Постанова № 71910656, 29.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12540/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участі секретаря судових засідань Мельничук Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року, постановлену під головуванням судді Черняка В.В. у відкритому судовому засіданні, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльність щодо виплати одноразової грошової допомоги та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), в якому просить визнати протиправною бездіяльність МВС України щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 від 14 серпня 2017 року щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю; зобов'язати МВС України розглянути заяву ОСОБА_2 від 14.08.2017 щодо можливої виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю.

Вказаний позов обґрунтований тим, що він є інвалідом війни 2 групи, пенсіонером органів внутрішніх справ України, який за наказом начальника відділу Державної служби охорони при УВС України у Волинській області від 11 січня 1999 року за № 2 о/с (через хворобу) був звільнений зі служби з посади інспектора - чергового чергової частини відділу ДСО в спеціальному званні «капітан», з правом на пенсію згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». 12 січня 1999 року йому була встановлена первинно II група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням службових обов'язків під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (безстроково, довічно - 10 січня 2007 року), при цьому, НАСК «ОРАНТА» йому не виплачувала страхову суму у зв'язку із втратою працездатності 70%. 14 серпня 2017 року він звернувся до управління поліції охорони у Волинській області, яке є правонаступником органу, з якого він був звільнений зі служби, із заявою та пакетом документів щодо направлення висновку до МВС України для можливої виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю. Листом від 05 жовтня 2017 року управління поліції охорони у Волинській області повідомило його, що Департамент фінансово-облікової політики МВС України своїм листом від 29 вересня 2017 року за № 15/2-3478 повернув зазначені матеріали без прийняття рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги до управління поліції охорони у Волинській області.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.11.2017 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано і доказів щодо розгляду та прийнятого за його результатами рішення Міністерством внутрішніх справ.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, заявлені в суді першої інстанції, вважаючи оскаржувану постанову суду необґрунтованою, незаконною й такою, що винесена з порушення норм матеріального і процесуального права та на підставі невірних висновків, що стало перешкодою при вирішенні питання по суті зазначеного позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, Суд не врахував, що я був звільнений з органу внутрішніх справ (Державної служби охорони при УМВС України у Волинській області, яка проводила свою господарську діяльність-фінансову діяльність незалежно від УМВС України у Волинській області, тобто, була на госпрозрахунку), правонаступником якої є управління поліції охорони у Волинській області, при цьому, суд не взяв до уваги, що право на отримання ОГД, передбаченої Законом №565-ХІІ, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону №580-VІІІ. Суд також не врахував, що з ліквідацією ДСО на Національну поліцію України не покладено обов'язок щодо виплати ОГД у зв'язку з інвалідністю, а такий обов'язок за Порядком №850 покладено на МВС України, а територіальний орган поліції охорони, звідки я був звільнений зі служби, цим Порядком забезпечує складання висновку та направлення його до МВС України разом із необхідними документами, для прийняття рішення щодо можливої виплати ОГД.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення за необґрунтованістю та безпідставністю, а постанову суду першої інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом начальника відділу Державної служби охорони при УВС України у Волинській області № 2 о/с від 11.01.1999 був звільнений зі служби з 12 січня 1999 року.

12.01.1999 згідно акта огляду МСЕК ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності (70% втрати працездатності) захворювання, яке пов'язано з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а 10.01.2007 - довічно. При цьому НАСК «ОРАНТА» йому не виплачував страхову суму у зв'язку із втратою працездатності 70 %.

14.08.2017 позивач звернувся до управління поліції охорони у Волинській області, яке є правонаступником органу, з якого позивач був звільнений зі служби, із заявою та пакетом документів щодо направлення висновку до МВС України для можливої виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.05.2007 № 707 (далі - Порядок № 707).

Листом від 05.10.2017 управління поліції охорони у Волинській області повідомило позивача, що Департамент фінансово-облікової політики МВС України своїм листом від 29.09.2017 №15/2-3478 повернув зазначені матеріали до управління поліції охорони у Волинській області без прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Вважаючи таку відмову відповідача неправомірною, звернувся за захистом порушеного права до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано і доказів щодо розгляду та прийнятого за його результатами рішення МВС, а також зазначив, що затверджений постановою КМУ від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги регулює механізм призначення та виплати грошової допомоги працівників міліції, однак позивач проходив службу у відділі Державної служби охорони при УВС України в Волинській області, а Управління поліції охорони у Волинській області є територіальним підрозділом поліції охорони, а не органом внутрішніх справ.

З такими висновками суду колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погоджується, вважає їх сформованими з порушенням норм матеріального та процесуального права, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), які визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п.1 Порядку №850).

Згідно п.2 цього Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 п.3 наведеного Порядку №850 передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктами 7-9 вказаного Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Розділом XI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» №580-VІІІ (із змінами) встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію».

Отже, ст.23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала навіть після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходженні, що і було зазначено в довідці МСЕК.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Аналогічні висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа № 21-348а13 та № 21-420а13) та від 17.12.2013 (справа № 21-445а13).

Таким чином, Держава послідовно реалізує політику щодо соціального захисту працівників органів внутрішніх справ, а в подальшому й працівників Національної поліції, шляхом виплати їм одноразової грошової допомоги у розмірах, визначених законом, в разі визначення їм інвалідності через захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ чи поліції.

Виходячи з викладеного, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Вищезазначеною постановою також встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом України № 208-VIII від 13.02.2015 «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707.

Відповідно по пункту 3 постанови КМУ № 707 від 12.05.2007 зобов'язано МВС завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.

На виконання вказаного пункту постанови КМУ № 707 з метою врегулювання правового механізму завершення страхових виплат за страховими випадками, що настали до 1 січня 2007 року було прийнято постанову КМ України № 593 від 17.06.2009 «Деякі питання завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року».

Згідно п. 7 постанови КМУ № 707 від 12.05.2007 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Відповідно до п. 8 постанови КМУ № 593 від 17.06.2009 орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, подає у десятиденний строк з дня реєстрації документів МВС висновок про можливість виплати страхової суми разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку. МВС приймає у п'ятнадцятиденний строк рішення про призначення виплати і надсилає його разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, органові внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1139 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 року № 834» правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ ДСО при МВС, що ліквідовуються у встановленому законодавством порядку є органи поліції охорони.

Частиною 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» унормовано, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що на час звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, страховий випадок для якого настав 12.01.1999 року, підлягають застосуванню положення наведених вище постанов Кабінету Міністрів України №850, №707 та №593, які прямо вказують на обов'язок відповідача прийняти рішення про призначення виплати.

Також слід вказати, що позивач правомірно звертався з заявою та доданими документами до Управління поліції охорони у Волинській області щодо виплати одноразової грошової допомоги як до правонаступника органу, в якому проходив службу.

У свою чергу Управління поліції охорони у Волинській області правомірно прийняло заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги, склало висновок щодо можливості проведення виплати одноразової грошової допомоги та направило на адресу МВС України щодо прийняття рішення про проведення спірної виплати.

Проте, листом від 29.09.2017 за № 15/2-3478 Департамент фінансово-облікової політики МВС України протиправно повернув органу поліції зазначені матеріали без прийняття відповідного рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, позаяк обов'язок щодо прийняття рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України після надходження до нього необхідних документів органом, в якому проходив службу працівник міліції.

Інші висновки та доводи, зроблені відповідачем в апеляційній скарзі, є помилковими та необґрунтованими.

З огляду на наведене колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів щодо розгляду та прийнятого за його результатами рішення Міністерством внутрішніх справ в передбаченому законом порядку щодо проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, оскільки така обставина спростовується наявними в матеріалах справи заявою позивача, зверненою до начальника управління поліції охорони як до органу, в якому проходив службу та відповіддю Управління поліції охорони у Волинській області щодо повернення органом МВС України матеріалів без прийняття рішення, які органом поліції у відповідності до Порядку № 850 правомірно було направлено на адресу МВС України для прийняття рішення щодо можливості проведення спірної виплати.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, необхідно вказати, що за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про міліцію», тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, натомість відповідач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій щодо повернення заяви разом з матеріалами без прийняття відповідного рішення щодо можливого призначення позивачу одноразової грошової допомоги, тим самим позбавивши позивача соціальної пільги, гарантованої державою.

Статтею 242 КАС України, зокрема визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 159 КАС України на час ухвалення оскаржуваної постанови суду судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

В силу приписів ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Всупереч вищенаведеним вище нормам закону висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 229 ч.4, 243 ч.3, 250, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року у справі № 161/16343/17 скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 від 14 серпня 2017 року щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_2 від 14 серпня 2017 року щодо можливої виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. П. Сапіга судді О. І. Довга І. І. Запотічний Повний текст виготовлено 31.01.2018.