Постанова № 72294476, 13.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/21484/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Провадження № 22-ц/773/253/18 Категорія: 81 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.

секретар Галицька І.П.

з участю: представника державної виконавчої служби - Арсенюк О.В.,

представника боржника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за поданням Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі -Другий ВДВС міста Луцьк ГТУЮ ) про примусове проникнення до житла за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Другий ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області звернувся до суду із зазначеним поданням, посилаючись на те, що на примусовому виконанні у цьому відділі перебуває виконавчий лист № 161/21484/13-ц, виданий 20.12.2016 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою - 36,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частині відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 17 вересня 2013 року та у розмірі 1/10 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою державною нотаріальною конторою, ОСОБА_4 у розмірі 1/5 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою (державною нотаріальною конторою та ОСОБА_6 у розмірі 1/5 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою державною нотаріальною конторою.

30.01.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53276097 та надіслано сторонам для ознайомлення.

10.08.2017 року державним виконавцем здійснено вихід за місцем знаходження іпотечного майна, проте до помешкання ніхто не відкрив двері, а тому провести виконавчі дії, здійснити опис та арешт квартири виявилось неможливим. Зі слів сусідки встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за даною адресою не проживає. Залишено виклик на 20.08.2017 року, про що складено відповідний акт державного виконавця від 10.08.2017 року. На виклик державного виконавця боржник не з'явився.

Зазначає, що у подальшому двічі 14.09.2017 року та 10.10.2017 року на адресу АДРЕСА_1 надіслано вимогу та повідомлення державного виконавця про проведення виконавчих дій щодо опису та арешту іпотечного майна та у призначені дні - 27.09.2017 року та 19.10.2017 року державним виконавцем повторно здійснено вихід за місцем знаходження іпотечного, майна, однак потрапити та до квартири, провести виконавчі дії, здійснивши опис та арешт майна виявилось не можливим, оскільки дверей ніхто не відкрив.

Державний виконавець просив суд дозволити примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_1, з підстав, викладених у поданні.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року подання задоволено.

Надано дозвіл головному державному виконавцю другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Арсенюк О.В. на примусове проникнення в квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_4 просить скасувати цю ухвалу і постановити нову про відмову у задоволенні подання, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.

Судом встановлено, що на виконанні у Другому ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавчий лист № 161/21484/13-ц виданий 20.12.2016 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме трьохкімнатну квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою - 36,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частими відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 17 вересня 2013 року та у розмірі 1/10 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою державною нотаріальною конторою, ОСОБА_4 у розмірі 1/5 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою державною нотаріальною конторою та ОСОБА_6 у розмірі 1/5 частки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.12.2012 року Першою Луцькою державною нотаріальною конторою.

30.01.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53276097.

З актів від 10.08.2017 року, від 14. 09. 2017 року, від 10.10.2017 вбачається, що при виході державного виконавця за місцем знаходження іпотечного майна двері ніхто не відкрив, а тому провести виконавчі дії, здійснити опис та арешт даної квартири виявилось неможливим. В акті від 10.08.2017 року здійснено запис зі слів сусідки (прізвище не вказано), що за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за даною адресою не проживають. При виході за адресою проживання боржника державним виконавцем залишались виклики на 20.08.2017 року, на 10.10.2017 року.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_4 умисно чинить перешкоди у вільному доступі до квартири, що унеможливлює вчинення державним виконавцем передбачених законом дій щодо огляду та опису майна боржника, на яке звертається стягнення.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Обґрунтовуючи право державного виконавця на звернення з поданням суд першої інстанції в оскарженій ухвалі послався та процитував зміст п.12.ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено обов'язок державного виконавця звернутися з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи, в якої перебуває дитина , стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання. Однак із змісту подання та матеріалів справи вбачається, що у зазначеному виконавчому провадженні не виконується виконавчий документ про відібрання дитини, тому ця правова норма не підлягає до застосування при вирішенні подання.

Згідно з п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

За змістом цієї правової норми у разі проникнення до житла чи іншого володіння особи, яка не є учасником виконавчого провадження, у відповідному поданні мають бути зазначені обставини, які свідчили б про інформування цієї особи про необхідність вчинення дій щодо передання майна, належного боржникові, для подальшого звернення стягнення на нього або щодо повернення дитини, а також дані про небажання цієї особи виконувати відповідне розпорядження державного виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в яку державний виконавець здійснював вихід, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4,ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_4 Причому йому належить 1/5 частина квартири, про примусове проникнення до якої звернувся державний виконавець.

Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій прав громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Частинами 1, 2 ст. 311 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному права на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України зазначені міжнародні акти є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

При ухваленні оскаржуваного судового рішення поза увагою суду залишилися обставини, які мають істотне значення для вирішення подання державного виконавця, а саме: в чиє житло чи володіння дозволяється проникнення, та не враховано, що власниками цього житла є дві інші особи, які не є боржниками у даному виконавчому провадженні, і про проникнення до належного їм житла у поданні не йдеться. У поданні державного виконавця та в ухвалі суду не зазначено, для виконання яких виконавчих дій дається цей дозвіл, (з метою проведення опису, арешту майна, вилучення майна у присутності власника квартири для подальшої реалізації, для ознайомлення покупців із майном, що підлягає реалізації тощо), судом не встановлено, чи знає боржник про наявність виконавчого провадження та чи повідомлявся він про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди, не надавав доступу до житла у відведений для цього час.

Розглядаючи подання щодо примусового проникнення у житлове приміщення, належне на праві спільної часткової власності боржнику ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суд не перевірив, чи дотриманий порядок проведення виконавчих дій та чи забезпечені права та інтереси боржника на стадії відкриття виконавчого провадження, чи повідомлений боржник про те, які виконавчі дії мають бути проведені, а також про час та місце їх вчинення. Також не досліджені обставини щодо необхідності вчинення примусового проникнення до житлового приміщення на підставі мотивованого рішення суду.

Суд першої інстанції також не перевірив, хто є співвласниками квартири, куди примусово має намір проникнути державний виконавець, та чи не будуть порушені їх права при примусовому проникненні до житла боржника.

Крім того, складаючи акти від 10.08.2017 року, від 14. 09.2017 року, від 10.10.2017 року про неможливість зайти у житлове приміщення боржника, державним виконавцем не надані відомості про дотримання ним встановленого ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження порядку повідомлення боржника про час і місце проведення виконавчих дій. Також не надано відомостей про інформування інших співвласників квартири про необхідність вчинення таких дій. В акті від 10.08.2017 року не зазначено, з якою метою вчинялись дії державним виконавцем.

Висновок суду про направлення повідомлення боржнику про проведення виконавчих дій обґрунтований посиланням на зміст самого подання, що не узгоджується з вимогами норм статтей 57-59 ЦПК україни в редакції, чинній на час розгляду справи, про належність і допустимість доказів.

У даному судовому засіданні державний виконавець не подала доказів на підтвердження того, у яку пору здійснювався виїзд за місцем проживання боржника, не навела обгрунтувань, чи врахувала вона те, що боржник є особою працездатного віку та не пояснила, чи скористалася вона правом, передбаченим ч.І ст. 29 ЦПК України, на проведення виконавчих дій після 6 години ранку та не пізніше 22 години, тобто, у час, який для працюючих осіб є неробочим.

Долучивши до подання повідомлення від 10.10.2017 року, виклик від 27.09.2017 року, вимогу від 14.09.2017 року, державний виконавець не подала ні в суд першої інстанції, ні до апеляційного суду реєстру поштових відправлень на підтвердження того, що такі виклики були надіслані боржнику, у той час, як боржник ці обставини заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України під час розгляду подання про примусове проникнення до житла участь державного виконавця є обов'язковою. Однак суд першої інстанції ці вимоги процесуального законодавства не врахував та розглянув подання без його участі, що є порушенням встановленого законом порядку розгляду такого питання.

В матеріалах справи наявна заява від 13.12. 2017 року (день постановлення оскаржуваної ухвали), подана від імені державного виконавця Арсенюк О.В., про розгляд подання без участі представника Другого відділу ДВС м. Луцька. Однак відсутні відомості про те, як дана заява опинилася в матеріалах справи, оскільки в суді вона не зареєстрована (відсутній штамп реєстрації вхідної кореспонденції), а судове засідання проведено за відсутності державного виконавця.

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшла висновку, що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла боржника виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не надає державному виконавцю право на звернення до суду з вказаним поданням.

У даному судовому засіданні державним виконавцем не спростовано доводів апеляційної скарги про необхідність застосування при виконанні зазначено виконавчого документа Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не подано доказів, що спростовують такі аргументи боржника.

Неповно встановивши обставини справи та неправильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, суд безпідставно задовольнив подання про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_4, тому оскаржена ухвала не може залишатися в силі та підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні подання на пілдставі ч.І статті 376 ЦПК України.

Керуючись статтями 367-368, 376, 381,382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні подання Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про примусове проникнення до житла.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді: