Рішення № 72113564, 11.01.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/2852/17

Провадження №2-о/405/75/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Береді Я.І.

за участю представника заявників ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кропивницькому в порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

Заявники ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в порядку окремого провадження звернулись до суду з даною заявою, в якій просили:

- встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України;

- встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України;

- встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

В обґрунтування заявлених вимог заявники зазначили, щовони були зареєстровані та проживали в належній ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві приватної власності квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, заявник ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю, проте, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася в кінці лютого на початку березня 2014 року, вони (ОСОБА_1, разом з дружиною ОСОБА_4, неповнолітнім сином ОСОБА_5 і двома малолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_1А.)були вимушені залишити своє нажите майно та в вересні 2014 року покинули місце свого проживання - м. Донецьк та переміститися до м.Кропивницький, вул.Преображенська, буд.35, кв.3.З 17.12.2016 року вони (заявники) проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.12.2016 року за № 1337, № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, та дана адреса є їх фактичним місцем проживання.

Посилаючись на те, що внаслідок російської збройної окупації Донецької області порушено їх громадянські права і свободи, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії, порушено налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, заявники просили суд встановити юридичний факт їх вимушеного переселення у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Також зазначили, що Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, однак дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII). Тобто, отримані ними (заявниками) довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 20.12.2016 року за №1338, №1337, №0000072628, №0000072550 та №0000072500, які видані ОСОБА_7 соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м.Кіровограді ради на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчують лише факт їх (заявників) вимушеного переселення з м.Донецьк до м.Кропивницький (м.Кіровоград), і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Необхідність встановлення судом зазначеного юридичного факту заявники обґрунтовують тим, що збройна агресія Російської Федерації породжує юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з держави агресора Російської Федерації, тому від встановлення такого факту залежить виникнення у них особистих та майнових прав, зокрема, щодо зазначеної компенсації та законом не визначено іншого порядку встановлення такого юридичного факту.

Заявники ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та ОСОБА_4, ОСОБА_5 надали суду заяви, кожен окремо, від 11.01.2018 року, в яких просили суду розглянути дану справу за їх відсутності в зв’язку із неможливістю бути присутніми в судовому засіданні, але за участі їх представника ОСОБА_6.

Представник заявників ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та ОСОБА_4, ОСОБА_5 за довіреностями від 27.12.2017 року, 27.12.2017 року та 30.11.2017 року відповідно, - ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала позицію своїх довірителів, викладену у поданій до суду заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, просила вимоги зазначеної заяви задовольнити.

Заінтересована особа Міністерство соціальної політики України, була повідомлена про час, дату та місце судового розгляду в порядку ч. 5 ст. 74 ЦПК України(в редакції до 15.12.2017 року), шляхом направлення судової повістки за місцем знаходження, отримання якої підтверджується підписом представника заінтересованої особи 16.11.2017 року в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, клопотання чи заяви від заінтересованої особи про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Заінтересована особа Російська Федерація, була повідомлена про час, дату та місце судового розгляду в порядку ч. 5 ст. 74 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017 року), шляхом направлення судової повістки за місцем знаходження Посольства Російської Федерації у м.Києві, отримання якої підтверджується підписом представника заінтересованої особи 16.11.2017 року в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, клопотання чи заяви від заінтересованої особи про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши представника заявників, зваживши доводи, викладені в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги заявників не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що заявники ОСОБА_1, разом з дружиною ОСОБА_4, неповнолітнім сином ОСОБА_5 і двома малолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали на території Донецької області за зареєстрованим місцем проживання за адресою:вул. МічуринськаАДРЕСА_2, м. Донецьк та вимушені були в вересні, 2014 року переміститися до м.Кропивницький, вул.Преображенська, буд.35, кв.3.З 17.12.2016 року заявники проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.12.2016 року за №1337, №1338, №0000072628, №0000072550 та №0000072500, виданими ОСОБА_7 соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Кіровограді ради, а також довідками від 17.05.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №№3504001338, НОМЕР_4.

Відповідно до ч. 2, ч. 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 № 15 в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чиним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Звернувшись до суду із зазначеною заявою, заявники зазначили, що довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.12.2016 року №№1337, 1338, №0000072550, №0000072500 посвідчується лише факт вимушеного переселення з м.Донецьк в м.Кропивницький, і не містить в собі зазначення причин такого переміщення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Надаючи оцінку вимозі заявників про встановлення юридичного факту вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, зазначаючи при цьому, що встановлення зазначеного факту буде породжувати юридичні наслідки встановлення статусу як осіб, які потерпіли від агресії Російської Федерації та виникнення права на справедливу компенсацію з боку Держави агресора – Російської Федерації, суд виходить з наступного.

Положеннями Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ч.ч.1, 2, 3 ст.17).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної ОСОБА_8 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є ОСОБА_8 Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_8 національної безпеки і оборони України (п.п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

Відповідно до п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної ОСОБА_8 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його ОСОБА_8 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_8 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що встановлення факту збройної агресії має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної ОСОБА_8 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття Верховною ОСОБА_8 України та Президентом України низки актів, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зокрема, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною ОСОБА_8 України 15 квітня 2014 року, ст.2 якого визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Крім того, Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 27 січня 2015 року затверджено Звернення Верховної ОСОБА_8 України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_9 Європи, Парламентської ОСОБА_9 НАТО, Парламентської ОСОБА_9 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_9 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_9 України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_9 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абз. 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абз. 12 Звернення).

Також, ОСОБА_8 Рада України постановою від 21 квітня 2015 року схвалила текст Заяви Верховної ОСОБА_8 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абз.1 п.1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абз.3 п.4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Окрім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року увів у дію рішення ОСОБА_8 національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Із системного аналізу викладених вище правових норм слідує, що факт збройної агресії проти держави України встановлюється уповноваженими на те Конституцією України органами державної влади (Президентом України та Верховною ОСОБА_8 України) та відноситься до політичної сфери (публічно-правової), оскільки стосується виконання імперативних повноважень органами державної влади у політичній сфері. Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

У даному випадку факт збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації встановлено наведеними вище актами Верховної ОСОБА_8 України та Президента України, - та є загальновідомим.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_8 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом, так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 рокувнутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини 2, пункту 1 частини 10 ст. 4 вищевказаного Закону, підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 ст. 5 вищевказаного Закону).

Відповідно до частини 1 ст. 6 цього Закону, оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, або документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Видані заявникам ОСОБА_7 соціального захисту населеннявиконавчого комітету Ленінської районної у м.Кіровограді ради довідки про взяття останніх на облік, як внутрішньо переміщених осіб засвідчують їх (заявників) місце проживання в м.Кропивницькому (раніше назва міста Кіровоград) на період наявності підстав, зазначених у статті 1 зазначеного Закону.

При цьому, факт визнання заявників внутрішньо переміщеними особами підтверджується виданими ОСОБА_7 соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м.Кіровограді ради довідками і заявники за визнанням цього факту не зверталися, обгрунтувавши звернення до суду необхідністю зазначення причин такого переселення, так як орган, який видав довідки, - таких повноважень не має.

Аналіз вищевказаних положень Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру, на підставі чого, у випадку встановлення наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, відповідний державний орган видає довідку, яка посвідчує статус внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 ст. 5 вищевказаного Закону).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачений позасудовий порядок встановлення певних фактів та підстав внутрішнього переміщення осіб на території України, враховуючи також, що факт внутрішнього переміщення заявників є наслідком збройної агресії Росії проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України і дана обставина є загальновідомою та такою, що не потребує доказування, а розділ ІV «Окреме провадження» ЦПК України не передбачає повноважень суду в порядку окремого провадження встановлювати причини виникнення юридичних фактів, на підставі чого суд приходить до висновку, що вимоги заявників про встановлення юридичного факту їх вимушеного переселення у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області Україниє такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 19, 76-80, 81, 89, 263-265, 268, ст.ст.315-319 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення юридичного факту, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, яким є апеляційний суд Кіровоградської області.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_10