Рішення № 72302593, 16.02.2018, Василівський районний суд Запорізької області

311/4549/15-ц

2/311/66/2018

16.02.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №311/4549/15-ц

Провадження № 2/311/66/2018

16 лютого 2018 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області

у складі головуючого судді Ю.А.Степаненко

при секретареві О.В.Шак

за участю:

відповідачки ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом

та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2

представника відповідачки ОСОБА_1

та відповідача за первісним позовом

і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4

представника відповідача за позовом

та третьої особи за зустрічним позовом

ОСОБА_5 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Василівка Запорізької області цивільну справу за позовом:

Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором

та зустрічним позовом:

ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

24.12.2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, який було уточнено в ході судового розгляду справи, в якому зазначає про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 04.10.2007 року уклали кредитний договір №14.13533.

Згідно договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язалося надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 236 000,00 доларів США, терміном до 20.11.2022 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими Кредитним договором.

Відповідно до Договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_3 повинен надавати банку грошові коти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, наддавши ОСОБА_3 кредит у розмірі 236 000,00 доларів США.

В порушення умов Кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконав, оскільки не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором порядку та строки.

В забезпечення виконання зобов'язання за Договором №14.13533, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5А.О. було укладено окремі Договори поруки.

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність, як солідарні боржники.

Відповідно до умов Договорів поруки, а саме п.5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за договором №14.13533 .

Згідно з п.6 Договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, протягом п'яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред'явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов'язання, залишена без задоволення.

Станом на 17.11.2016 року борг відповідачів, як солідарних боржників за кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, становить 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн. Складовими частинами боргу є: 183 946,76 доларів США - неповернута сума кредиту; 54 723,34 доларів США - проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.4.1, 4.3 кредитного договору №14.13533 від 04:10.2007 року; 628 084,13 грн. - пеня згідно п.6.1 кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007 року.

Детальний розрахунок заборгованості міститься в розрахунку, що оформлений, як окремий документ.

Кредит та проценти за користування кредитом, підлягають сплаті в доларах США, що прямо визначено п. 1.2, 4.7 Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007 року. Пеня, згідно п.6.1 кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007 року, сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування.

Правомірність стягнення кредиту та процентів в іноземній валюті підтверджена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 10 та 12 Постанови Пленуму цього суду від 30.03.2012 р. №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Зокрема, в п. 12 цієї Постанови Пленуму зазначається: " У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК".

Пунктом 6.8 Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007 року, сторони збільшили загальний та спеціальний строк позовної давності до 5 років.. Останній платіж за кредитним договором №14.13533 здійснено ОСОБА_3 04.03.2015 року, що, на думку позивача, свідчить про переривання перебігу строку позовної давності.

Строк, на який надана порука поручителями, закінчується 20.11.2027 року, що витікає із п. 12 договорів поруки від 04.10.2007 року та п.1.3 кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007 року.

На підставі викладеного, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" просить суд:

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на свою користь борг за кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, який на 17.11.2016 року становить 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн., складовими частинами якого є: 183 946, 76 доларів США – неповернута сума кредиту; 54 723, 34 доларів США – проценти за користування кредитом, нараховані відповідно п. 4.1,4.3 договору; 628 084, 13 грн. – пеня згідно п.6.1 договору;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на свою користь борг за кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, який на 17.11.2016 року становить 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн., складовими частинами якого є: 183 946, 76 доларів США – неповернута сума кредиту; 54 723, 34 доларів США – проценти за користування кредитом, нараховані відповідно п. 4.1,4.3 договору; 628 084, 13 грн. – пеня згідно п.6.1 договору;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на свою користь борг за кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, який на 17.11.2016 року становить 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн., складовими частинами якого є: 183 946, 76 доларів США – неповернута сума кредиту; 54 723, 34 доларів США – проценти за користування кредитом, нараховані відповідно п. 4.1,4.3 договору; 628 084, 13 грн. – пеня згідно п.6.1 договору;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 на свою користь судові витрати.

26.09.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій зазначає, що 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк" в особі керівника напрямку „Програма мікрокредитування" філії Запорізького регіонального управління Закритого акціонерного товариства комерційний банк ,,ПриватБанк" ОСОБА_9 та ним було укладено Кредитний договір № 14.13533 на придбання нерухомості.

Укладений кредитний договір визначений сторонами, як споживчий кредит, а тому, для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо сказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Таким законодавчим актом, на думку зустрічного позивача, є положення Закону України „Про захист прав споживачів".

Разом з тим, зважаючи на те, що договір споживчого кредитування забезпечений іпотекою, є договором приєднання, то сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов, повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України „ Про захист прав споживачів", який, враховуючи суб’єктивний склад учасників правочину, є спеціальним законом.

Отже, врегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд, за наявності в законі імперативних приписів, є протиправним.

Отже, на думку ОСОБА_3, оспорюваний ним кредитний договір, за своєю правовою природою, є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, його зміст та умови розробляє сам кредитодавець, а у позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше, їх змінити.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.4 та ч.1 ст.15 Закону України „Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи ( послуги).

Інформація про продукцію характеризується п’ятьма ознаками: необхідність, доступність, достовірність, повнота та своєчасність. Саме сукупність усіх зазначених ознак в інформації є виконанням суб'єктами господарювання вимог законодавства. В іншому ж випадку, настає відповідальність передбачена ст.15, ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вимоги до необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у сфері кредитного обслуговування споживачів встановлені ч.2 ст. 11 Закону України «Про Захист прав споживачів».

Відповідно до вказаної норми, перед укладанням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; д) суму, на яку кредит може бути виданий; е) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту ( перелік витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) строк, на який кредит може бути одержаний; з) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те , від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Пунктом 2.5 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Банком на підтвердження свого позову не надано розроблену форму довідки ( бюлетеня, повідомлення тощо), яку він повинен був надати йому, як споживачеві, перед укладанням договору, для ознайомлення з необхідною, доступною, достовірною, повною та своєчасною інформацію про умови кредитування та згодою з такими умовами, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту, що затверджується рішенням уповноваженого органу банку та доведеною до відома структурних підрозділів банку, у кредитному договорі або додатку до нього, не надано детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Невиконання вказаних вимог, є порушенням п.2.1, п.2.4 Постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Споживач не володіє спеціальними знаннями про властивості та характеристики кредитних правовідносин, самого кредиту, а тому, обов'язок доведення необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про послугу споживчого кредитування покладається на суб’єкт господарювання , а у даному випадку - банк. У зв’язку з відсутністю необхідної , доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про умови кредитування, а також відомостей про орієнтовну сукупну вартість кредиту, позичальник за кредитним договором був позбавлений об’єктивно визначитися з доцільністю отримання такого кредиту з урахуванням особистих фінансових можливостей для обслуговування.

Абзацом 2 4.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.15, ст.23 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», інформація про продукцію у кредитному договорі банком має надаватися перед укладанням договору (а не у договорі) про надання споживчого кредиту, умови якого вважаються прийнятими після його підписання.

ОСОБА_3 зазначає, що правопорушення, яке виразилося у включенні до кредитного договору несправедливих умов кредитування, ненадання необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації слід вважати таким, що є триваючим.

Протягом дії кредитного договору, банком жодного разу у письмовій формі не повідомлено його, як споживача, про зміну у сторону збільшення вартості іноземної валюти курсу долару у співвідношенні до гривні, що, як наслідок, призвело до значного фінансового навантаження для споживача в частині забезпечення належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань. Різка неодноразова зміна у сторону збільшення ціни долара США по відношенню до гривні, яка відбулась поза волею позичальника, докорінно змінила обсяг зобов’язань, що мав намір прийняти на себе позичальник і зробила виконання цього зобов'язання неможливим, що є несправедливим по відношенню до позичальника, оскільки обсяг боргу позичальника на користь банку в національній валюті України зріс більше ніж у 5 разів.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016 року у справі № К/800/59852/14 встановлено, що в результаті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ПАТ КБ «ПриватБанк» , яка проводилася 30.11.2012 року Інспекцією із захисту прав споживачів у Херсонській області, було виявлено порушення банком законодавства щодо захисту прав споживачів, в результаті чого, останній був підданий адміністративному стягненню.

Порушення банку, що були виявлені вказаною Інспекцією і були встановлені Постановою ВАСУ, полягають у тому, що в порушення ст.11, ст.15 Закону України „ Про захист прав споживачів" та п.2.1, п.2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банком, не було розроблено та не надавалось позичальникам - споживачам до моменту укладання кредитного договору письмової довідки (бюлетеня, повідомлення тощо) для ознайомлення із необхідною, доступною, достовірною, повною та своєчасною інформацією про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та іншу, що передбачена законом інформацію.

На підставі викладеного, ОСОБА_3 зазначає, що обставини, які встановлені ВАСУ у справі за № К/800/59852/14, мали місце під час укладання Кредитного договору № 14.13533 від 04 жовтня 2007 року.

ОСОБА_3 просить суд:

- визнати Кредитний договір № 14.13533 від 04 жовтня 2007 року - недійсним та застосувати до сторін принцип подвійної реституції..

Ухвалою суду від 26.09.2016 року вимоги за зустрічним позовом були об’єднані з первісним позовом.

Ухвалою судді Кочевої І.В. 01.02.2016 року було відкрито провадження у справі.

12.04.2016 року ОСОБА_4 подав заяву про витребування доказів та заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

17.05.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало уточнений позов.

15.08.2016 року суддею Кочевою І.В. у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про залишення позову без розгляду – відмовлено.

01.09.2016 року ОСОБА_4 подав заяву про надання інформації.

15.09.2016 року при повторному автоматизованому розподілі судової справи, дана справа була передана для розгляду у провадження судді Степаненко Ю.А., у зв’язку з виходом у відставку судді Кочевої І.В.

Ухвалою 19.09.2016 року було відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

26.09.2016 року представником ОСОБА_7 – ОСОБА_4 було подано заяву про витребування доказів.

26.09.2016 року представником ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – ОСОБА_4 було подано заяви про припинення поруки.

Ухвалою суду 26.09.2016 року заяву ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено.

27.10.2016 року представником відповідача за зустрічним позовом - ПАТ КБ «ПриватБанк», подано письмові заперечення на зустрічний позов, в яких ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повністю не погоджується з зустрічним позовом ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності.

Крім того, стверджує, що Банком, на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів», було надано ОСОБА_3 всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Крім того, Банк заявляє про те, що відповідні дані про особу кредитора, позичальнику були надані в письмовому вигляді разом з іншими документами, передбаченими ЗУ «Про захист прав споживачів», наслідком чого є підписання сторонами кредитного договору та відсутність від позивача претензій протягом передбачених законом 14 днів й протягом 3-х років (строк позовної давності).

Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним.

За даним кредитним договором сторони обумовили, що загальна вартість за кредитом буде зазначена в п. 1.1, згідно до якого, Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк по 20.11.2022 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 236 000,00 долларів США.

Заборгованість позичальника за даним Договором складається з: заборгованості за Кредитом, а також заборгованості з нарахованих відсотків, винагороди. Погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, згідно до Графіка погашення кредиту, відсотків та винагороди, але не пізніше 20 листопада 2022 року (п. 1.3 Договору). За користування кредитом Позичальник сплачує відсотки у розмірі 16,00 % річних, а при порушенні умов договору - 32,00 % річних. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється до 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору. Позичальник сплачує винагороду за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5 % від суми кредиту та винагороду за управління фінансовим інструментом в розмірі 3,00 % від суми кредиту (п.п.4.1-4.7 Договору).

Отже, наявність окремого документу загальної вартості не є необхідним, так як сторони обумовили умови кредитного договору, за яким загальна вартість встановлена в самих положеннях правочину.

Таким чином, ОСОБА_3 знав, коли та в якому розмірі необхідно вносити кошти на рахунок для погашення заборгованості

ОСОБА_3 зазначає, що умови договору є несправедливими. Стосовно таких тверджень позичальника пояснює, що відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Приписами ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони погодили положення кредитного договору в тих межах, які вони бажали викласти у самому договорі.

Звинувачення, що умови договору є несправедлими - є безпідставними, адже сторони досягай згоди щодо всіх умов, що засвідчили власними підписами.

Крім того, ОСОБА_3 не враховано, що валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси, як сторони кредитного договору, а й на майнові інтереси Банку, як сторони даного кредитного договору, оскільки Банк виконав своє зобов'язання за кредитним договором, тобто, надав кредит Позичальнику, в валюті договору — долари США. При цьому, валютні коливання, на які посилається ОСОБА_3, явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а подешевшанням (зниженням купівельної спроможності) української гривні в цілому і, відповідно, по відношенню до долару США. Тому, збитки банку в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань з повернення кредиту, тим більше зростають в гривневому еквіваленті. У зв'язку з цим, банк в разі валютних коливань, несе такі ж самі ризики зміни обставин, що і позичальник, що виключає наявність умови визначеної п. 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим, виконання своїх зобов'язань за кредитним договором тягне для позичальника витрати абсолютно рівні сумі збитків для Банку в разі невиконання ОСОБА_3 своїх кредитних зобов'язань. Тому, співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилось у зв'язку з зазначеними позичальником валютними коливаннями, що виключає наявність умови визначеної п. 3 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

ОСОБА_3 при укладенні кредитного договору, про визнання недійсним якого зараз він просить суд, вільно діяв. Чітко усвідомлюючи в момент укладення цього договору, що укладаючи його в валюті — долари США, він несе ризик того, що його зобов'язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань, які і до укладення цього договору не раз траплялись. При цьому, позичальник цілком усвідомлював, що саме у зв'язку з тим, що є ризик зростання курсу долару США по відношенню до української гривні, розмір процентів в разі укладення кредитного договору в валюті - долар США, буде суттєво меншим, аніж в разі укладення аналогічного договору з банком в українській гривні. Так, розмір процентів за спірним договором склав 16,00 % річних, що є досить помірним розміром процентів за кредитом в Україні. Тому, ОСОБА_3 не міг не усвідомлювати наявності імовірності валютних коливань в майбутньому, які б призвели до збільшення розміру його кредитних зобов'язань в гривневому еквіваленті. А тому, це виключає наявність умови визначеної п. 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки при укладенні договору сторони виходили саме з імовірної можливості настання таких змін.

Також, стосовно необізнаності ОСОБА_3 при укладанні кредитного договору щодо правильного вибору послуг, зазначає, що банк не зобов'язаний повідомляти про всі можливі пропозиції отримання кредиту. З умовами отримання кредиту у різних банках або інших установах, а також з умовами повернення кредитних коштів, ОСОБА_3. мав ознайомитись самостійно перед укладанням договору, після чого вільно та безперешкодно обрати контрагента та пропозицію, які підходять саме йому.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав кредитні кошти в іноземній валюті, а відповідач отримав те, на що розраховував — кошти в іноземній валюті на споживчі потреби.

На момент укладання кредитного договору не існувало заборони позивачу взяти кредитні кошти в іншій валюті - гривні. Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій одержані, та в кількості, що відповідає умовам кредитного договору разом з нарахованими процентами та іншими платежами.

Укладаючи договір, позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов, навпаки, сторони розумно оцінювали умови, при яких він буде виконуватися, в тому числі, зважувати відповідальність, яка наступає, згідно умов договору, при його невиконанні або неналежному виконанні.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось позичальником. З цього слідує, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд відмовити ОСОБА_3 в зустрічному позові.

27.10.2016 року представником відповідача за зустрічним позовом - ПАТ КБ «ПриватБанк» подано письмові пояснення на заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про припинення поруки, в яких ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що при укладенні Кредитного договору та договорів Поруки, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгодженні сторонами так і прийняті ними, як обов'язкові умови договору. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що й Позичальник.

Договорами поруки сторони обумовили, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (п. 11 договору поруки), тому, твердження відповідачів стосовно припинення даного договору, не відповідає дійсності.

Кошти Позичальнику були надані на термін до 20.11.2022 року. Тобто, кінцевий термін повернення коштів ще на настав.

На даний час ОСОБА_3 належним чином свої зобов'язання за Кредитним Договором не виконав, а тому вважає, що позовні вимоги Банку є обгрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

28.11.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало уточнений позов.

30.11.2016 року представник ОСОБА_5А.О в особі ОСОБА_6, подала письмові пояснення по справі, в яких підтримує зустрічні позовні вимоги, а в задоволенні позову просить суд відмовити.

21.02.2017 року представником відповідачки ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4, подано письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що у відповідності до п.3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, зазначено, що Кредитний договір має містити графік платежів згідно зі строковістю - щомісяця, щоквартально, у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. Кредитний договір від 04 жовтня 2007 року за № 14.13533 не містить графіка платежів до кредитного договору, що є невід'ємною частиною кредитного договору.. Відсутність узгодженого сторонами за кредитним договором графіку платежів, що викладений у письмовій формі, є свідченням неузгодження сторонами всіх істотних умов кредитного договору.

У відповідності до ч.5 ст.119 ЦПК України, до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. В даному випадку, до позову надано неналежне платіжне доручення про сплату судового збору.

В якості доказів правоздатності, представником банку надано :

а) одна сторінка Статуту ПАТ КБ „ ПРИВАТБАНК" , з якої неможливо встановити: дату прийняття загальними зборами банку наданої редакції Статуту банку; дату узгодження НБУ наданої редакції Статуту банку; дату та номер внесення змін до Державного реєстру юридичних осіб; повноваження Голови правління банку;

б) копія Довідки АА№ 241170 з ЄДРПОУ від 21.07.2009 року . Слід зазначити, що у відповідності до вимог Закону України „ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" термін дії такої довідки становить 6 місяців.Тобто, термін дії довідки на момент предъявления вже сплинув;

в) копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 17.09.2009 року.

Слід зазначити, що у відповідності до Закону України № 3205 - VI від 07.04.2011 року ,, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців" Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи скасовано, а замість нього введено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. За таких обставин, позивачем ( банком) надано завідомо недостовірний документ;

г) у позивача відсутня ліцензія на здійснення фінансових операцій у іноземній валюті на момент укладання кредитного договору та на момент подачі позову;

д) позивачем не додано до позовної заяви належних доказів видачі кредиту, а саме: первинного бухгалтерського документа, яким має бути підтверджено факт здійснення фінансової операції.

Банк своїми неправомірними діями завдав позичальнику матеріальну шкоду шляхом встановлення платежів, які споживач має сплатити банку.

Банк неправомірно збільшив суму кредиту на суму страхових платежів .

Протягом дії кредитного договору банком жодного разу у письмовій формі не повідомлено споживача про зміну у сторону збільшення вартості іноземної вілюти курсу долару у співвідношені до гривні.

Вважає, що є всі підстави про визнання цього кредитного договору : нікчемним; недійсним, неукладеним.

10.01.2017 року представником ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4 подано письмову заяву про витребування доказів.

Ухвалою 12.01.2017 року дана заява залишена без руху.

Ухвалою суду 21.02.2017 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про витребування доказів, відмовлено.

31.03.2017 року представником ПАТ КБ «ПриватБанк» подано письмові пояснення до позову.

20.04.2017 року ухвалою суду було задоволено клопотання представників ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та призначено у справі судово-економічну експертизу, провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи.

13.09.2017 року представником ПАТ КБ «ПриватБанк» подано письмові пояснення відносно Висновку вказаної експертизи.

Ухвалою суду 13.09.2017 року провадження у справі було відновлено.

18.09.2017 року представником ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4 подано заяву про відмову в задоволенні позову.

11.10.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало уточнений позов.

27.11.2017 року представником ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4 подано письмову заяву про витребування доказів.

Ухвалою суду 30.11.2017 року клопотання представника ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено частково.

30.11.2017 року представником ОСОБА_5А.О в особі ОСОБА_6 подано письмове клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду 30.11.2017 року клопотання представника ОСОБА_5А.О в особі ОСОБА_6 про витребування доказів задоволено.

30.11.2017 року представником ОСОБА_5А.О в особі ОСОБА_6 подано письмові заперечення на позову заяву, в яких зазначено, що згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до п. 2. ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит рможе бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету.

Так, дійсно, Банку видано Банківську ліцензію та Дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями і Банк на момент укладення вказаного Кредитного договору мав право на видачу кредиту у валюті.

Відповідно до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам.

Отже, за «заявою на отримання готівки» фізичним особам без відкриття поточного рахунку можна отримати виключно переказ у валюті, або ж кредит у гривні.

Згідно пояснень представника ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні, договір на відкриття банківського рахунку між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_10 не укладався.

Отже, позивачем не надано доказів факту отримання грошових коштів позивачем за кредитним договором.

Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку, можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 р. за №918/9517), тобто, з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України.

Згідно п 1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Оскільки, поточний рахунок на ім'я позичальника не відкривався, тому, є всі підстави вважати, що оспорюваний кредитний договір до сьогоднішнього дня не є укладеним, оскільки, на виконання вище зазначених нормативних актів, в рамках погоджених умов за кредитним договором, не були передані грошові кошти позичальнику.

З досліджених обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 були отримані грошові кошти, однак, поза рамками укладеного кредитного договору, а отже, без достатньої правової підстави.

26.12.2017 року представником ОСОБА_7 в особі ОСОБА_4 подано додаткові заперечення щодо позову, в яких він зазначає, що системний аналіз кредитного договору № 14.13533 від 04 жовтня 2007 року свідчить про те, що він не відповідає вимогам ст.203 ЦК України та є таким , що укладений з недодержанням вимог щодо письмової форми договору.

Недодержання вимог щодо письмової форми цього кредитного договору полягає у тому, що відсутні належні докази, які б підтверджували повноваження ОСОБА_9 - керівника напрямку « Програма мікрокредитування» Філії « Запорізьке регіональне управління» Закритого акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк» на укладання кредитного договору з ОСОБА_3 в іноземній валюті ( долари СІЛА) на суму 236000,0 0 ( двісті тридцять шість тисяч) від імені Закритого акціонерного банку комерційний банк « ПриватБанк» на термін до 20 листопада 2022 року, а також повноваження Філії « Запорізьке регіональне управління» Закритого акціонерного товариства товариства комерційного банку « ПриватБанк».

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом в особі ОСОБА_2, підтримав уточнені первісні позовні вимоги з підстав, викладених у первісному позові та його уточненнях, просить суд їх задовольнити.

Зустрічні позовні вимоги не визначає, підтримав письмові заперечення та пояснення Банку, які містяться в справі.

В судовому засіданні відповідачка за первісним позовом ОСОБА_7 проти задоволення первісного позову заперечує, підтримала свої та свого представника ОСОБА_4 письмові заперечення, які містяться в справі.

В судовому засіданні представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 проти задоволення первісного позову заперечує, підтримав свої письмові заперечення, які містяться в справі.

В судовому засіданні представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4, підтримав зустрічні позовні вимоги з підстав, викладених у зустрічному позові, просить суд їх задовольнити. Первісні позовні вимоги не визначає, підтримав свої письмові заперечення, які містяться в справі.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_5А.О в особі ОСОБА_6, підтримала зустрічні позовні вимоги з підстав, викладених у зустрічному позові, просить суд їх задовольнити. Проти задоволення первісного позову заперечує, підтримала свої письмові заперечення, які містяться в справі.

В судове засідання неодноразово не з’явилися: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5А.о., про причини неявки суду не повідомили, хоча про дати, час та місце розгляду справи були повідомлені вчасно та належним чином.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, які не заперечували проти розгляду справи у відсутності зазначених учасників процесу, оглянувши матеріали справи, вважає можливим розглянути справу та ухвалити рішення у відсутності зазначених осіб, що відповідає вимогам ст.223 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оригінал Кредитної справи, яка є предметом даного розгляду, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у сукупності, виходячи з принципів законності, об’єктивності, справедливості та розумності, вважає, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

При розгляді даної справи суд дотримується вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до якої, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, по учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ним Кодексом випадках.

Отже, суд розглядає дану справу в межах заявлених вимог, з врахуванням предмету первісного позову та зустрічного позову, на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України, визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як було встановлено в судовому засіданні та як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі керівника напрямку «Програма мікрокредитування» філії Запорізького регіонального управління Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_9, діючого на підставі доручення №3608 від 09.10.2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11, з однієї сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, було укладено Кредитний договір № 14.13533 , копія якого є в справі.

Факт укладення даного Договору підтверджується його сторонами.

При цьому, як вбачається з анкети-заяви, копія якої є в справі, ОСОБА_3 сам, добровільно, звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк» 08.08.2007 року з проханням видати йому кредит у розмірі 236 000,00 доларів США на придбання нерухомості.

Як вбачається з Розділу 1.Предмет договору, Кредитного договору, банк зобов’язався надати позичальникові кредитні кошти у розмірі 236 000,00 доларів США, терміном до 20.11.2022 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за

користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Як вбачається з п.2.1.2 Кредитного договору, видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівки через касу. В судовому засіданні встановлено, що кошти за даною Кредитною угодою, ОСОБА_3 отримав саме в касі банку, що відповідає зазначеній вимозі Договору та не суперечить вимогам діючого законодавства України.

Крім того, факт отримання кредитних коштів у розмірі 236 000,00 доларів США на підставі зазначеної Угоди, підтверджується та не оспарюється ОСОБА_3

Відповідно до умов Кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_3 повинен надавати банку грошові коти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, боржник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Як вбачається з тексту Договору, погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди здійснюється відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків та винагороди, але не пізніше 20 листопада 2022 року (п. 1.3 Договору). За користування кредитом позичальник сплачує відсотки у розмірі 16,00 % річних, а при порушенні умов договору - 32,00 % річних. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється до 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору. Позичальник сплачує винагороду за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5 % від суми кредиту та винагороду за управління фінансовим інструментом в розмірі 3,00 % від суми кредиту (п.п.4.1-4.7 Договору). Отже, сторони обумовили умови кредитного договору.

Відповідно до п. 7.1. зазначеного Кредитного договору, він діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором.

Відповідно до п. 6.8. зазначеного Кредитного Договору, сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 (п’яти) років.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Сторони зобов'язані дотримуватися умов укладеної угоди та виконувати взяті на себе зобов'язання у встановлений угодою строк (термін) її виконання, що передбачено ст.ст.526-530 ЦК України.

Крім того, 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3, було укладено ОСОБА_12 страхування майна позичальника між ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ»» та ОСОБА_3, в якому вигодонабувачем зазначено – ЗАТ КБ «ПриватБанк».

В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаними Кредитним договором, 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», з однієї сторони, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також 21.01.2009 року - ОСОБА_5А.О., були укладені Договори поруки в забезпечення виконання ОСОБА_3О зобов'язань за Кредитними договором № 14.13533.

Відповідно до умов даних Договорів поруки, поручителі на добровільних засадах взяли на себе зобов'язання перед Банком відповідати по зобов'язанням Боржника, які виникають з умов Кредитного договору, в повному обсязі.

У випадку невиконання Боржником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, поручителі несуть солідарну відповідальність в тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків (п.4 Договору поруки).

Умовами Договору поруки передбачено ( п.п.5, 6), що у випадку невиконання боржником якого-небудь обов’язку, передбаченого п.1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного (их) обов’язку (ів). Поручитель зобов’язаний виконати обов’язок (ки), зазначений в письмовій вимозі кредитора, протягом п'яти календарних днів з моменту її отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу позичальника ОСОБА_3 та його поручителів: ОСОБА_7, ОСОБА_8 повідомлення про погашення заборгованості боржника та про необхідність погашення цієї заборгованості. Однак, заборгованість за Кредитним договором погашена не була. При цьому, докази на підтвердження факту отримання цими особами вказаного повідомлення, суду надано не було.

Докази на підтвердження направлення Банком такого повідомлення на адресу поручителя ОСОБА_5А.о., а також факту отримання ним вказаного повідомлення, суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина 1); порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина 4).

Судом встановлено, що за умовами укладених Договорів поруки, відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5А.о. поручилися кожний окремо перед ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», за належне виконання ОСОБА_3 обов’язків за Кредитним договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 11 зазначених Договорів поруки, вони діють до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором.

Відповідно до п. 12 зазначених Договорів поруки, сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 (п’яти) років.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено,

що відповідно до частини четвертої ст.559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто, з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань, не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з матеріалів справи, у Договорах поруки строк їх припинення не встановлений.

У п.1.3. Кредитної угоди, яка є предметом позову, зазначено, що термін повернення кредиту, відсотків і винагороди – не пізніше 20.11.2022 року.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання й зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом п’яти років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

З часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.

Тобто, банк мав право протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (виникнення простроченої заборгованості) пред’явити вимоги до поручителя.

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто, протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним

свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

З наданих ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунків заборгованості, виписок по рахункам, встановлено, що перший факт порушення позичальником ОСОБА_3 зобов’язань щодо сплати заборгованості за Кредитним договором мав місце вже 04.11.2007 року та з цього часу позивальник не виконував належним чином умови укладеної Кредитної угоди, яка є предметом даного спору, а отже, суд вважає, що саме з вказаної дати має відраховуватися шестимісячний термін пред’явлення ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги до поручителів.

Враховуючи, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до суду 24.12.2015 року, а уточнений позов, в якому зазначено відповідачем, у тому числі, ОСОБА_5А.о., 17.05.2016 року, тобто, після спливу вказаного шестимісячного терміну, суд вважає, що порука відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5А.О. за укладеними Договорами поруки - припинила свою дію, а тому, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5А.О. в солідарному порядку з боржником ОСОБА_3, заборгованості за Кредитним договором, безпідставні, необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає необхідним : визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-01, укладений 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_8, - припиненим; визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-02, укладений 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7, - припиненим; визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-03, укладений 21 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 - припиненим.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, підставою для пред’явлення ОСОБА_3 даного позову є, на його думку, порушення ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до вимог ч.1,3 ст.203 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п.4, п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оспорюваними є правочини, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст.225 ЦК України тощо). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п. 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Дійсно, частиною 2 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повиннабути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до Розділу 2 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною,

ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо) (п.2.2). У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

В судовому засіданні встановлено, що перед укладенням Кредитного договору, який є предметом даного спору, ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», вищевказані вимоги дотримані не були, кредитодавець не повідомив споживача у письмовій формі щодо вищевикладених умов кредитування та не отримав письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Розділом 3 Правил передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги ; про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках . Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час

укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Споживач має бути ознайомлений з сукупною вартістю споживчого кредиту та реальною процентною ставкою.

Як свідчать матеріали справи та встановлено Висновком судово-економічної експертизи від 18.07.2017 року № 2284 Київської незалежної судово-експертної установи, проведеної на підстави ухвали суду в даній справі:

«1.В результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає :

- реальна процентна ставка на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р. - 19,59% ;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р. - 429887,01 дол.США.

2.За даними п.4.1 Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р. процентна ставка за користування кредитом становить 16,00% річних. В межах наявних матеріалів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., не визначені.

В результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає:

- реальна процентна ставка на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р. - 19,59%;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р. - 42887,01 дол.США.

3.В межах наявних матеріалів, документально обґрунтований щомісячний платіж (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), відповідно умов кредитування, викладених на момент укладення Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., складає: від 2228,01 дол.США (в останній період сплати) до 5361,00 дол.США.

4. Під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації про кредитні умови, наданої Позичальнику у письмовій формі перед укладанням Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту. Крім того, в межах наданих документів, не встановлено наявність додатків Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., які містять детальний розпис сукупної вартості кредиту, дані сукупної вартості кредиту у вигляді - реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту та попередження Позичальника про валютні ризики під час виконання зобов'язань.

Враховуючи зазначене, згідно наданих документів, оформлення Банком інформації про умови кредитування (в т.ч. перед укладенням кредитного договору) та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення Кредитного договору № 14.13533 від 04.10.2007р., виконано з недотриманням «Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» Затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.) та ЗУ «Про захист прав споживачів».

5. В межах наданих документів, позичковий рахунок №22334055702792 (згідно Заяви на видачу готівки №20 від 04.10.2007р.) використаний для здійснення операції з надання кредиту по Кредитному договору №14.13533 від 04.10.2007р. не узгоджується з позичковим

рахунком №22333055700193, що наведений у п.2.1.1. Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р.

Під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації про кредитні умови, наданої Позичальнику у письмовій формі перед укладанням Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту, що передбачено пп.2.1., 2.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та п.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Крім того, в межах наданих документів, не встановлено наявність додатків Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., які містять детальний розпис сукупної вартості кредиту, дані сукупної вартості кредиту у вигляді - реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту та попередження Позичальника про валютні ризики під час виконання зобов'язань, згідно пп.3.1, 3.3, 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та п.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів.

Враховуючи зазначене, в межах наявних матеріалів, договір укладено без врахування вимог пп.2.1., 2.2., 3.1., З.2., З.З., 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та пп.2 та 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.п.2 та 4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Даний Висновок експертизи, суд вважає належним та допустимим доказом, відповідно до вимог ст.ст.76-78, 110 ЦПК України, незважаючи на заперечення представника ПАТ КБ «ПриватБанк», які суд вважає безпідставними.

Вказані вище обставини свідчать про те, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», перед укладенням Кредитного договору, який є предметом даного спору, не була надана ОСОБА_3 повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), про реальні витрати на супутні послуги під час укладення Договору про надання споживчого кредиту, та на період до його повного виконання, та підтверджують недотримання Банком вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.3.2. Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

В судовому засіданні встановлено, що у порушення зазначеної вимоги, Графік платежів, як окремий документ, відсутній. Ні його оригінал, ні копія, суду сторонами надано не було. В тексті Кредитного договору такий Графік також не зазначений. ОСОБА_3 заперечує факт укладення Графіка платежів, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду докази на підтвердження факту його укладення.

Наданий 31.03.2017 року в судовому засіданні представником ПАТ КБ «ПриватБанк» «Графік погашення заборгованості», складений в період судового розгляду даної справи, суд вважає неналежним доказом, оскільки він не узгоджений сторонами та не був узгоджений сторонами під час укладення Кредитної угоди, яка є предметом даного спору.

Зазначені факти підтверджуються також матеріалами Кредитної справи, яка є предметом розгляду, копія якої є в справі.

Відповідно до п.14 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Відповідно до п.4 ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до ч.1, 4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Відповідно до ч.1 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч.6 ст.19, п.8 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), правочини, здійснені з використаннямн нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Водночас, положення Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови в договорах застосовуються до правочинів зі споживачами про надання споживчого кредиту, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення обов'язковими для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитись при укладенні договору (п.п.10, ч.3 ст.18 Закону).

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: порушення умовами договору принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призведення умовами договору до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдання умовами договору шкоди споживачеві.

Судом встановлено порушення Банком вимог ч.2 ст.11 ,ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживача», про несправедливість умов кредитного договору, оскільки, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що відповідно до п.п.4.6, 4.7 Кредитного договору, сплаті підлягали також винагороди за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5 % від суми кредиту та винагорода за управління фінансовим інструментом в розмірі 3 % від суми кредиту.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які діяли на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має

сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Судом встановлено, що Банк безпідставно нараховував , а позивач сплатив зазначені винагороди за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-174цс16.

Разом з тим, надання Банком ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті відповідає вимогам ст. Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 192, 533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, №15-93, а також Банківським ліцензіям, Дозволам, Додаткам до Дозволів, Статутам, Обліковій політиці банку по операціям споживчого кредитування фізичних осіб, які є в справі.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, йому відомо було про можливість отримання кредиту в національній валюті.

Правомірність стягнення кредиту в іноземній валюті підтверджена також Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 10 та 12 Постанови Пленуму цього суду від 30.03.2012 р. №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин". Зокрема, в п. 12 цієї Постанови зазначається: " У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК".

Цивільним кодексом України встановлено принцип свободи договору (ст.ст.6, 627 ЦК України), відповідно до якого, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд виходить з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень, прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положен, використання іноземної валюти, як засобу платежу, без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, суд виходить з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом, не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, у жодної зі сторін кредитного договору.

Наданими Банком доказами підтверджується, що станом на 04.10.2007 року він здійснював свою діяльність, в тому числі, діяльність з надання кредитів в іноземній валюті, відповідно до ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі вищевказаних документів.

Крім того, 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими, частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого, надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

На час укладання кредитного договору – 04.10.2007 року, Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті (вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-190цс15 від 16 вересня 2015 року).

Крім того, судом встановлено, що під час укладення Кредитного договору, ОСОБА_3 вільно діяв, особисто виявив бажання взяти кредит саме в доларах США, чітко усвідомлюючи, що він несе ризик того, що його зобов'язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань.

Зазначеним спростовуються доводи ОСОБА_3 щодо відсутності у Банку права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати повернення процентів в іноземній валюті.

Щодо валютних ризиків за Кредитним договором через нестабільність офіційного курсу гривні відносно долара США, суд вважає, що ОСОБА_3 при укладанні Кредитного договору повинен був враховувати положення чинного законодавства, а саме: згідно ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют. Валютні курси, як зазначено в ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 № 15, встановлюються НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно, для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена та курс національної валюти може змінюватись досить динамічно.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суду не надано належні та достатні докази на підтвердження того факту, що угода була укладена всупереч волевиявленню ОСОБА_3, що він під час укладення правочину не був вільним та ця угода не відповідала його внутрішній волі.

При цьому, як встановлено судом, спірний Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди щодо його умов, в тому числі, самостійно розподіливши відповідальність за його невиконання, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; ОСОБА_3 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов Кредитного договору, правом протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту не скористався, не відмовився від його виконання, тривалий час користується кредитними коштами.

Крім того, судом встановлено, що на момент укладення Кредитного договору, ОСОБА_3 не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував, хоча й неналежним чином, його умови.

Суд вважає неналежними доказами, надані представником ПАТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження позовних вимог, копії судових рішень різних інстанцій у інших справах, оскільки вони, в порушення вимог ст.95 ЦПК України, належним чином не засвідчені. Крім того, вони не стосуються предмету даного спору.

Крім того, у зустрічному позові ОСОБА_3 посилається на «результати перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ПАТ КБ «ПриватБанк» , яка проводилася 30.11.2012 року Інспекцією із захисту прав споживачів у Херсонській області», що суд вважає безпідставним, оскільки, докази на підтвердження того, що така перевірка щодо Кредитної угоди, яка є предметом даного спору проводилася, суду не надано.

Також суд не приймає в якості належного доказу додану представником ОСОБА_3 до справи копію Висновку судової економічної експертизи №6719 від 21.11.2017 року, оскільки: цей Висновок не стосується предмету даного спору.

Безпідставними суд вважає й посилання представника ОСОБА_4 на той факт, що Кредитна угода, яка є предметом даного спору, була укладена з боку банку, неналежною особою, оскільки, повноваження представника ЗАТ КБ "ПриватБанк" під час укладення цієї угоди підтверджуються належними документами, які містяться в справі, а саме: Кредитною угодою, Статутом, Положеннями про філію, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, Випискою з Єдиного державного реєстру, Витягом з Єдиного державного реєстру…, які є в справі.

Крім того, суд звертає уваги на той факт, що Кредитний договір було укладено саме Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», а не філією чи іншою фізичною чи юридичною особою.

Суд не приймає до уваги Відзив на позову заяву та додатки до нього, подані представником ОСОБА_4 до суду 16.02.2018 року, оскільки вони подані у порушення вимог ст.ст.178, 242 ЦПК України, на стадії судових дебатів.

При цьому, суд враховує той факт, що обставини, викладені в цьому Відзиві, були предметом розгляду під час судового розгляду справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відсутня інформація про кредитні умови, надані Позичальнику у письмовій формі перед укладанням Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту. Крім того, не встановлено наявність додатків Кредитного договору №14.13533 від 04.10.2007р., зокрема, Графіка погашення платежів, які містять детальний розпис сукупної вартості кредиту, дані сукупної вартості кредиту у вигляді - реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту та попередження Позичальника про валютні ризики під час виконання зобов'язань.

Проаналізувавши вищевикладені законодавчі норми та обставини справи, суд вважає, що в судовому засіданні встановлено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами (ст.ст.76-80 ЦПК України), що з боку ЗАТ КБ "ПриватБанк" правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк» під час укладення Кредитної угоди, яка є предметом даного спору, мають місце ряд вищевказаних порушень вимог : ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) та Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які є належними та достатніми підставами для задоволення зустрічного позову.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Судом встановлено, що оспорюваний позивачем ОСОБА_12 про надання споживчого кредиту було укладено 04.10.2007 року.

Як зазначено вище, відповідно до п. 6.8. зазначеного Кредитного Договору, сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 (п’яти) років.

Зустрічний позов про визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним ОСОБА_3 подано до суду 26.09.2016 року.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд про застосування строків позовної давності.

Отже, ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності, оскільки про укладення договору, про його зміст, умови, він дізнався 04.10.2007 року. В подальшому, протягом тривалого часу, він виконував умови договору, хоча й неналежним чином, докази того, що він не мав об’єктивної можливості дізнатись про порушення свого права в межах строку позовної давності, суду не надані.

Докази поважності причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_3 також не надано.

Відмова у позові за пропуском строку позовної давності можлива тоді, коли порушене право підлягає захисту, але пропущено строк позовної давності і підстави для його поновлення відсутні.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 пропущено строки, передбачені ст.ст.256-257 ЦК України, а також Кредитним договором, про поновлення яких він не просить суд, належні та достатні докази на підтвердження поважності їх пропуску, суду не надав.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, суд вважає необхідним у задоволенні зустрічного позову відмовити саме з підстав пропуску ОСОБА_3 строку позовної давності.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання за цією угодою припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Угоду, яка є предметом даного спору, на даний час не визнано недійсною, не розірвано……, вона має законну силу, а тому, відповідно до вимог ст.629 ЦК України, є обов’язковою для виконання сторонами.

Докази на підтвердження того факту, що зобов'язання за угодою, яка є предметом даного розгляду, припинилися виконанням, проведеним належним чином, суду не надано.

Судом встановлено, що ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі 236 000,00 доларів США, а ОСОБА_3 свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконує.

Станом на 17.11.2016 року заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПриватБанк» за Кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, становить 238 670,10 доларів США та 628 084,13 грн, що складається з:

- 183 946,76 доларів США - неповернута сума кредиту;

- 54 723,34 доларів США - проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.4.1, 4.3 Кредитного договору;

- 628 084,13 грн. - пеня згідно п.6.1 Кредитного договору.

Зазначені факти підтверджуються матеріалами Кредитної справи, копія якої є в справі, заявою на видачу готівки №20 від 04.10.2007 року, меморіальним ордером №20 від 04.10.2007 року, виписками по рахунку, розрахунками заборгованості.

Крім того, факт отримання зазначеної суми кредиту, а також факт наявності заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк», хоча він й не згоден з самою сумою заборгованості, не оспорюється відповідачем ОСОБА_3

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 порушує умови укладеного Кредитного договору, оскільки, відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, суд вважає, що вина відповідача ОСОБА_3 у тому, що виникла вищевказана заборгованість перед позивачем, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором №14.13533 від 04.10.2007 року, яка станом на 17.11.2016 року становить: 238 670,10 (двісті тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят доларів десять центів) доларів США та 628 084,13 (шістсот двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири гривні тринадцять копійок) грн.., що складається з:

- 183 946,76 ( сто вісімдесят три тисячі дев’ятсот сорок шість доларів сімдесят шість центів) доларів США, що еквівалентно – 4 845 157, 66 (чотири мільйони вісімсот сорок п’ять тисяч сто п’ятдесят сім гривень шістдесят шість копійок) грн. - неповернута сума кредиту;

- 54 723,34 (п’ятдесят чотири тисячі сімсот двадцять три долари тридцять чотири центи) доларів США, що еквівалентно – 1 441 412, 78 ( один мільйон чотириста сорок одна тисяча чотириста дванадцять гривень сімдесят вісім копійок) грн. - проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.4.1, 4.3 Кредитного договору;

- 628 084,13 грн. (шістсот двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири гривні тринадцять копійок) - пеня згідно п.6.1 Кредитного договору.

Заперечення ОСОБА_3 проти первісного позову суд вважає намаганням уникнути погашення заборгованості за Кредитною угодою, яка є предметом даного спору.

Відсутність у ОСОБА_3 грошових коштів для погашення заборгованості за Кредитним договором - не є підставою для звільнення його від обов’язку щодо виконання умов укладеної угоди, відповідно до ст.617 ЦК України.

Також, згідно ст.141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», судові витрати за зустрічним позовом суд вважає необхідним віднести за рахунок держави.

Згідно ст.141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору в сумі 103 719,82 грн. (44 997,33 грн. +58 722,49 грн.), які підтверджені належними платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи, та підстав для визнання їх неналежними, на що вказував представник ОСОБА_4, у суду немає, суд вважає необхідним стягнути саме з відповідача ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про захист прав споживачів» Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, №15-93, Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із

кредитних правовідносин", Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, ст.ст. 6, 192, 203, 215, 216, 252, 256-257, 260, 261, 267, 330, 526,527,530, 533, 549-552, 553, 559, 599, 610-612, 614, 615, 617, 625, 626, 627, 628, 629, 631, 638, 651, 1046-1054, 1055 ЦК України, ст.ст.10, 11, 12, 13, 18, 76—89, 95, 110, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 293, 294, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов: Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_3 (відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_7 ( відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2), ОСОБА_8 ( відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_3), ОСОБА_5 ( відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_4), про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № 14.13533, укладеним 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 в сумі:

238 670,10 (двісті тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят доларів десять центів) доларів США та 628 084,13 (шістсот двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири гривні тринадцять копійок) грн.., що складається з:

- 183 946,76 ( сто вісімдесят три тисячі дев’ятсот сорок шість доларів сімдесят шість центів) доларів США, що еквівалентно – 4 845 157, 66 (чотири мільйони вісімсот сорок п’ять тисяч сто п’ятдесят сім гривень шістдесят шість копійок) грн. - неповернута сума кредиту;

- 54 723,34 (п’ятдесят чотири тисячі сімсот двадцять три долари тридцять чотири центи) доларів США, що еквівалентно – 1 441 412, 78 ( один мільйон чотириста сорок одна тисяча чотириста дванадцять гривень сімдесят вісім копійок) грн. - проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.4.1, 4.3 Кредитного договору;

- 628 084,13 грн. (шістсот двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири гривні тринадцять копійок) - пеня згідно п.6.1 Кредитного договору.

Стягнути з ОСОБА_3 (відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 103 719,82 грн. ( сто три тисячі сімсот дев’ятнадцять гривень вісімдесят дві копійки).

Визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-01, укладений 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_8, -припиненим.

Визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-02, укладений 04 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7, -припиненим.

Визнати ОСОБА_12 поруки № 14.13533-03, укладений 21 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 -припиненим.

В іншій частині первісного позову – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову: ОСОБА_3 (відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_5 ( відоме суду місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_4), про визнання кредитного договору недійсним,- відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності..

Судові витрати за зустрічним позовом – віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Василівського

районного суду ОСОБА_13