Постанова № 72063770, 05.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року справа №415/6904/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ястребової Л.В,

суддів Гайдара А., Компанієць І.Д.

секретар Терзі Д.А.

за участі представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 30 листопада 2017 року у справі № 415/6904/16-а (головуючий І інстанції - Калмикова Ю.О.) за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВЛЕНО:

21 грудня 2016 року ОСОБА_2 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (надалі – відповідач, Управління), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (надалі – третя особа, орган казначейства), з урахуванням уточнень, про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22 листопада 2016 року, стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 30 листопада 2016 року включно в сумі 18 792 грн. 70 коп., стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати по недотриманій щорічній допомозі на оздоровлення за 2007 рік в період з 01.01.2009 року по 30 листопада 2016 року включно в сумі 4094 грн 64 коп., стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати по недотриманій щорічній допомозі на оздоровлення за 2008 рік в період з 01.01.2009 року по 30 листопада 2016 року включно в сумі 5180 грн 64 коп., стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду, завдану порушенням строків виплати належних сум державної допомоги в суми 200 000 грн (а.с. 1-2, 86).

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 30 листопада 2017 року, адміністративний позов в частині збільшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати по недотриманій щорічній допомозі на оздоровлення за 2007 рік в період з 01.01.2009 року по 30 листопада 2016 року включно в сумі 4094 грн 64 коп., стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати по недотриманій щорічній допомозі на оздоровлення за 2008 рік в період з 01.01.2009 року по 30 листопада 2016 року включно в сумі 5180 грн 64 коп. не прийнято до розгляду, зазначивши, що вищевказані вимоги позивача є, по суті, не збільшенням позовних, а зміною предмету позову, що є недопустимим на стадії безпосереднього слухання справи по суті (а.с. 159).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 30 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо не проведення виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року до 22.11.2016 року.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану порушенням строків виплати належних сум державної допомоги в сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

В решті позовних вимог відмовлено (а.єс. 164-165).

Вважаючи, що постанова Лисичанського міського суду винесена з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачу у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, оскільки саме вони реалізують державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та вживають відповідні заходи, необхідні для виконання рішень судів про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, у звязку з чим, відсутні правові підстави щодо визнання протиправною бездіяльність Управління щодо не проведення виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності. Щодо стягнення з відповідача за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, апелянт зазначає, що визначивши розмір заподіяної моральної шкоди, позивач не зазначив, яким чином оцінював заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а також не надав суду доказів, які підтверджують його моральні страждання. На переконання апелянта, судом першої інстанції безпідставно стягнуто з УПСЗН моральну шкоду у сумі 20 000 грн, оскільки, по-перше, позивачем не надано доказів, підтверджуючих моральні страждання, по-друге, відсутній причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями Управління, по-третє,відсутнє обґрунтування протиправною бездіяльності саме апелянта із затримки виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності, оскільки ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», обов’язок виконання рішень суду про стягнення коштів покладено на Казначейство (а.с. 168-171).

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2009 року по справі № 2-а-327/2009 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 та 2008 роки задоволено внаслідок чого стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_2 недоотриману одноразову компенсацію, у звязку з встановленням інвалідності у сумі 17715,60 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України. Постанова суду першої інстанції не оскаржувалась та набрала законної сили 03 липня 2009 року.

На підставі зазначеного рішення, 11 листопада 2009 року судом видано виконавчий лист (а.с. 4), за яким, 20 березня 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області винесено постанову ВП № 32186614 про відкриття виконавчого провадження (а.с. 71).

Рішення суду фактично виконано 22 листопада 2016 року, а саме, цього дня на розрахунковий рахунок позивача зараховано 17 715,60 грн, тобто та сума, яка стягнута на користь позивача судовим рішенням ще у 2009 році, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 5).

Вважаючи, що невиконання постанови суду завдало позивачу негативних наслідків та моральних страждань, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22 листопада 2016 року.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо не проведення виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року до 22.11.2016 року та в частині стягнення моральної школи у розмірі 20 000 грн вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невчасного виконання судового рішення у чому бачив безпосередній причинний зв’язок, а що стосується вимоги позивача про стягнення з Управління прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області за рахунок коштів державного бюджету України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року включно в сумі 18792,70 гривень, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дія Закону України«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не поширюється на виплати позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Враховуючи, що постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, суд апеляційної інстанції розглянув справу, у відповідності до вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України в межах апеляційної скарги, а саме, в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не проведення виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року та в частині стягнення моральної шкоди.

Що стосується вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не проведення виплати одноразової компенсації у звязку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що таким органом, згідно Указу Президента України від 29.11.2011 року № 1078/11 є Державна казначейська служба України.

Колегія суддів звертає увагу на надані Пленумом Вищого адміністративного суду України рекомендації, викладені у постанові від 29.09.2016 №13 «Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація», в яких зазначено, що Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на Державну казначейську службу України покладено обов'язок виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, у тому числі й Управління праці та соціального захисту населення.

Таким чином, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконавчі документи про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, виконуються виключно органами Державної казначейської служби України, то, в даному випадку, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України моральної школи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода виразилась у протиправній поведінці відповідача внаслідок не виконання протягом семи років рішення суду, а також тим, що він не міг вільно розпоряджатися своєю власністю та не міг в повному обсязі купувати продукти першої необхідності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, відповідно до ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Крапівницький проти України» від 17.09.2002 року, відповідно до прецедентної практики Суд нагадує, що заявник, який отримує на внутрішньому рівні відшкодування шкоди за заявлене порушення Конвенції, більше не може вважатися "жертвою" порушення прав, передбачених Конвенцією, з боку однієї із договірних сторін ("Екле проти Німеччини" ).

В даному випадку колегія суддів зауважує, що постанова Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2009 року по справі № 2-а-327/2009 повністю виконано і сума, визначена вищезгаданим судовим рішенням, була виплачена заявнику 22 листопада 2016 року, а тривалість виконання вищезгаданого рішення не може розглядатись яка таке, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції з прав людини.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції, визначаючи моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., також не зазначив доказів та мотивів, які б підтверджували як визначений розмір такої компенсації так і сам факт заподіяння моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 06 лютого 2018 року.

Керуючись ст. 283, 317, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради – задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 30 листопада 2017 р. у справі № 415/6904/16-а – скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: Л.В. Ястребова

Судді:. ОСОБА_3

ОСОБА_4