювання, що становить переслідування у рамках, визначених Конвенцією 1951 року про статус біженців, крім випадків, коли позивач знаходиться у більш серйозній небезпеці ніж інші особи. Стосовно ОСОБА_1 Наіф таких обставин не виявлено.

На основі вивчення матеріалів, наданих ОСОБА_1 Наіф, а також матеріалів по країні походження (Палестина), співбесід по уточненню викладених позивачем фактів, відповідачем та третьою особою встановлено, що позивач не надав достовірних чи правдоподібних фактів щодо особистого переслідування за конвенційними ознаками під час проживання в Палестині, утисків чи дискримінації на батьківщині за вищезазначеними ознаками не зазнавав. Позивач не повідомляє про будь-які порушення його прав на території Палестини. Він не висловлює побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в разі повернення до країни походження. Він лише заявляє, що не хоче жити в умовах, які на даний час склалися в Палестині. Позивач ніколи не був членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації.

Щодо викладеного позивачем поодинокого факту зупинки його машини на дорозі до міста Хеврон ізраїльськими військовими та перевірки документів на протязі трьох годин не можна кваліфікувати як переслідування у розумінні п.п.51-53 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (відповідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців).

Паспорт позивача, виданий Палестинською адміністрацією, свідчить про наявність державного захисту з боку країни по відношенню до свого громадянина.

Додатково слід зазначити, що позивач 19.05.2016 уклав шлюб з громадянкою України та отримав посвідку на тимчасове проживання №ТР 114947, але своєчасно її не продовжив через те, що дружина на час оформлення документів знаходилась за межами України. І лише після цього позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, у разі підтвердження позивачем інших підстав, аніж отримання захисту, для легалізації на території України (навчання, возз’єднання сім’ї тощо) він має право діяти відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

ОСОБА_1 Наіф за власним бажанням в’їхав на територію України з метою навчання у вищому навчальному закладі та має намір його закінчити. Відповідно до п.62 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженців «Мигрант - это лицо, которое по причинам, отличающимся от содержащихся в определении, добровольно покидает свою страну, чтобы поселиться в другом месте. Он может быть движим желанием перемен или приключений, семейными или иными причинами личного характера. Если лицо переезжает исключительно по экономическим сообралсениям, то оно является экономическим мигрантом, а не беженцем».

Враховуючи викладені вище обставини, у суду відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Отже, серед фактів, повідомлених позивачем, немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню». ОСОБА_5 Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/ЕU від 13 грудня 2011 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання позивача в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 ОСОБА_5 Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/ЕU співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

Слід зазначити, що в ОСОБА_5 2011/95/ЄС в статті «Суттєва шкода», на яку робиться посилання у визначенні «особи, яка має право на додатковий захист» (стаття 1), йдеться перш за все про суттєвість та індивідуальність загроз життю чи здоров’ю від певних обставин. У зв'язку з цим, додатковий захист може бути застосований лише у випадку наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача, оскільки вони є похідними від вказаних обставин: загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

В ході розгляду заяви встановлено відсутність загрози застосування до позивача смертної кари, фізичного насильства чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення до країни походження.

Під час розгляду заяви не отримано інформації про кримінальне переслідування ОСОБА_1 Наіф владою Палестинської національної адміністрації, позивач за обліками секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку не перебуває (лист Інтерполу та Європолу ГУНП України в Сумській області від 18.07.2017 №1194/23-2017).

На території Палестини не відбувається відкритих збройних конфліктів, які призводять до загальнопоширеного насильства, через які може існувати індивідуальна загроза життю позивача в разі повернення до країни походження. Позивач проживає на більш безпечній частині Палестини - на Західному березі ріки Йордан, контрольованої ФАТХ.

Слід зазначити, що довгострокове перемир’я між Ізраїлем та Палестиною триває, переговорний процес між двома державами має позитивну тенденцію у мирному вирішенні існуючих проблем та пошуку компромісу.

В той же час, інформація по країні походження не повідомляє про закриття Ізраїлем міжнародного пункту перетину кордону з Йорданією для палестинців, які мають паспорти Палестинської Національної адміністрації та постійно проживали на території Західного берега.

Сам позивач на співбесіді 10.08.2017 у УДМС України в Сумській області повідомив, що кордон між Палестиною та Йорданією відкритий.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що на даний час дійсно існує обмеження для палестинців в пересуванні територією Ізраїлю та між Західним Берегом та ОСОБА_6. Однак, для палестинців Західного берегу ріки Йордан не існує заборони щодо перетину кордону між Палестиною та Йорданією в пункті пропуску ОСОБА_7.

Ситуативні терористичні акти палестинців та відповідні заходи реагування з боку Ізраїлю не створюють настільки небезпечну ситуацію, щоб були підстави вважати, що для позивача існує серйозна та індивідуальна загроза його життю та особистості виключно в силу самого факту перебування на території міста Хеврон.

Слід зазначити, що у ОСОБА_1 Наіф в місті Хеврон у власному будинку мешкають батько, який працює на території Ізраїлю і щодня їздить на роботу, мати, рідний брат і сестри. Батьки мають змогу допомагати позивачу матеріально і у них все гаразд.

Позивач щороку, а саме в 2014, 2015, 2016, повертався до Палестини, де проживав разом з батьками в місті Хеврон. Як було встановлено, напружена ситуація спостерігалась на Палестинських територіях і в минулі роки. Як повідомив позивач під час співбесіди 10.08.2017 проблеми між Палестиною та Ізраїлем безпосередньо ні позивача, ні його родини не торкнулися. Своє небажання повертатися до Палестини позивач аргументував небажанням жити в умовах, які склалися на даний час в Палестині (а.с.90-91).

При аналізі обставин справи ОСОБА_1 Наіф враховано практичний досвід країн з розвиненою демократією, а саме МВС Великої Британії та зроблено висновок, що складнощі, з якими стикаються палестинці на окупованих територіях (економічна ситуація, продовольча нестабільність, обмеження на поїздки тощо) разом узяті не досягають того мінімального рівня, за якого може йтися мова про жорстокі переслідування або серйозну небезпеку або існує мінімальна вірогідність порушення прав особи у випадку її повернення відповідно до Статті 3). http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf, остання дата доступу 05.09.2017.

Доповіді про напружений стан і періоди відсутності безпеки не вказують на те, що буде існувати стійкий характер систематичного порушення прав згідно Статті 3 Європейського суду з прав людини. Надання захисту з причин загального насилля виправдано, лише якщо конкретні обставини, в яких опинився позивач, є такими, що можуть порушувати Статтю 3 у разі повернення. Стосовно позивача таких обставин не виявлено.

Враховуючи вищевикладене, не має вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Палестини буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Палестини.

Таким чином, позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пунктів 1, 13 частини 1 статті 1 Закону. Тому, дії ДМС України є правомірними, а прийняте рішення від 26.09.2017 №377-17 про відмову ОСОБА_1 Наіф у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - є законним та таким, що не підлягає скасуванню.

З огляду на викладені вище обставини, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 139, 143, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Наіф до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державної міграційної служби України від 26.09.2017 № 377-17, зобов'язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В.М. Соколов

Судді О.М. Кунець

ОСОБА_8

Повний текст рішення складено 07.02.2018 року.