Постанова № 72088404, 06.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/11982/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року (суддя Гладіч Н,І. смт.Любешів) у справі за позовом Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

Камінь-Каширське об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області 22 жовтня 2017 року звернулося до суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання неправомірними дій заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС Самчука О.П. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 №54882740; скасування вищевказаної постанови. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 №54882740, оскільки така на думку позивача суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження» , зокрема положенням п.3 ч.5 ст.27 цього Закону, відповідно до якого виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI). Відтак, беручи до уваги той факт, що боржник ОУПФ є державним органом, то саме держава в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повинна гарантувати та здійснити виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року у справі №162/971/17 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини, викладені у позовній заяві, а також вказує, що виконавче провадження за виконавчим листом від 13.10.2015 ВП №54882740 повинно виконуватись виключно органами що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органами державної виконавчої служби.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що незважаючи на те, що боржником є ОУПФ, тобто державний орган, виконавчий лист від 13.10.2015 №54882740 містить вимогу щодо зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення, тому виконання вказаного виконавчого документа здійснюється у відповідності до норм Закону №1404-VIII, а не Закону №4901-VI.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 11.10.2017 заступником начальника відділу примусового виконання рішень УДВС Самчуком О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №162/2116/14-а, виданим 13.10.2015 Любешівським районним судом Волинської області.

Вказаним виконавчим листом зобов'язано ОУПФ здійснити донарахування та виплату ОСОБА_2, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з визначеного ч.1 ст.28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мінімального розміру пенсії за віком, з 15.06.2014 по 02.08.2014 з урахуванням проведених виплат. Боржнику надано строк 10 робочих днів для добровільного виконання рішення суду. Частиною 3 вказаної постанови постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 12 800 грн.

Листом від 19.10.2017 №5368/07-17 ОУПФ повідомило державного виконавця про те, що рішення суду від 05.01.2015 у справі №162/2116/14-а виконано в частині нарахування 03.12.2015, відповідно до розпорядження №113987. Тобто, позивачу проведено перерахунок пенсії з 15.06.2014 по 02.08.2014 відповідно до ст.39 та ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у відповідності до рішення суду. Виконання постанови суду в частині виплати допомоги ускладнюється у зв'язку з відсутністю коштів. Виплата нарахованих коштів буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.2 ст.6 Закону №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIII, та особливості їх виконання встановлені Законом №4901-VI.

Частиною 1 ст.2 Закону №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.1 ст.3 Закону №4901-VI).

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, враховуючи також і випадки відсутності у державного органу відповідних бюджетних призначень на таке виконання, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень такого державного органу або за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.1, 3 ст.27 Закону №1404-VIII).

Відповідно до п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).

За змістом п.3 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

При цьому, безпідставними є посилання суду першої інстанції стосовно того, що незважаючи на те, що боржником за виконавчим листом виступає державний орган, ОУПФ не може відноситися до тих державних органів виконання рішення суду якими гарантується державою відповідно до Закону №4901-VI, оскільки Виконавчий лист містить зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення.

Твердження цього суду про неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення пенсійних чи соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному ст.2 Закону №4901-VI переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення ст.129-1 Конституції України та ст.14 КАС України постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що боржником за виконавчим листом виступає ОУПФ, як державний орган, який внаслідок відсутності відповідних бюджетних призначень на виконання рішення суду в частині виплати додаткового підвищення до пенсії не може виконати таке судове рішення, апеляційний суд приходить до висновку про те, що воно має виконуватись в порядку визначеному ст.3 Закону №4901-VI органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Така правова позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 січня 2015 року №21-604а14.

Так, як державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 №54882740 вищенаведені законодавчі положення враховані не були, суд апеляційної інстанції, вважає підставними позовні вимоги ОУПФ про визнання дій заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС Самчука О.П. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2017 №54882740 протиправними та скасування такої постанови.

Доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області задовольнити.

Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Самчука Олександра Петровича щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 жовтня 2017 року ВП №54882740.

Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 жовтня 2017 року ВП №54882740.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар