Постанова № 71886952, 22.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/4087/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 січня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Кондора Р.Ю., Джуги С.Д.,

за участі секретаря - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Тячівського районного суду від 26 лютого 2014 року (суддя Ніточко В.В.) у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі- Банк) звернулося до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 30.05.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/4044/82/26212, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 30 000,00 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 29.05.2013.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, ОСОБА_2, було укладено договір іпотеки від 30.05.2006, згідно якого останні передали в іпотеку Банку належний їм (по 1/2 частці кожному) житловий будинок у АДРЕСА_1.

Оскільки позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, тому станом на 18.10.2013 заборгованість перед позивачем становила 34 758,03 доларів США (277 820,94 грн.), з яких 9077,22 доларів США (72 554,22 грн.) - за кредитом; 2099,27 доларів США (16 779,47 грн.) - за відсотками; 188 487,25 грн. - пеня.

Посилаючись на дані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 277 820,94 грн.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30.05.2006 №014/4044/82/26212 в сумі 277 820,94 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності.

Заочним рішення Тячівського районного суду від 26.02.2014 позов Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/4044/82/26212 від 30.05.2006 в сумі 277 820,94 грн. (що складається із: 9 077, 22 доларів США, що еквівалентно 72 554, 22 гривень - заборгованість за кредитом; 2 099, 27 доларів США, що еквівалентно 16 779, 47 гривень - заборгованість за відсотками; 188 487, 25 гривень пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом) та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/4044/82/26212 від 30.05.2006 звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на три кімнати, житловою площею - 56,1 кв.м., загальною площею - 84,5 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1, який належить в рівних частинах на праві власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності. Стягнути на користь банку з відповідачів по 1389,10 грн. сплаченого судового збору із кожного.

Заяву відповідачів про перегляд заочного рішення залишено без задоволення ухвалою Тячівського районного суду від 05.05.2017.

На заочне рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову банку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд розглянув справу за відсутності відповідачів, які не були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи; у розрахунку заборгованості позивача не враховано сплачені банку 12000,00 грн. в погашення боргу.

Учасники справи в судове засідання не з'явились повторно, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.210-213).

Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.05.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Банк) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/4044/82/26212, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 30 000,00 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 29.05.2013. Такі кошти ОСОБА_3 отримала, що стверджується меморіальним валютним ордером від 30.05.2006 № 4/82/26212.

Сторонами цього кредитного договору укладено додаткову угоду № 014/4044/82/26212 від 13.05.2010, згідно умов якої визначено, зокрема, кінцевий строк погашення кредиту до 28.09.2014 (п. 1.1); розмір щомісячного ануїтетного платежу і строки його сплати (п. 3, 4); збільшення строку позовної давності до 70 років (п. 7).

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, ОСОБА_2, було укладено договір іпотеки від 30.05.2006, згідно якого останні передали в іпотеку банку належний їм (по 1/2 частці кожному) житловий будинок у АДРЕСА_1.

Оскільки позичальник свої зобов'язання належним чином не виконувала, станом на 18.10.2013 склалась заборгованість перед позивачем в сумі 34 758,03 доларів США (277 820,94 грн.), з яких: 9077,22 доларів США (72 554,22 грн.) - за кредитом; 2099,27 доларів США (16 779,47 грн.) - за відсотками; 188 487,25 грн. - пеня.

Відповідачами у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед кредитором є іншою, ніж та, що зазначена у розрахунку позивача; ними не надано контррозрахунку; не подано будь-яких відомостей щодо погашень боргу у більшому розмірі ніж зазначено позивачем.

Посилання скаржників на те, що у розрахунку заборгованості позивача не враховано сплачені відповідачами 12000,00 грн. в погашення боргу - є необґрунтованим та голослівним. У розрахунку відображено здійснене боржником фактичне погашення за кредитом у розмірі 21696,66 доларів США та за відсотками 16107,34 доларів США. Будь-яких доказів щодо здійснення оплати на суму 12000 грн. - одноразово чи кількома платежами (зокрема, квитанцій) - яка не включена до такого розрахунку, надано не було.

Відтак відповідачами не подано належних і допустимих доказів на спростовання розрахунку заборгованості Банку.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення заборгованості, в рахунок якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, за положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Встановлено, що у справі, яка розглядається, розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (суми кредиту та відсотків, на які нараховано пеню). Боржником здійснювалось погашення заборгованості, і загальна сума коштів, сплачених на погашення заборгованості по тілу кредиту та відсотків становить майже 38000 доларів США (за кредитом - розмірі 21696,66 доларів США, за відсотками - 16107,34 доларів США). У зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст.551 ЦК України. Загальна сума заборгованості по тілу кредиту та за відсотками в гривневому еквіваленті становить 89333,69 грн., а тому пеню слід стягнути в такому розмірі.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При ухваленні рішення місцевий суд не зазначив усіх складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Також колегія суддів зазначає, що Банк просив стягнути загальну суму заборгованості (без зазначення її складових), визначивши заборгованість у гривні - без зазначення еквіваленту в доларах США. Тому колегія вважає, що загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, слід вказати у грошовій одиниці - гривні.

Крім того, при ухваленні рішення місцевий суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В той же час, у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі N 6-1907цс16 зазначено, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зважаючи на те, що Договором іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки у 260262 грн. (п. 1.3) судова колегія вважає, що ціна предмету іпотеки має бути не нижчою за вказану. В той же час, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки слід здійснити шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», а під час проведення виконавчих дій оцінка майна проводиться суб'єктом оціночної діяльності, а отже початкова ціна предмету іпотеки повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Крім того, судова колегія зазначає, що на даний час діє Закон України від 03.06.2014 №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі Закон №1304-VII), згідно ч.1 якого, протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

По даній справі кредит, отриманий ОСОБА_3, є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа будинку, який є предметом іпотеки менше 250 кв.м. (84,50 кв.м.).

Зареєстрованим місцем проживання відповідачів - іпотекодавців є вказаний будинок.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищевказаний будинок є єдиним нерухомим майном, яке знаходиться у власності іпотекодавців.

Таким чином на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону №1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону №1304-VII не підлягає виконанню.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, через неправильне застосування норм матеріального права, слід змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в новій редакції - зазначити загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, та зазначити початкову ціну предмета іпотеки. Також слід зазначити, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону №1304-VII не підлягає виконанню.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376 ст. 381, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Заочне рішення Тячівського районного суду від 26 лютого 2014 року - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції.

Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитним договором №014/4044/82/26212 від 30 травня 2006 року, яка станом на 18 жовтня 2013 року становила 178 667,38 грн., що складається із: 72 554,22 гривень - заборгованість за кредитом; 16 779,47 гривень - заборгованість за відсотками; 89 333,69 гривень - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/4044/82/26212 від 30 травня 2006 року звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на три кімнати, житловою площею - 56,1 кв.м., загальною площею - 84,5 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1, який належить в рівних частинах на праві власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше 260 262,00 гривень, що було визначено договором іпотеки.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

В частині розподілу судових витрат рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2018 року.

Головуюча:

Судді: