Постанова № 72037954, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 310/1087/17 Головуючий у 1-й інстанції: Черткова Н.І. Провадження № 22-ц/778/576/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Маловічко С.В., судді Гончар М.С., Кочеткова І.В.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 вересня 2017 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.02.2007р. між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 14.10299, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 125 000,00 грн. на термін до 07.02.2012р. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати погашення кредиту шляхом внесення обов'язкового щомісячного платежу, який включає в себе заборгованість по кредиту, відсотки, комісію та інші витрати. ОСОБА_3 не надав банку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим станом на 15.02.2017р. має заборгованість в сумі 414 288,60 грн., яка складається із: 54 836,16 грн. - заборгованості за кредитом, 149 812,22 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 209 640,22 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

Позовні вимоги банк пред’явив лише на суму 106 000,00 грн., що складається із:

54 836,16 грн. - заборгованості за кредитом, 51 163,84 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Виконання кредитного договору № 14.10299 від 08.02.2007 року було забезпечено договорами поруки, укладеними з поручителями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 У зв’язку з зазначеним, позивач просив суд стягнути солідарно з позичальника та поручителів вказану заборгованість у загальному розмірі 106 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду у зв»язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За вказаною апеляційною скаргою ухвалою судді Апеляційного суду Запорізької області від 07 листопада 2017р. було відкрито провадження у справі та ухвалою колегії Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2017р. розгляд справи призначено на 01 лютого 2018р.

Тобто ці процесуальні дії вчинені апеляційним судом за положеннями ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року, але 15.12.217р. набрав чинності ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким внесено зміни до цивільно-процесуального кодексу.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» нової редакції ЦПК від 15.12.2017р., справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, оскаржуване рішення як постановлене за правилами ЦПК України у ред. від 18.03.2004р., перевіряється на відповідність вимогам саме ЦПК у вказаній редакції від 18.03.2004р., а судове рішення апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги постановляється у відповідності до положень ЦПК України у новій редакції від 15.12.2017р.

До судового засідання Апеляційного суду Запорізької області 01 лютого 2018р. відповідачі не з»явились. Судові повістки всім відповідачам направлялись повторно за адресами їх місця реєстрації, але повернулись повторно без вручення за закінченням терміну зберігання.

Така сама картина відбувалась і в ході розгляду справи судом першої інстанції.

Тому, зваживши на ці обставини, та з урахуванням вимог п. 4 ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, та керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу за відсутності всіх відповідачів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника банку ОСОБА_8, який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_9, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язу-

ється повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 08.02.2007р. між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3

був укладений кредитний договір № 14.10299, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 08.02.2007р. по 07.02.2012р. включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 125000,00 грн.

Відповідно до додатку № 1 до договору ОСОБА_3 мав щомісяця, починаючи з

20.03.2007р. надавати банку кошти у розмірі щомісячного платежу у сумі 3350,00 грн. для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Виконання зобов»язань за цим кредитним договором № 14.10299 від 08.02.2007р. було забезпечено договорами поруки від 08.02.2007р., які були укладені між банком та поручителями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - з кожним окремий договір.

27 грудня 2017р. банк звернувся з цим позовом до позичальника та поручителів про стягнення в солідарному порядку суми заборгованості ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, вказуючи, що заборгованість позичальника станом на 15.02.2017р. становить 414 288,60 грн., в тому числі: 54 836,16 грн. - заборгованості за кредитом, 149 812,22 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 209 640,22 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

Проте банк заявив вимоги лише на суму 106 000,00 грн., з них: 54 836,16 грн. - заборгованості за кредитом, 51 163,84 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення всієї суми заборгованості, про застосування якого просили відповідач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_9

В апеляційній скарзі банк наголошує на тому, що судом не враховано, що у кредитному договорі сторони визначили збільшений строк позовної давності терміном 5 років, та в договорах поруки передбачено збільшений до 5 років строк для звернення до суду з вимогою про захист порушеного права банку.

Перевіривши ці доводи апеляційної скарги колегія встановила наступні обставини.

Кредитним договором встановлені для позичальника щомісячні платежі у сумі 3350,00 грн. для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

За змістом статті 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі N 6-20цс14, від 03.06.2015р. №6-31цс15, від 06 квітня 2016р. у справі N 6-2520цс15, яка була врахована судом першої інстанції при розгляді цієї справи.

Дійсно, в пункті 4.7 кредитного договору № 14.10299 банк та позичальник узгодили збільшений строк позовної давності та визначили його терміном в 5 років ( а.с. 14).

В договорах поруки, укладених з між банком та кожним з поручителів у цій справі, у пункті 12 сторонами врегульовано, що вони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права або зако-

нного інтересу за цим договором, встановлюється терміном 5 років ( а.с. 17-20).

Щодо збільшеного строку позовної давності за кредитним договором, то суд на ці обставини уваги не звернув, вказуючи, що банком пропущено загальний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.

Тому слід перевірити ті обставини, чи не пропущено банком 5-річний строк позовної давності, узгоджений сторонами в кредитному договорі.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору термін повного погашення кредитної лінії визначено сторонами датою – 07 лютого 2012р. Отже, позичальник мав у цю дату повернути всю суму кредиту та інші нараховані складові ( відсотки, неустойку, винагороду банку).

Проте, як свідчать матеріали справи, зокрема, виписка по рахунку ОСОБА_3 ані в цю дату, ані пізніше залишок кредиту та інших нарахувань за кредитним договором не сплатив.

П»ятирічний строк позовної давності в такому разі почав спливати з 08.02.2012р. - дня, наступного за визначеним для повернення кредиту – 07.02.2012р. Отже в такому разі п»ятирічний строк для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим кредитним договором сплив остаточно 08.02.2017р.

Між тим, розрахувавши заборгованість за кредитним договором станом на 15.02.2017р., позов про її стягнення з позичальника та поручителів банк подав до суду лише 23.02.2017р., здавши позовну заяву у цю дату на відділення «Нової пошти», про що свідчить відповідне пакування, додане до позовної заяви ( а.с. 32).

Тобто банком було пропущено і збільшений строк позовної давності терміном у 5 років, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі банк посилався на те, що позичальником строк позовної давності був перерваний платежем, здійсненим в межах цього строку.

Перевіривши ці ствердження колегія знаходить їх необгрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

Такими діями можуть бути часткова виплата боргу, прохання про відстрочку, але вони мають бути вчинені боржником та, якщо це грошове зобов»язання, то у сумі, що дійсно може свідчити про визнання ним всього боргу.

З виписки по рахунку № 29095055723886, на який здійснювалось погашення кредиту ОСОБА_3, вбачається, що він особисто здійснив останні платіж у сумі 1470,62 грн. 06.02.2012р.

Ті платежі, на які посилається банк як на такі, що переривають перебіг позовної дав-

ності відображені у цій виписці наступним чином: 05.03.2012р. в сумі 9,47 грн, 13.03.2012р.

в сумі 9,54 грн., які здійснені шляхом списання банком.

Отже, ані спосіб, в який такі сплати відбулись – шляхом списання банком, ані розмір сум, які навіть не складають розміру щомісячного платежу ( 3 350 грн.), не можуть бути свідченням визнання боргу боржником, а тому не переривають перебігу позовної давності.

Таким чином, неврахування судом тієї обставини, що строк позовної давності було збільшено сторонами до 5 років, не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки і збільшена позовна давність спливла на час звернення банку до суду з цим позовом. Тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення в цій частині не вбачається.

Що стосується поручителів, то суд врахував зміст пункту 12 договорів поруки, яким було збільшено строк пред»явлення до суду вимоги до поручителів до 5 років. Проте цей строк також відраховується з дня виникнення порушення у позичальника, тобто з 08.02.2012р., а позов подано 23.02.2017р., тобто з порушенням вказаного строку.

Зважаючи на вказані обставини, суд правильно визнав, що поданий з пропуском строку позовної давності позов банку не підлягає задоволенню до всіх відповідачів.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є неспроможними, тому у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України вона підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382-384, 390 ЦПК, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складено 06 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: