Постанова № 72042445, 01.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2018 р. Справа № 914/2555/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Матущак О.І.

ОСОБА_1

при секретарі Мокрій А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства (далі -ПрАТ) “Будівельне управління – 62” №307 від 18.11.2016 року (вх. № 01-05/5567/16 від 29.11.2016 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р.

у справі № 914/2555/16 (суддя Запотічняк О.Д.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТзОВ) “ДЕЛЬТАБУД”, м. Львів

до відповідача: ПрАТ “Будівельне управління – 62”, м. Новий Розділ, Львівська область

про стягнення 882 866,18 грн.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 – адвокат (договір у матеріалах справи), після перерви не з’явився;

Від відповідача: ОСОБА_3 –адвокат (ордер у матеріалах справи).

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) в редакції Закону від 03.10.17 р. №2147-VIII справи в судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Причини відкладення розгляду справи, зупинення провадження по справі та його поновлення викладені у відповідних ухвалах Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.18 р. відхилено заяву ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” про відвід судді Дубник О.П.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р. (повний текст рішення складено 11.11.2016р.) у справі № 914/2555/16 (суддя Запотічняк О.Д.) позов ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” задоволено частково та стягнуто з ПрАТ “Будівельне управління – 62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” 833 375,08 грн., 12 500,63 грн. судового збору та 44 972,56 грн. витрат на послуги адвоката. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване ст.ст. 509, 526, 530, ч.1 ст. 598, ст.ст. 599-601, 604-609, 610, ч.1 ст.612, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України (надалі – ГК України). Місцевим господарським судом встановлено невиконання відповідачем рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі №5015/6746/11 в частині погашення основної заборгованості в розмірі 852 892,80грн., 65 494,79 грн. – 3% річних, 158 063,53 грн. – інфляційних втрат, 10 764,52 грн. державного мита, 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, та зроблено висновок про правомірність нарахування позивачем у даній справі 3% річних в сумі 126 041,08 грн., та інфляційних втрат в сумі 756 825,10 грн. Оскільки відповідач просив суд застосувати до вимог позивача позовну давність, то суд першої інстанції відмовив в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем з період з 29.10.2011р. по 03.10.2013р. включно у зв’язку із спливом позовної давності. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, суд прийшов до висновку, що витрати позивача на послуги адвоката слід покласти на відповідача частково, ооо в сумі 44 972,56 грн.

ПрАТ “Будівельне управління – 62” не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі №5015/6746/11 не стягувались проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України та обставини щодо погодження сторонами у договорі іншої черговості погашення грошового зобов’язанн, ніж визначено ст. 534 ЦК України, у зв’язку з чим у позивача були відсутні підстави зарахування стягнутих із відповідача в межах виконавчого провадження 193686,03 грн. як проценти, що підлягають сплаті у другу чергу, визначену ст. 534 ЦК України, тобто перед основним боргом. Посилається апелянт також на ОСОБА_2 практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, викладений у листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. Вважає, що позивач не правильно визначив суму основного боргу, на яку на підставі ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а суд першої інстанції не перевірив підстав звернення позивача до суду з відповідним позовом та прийшов до невірних висновків про те, що стягнуті з відповідача в межах виконавчого провадження кошти у розмірі 193686,03 грн. слід зарахувати в погашення інфляційних втрат та 3 % річних, а не в рахунок погашення суми основного боргу. Зазначає, що суд першої інстанції застосував ст. 625 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та прийняв рішення, яке суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20.01.2016р. по справі №6/2759цс15. Апелянт просить оскаржуване рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ПрАТ “Будівельне управління – 62” у додаткових поясненнях (а.с. 171-173, т.1) зазначає, що за у мови наявності у позивача права на нарахування в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду інфляційних втрат та 3 % річних, така сума могла б становити 584 106,56 грн за період 04.10.2013р. по 31.07.2016р., а 3 % річних становити 59166,07 грн. за період з 04.10.2013р. по 29.09.2016р.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що скаржник безпідставно посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.01.2016р. у справі №6/2759цс15, оскільки спір у даній справі виник не на підставі судового рішення, а на підставі укладеного між сторонами договору, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі №5015/6746/11 є тільки констатацією наявності заборгованості. Зазначає, що, скаржник не сплачував заборгованість самостійно, а кошти в сумі 193686,03 грн. були стягнуті органами ДВС; у платіжних дорученнях призначення платежу не зазначалось.

Представником позивача заявлено орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 49400,00 грн в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї та додатковими поясненнями, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” зазначає у позовній заяві, що з метою захисту своїх інтересів звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою до ПрАТ "Будівельне управління-62" (справа № 5015/6746/11) про стягнення 1 076 451,10грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору від 15.09.2008 р. № 11-1 та складеного у відповідності до нього акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2009 р. на суму 852 892,80 грн .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, яке набрало законної сили, позов ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” було задоволено та стягнено з ПрАТ "Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД”: 852892,80 грн. - основного боргу, 65494,79 грн. -3% річних, 158063,53 грн. -інфляційних втрат (за період 13.04.2009р. по 28.10.2011 р.), 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення судового процесу (а.с. 18-21, т.1).

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі № 5015/6746/11, 26.04.2012р. судом було видано відповідний наказ, який пред’явлено стягувачем до виконання.

15.05.2012р. згідно постанови заступника начальника ВДВС Миколаївського РУЮ було відкрите виконавче провадження №32593968 з виконання наказу №5015/6746/11, виданого Господарським судом Львівської області 26.04.2012р. (а.с. 22, т.1).

В ході здійснення виконавчого провадження №32593968, з відповідача були стягнені кошти в сумі 193 686,03 грн., що не заперечується сторонами.

Дані кошти зараховані позивачем в рахунок погашення інфляційних та 3 % річних за період 13.04.2009 р. по 28.10.2011р (а.с .9, зі звороту, т.1).

Станом на дату подання позову у даній справі відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі.

Відповідно до ст.1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч.1 ст.625 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, яке набрало законної сили, позов ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” задоволено та стягнено з ПрАТ "Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД”: 852892,80 грн. - основного боргу, 65494,79 грн. -3% річних, 158063,53 грн. -інфляційних втрат (за період 13.04.2009р. по 28.10.2011 р.), 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 35 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017р.) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

15.05.2012р. згідно постанови заступника начальника ВДВС Миколаївського РУЮ відкрите виконавче провадження №32593968 з виконання наказу №5015/6746/11, виданого Господарським судом Львівської області 26.04.2012р.

В ході здійснення виконавчого провадження №32593968, з відповідача були стягнені кошти в сумі 193 686,03 грн., що не заперечується сторонами.

Зазначені кошти позивач зарахував в рахунок погашення інфляційних та 3 % річних за період 13.04.2009 р. по 28.10.2011р., у зв’язку з чим сума основного боргу не зменшилась і на цю суму позивачем нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних, що є предметом спору у даній справі.

Згідно ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У матеріалах справи відсутні докази встановлення сторонами іншого порядку погашення заборгованості, ніж встановленого ст. 534 ЦК України.

При застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу (ОСОБА_2 практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, лист Верховного Суду України від 01.07.2014р.).

Формулювання ст. 625 ЦК України щодо безпосереднього зв'язку між нарахуванням процентів і застосуванням індексу інфляції орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення (постанова Верховного Суду України у справі №3-1522гс16 від 26.04.2017р.

У зв’язку з наведеним суд зазначає, що інфляційні нарахування не передбачені ст.534 ЦК України, а тому погашають вимоги кредитора після погашення основної суми боргу. Також, проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем у порушення ст. 534 ЦК України зараховано стягнуті з відповідача в межах виконавчого провадження кошти у розмірі 193686,03 грн. у погашення інфляційних втрат та 3 % річних.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не правильно визначив суму основного боргу, на яку на підставі ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат і 3% річних. Стягнута сума мала погасити в першу чергу 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення (витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання), а в другу чергу 852892,80 грн. - основного боргу за рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі №5015/6746/11, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Позивач просить стягнути 3% річних за період з 29.10.2011р. по 29.09.2016р. в сумі 126 041,08 грн., та інфляційні втрати за період з 29.10.2011р. по 29.09.2016р. в сумі 756 825,10 грн.

Як уже відзначав суд апеляційної інстанції, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом положень статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з приписами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, на грошові зобов'язання поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. При цьому припинення відповідного договору (на підставі якого виникла відповідальність за порушення грошового зобов'язання) жодним чином не свідчить про припинення нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати основного боргу встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду України від 15.06.2016р. у справі N 3-610гс16);

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (постанова Верховного Суду України від 09.11.2016р. у справі №9/5014/969/2012 (5/65/2011).

Відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (а.с. 69, т.1).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного Суду України від 01.08.2014р. у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Позивач звернувся до суду з даним позовом лише 04.10.2016р. тобто, після спливу трьох років загальної позовної давності. Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, позивачем суду не подано.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за період з 29.10.2011р. по 03.10.2013р. включно та вважає законною відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 04.10.2013р. по 29.09.2016р., то судом апеляційної інстанції зроблено перерахунок з урахуванням черговості погашення заборгованості згідно ст. 534 ЦК України та встановлено, що до стягнення підлягають 628980,22 грн. інфляційних втрат, 67083,82 грн 3% річних (розрахунок долучено до справи).

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував ст. 625 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та прийняв рішення, яке суперечить висновкам Верховного Суду України викладеним у постанові від 20.01.2016р. у справі №6/2759цс15. Однак з такими доводами апелянта не можна погодитись, оскільки предметом спору у справі №6/2759цс15 було перерахування та виплата особі одноразової грошової допомоги відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а судом зазначено що, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України). Однак, у даній справі правовідносини виникли на підставі договору, а не рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р. у цій справі в частині стягнення 137311,04 грн. і у цій частині слід прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Належить стягнути з ПрАТ “Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” 628980,22 грн. інфляційних втрат, 67083,82 грн 3% річних. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2016р. апелянту відстрочено сплату судового збору в сумі 13189,29 грн до прийняття рішення судом по справі. Станом на даний час скаржником вказана сума судового збору не сплачена. А тому має бути стягнута в доход Державного бюджету України зі сторін у справі пропорційно до задоволених позовних вимог.

У суді першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 47 643,30 грн.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України суд змінює розподіл судових витрат, а тому з ПрАТ “Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” слід стягнути 10 440,96 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 37562,64 грн. витрат на послуги адвоката у суді першої інстанції. Стягнути з ПрАТ “Будівельне управління-62” в доход Державного бюджету України 10107,06 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги та з ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” в доход Державного бюджету України 3082,23 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 252, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р. у цій справі скасувати частково, в частині стягнення 137311,04 грн. і у цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, в зв’язку із чим п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р. у цій справі викласти в наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Будівельне управління-62” (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Шевченка,6, ідентифікаційний код 01272427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТАБУД” (79026, м.Львів, вул. Стрийська,48, ідентифікаційний код 22345998) 628980,22 грн. інфляційних втрат, 67083,82 грн 3% річних, 10 440,96 грн. судового збору та 37562,64 грн. витрат на послуги адвоката. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовити.»

2. В решті рішення суду залишити без змін.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Будівельне управління-62” (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Шевченка,6, ідентифікаційний код 01272427) в доход Державного бюджету України (банк: ГУДКCУ у Львівській області; МФО: 825014; отримувач: УДКСУ Личаківського району м. Львова; код ЄДРПОУ: 38007620; рахунок: 31216206782006) 10107,06 грн. за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТАБУД” (79026, м.Львів, вул. Стрийська,48, ідентифікаційний код 22345998) в доход Державного бюджету України (банк: ГУДКCУ у Львівській області; МФО: 825014; отримувач: УДКСУ Личаківського району м. Львова; код ЄДРПОУ: 38007620; рахунок: 31216206782006) 3082,23 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ст.ст. 282, 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.02.2018р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Скрипчук О.С.