Рішення № 72123793, 06.02.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Черкаси справа № 925/1688/17

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

від третьої особи ОСОБА_3 міської ради: ОСОБА_4 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області справу

за позовом Комунального підприємства "ВодГео" (м. Сміла, Черкаська область)

до Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради (м. Сміла, Черкаська область)

про стягнення 2 123 872,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 123 872,00 грн. на відшкодування коштів як різниці між затвердженим позивачу розміром цін/тарифів та його фактичними витратами на виробництво послуг з водопостачання та водовідведення за період з вересня 2012 по серпень 2015 року.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив через безпідставність вимог позивача, оскільки тарифи для КП "ВодГео" затверджено у відповідності до поданих позивачем економічно обґрунтованих розрахунків, про що було надано відзив на позов (а.с. 45-47). Також просив застосувати строк позовної давності до частини позовних вимог.

Ухвалою від 23.01.2018 (а.с. 65-66) залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 міську раду.

Представник третьої особи притримується позиції відповідача та проти задоволення позову заперечує, про що було надано пояснення ( а.с. 75) .

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачається, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Пунктом 2 абзацу а) статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 2 частини 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Приписами ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець має право розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги першої і другої групи (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Статтею 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 176 ГК України визначено, що організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2009 виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради Черкаської області було прийнято рішення № 673 (а.с. 13-14), яким було затверджено тарифи на послуги з центрального водопостачання та водовідведення для комунального підприємства "ВодГео" для ІІ, ІІІ категорії споживачів та введено їх в дію з 01 листопада 2009 року.

За твердженням позивача, зазначені тарифи діяли до 31 серпня 2015 року, а з 01 вересня 2015 року набула законної чинності Постанова Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2074 від 23.07.2015 (НКРЕКП), яка встановила нові тарифи для КП "ВодГео" на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (а.с. 22).

31.06.2017 складено протокол № 17 (а.с. 17) засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах з висновків якого вбачається, що обсяг заборгованості перед позивачем у відповідача з різниці в тарифах за період з вересня 2012 року по серпень 2015 року на послуги з центрального водопостачання та центрального водовідведення становить 2 123 872,00 грн.

Дану заборгованість позивач розцінює як доказ того, що відповідачем було затверджено позивачу економічно необґрунтовані тарифи і різниця між такими тарифами і фактичними витратами позивача повинна бути відшкодована органом місцевого самоврядування як завдана шкода. З цих же підстав позивач вважає неправомірним рішення відповідача № 673 від 15.10.2009 "Про затвердження тарифів на послуги з центрального водопостачання та водовідведення для КП "ВодГео" для ІІ, ІІІ категорії споживачів за рахунок коштів місцевого бюджету".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів правової підстави своїх позовних вимог та наявності порушеного права. При цьому суд виходить з такого:

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (про відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Позивач просить задовольнити позов на підставі положень ст. 1166 та 1173 ЦК України.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за приписами вказаної норми, для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки;

- шкоди;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою;

- вини.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Враховуючи вищевказане, предметом доказування за заявленими позовними вимогами є належним чином доведені факти неправомірності рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради № 673 від 15.10.2009 року про затвердження позивачу тарифів на послуги з централізованого водопостачання, наявність завданої позивачу шкоди з усіма складовими на її доведення та наявність у відповідача обов'язку відшкодувати таку шкоду.

При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення цих складових.

Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні ним владних повноважень, можливе лише за наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка завдавача шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, рішення відповідача від 15.10.2009 № 673 (а.с. 13), яким позивачу було затверджено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, не оскаржувалось останнім до суду та не було визнано незаконним чи протиправним.

Відповідачем подано у справу копію протоколу № 49/08.09 засідання міської комісії з питань цін та ціноутворення від 20.08.2009 (а.с. 54), яким вирішено питання про погодження тарифів на послуги КП "ВодГео" з централізованого водопостачання та водовідведення, що передувало прийняттю рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради від 15.10.2009 № 673.

З даного протоколу вбачається, що для позивача було затверджено саме ті тарифи, які як економічно обґрунтовані, подало КП "ВодГео" на затвердження до виконкому ОСОБА_3 міської ради (таблички на а.с. 54 оборот та а.с. 56 оборот після слів Вирішили:).

Представник позивача визнає, що після прийняття відповідачем рішення від 15.10.2009 № 673 (а.с. 13), КП "ВодГео" не зверталося до виконкому за внесенням змін до тарифів та не доказувало, що терпить збитки.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що позивач у справу не подав належних і допустимих доказів того, що затверджені для нього тарифи в даний час вже є економічно необґрунтованими та заниженими порівняно із дійсними затратами позивача. Це питання не може вирішуватися лише за рахунок математичної різниці між певними витратами позивача та затвердженими згідно рішення від 15.10.2009 № 673 тарифами.

За доводами відповідача, що не заперечив позивач, при вирішенні питання про затвердження позивачу тарифів на засіданні комісії з питань цін та ціноутворення 20.08.2009 (а.с. 54), було прийнято до уваги висновки Державної інспекції по контролю за цінами в Черкаській області. Інспекція підтверджувала, що розрахунки КП "ВодГео" планових витрат на виробництво централізованого водопостачання та водовідведення за 1 куб.м. води є економічно обґрунтованими.

Аналогічних доказів того, що нові витрати позивача після прийнятого відповідачем рішення від 15.10.2009 № 673 (а.с. 13) також є економічно обґрунтованими, позивач у справу не надав.

Суд відхилив доводи представника позивача про те, що незаконність рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради від 15.10.2009 № 673 (а.с. 13) може бути встановлена судом при розгляді даного господарського спору. У відповідності до положень КАС України дане питання відноситься до компетенції адміністративних судів ( ст. 2).

Отже, позивачем не доведено належними і допустимими доказами неправомірність рішення виконкому ОСОБА_3 міської ради від 15.10.2009 № 673 про затвердження тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для КП "ВодГео" та не доведено наявності всіх чотирьох складових для стягнення з відповідача шкоди, що є обов'язковим при застосуванні ст. 1166 та 1173 ЦК України.

Представник третьої особи у запереченнях проти позову обґрунтовано посилається на положення ч.2-6 ст. 31 та ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" про те, що саме виконавці/виробники послуг здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим на встановлення тарифів. При цьому Виробник має право на відшкодування втрат у разі затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Доказів про те, що позивачу було затверджено тарифи на рівні, нижчому від його економічно обґрунтованих витрат, у справі нема. Зміну тарифів позивач не ініціював.

В частині клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, судом було встановлено таке:

Позивач просить стягнути з відповідача 2 123 872,00 грн., які розраховані ним за період з вересня 2012 по серпень 2015 року.

Для стягнення шкоди встановлено загальний строк позовної давності у три роки, який для позивача за заявленими позовними вимогами триває з 28.12.2014 по 28.12.2017 (дата звернення з позовом до суду).

За змістом ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо позивачем буде доведено порушення його права, то суд може застосувати строк позовної давності, а якщо порушене право не доведено, то у позові слід відмовити саме з цієї підстави, а не через пропуск строку позовної давності.

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що строк позовної давності не було ним пропущено, оскільки 21.06.2017 відповідач в особі територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах визнав наявність заборгованості перед КП "ВодГео" (протокол а.с. 17), виходячи з такого:

У відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Територіальна комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах проводить свою роботу на виконання положень ЗУ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті носії". Тому проходження позивачем певної процедури на виконання вимог цього закону для подальшої участі в системі взаємозаліків за рахунок бюджетних коштів, не може бути доказом визнання відповідачем боргу за позовними вимогами у даній справі.

Крім того, таке визнання боргу не може проводитися після спливу строку позовної давності за зобов'язанням, що частково має місце в даному випадку.

Отже, оскільки позивач не довів свого порушеного права, то у позові йому слід відмовити через недоведеність правової підстави позовних вимог, не застосовуючи при цьому строк позовної давності.

При відмові в позові судовий збір, відповідно до статті 129 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. 238,240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 09 лютого 2018.

Суддя Н.М. Спаських