Постанова № 71899635, 29.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/3118/17 29.01.2018

Провадження №22-ц/784/127/18

Справа №487/3118/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/784/127/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

іменемУкраїни

29 січня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

з участю:

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_4, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 22 листопада 2017 року, яке ухвалене у відсутність учасників справи, у приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва під головуванням судді Павлової Ж.П., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

12 червня 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) пред'явило зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

15 лютого 2010 року Банк в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_2, річний, з правом, в тому числі, і автоматичної пролонгації на такий же строк, кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Згідно його умов, Банк видав позичальнику платіжну картку з кредитним лімітом у 10 800 гривень, які та могла використовувати на власний розсуд, зі зворотним зобов'язанням кінцево повернути їх в термін, що відповідає строку дії картки.

Крім того, позичальник, відповідно до умов та правил надання банківських послуг і правил користування платіжною карткою, бралася сплачувати щомісяця обов'язковий мінімальний платіж, який складається із частки тіла кредиту, нарахованих процентів за кредит, виходячи з відсоткової ставки 30% річних.

В ньому ж, сторони домовилися, що у разі прострочки виконання грошового зобов'язання більш ніж на 30 днів, держатель картки сплачує Банку штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

Взяті на себе зобов'язання Банк виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві платіжну карту з обумовленим кредитним лімітом, і чекав відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, проте та, проводила виплати нерегулярно, а з травня 2014 року зовсім припинила виплати, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 рік виникла заборгованість в розмірі 109 149 гривень 81 копійка, з яких:

●10 562 гривні 82 копійки - заборгованість зі сплати тіла кредиту;

●89 499 гривень 19 копійок - заборгованість за відсотками за користування позиченими грошима;

●3 450 гривень - заборгованість за пенею по комісією за користування кредитом;

●500 гривень - штрафу (фіксована частина);

●5 173 гривні 80 копійок - штрафу (процентна складова).

Не змінили її позадоговірної поведінки неодноразові нагадування Банку про необхідність виконання зобов'язання у повному обсязі, ні заходи цивільно-правового впливу.

У зв'язку із цим, Банк просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборговану грошову суму.

ОСОБА_2 проти позову заперечувала, пояснивши, що позовна давність по вимогам спливла, оскільки про порушення свого права Банк дізнався значно раніше, і просила її застосувати.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 22 листопада 2017 рокупозов Банку задоволено частково і вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2, діючи через свого представника ОСОБА_4,подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилалась на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення, в частині вирішення вимог про стягнення штрафу скасувати, і в цій частині ухвалити постанову, якою у вимозі відмовити. Рішення в частині визначення загального розміру заборгованості, належної до стягнення змінити, зменшивши її розмір з наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що між сторонами існують договірні правовідносини, підставою виникнення яких є укладений 15 лютого 2010 року кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Позивач виконав взяті на себе обов'язки, в той час як відповідач свого слова не дотрималась, знявши за платіжною карткою в декілька прийомів і використавши на свій розсуд 10 800 гривень, вона стала проводити належні з неї виплати періодично, та не у повному обсязі, внаслідок чого в межах позовної давності утворилася заборгованість у розмірі 22 636 гривні 53 копійки, які вона не бажає погасити добровільно.

За такого, заборговану грошову суму слід стягнути за судовим рішенням.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з таким, виходячи з наступного.

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу статей 251, 253, 509, 525-526, 598, 610, 611, 616, 622, 631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2010 року Банк уклав з відповідачем кредитний договір № б/н, шляхом підписання заяви на видачу кредиту до якої додані умови та правила надання банківських послуг, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за яким надав відповідачу, спочатку, кредит у сумі 500 гривень, а потім збільшивши цей ліміт до 10 800 гривень (а.с. 6-8, 9-10, 11-16).

За умовами цього договору, позичальник зобов'язувалася повернути їх частинами до закінчення дії кредитної картки, а також сплачувати щомісяця обов'язковий мінімальний платіж, який складається із частки тіла кредиту та нарахованих процентів, виходячи з відсоткової ставки 30% річних на суму залишку заборгованості по кредиту.

У разі прострочки виконання грошового зобов'язання, держатель картки сплачує Банку штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

За час дії договору, кредитна картка пере випускалася двічі, строк дії останньої кредитної карти закінчувався в листопаді 2014 року, чого не заперечував у судовому засіданні суду апеляційної інстанції і представник відповідача (а.с. - 74).

Отримані грошові кошти ОСОБА_2 періодично брала і використовувала на свій розсуд, потім частково повертала їх і знову брала.

Останнє погашення за кредитом у розмірі 1 100 гривень датовано - 25 квітня 2014 року.

Таким чином, пред'явивши зазначений позов 23 травня 2017 року (а.с. -22 ), позивач діяв в межах позовної давності і доведені ним суми, з врахуванням періодичності повернення кредитних коштів, підлягали стягненню.

З письмових пояснень представника ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. - 73) та наданого ним витягу з особистого рахунку відповідача (а.с. - 75-90), можна стверджувати, що на 30 квітня 2017 року ОСОБА_2 заборгувала ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 526 гривень 82 копійки за тілом кредиту, що фактично становить всю суму, яка була встановлена в межах кредитного ліміту на платіжну картку, та 9 412 гривень 73 копійки прострочених процентів за користування позиченими грошима.

За такого і відповідно до статей 525, 589, 590, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України, підпунктів 6.5., 8.6. Умов та правил надання банківських послуг (а.с. - 11-16), ОСОБА_5 повинна відповідати за неналежне виконання кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких своїх дій, а саме, повернути Банку тіло кредиту, сплатити прострочені відсотки та нараховану в межах спеціальної позовної давності пеню у розмірі 1 200 гривень, а також судові витрати.

Взявши до уваги, що вона у добровільному порядку заборговані грошові кошти не сплачує, то їх слід стягнути за судовим рішенням.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і суд 1 інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги у названій частині немає, а тому її слід відхилити.

Що ж до стягнення судом з відповідача крім пені ще й штрафу, то такі дії не ґрунтуються на законі.

Пеня і штраф є різновидом неустойки, і одночасно можуть бути стягнуті лише за різні порушення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховував і штраф і пеню за одне й те ж порушення договірного зобов'язання, розділивши його лише часовим проміжком.

Таким чином, фактично мала місце подвійна юридична відповідальність за одне і те ж порушення, що за Конституцією України є неприпустимим.

У зв'язку з цим, у названій вимозі слід було відмовити.

Суд був іншої дімки і вимогу задовольнив, через що такий його висновок слід скасувати і відмовити у цій вимозі рішенням апеляційної інстанції, змінивши при цьому загальний розмір заборгованості, належної до стягнення.

Що ж до твердження сторони відповідача про пропуск позивачем позовної давності, то воно не ґрунтується на законі і районний суд вірно відмовив у її застосуванні.

Так, в силу статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до правової позиції ВСУ від 19 березня 2014 року у справі 6-14цс-14 за договором, що передбачає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи, що строк дії платіжної картки, виданої відповідачу, був встановлений до листопада 2014 року, а позивач звернувся з позовом, відповідно до поштового відправлення, 23 травня 2017 року, то позовну давність ним не порушено.

Останній платіж відповідачем здійснено 25 квітня 2014 року, тобто до закінчення дії кредитної карти, а тому підстав для задоволення заяви про застосування позовної давності у районного суду не було.

Стосовно ж тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу про наявність процесуальних порушень при розгляді судом 1 інстанції позову, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2017 року, в частині вирішення вимоги про стягнення штрафу скасувати і в цій частині ухвалити постанову, якою відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" у задоволені вимоги до ОСОБА_2 про стягнення штрафу (фіксованої та процентної складових).

Назване рішення районного суду, в частині визначення загального розміру заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" змінити, зменшивши належний до стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" загальний розмір заборгованості з 22 636 гривень 53 копійок до 21 139 гривень 55 копійок.

В іншій частині рішення суду 1 інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В.Серебрякова

_______________

Повний текст постанови складено 31 січня 2018 року