Постанова № 71981445, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/5709/16 Головуючий у 1 інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/778/25/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 25 квітня 1980 року по 12 червня 1981 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій.

Під час виконання обов’язків військової служби отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, правої ноги, контузію головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку: ОСОБА_4 ст., змішаного ґенезу, з двобічною пірамідною недостатністю, частими кризами симпатоадреналового характеру, вираженим вестибулоатактичним синдромом, помірними емоційно-вольовими мнестичними порушеннями, стійким цефалічним та антено-тривожно-невротичним синдромами, облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок, що підтверджується витягом з протоколу №2063 від 13 травня 2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Йому була встановлена ІІ група інвалідності.

Від отриманих травм у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я. У зв'язку з цим, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Вважає, що у зв’язку з отриманням поранень та інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода в розмірі 100000,00 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 40000 грн., в решті позову – відмовлено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранення та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що з 25.04.1980 року по 12.06.1981 року ОСОБА_3 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій (а.с. 9).

У 1980 році під час виконання обов’язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан ОСОБА_3 отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, правої ноги, контузію головного мозку, наслідком яких є шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 1195/Ж від 11.05.2016 року, виданого Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: «ОСОБА_4 ст., змішаного ґенезу, з двобічною пірамідною недостатністю, частими кризами симпатоадреналового характеру, вираженим вестибулоатактичним синдромом, помірними емоційно-вольовими і мне стичними порушеннями, помірними порушення гемо і ліквородинамики, стійким цефалічним та антено-тривожно-невротичним синдромами. Посттравматичного церебрального арахноїдиту з ліквородинамічними порушеннями, з центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст. ГХ ІІІ ст., артеріальної гіпертензії ІІ ст. КВР дуже високо. СН ІІ А ст. Іі ФК. ДОА гомілково-ступневих суглобів. ПФС ІІ ст. Варикозної хвороби нижніх кінцівок. Облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок, а також захворювання «хронічний холецистит, ремісія. Стеатогепатоз. Хронічний коліт в стадії ремісії. Проктосигмоїдит», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами. Зазначене підтверджено витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 2063 від 13.05.2016 року (а.с. 12).

22.06.2016 року ОСОБА_3 була встановлена ІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серія АВ № 0548494 (а.с. 11).

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання поранення та хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходженням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 25 квітня 1980 року по 12 червня 1981 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1981 році.

За положеннями ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення та захворювання при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: